Теоретичні засади продуктивності праці на підприємстві

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………3-4

Розділ 1. Теоретичні засади продуктивності праці на підприємстві….…..5-27

1.1. Теоретичні  основи продуктивності праці…………...……………5-10

1.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці…..…..10-15

1.3. Методи планування  росту продуктивності праці………………15-20

1.4. Резерви і фактори підвищення  продуктивності праці…...……..21-25

Висновки до першого розділу………….……………………………..25-27

Розділ 2. Тенденції  та проблеми підвищення продуктивності праці ТОВ «МСМ Фаворит»…………………………………………………………………….28-54

2.1. Аналіз трудового потенціалу…………………………………….28-37

2.2. Дослідження проблем  та резервів підвищення продуктивності  праці…………………………………………….……………………………..37-54

Висновки до другого розділу…………………………………………………...54

Розділ 3. Заходи з удосконалення  методів підвищення продуктивності праці ТОВ «МСМ Фаворит»………………………………………………………………55-57

 ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….58

Список використаної літератури………………………………………………….59

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Розвиток  економіки, підвищення національного  добробуту залежить від подальшого  підвищення продуктивності.

Національний  дохід або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники  витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України! Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький.

В умовах посиленої конкуренції  на ринках товару, послуг і праці  великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у  збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу за незмінної якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої  та уречевленої праці. підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої  праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці  збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

Об’єктом дослідження є продуктивність персоналу виробничого підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні засади продуктивності праці на ТОВ «МСМ Фаворит».

Мета дослідження: дослідження продуктивності праці та виявлення шляхів її підвищення ТОВ «МСМ Фаворит».

В ході написання даної роботи були поставлені такі завдання:

1. висвітлити економічну сутність продуктивності праці, її народногосподарське значення, ознайомитись з показниками і методами вимірювання продуктивності праці, дати коротку характеристику об`єкту дослідження – ТОВ «МСМ Фаворит»;
2. провести економічну оцінку стану ТОВ «МСМ Фаворит», а також визначити рівень підвищення продуктивності праці по підприємству , вплив факторів на зростання продуктивності праці, визначити співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати;
3. зробити узагальнюючі висновки і внести пропозиції по підвищенню продуктивності праці на основі виявлених резервів підвищення продуктивності праці.

У зв`язку з цим було побудовано зміст роботи, проведено вивчення організаційної, правової, статистичної і бухгалтерської документації, а  також спеціальну літературу з зазначеного  питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Підвищення продуктивності  праці на підприємстві

1. Теоретичні основи продуктивності праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а  не просто вироблена.

Продуктивність  передбачає ефективне використання всіх без винятку ресурсів: праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації, часу — в процесі виробництва та реалізації товарів і послуг.

Більш високий  рівень продуктивності означає досягнення більшого результату за тих самих ресурсів або більш високого рівня виходу продукції щодо обсягу та якості за тих самих витрат.

Теоретично продуктивність виражається, як правило, таким відношенням:

.

Продуктивність може бути також визначена як взаємозв’язок  між кінцевими результатами і  часом, витраченим на їх досягнення. Загальне визначення сутності продуктивності не залежить від типу виробничої, економічної чи політичної системи, тобто це визначення є єдиним в економічній науці. Відмінності в основному можуть виявлятися у формулюванні кінцевих цілей і результатів діяльності виробничої системи.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

У процесі виробництва  функцією живої конкретної праці  є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

  Продуктивність  праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії [14; 150].

Організаційні проблеми вимірювання  продуктивності. Практика свідчить, що здійснення будь-яких організаційних заходів у системі виробничо-комерційної діяльності зустрічає опір певної частини персоналу. Тому можна стверджувати, що й запровадження системи вимірювання продуктивності в будь-якій ланці економіки не буде прийняте із задоволенням усіма працівниками.

Негативне ставлення певної частини працівників до можливого  запровадження системи вимірювання  продуктивності, як правило, зумовлюється в першу чергу стурбованістю  про те, що:

• зросте фізичне й розумове навантаження, пов’язане з більш високими вимогами до аналітичної роботи без відповідного підвищення заробітної плати;
• підвищиться рівень управління, організації праці, що призведе до обмеження самостійності виконавців робіт;
• менеджери зможуть використовувати показники продуктивності для своєї вигоди;
• показники продуктивності, оскільки вони достовірно визначають індивідуальну віддачу, спричинять негативний вплив на величину заробітної плати або навіть сприятимуть звільненню з роботи.

Отже, щоб успішно запровадити  в практику систему вимірювання  продуктивності необхідно підготувати  персонал як у психологічному, так  і в мотиваційному плані.

Але для цього потрібно шляхом аналізу встановити кількість  працівників, які ставляться позитивно  й негативно до можливого запровадження  системи вимірювання продуктивності.

Модель такого аналізу  може бути проілюстрована схемою (рис. 1.1) [19; 60].

Розподіл сил, яких безпосередньо  не стосується запровадження  системи вимірювання продуктивності
Аргументація сил, що виступають за запровадження системи вимірювання  продуктивності		Аргументація сил, що виступають проти  запровадження системи вимірювання  продуктивності
Підвищення продуктивності, необхідне для виживання підприємства	®	¬	Вимірювання продуктивності потребує додаткових витрат
Покращується управлінський контроль	®	¬	Робітники не зовсім розуміють необхідність вимірювання продуктивності
З’являється можливість ранньої діагностики  можливих проблем	®	¬	Виникнуть труднощі в установленні точних вимірників
З’являється можливість інформувати  керівництво про виробничі досягнення	®
Оптимізується система  планування	®
Буде більш точно визначатись  професійний і кваліфікаційний  рівень персоналу	®
На основі результатів вимірювання  продуктивності з’явиться можливість визначати підрозділи з високим, середнім і низьким рівнем віддачі.	®
Розподіл сил, продуктивність яких передбачається вимірювати
Аргументація сил, що виступають за запровадження системи вимірювання  продуктивності		Аргументація сил, що виступають проти  запровадження системи вимірювання  продуктивності
Вище керівництво бажає цього	®	¬	Збільшуються обсяги звітності
		¬	Буде застосовуватись посилений  контроль з боку керівництва
		¬	Вимірювання продуктивності розкриє  недоліки в роботі
		¬	Керівник не розуміє  нашої роботи
		¬	Застосування системи вимірювання  продуктивності не принесе нам користі
		¬	Це буде приводом для урізання наших  доходів
		¬	Результати моєї роботи виміряти неможливо

 

Рис. 1.1. Модель аналізу розподілу сил, що виступають за і проти вимірювання продуктивності

Щоб успішно запровадити  систему вимірювання продуктивності в практику необхідно розробити  стратегію, спрямовану на зменшення  до мінімуму кількості працівників, що негативно ставляться до такого організаційного заходу. Одним із ефективних напрямів такої стратегії, як показує практика, є широке залучення  як робітників, так і менеджерів до процесу вимірювання продуктивності з використанням їхнього творчого потенціалу. У подальшому, коли система  вимірювання продуктивності надійно  функціонуватиме, доцільно робітників залучати до планування та управління виробництвом. Особливо необхідно залучати до системи управління ту частину  працівників, які з самого початку  підтримували необхідність запровадження  системи вимірювання продуктивності, надавати їм інформацію, яка раніше для них була закритою. У цілому колектив працівників шляхом роз’яснювальної роботи необхідно переконати у тому, що конкурентоспроможність організації, їх благополуччя значною мірою визначається саме наявністю системи вимірювання продуктивності. Таку роз’яснювальну роботу насамперед повинні здійснювати керівники та менеджери фірм.

Необхідно також на мікрорівні по можливості застосовувати наскрізну  систему вимірювання, яка б охоплювала підприємство та всі його структурні виробничі підрозділи — процеси, виробничі дільниці, бригади, робочі місця. Міжнародний досвід показує, що система управління будь-якою ланкою економіки, яка не передбачає вимірювання  продуктивності, є низькоефективною.

 

2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою  визначення результативності праці  є правильне обчислення рівня  і динаміки продуктивності праці  в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні  її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і  просторі. Види методів вимірювання продуктивності праці наведені на рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Методи вимірювання продуктивності праці

Методи обліку продуктивності праці мають відповідати  таким вимогам:

 • одиниця  виміру не може викривляти  показники продуктивності праці;

 • повністю  враховувати фактичний обсяг  робіт і затрати робочого часу;