Теоретичні засади продуктивності праці на підприємстві

Розраховуючи плановане  відносне зростання продуктивності праці, важливо взяти до уваги  всі чинники, які передбачаються планами інноваційного розвитку підприємства. Кількість і зміст  чинників, які враховуються у плануванні продуктивності праці, визначаються галузевою  специфікою підприємства та особливостями  його інноваційної діяльності.

Найчастіше застосовується така класифікація техніко-економічних  чинників:

• підвищення науково-технологічного рівня підприємства;
• удосконалення організації виробництва, праці та управління;
• зміна обсягу та структури продукції, що випускається.

3. Визначається плановий приріст продуктивності праці (дп) стосовно до базисного (передпланового) періоду, у відсотках, за формулою

                                                                                           

Для встановлення приросту продуктивності праці за рахунок  кожного чинника може використовуватися  формула (8), але замість загальної  зміни чисельності Е показується її зміна під впливом відповідного і-го чинника :

                                                                                             

За окремими чинниками  приріст продуктивності праці визначається ступінчастим методом, згідно з яким чисельність працівників, розрахована  за базисним виробітком, у кожному  наступному розрахунку береться з урахуванням  економії в результаті здійснення попереднього заходу.

Планування продуктивності праці на основі трудомісткості виробничої програми здійснюють прямим рахунком на основі трудомісткості виробничої програми, беручи до уваги взаємозв'язок між показниками продуктивності праці і трудомісткості продукції:

                                                                               

 

де ДП — приріст продуктивності праці щодо базисного рівня, %; ДТ — зниження трудомісткості продукції  в порівнянні з базисним рівнем, %.

Застосування даного методу передбачає наявність на підприємствах  науково обгрунтованих норм часу і відрядних розцінок на всі види робіт, точний облік затрат праці. Планування продуктивності праці базується  на зниженні трудомісткості продукції (робіт) і покращенні використання робочого часу. У цьому разі показник продуктивності праці (виробіток) визначається за формулою:

                                                               

де ОВ — обсяг виробництва, грн; ТМ — трудомісткість виробничої програми, год; Ф — корисний фонд робочого часу одного працівника, год.

Отже, планування продуктивності праці за даним методом передбачає планування трудомісткості виготовлення одного виробу, виробничої програми та загального обсягу виробництва; корисного  фонду робочого часу одного працівника.

Укрупнені методи планування продуктивності праці дають можливість приблизно оцінити рівень продуктивності праці у планованому періоді. Вони базуються на зв'язку продуктивності праці з іншими показниками, що характеризують стан виробництва на підприємстві. Знаючи величину цих показників у планованому періоді, можна розрахувати значення продуктивності праці. Для встановлення характеру і кількісного вираження зв'язку часто застосовуються економіко-математичні моделі та статистичні методи, зокрема кореляційно-регресійний аналіз. Даний метод широко використовують у прогнозних розрахунках зростання продуктивності праці.

1.4.  Резерви і фактори підвищення  продуктивності праці

Фактори зростання продуктивності праці — це ті рушійні сили або  причини, під впливом яких змінюється її рівень. Вивчення факторів і пошук резервів збільшення продуктивності праці є надзвичайно важливим завданням практики господарювання. З огляду на це студентам варто ознайомитись з класифікацією факторів продуктивності праці в сучасних умовах діяльності підприємств (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Класифікація факторів продуктивності праці

Зовнішні фактори належать до неконтрольованих, тобто таких, які знаходяться  поза контролем окремого підприємства. Внутрішні фактори — контрольовані; вони перебувають у зоні контролю підприємства.

Класифікація факторів зміни продуктивності праці підприємств зорієнтована на мсту дослідження, тобто є складовою  економічного механізму підвищення продуктивності праці. При цьому  наголошується па щораз більшій  ролі матеріально-технічних, організаційно  економічних і соціально-психологічних  факторів зміни продуктивності праці.

До матеріально-технічних чинників належать: вплив науково-технічного прогресу, модернізація устаткування, вдосконалення технології виробництва, покращення використання засобів праці. Сукупність чинників цієї групи та їх вплив на рівень продуктивності праці характеризується показниками  фондоозброєності, фондовіддачі, електроозброєності праці, енергоозброєності праці, рівня  автоматизації (механізації).

Організаційно економічні чинники  характеризують ступінь розвитку організації  та управління суспільного виробництва (вдосконалення організації праці  завдяки поглибленню поділу і  кооперації праці, поліпшенню підготовки і підвищенню кваліфікації кадрів" поліпшенню умов праці; вдосконаленню  ціноутворення, фінансово-кредитного механізму та ін.).

Соціально-психологічні чинники безпосередньо  пов'язані з роллю людини в  суспільному виробництві й віддзеркалюють її особистісні характеристики і  трудову поведінку. До них належать: мотивація трудової діяльності й  формування ставлення до праці; трудова  адаптація; міжособистісні відносини  і соціально-психологічний клімат у трудовому колективі підприємства, професійна орієнтація і добір кадрів.

При вивченні досвіду теоретиків і  практиків, що займаються питаннями  праці та її продуктивності, було з'ясовано, що вибір оптимального механізму  підвищення продуктивності праці здійснюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Фактори росту тісно пов'язані  з резервами зростання продуктивності праці. Тому наступним проблемним питанням цієї теми є розгляд резервів зростання  продуктивності праці [14; 69].

Резерви зростання продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів.

Резерви підвищення продуктивності праці  безмежні, як і науко- технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати  ті резерви, що дають максимальну  економію праці за мінімальних витрат.

Резерви зростання продуктивності праці класифікують за різними ознаками: за часом використання, за ознаками можливості їхнього використання, за напрямками роботи, за місцем виявлення  і використання. Більш докладно класифікація резервів зростання продуктивності праці наведена у табл. 1.4.1

Таблиця 1.4.1

Класифікація резервів зростання продуктивності праці

Ознака	Види резервів
За часом використання	а) поточні резерви: можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. б) перспективні резерви: їхнє використання передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За ознаками можливостей використання	а) резерви запасу: наприклад, недовикористання устаткування чи потужності зі змінності роботи, вивчені, але ще не впроваджені передові методи праці. б) резерви втрат: втрата робочого часу (внутрішньозмінні і цілоденні простої, прогули і всі не передбачені планом неявки на роботу; непродуктивні витрати праці), брак, перевитрата палива.
За напрямками роботи	а) соціально-економічні: визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили; б) матеріально-технічні: визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва; в) організаційно-економічні: визначають можливості удосконалення об'єднання робочої сили і засобів виробництва.
За місцем виявлення і використання	а) народногосподарські: більш багаті природні ресурси і їхнє комплексне використання. б) галузеві: спеціалізація підприємств, концентрація і комбінування виробництва, удосконалювання техніки і технології і ін. в) внутрівиробничі: крім поділу на поточні і перспективні, вони ще поділяються на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції і резерви кращого використання сукупного робочого часу.

 

Резерви зростання продуктивності праці можна підлити на дві  групи:

1 група) резерви поліпшення  використання живої праці (робочої  сили) - це всі резерви, пов'язані з організацією умов праці, підвищенням дієспроможності працюючих, структурою і розміщенням кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також із

забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників  у результатах праці.

2 група) резерви більш  ефективного використання основних  і оборотних фондів - це резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури й ін.) за потужністю і за часом, а також резерви більш ощадливого і повного використання сировини, комплектуючих матеріалів, палива, енергії й інших оборотних фондів.

До невикористаних резервів та можливостей  підвищення продуктивності праці у  вітчизняній економіці відносять: проведення активного технічного переозброєння  та реконструкції підприємства; застосування прогресивних технологій, сучасного  обладнання, розширення чисельності  й активності сфери підприємництва; зниження ресурсо- та енергомісткості  продукції; збільшення кваліфікованих працівників тощо.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних  заходів, де зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, витрати на них, терміни виконання.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для  конкурентоспроможності підприємства, доцільно на всіх рівнях управління підприємством  розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю [13; 84].

Висновок: В економічній теорії і практиці відомо два поняття продуктивності праці: продуктивність суспільної та індивідуальної праці.

Продуктивність суспільної праці  виражає рівень затрат робочого часу у виробництві за середньою кваліфікацією, інтенсивністю. При визначенні продуктивності суспільної праці враховуються затрати  уречевленої і живої праці, тоді як при оцінці індивідуальної праці  — тільки праці живої. І дійсно, якщо заміна ручного відбою вугілля  добувними комбайнами збільшила  видобуток одним забійником, скажімо, у 300 разів, підвищивши продуктивність індивідуальної праці одного робітника  у забої в 300 разів, то продуктивність суспільної праці зросла від цього  значно менше.

При оцінці рівня затрат суспільної (живої й уречевленої) праці варто  враховувати також працю машинобудівників, що створили добувний комбайн, працю  металургів, що виплавили метал, працю  добувачів залізної руди, енергетиків  та ін.

Отже, продуктивність праці — показник ефективності, результативності робочого часу, що характеризується співвідношенням  обсягу продукції робіт або послуг, з одного боку, і кількістю робочого часу, витраченого на виробництво  цього обсягу — з іншого. У залежності від співвідношення цих величин розрізняють два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

На підприємстві виробіток може вимірюватися різними способами  в залежності від одиниць виміру обсягу продукції і затрат праці, а саме натуральними показниками (у  штуках, тоннах, метрах і т.д.), якщо асортимент продукції одноманітний. Натуральні показники точні і наочні, проте  ними неможливо оцінити різнорідну продукцію. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг  випуску можна виразити в умовно-натуральних  показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру. Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

У ринковій економіці домінуючу  роль відіграють показники виробітку, у яких обсяг продукції вимірюється  у вартісному вираженні. Ці показники  найбільш універсальні, вони дозволяють порівнювати продуктивність праці  при виробництві різноманітного асортименту продукції.

Продуктивність індивідуальної праці  розраховується трьома основними способами: натуральним, вартісним і трудовим.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:

- удосконалення форм організації  суспільного виробництва, його  подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих  підрозділів і допоміжних служб  на підприємстві;

- удосконалення організації праці  шляхом поглиблення поділу і  кооперації праці, застосування  передових методів і прийомів  праці; поліпшення підготовки  і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення  матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління  виробництвом шляхом удосконалення  системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління  виробничим процесом, впровадження  автоматизованих систем управління  виробництвом.

 

 

 

 

Розділ 2. Тенденції та проблеми підвищення продуктивності праці ТОВ «МСМ Фаворит»

2.1. Тенденції  використання трудового потенціалу  галузі промисловість.