Значення резервних валют для формування рівноваги національних валютних ринків

Рис. 1.1 Рівновага на національному валютному ринку

Модель валютного ринку  можна виразити графічно, де пропозиція і попит на валюту розглядається  як функція ціни на валюту. На (рис 1.1) у точці перетину кривих ліній попиту і пропозиції формується рівноважний валютний курс ¾ А, коли пропозиція і попит на валюту співпадають.

Центральний банк дозволяє ринковому курсу вільно коливатись під впливом попиту й пропозиції у межах курсового коридору. Але  якщо рівноважний курс відхиляється за межі фіксованих курсів, центральний  банк здійснює валютні інтервенції  або проводить інші операції на відкритому ринку, які повертають рівноважний  курс у межі курсового коридору. Якщо рівноважний курс перевищує  верхню стелю курсового коридору  Центральний банк вживає заходів, які збільшують пропозицію внутрішньої валюти або зменшують пропозицію іноземної:

(1) купує депозити в іноземній валюті за депозити у внутрішній валюті й тим самим збільшує офіційні валютні резерви (валютна інтервенція);

(2) викупає зобов'язання уряду (казначейські векселі, облігації тощо) у комерційних банків, фірм і домогосподарств;

(3) знижує облікову ставку та збільшує кредити комерційним банкам;

(4) знижує резервні вимоги по поточних депозитах у національній валюті;

(5) скасовує прямі обмеження по кредитах в національній валюті;

(6) встановлює обмеження по кредитах і депозитах в іноземній валюті.

Якщо рівноважний курс відхиляється нижче мінімальної стелі курсового коридору, центральний банк вживає протилежних заходів, які зменшують пропозицію внутрішньої валюти або збільшують пропозицію іноземної. Основними інструментами регулювання валютного курсу є валютні інтервенції та операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Валютна інтервенція —  продаж (купівля) центральним банком на відкритому ринку депозитів в  іноземній валюті за внутрішню валюту. Валютна інтервенція на підтримку  завищеного курсу внутрішньої валюти вимагає продажу валютних резервів.  Продаж  валютних резервів скорочує пропозицію грошей для внутрішніх угод, купівля валютних резервів її збільшує. Для запобігання небажаного впливу валютної інтервенції на пропозицію грошей на внутрішньому ринку центральний банк може стерилізувати зміни в грошовій базі, викликані валютною інтервенцією.  Стерилізація валютної інтервенції полягає в тому, що Центральний банк поєднує:

(1) кожний продаж активів в іноземній валюті на валютному ринку з однаковою за величиною купівлею цінних паперів на внутрішньому ринку за національну валюту;

(2) кожну купівлю активів в іноземній валюті на валютному ринку з однаковим за обсягом продажем цінних паперів на внутрішньому ринку за національну валюту. З допомогою стерилізації внутрішній грошовий ринок ізолюється від впливу операцій на валютному ринку, а внутрішня грошово-кредитна політика відокремлюється від політики на валютному ринку. В розглянутому прикладі стерилізація збільшить грошову базу на таку саму величину , на яку її скоротить продаж валютних резервів. Але з точки зору регулювання валютного курсу стерилізовані інтервенції менш ефективні, ніж звичайні, оскільки внаслідок відновлення пропозиції грошей відновлюється притік національної валюти на валютний ринок, і чутливість валютного курсу до інтервенцій знижується. Відповідно, підтримка завищеного валютного курсу вимагає більших інтервенцій і більшого скорочення валютних резервів.

Альтернативою валютним інтервенціям є регулювання курсу за допомогою  внутрішньої грошово-кредитної політики. Зменшення пропозиції грошей на внутрішньому грошовому ринку, як і продаж резервів, сприяє підвищенню курсу національної валюти. Доцільність валютних інтервенцій  або регулювання валютного курсу  на внутрішньому грошовому ринку  залежить від конкретної ситуації. Перевага валютних інтервенцій полягає  в тому, що вони впливають на валютний курс відразу і не впливають на процентну ставку, але інтервенції  на підтримку валютного курсу  вимагають достатніх валютних резервів. Регулювання за межами валютного  ринку не вимагає скорочення або  збільшення валютних резервів. Але, скажімо, значне обмеження пропозиції грошей може призвести до підвищення процентної ставки, викликати скорочення інвестицій і рецесію. Відхилення рівноважного курсу від фіксованого доцільно нейтралізувати за допомогою валютних інтервенцій тоді, коли ці відхилення викликані заходами внутрішньої грошово-кредитної політики. Валютні інтервенції можуть доповнюватись регулюванням пропозиції грошей на внутрішньому ринку, якщо відхилення рівноважного курсу обумовлені збільшенням чи зменшенням пропозиції іноземної валюти на валютному ринку або якщо країна не має достатніх валютних резервів для проведення інтервенцій на підтримку курсу своєї валюти. [8]

Отже, національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством. На його основі встановлюється механізм взаємодії національних і світових валют, спосіб їх конвертованості, рейтинг та механізм регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної валютної ліквідності, валютного запасу, кредитних ресурсів тощо. Рівновага на національному валютному ринку встановлюється за рахунок пропозиції на валютному ринку, яка є запасом валюти, який може бути запропонований для обміну на іншу валюту та попиту, що є запасом певної валюти, який може бути куплений на кількість іншої валюти, запропонованої для обміну.

1.2 Резервна валюта  як чинник, що впливає на рівновагу національних валютних ринків.

Рівновага на валютному ринку встановлюється за умови, коли попит на валюту тотожний її пропозиції. У цій точці встановлюється рівноважний валютний курс. Центральний банк дозволяє валютному курсу вільно коливатись під впливом попиту й пропозиції у межах курсового коридору. Але якщо рівноважний курс відхиляється за межі фіксованих курсів, центральний банк здійснює валютні інтервенції або проводить інші операції на відкритому ринку, які повертають рівноважний курс у межі курсового коридору. Найчастіше фіксований курс встановлюється центральним банком у вигляді максимального й мінімального  курсів, у межах яких центральний банк зобов'язується утримувати ринковий курс внутрішньої валюти протягом певного часу. При плаваючому обмінному курсі для усунення дефіциту платіжного балансу курс національної валюти знижується. Знецінення валюти стимулює зростання валютних інтервенцій, що потребує достатнього обсягу резервів.

Для підтримання рівноваги  на валютному ринку Центральний банк проводить валютні інтервенції. Якщо пропозиція іноземної валюти більша ніж попит на неї, центральний банк викуповує надлишок іноземної валюти, і навпаки, при проведенні валютної інтервенції з продажу іноземної валюти в обмін на національну центральний банк продає потрібну кількість іноземної валюти для задоволення попиту на неї і встановленні валютної рівноваги. Для здійснення валютних інтервенцій та підтримання рівноваги на національному валютному ринку центральному банку потрібні резерви в іноземній валюті.

У структурі офіційних  валютних резервів більшості країн  домінують запаси іноземної валюти, що відображає дотримання принципу ліквідності  у формуванні резервів відповідно до їх цільового призначення. За таких  оптимальних умов вибір конкретної валюти або групи валют для  формування офіційних валютних резервів є одним із головних завдань валютної політики центрального банку.[25]

Резервна валюта – це валюта країни, в якій центральні банки  інших країн нагромаджують і  зберігають офіційні валютні резерви. Це вузьке трактування суті резервної  валюти, яке означає, що теоретично будь-яка національна валюта може стати резервною, якщо у ній формують свої резерви зарубіжні центральні банки. В дійсності це далеко не так, оскільки для визнання певної національної валюти резервною потрібен ще комплекс економічних передумов, які визначають крайню обмеженість кола резервних валют. Сьогодні основними валютами, що виконують роль резервних, є передусім долар США, євро, японська єна, англійський фунт стерлінгів і швейцарський франк. [15 с. 325-330] Переваги саме вказаних валют порівняно з іншими валютами проявляються найбільш чітко, оскільки через них легко здійснюється доступ до будь-яких інших валют. І саме з вказаних валют по суті сформовані всі світові резерви.

Режим формування та використання державних валютних резервів встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися в двох аспектах:

- як форма жорсткої  прив’язки вартості національної  валюти до певної іноземної  валюти чи кошика валют. Такий  режим у світовій практиці  відомий під назвою валютного  бюро, органом якого стає центральний  банк.

- у формі використання  валютних запасів для підтримання  рівноваги на національному валютному  ринку з метою стабілізації  зовнішньої і внутрішньої вартості  грошей при збереженні незалежності  центрального банку в проведенні  національної монетарної політики  та виконанні ним усіх традиційних  функцій. 

Найчастіше про резервні валюту говорять, що це– грошова одиниця, яка є не лише національними грошима даної визначеної країни, але й водночас (згідно спеціальних особливих домовленостей) виконує роль грошей в рамках міжнародного грошового обігу. Вона служить мірою вартості та масштабу цін (при встановленні вартісних показників), засобом обігу (при торгівлі товарами й послугами), засобом платежу (при погашенні боргових зобов'язань), ресурсами нагромадження (при зберіганні в приватних і державних резервах). На міжнародних валютних ринках отримання статусу міжнародної вкрай довгий і складний процес, а мінімально необхідними умовами (щоб національні гроші могли претендувати на статус міжнародних) визнаються політична та економічна стабільність, а також надійність, яка висувається до міжнародних засобів розрахунків і платежів.

Статус міжнародної валюти зовсім не залежить від бажання країни мати свою валюту такою, а ґрунтується на довгій історії світової економіки, стабільності і зростанні, довірі міжнародного співтовариства і бізнесу до політики розвитку даної країни, активності і відкритості зовнішньоекономічних зв’язків та фінансових ринків. Важливим питанням для центральних банків країн при виборі валют для резервування є стан економіки країни-емітента міжнародної валюти. Якщо в країні утримується висока інфляція, слабко розгалужена галузева структура, де переважають монополізовані неконкурентоспроможні підприємства, то доцільність нагромадженні валюти цієї держави помітно знижується. Немаловажним питанням для ринків є також політичні фактори – стабільність політичної системи держави, ступінь розвитку законодавчої бази, рівень демократії й захисту прав власності, рівень втручання держави в економічну діяльність. Центральні банки зазвичай тримають резерви не просто у грошових коштах, а в певних активах, у першу чергу, в держоблігаціях, деномінованих у відповідній валюті.[7]

Використання офіційних  резервів для покриття дефіцитиу  платіжного балансу відображає остаточні  методи регулювання його сальдо, коли дефіцит за рахунком поточних операцій не покривається активним сальдо за рахунком операцій із капіталом і фінансових операцій. За таких обставин використання офіційних валютних резервів центрального банку на рівні з отриманням кредитів від Міжнародного валютного фонду залишається єдиним засобом збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку для задоволення зростаючого попиту за необхідності утримання на незмінному рівні обмінного курсу національної валюти.

Реалізація девізної політики Центрального банку шляхом проведення валютних інтервенцій на ринку безпосередньо залежить від величини наявних офіційних валютних резервів. Продаж національної валюти і придбання іноземної визначає обсяги зростання офіційних валютних резервів. З іншого боку, купівля Центральним банком національної валюти і відповідно продаж іноземних активів визначається величиною вже сформованих валютних резервів. Відтак, можливості реалізації ефективної девізної політики залежить від наявних оптимальних за обсягами, складом і структурою виражених в іноземній валюті резервних активів Центрального банку. [15 с. 332-345 ]

Зміна стану платіжного балансу  зумовлюють зміни величини офіційних  валютних резервів, що впливає на обсяг  грошової бази, а відтак на обсяги грошової маси в обігу. За активного сальдо платіжного балансу, в умовах припливу іноземної валюти на внутрішній ринок  і відповідного збільшення обсягів  валютних резервів центрального банку  величина грошової маси зростає. У свою чергу надмірне зростання обсягу грошової маси загрожує інфляційними процесами і дестабілізацією  макроекономічної ситуації в країні, зумовленою надмірною грошовою пропозицією  на внутрішньому ринку. Дефіцит платіжного балансу і відповідне скорочення валютних резервів у зв’язку з продажем іноземної валюти в обмін на національну призводить до скорочення грошової маси. Це зумовлює загрозу дефляції, а відтак переходу економіки до стагнації і виробничого спаду.

Отже, динаміка офіційних валютних резервів яка тісно пов’язана з масштабами зовнішньоекономічної діяльності й валютного обороту, безпосередньо впливає на стан внутрішнього грошового обігу в країні. Таким чином, офіційні валютні резерви є ключовою ланкою, яка повязує обсяги грошової маси і масштаби зовнішньоекономічної діяльності та забезпечує взаємодію між ними. А відтак валютна політика Центрального банку, спрямована на формування й оптимальне управління валютними резервами, є необхідним елементом у загальній системі заходів регулювання впливу на динаміку обмінного курсу, стан платіжного балансу і підтримання макроекономічної рівноваги.