Шпаргалка по "Философии"

1. Соціокультурна зумовленість філософії.

Філософія – галузь знань, метою якої є схоплення сутності задля цілісного сприймання та пізнання світу людини, природних явищ і суспільних подій.

Філософія сприяє розвитку людини, навчає міркувати, логічно вибудовувати думки, вербально передавати їх, а також застосовувати свої розум та мову для осягнення світу природи та самої людини. Філософію завжди цікавить не лише сам результат, а процес розуміння.

Філософськими дисциплінами є метафізика, онтологія, гносеологія, філософська антропологія, логіка, етика, естетика та ін.. Вона вивчає всі феномени культури під кутом загальності, тобто їх суті, місця та функцій в культурі.

Філософська галузь знань з’являється з одного боку як нагальна потреба окремо взятої людини,  а з іншого боку - суспільства в цілому. Це означає, що виникнення філософіії має соціокультурну зумовленість. Соціокультурна зумовленість філософії полягає в тому, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, що філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

Філософія виникає як відгук на виклики, які створює людина, суспільство і взагалі історія людства. Філософія виникає тоді і там, де з’являється потреба в масштабному осмисленні дійсності. Це означає, що філософія як знання з’являється тоді, коли людина починає ставити себе у відношення до світу, виконуючи наступні умови: людина розглядається як головна, центральна, особлива, неповторна істота, а до світу вона ставиться із позиції такого відношення, коли вона з одного боку, осмислюючи себе, починає говорити, в якому відношенні до неї знаходиться предмет.

Людина як найбільш досконала істота починає шукати оптимальний варіант свого життя.

Оволодіння основами філософських знань допомагає людині стати фахівцем, який уміє широко і глибоко мислити і діяти самостійно.

З філософії виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право , які набули статусу особливих проявів людського духу та життєдіяльності людини і суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Філософське мислення і його  специфіка.

Філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, що філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі. Таке розуміння предмету мислення зумовлює особливості філософського мислення, які відмежовують філософію як від буденного так і від природничо-наукового мислення. Першою особливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює проблематику філософії в цілому, тому філософію не можна викладати як інші науки, від більш простого до більш складного. Другою - те, що будь-яке філософське питання охоплює не тільки філософію в цілому, а й ставить під питання того, хто запитує, тобто філософське мислення вимагає не тільки осмислення своїх власних підвалин та можливостей пізнання, а й зміни того, хто мислить - зміни світоглядних, життєвих здібностей і самого способу мислення.

Філософське мислення характеризується такими ознаками:

• гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття;
• постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;
• окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою має бути;
• є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням і думкою про якусь реальність;
• філософське мислення постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим;
• прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.

Зазначені риси філософського мислення обумовлені тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тією мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тією мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, — саме тією мірою вона філософствує або постає філософом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Своєрідність предмету філософії.

Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує, і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, - відношення

“людина –світ”, його різні модифікації. Предметом філ-ії є відношення між об’єктивною і суб’єктивною реальністю в найбільш засильному її розумінні; тобто філ-ія спрямовує свій погляд як на людину, так і на світ. Це відношення має багатовекторний характер. Ця багатовекторність окреслює коло основних проблем, тобто філ-ія займається проблемою місця людини у світі, сутністю світу, сенсом існування людини і суспільства, цінностями світу. Таке розуміння дозволяє зробити висновок: філ-ія є критерієм організації діяльності як людини, так і соціокультурними критерієм епохи. Скажімо, у Гегеля в основі його філософської системи лежить так звана

“абсолютна ідея”, котра є ні чим іншим, як гіперболізованою об’єктивованою людською

свідомістю, “абсолютним розумом”.

Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Також предмет філософії обумовлює виконання філософією функцій: світоглядної, методологічної та культурологічної. Уже з характеристики структури сучасного філософії філософського знання випливає висновок, у сучасному світі що філософія є частина культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства.

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософи, розглянемо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка на­ука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти, тобто незалежно від пізнаючої людини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'язково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Історичні форми постановки основного питання філософії

 В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке при­рода, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для ви­никнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності — Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Розвиток суспільства, пізнання висуває нові й нові філософські проблеми. Під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов "вічні" філософські проблеми також вирішуються по-новому.

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософи, розглянемо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка на­ука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти, тобто незалежно від пізнаючої людини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'язково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи .можна досягти максимального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають критерії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.

Сьогодні деякі філософи, особливо ідеалісти, все більше ставлять під сумнів це визначення. Вони по-різному формулюють основне питання філософії, проте здається, що вони поступаються сформульованому Енгельсом.

Основним питанням філософії має бути саме людина в її ставленні до природи й до інших людей, тобто відношення «суб’єкт-об’єкт ». Вирішення цього питання й визначає тип та характер світогляду, ставлення до природної і соціальної дійсності, життєві орієнтації. Воно пронизує постановку і розв’язання всіх світоглядних питань-про сутність руху, простору й часу, про причинність, співвідношення необхідності й свободи тощо.

У межах свого основного питання філософія виокремлює дві взаємопов’язані між собою сторони.

Перша сторона: що саме-матерія чи свідомість, дух є первинним, має самобуття, і що є вторинним, залежним у своєму бутті? Цю сторону називають онтологічною.

Друга сторона: чи може людина пізнавати світ, зокрема його сутність, чи існують якісь нездолані прешкоди на цьому шляху? Цю проблему називають гносеологічною.

Залежно від того, що ж саме визнають первинним, виокремлюють 2 філ. Напрямки: матеріалізм та ідеалізм.

Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору:

1.основним питанням філософії будь-яких періодів(етапів, шкіл, напрямків) є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з боку їх первинності чи вторинності. В той же час, основне питання філософії- це також проблема, яка розв’язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ;

2.суть основного  питання філософії: як співвідноситься  у житті людини і сусп. такі  явища як мораль, моральність, аморальність, тобто ця філософія стверджує, що в реальному житті людина  живе і діє відповідно до моральності;3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи.

Точки зору розуміння питання філософії:

1) Проблема визначення  матерії і свідомості, мислення  і буття, істини і пізнаваності світу.

2) Кожна філософська  система чи в залежності від  історії, чи в залежності від 

специфіки школи має своє основне питання:

       a) Екзистенціалізм– філософія існування: -вибір; -свобода існування; -ситуація.

       b) Неотомістська– співвідношення між людиною і богом, вірою і розумом.

      c)Феноменологічна(етична феноменологія) – проблема відношення людської  моралі і її конкретної діяльності.

3) Основне питання  філософії – свобода. Проблема  свободи у відношенні до того  життєвого світу, в якому вони реалізуються. Має сенс при наступному розумінні свободи: свобода– це почуття, усвідомлення, теор.-практ. означеність людиною(сусп.-ом) саме свого, а не чужого місця в світі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Структура філософського знання.

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії.

Структура філософії перш за все визначається наявністю трьох основних її компонентів. Це онтологія (метафізика)— вчення про закономірності розвитку буття та його невід'ємних атрибутів — природної субстанції і загальної духовності, Бога, людської свідомості.

По-друге, це гносеологія (епістемологія)— теорія пізнання, яка досліджує відношення знання до реальності, з'ясовує всезагальні передумови досягнення істини в процесі пізнання. Третьою складовою філософії називають праксеологію — вчення про основні характеристики людської діяльності; її також іменують філософською антропологією.

Філософія в онтологічному аспекті наближається до загальних проблем природничих наук, оскільки, як і природознавство, вона вивчає певні характеристики об'єктивного світу. Тому загальні категоріальні визначення філософії та природничих наук багато в чому співпадають. Це такі категорії, як рух, простір, час, матерія, причина, наслідок, елементи, система та інші. В межах філософського дослідження з'являється натур-філософія, яка органічно поєднує філософське та природничо-наукове знання.

В гносеології, що розуміється як логіка і методологія наукового пізнання, філософія найбільш виразно наближається до технічних та математичних наук, оскільки тут йде мова про техніко-математичні засоби і форми правильного осягнення наукової істини. Саме в цьому розділі філософського знання застосовується більше всього технічних виразів: формул, схем, графіків, таблиць. Методологію пізнання нерідко ототожнюють із технологією мислення.