Теоретичні аспекти оцінки капіталу підприємства та оптимізації його структури

Індивідуальний капітал  – сукупність відносин економічної  власності між найманими працівниками та власниками малих і середніх капіталістичних  підприємств у всіх сферах суспільного  виробництва, реалізацією яких (відносин) є виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку.

Державний капітал – специфічна підсистема заснованих на експлуатації виробничих відносин між вищими чиновниками  державного апарату та менеджерами  державних підприємств і установ  з одного боку, і найманими працівниками державного сектора економіки позбавленими засобів виробництва та життєвих засобів, – з іншого.

Постійний капітал — частина  фізичного капіталу, яка бере участь у процесі праці своїм речовим  змістом, є при цьому фактором виробництва, але не залучається  до процесу збільшення вартостей, не змінює величини своєї вартості і  відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі  амортизації.

Змінний капітал — частина  капіталу, авансована на придбання  робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто  не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює своєю працею завдяки  синергічному ефекту додаткову вартість.

Капітал - це засоби, які є  в розпорядженні суб'єкта господарювання для здійснення діяльності з метою  одержання прибутку. Формується капітал  підприємства як за рахунок власних (внутрішніх), так і за рахунок  позичкових (зовнішніх) джерел. Основним джерелом фінансування є власний  капітал (рис. 12.1). До його складу входять  статутний капітал, накопичений  капітал (резервний і додатковий капітали, нерозподілений прибуток) та інші надходження (цільове фінансування, благодійні пожертвування тощо).

 

Статутний капітал - це сума засобів засновників для забезпечення статутної діяльності. На державних  підприємствах - це вартість майна, закріпленого державою за підприємством на правах повного господарського ведення; на акціонерних підприємствах - номінальна вартість акцій; для товариств з  обмеженою відповідальністю - сума, що є часткою власників; для орендного  підприємства - сума внесків його працівників  і т. д.

Статутний капітал формується у процесі первісного інвестування засобів. Внески засновників у статутний  капітал можуть бути у вигляді  коштів, у майновій формі та у  формі нематеріальних активів. Величина статутного капіталу оголошується при  реєстрації підприємства, і при коригуванні  його величини потрібно провести перереєстрацію установчих документів.

Додатковий капітал як джерело засобів підприємства утворюється  в результаті переоцінки майна або  продажу акцій за ціною, вищою  від їхньої номінальної вартості.

Резервний капітал створюється  згідно із законодавством або відповідно до установчих документів за рахунок  чистого прибутку підприємства. Він  виступає як страховий фонд для відшкодування  можливих збитків і забезпечення захисту інтересів третіх осіб у  разі недостатності прибутку для  викупу акцій, погашення облігацій, виплати процентів за ними і т. д. За його величиною судять про запас  фінансової міцності підприємства. Відсутність  або недостатню його величину розглядають  як фактор додаткового ризику вкладення  капіталу в підприємство.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) відображають у  балансі накопичувальним підсумком  з початку функціонування підприємства. Показує, на скільки збільшилась  величина власного капіталу підприємства за рахунок результатів його діяльності.

До засобів спеціального призначення і цільового фінансування належать безоплатно отримані цінності від фізичних і юридичних осіб, а також безповоротні і поворотні  бюджетні асигнування на утримання  об'єктів соцкультпобуту і на відновлення платоспроможності підприємств на бюджетному фінансуванні.

Основним джерелом поповнення власного капіталу є прибуток підприємства (рис. 12.2). Якщо підприємство збиткове, то власний капітал зменшується  на суму збитків. Значну частку в складі внутрішніх джерел становлять амортизаційні  відрахування від використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів. Вони не збільшують суму власного капіталу, а є засобом його реінвестування. До інших форм власного капіталу належать прибутки від здавання в оренду майна, розрахунки із засновниками і т. ін. Вони не відіграють помітної ролі у  формуванні власного капіталу підприємства.

Основну частку в складі зовнішніх джерел формування власного капіталу утворює додаткова емісія акцій. Державним підприємствам  може надати безоплатну фінансову допомогу держава. До числа інших зовнішніх  джерел належать матеріальні і нематеріальні  активи, які передають підприємству безоплатно фізичні і юридичні особи  в порядку добродійності.

На реальну величину власного капіталу впливає також заборгованість засновників за внесками у статутний  капітал і вартість акцій, викуплених в акціонерів, з метою їх наступного перепродажу або анулювання. Тому ці статті віднімаються з його суми.

Позиковий капітал (рис. 12.3) - це кредити банків і фінансових компаній, позики, кредиторська заборгованість, лізинг, комерційні папери та ін. Він  поділяється на довгостроковий (більше року) і короткостроковий (до року).

За метою залучення  позикові кошти поділяються на такі види:

o потреби, залучувані  для відтворення основних засобів  і нематеріальних активів;

o кошти, залучувані для  поповнення оборотних активів;

o кошти, залучувані для задоволення соціальних потреб.

За формою залучення позикові кошти можуть бути у грошовій формі, у формі обладнання (лізинг), у  товарній формі та в інших формах; за джерелами залучення вони поділяються  на зовнішні і внутрішні; за терміновістю погашення - на довгострокові І короткострокові; за формою забезпечення - забезпечені  заставою, поручительством або гарантією  і незабезпечені. Забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства задовольняються  в пріоритетному порядку, незабезпечені - за залишковим принципом.

Капітал підприємства за джерелами  формування відображається в пасивах  балансу. Активи підприємства показують  капітал у його речовій (матеріальній або нематеріальній) формі. З одного боку, активи підприємства використовуються у фінансово-господарській діяльності підприємства і в разі успішної діяльності його сприяють нарощенню капіталу підприємства в результаті капіталізації прибутку. З другого боку, деякі категорії  активів досить швидко втрачають  свою споживну вартість, викликаючи тим  самим зменшення реальної величини капіталу підприємства.

Найменш схильними до втрати своєї вартості є найліквідніші активи підприємства — грошові кошти та їх еквіваленти. Найбільш ризиковими з погляду втрати своєї вартості в результаті морального зносу є нематеріальні активи. Яскравим прикладом активів, які швидко втрачають свою первісну вартість, є комп'ютери та програмне забезпечення до них. Балансова вартість цих активів може значно перевищувати їх ринкову вартість, що, в свою чергу, призводить до прихованих втрат капіталу підприємства.

Під терміном "оцінка капіталу підприємства", як правило, розуміють  оцінку власного капіталу, оскільки саме оцінка обсягу власних ресурсів цікавить насамперед, як менеджерів та власників  підприємства, так і потенційних  кредиторів і партнерів по бізнесу.

Власний капітал підприємства — це кошти, які реально належать підприємству. Якщо мати на увазі капітал  в його речовій формі, то це активи, які залишаються в розпорядженні  підприємства після виконання зобов'язань  перед усіма кредиторами (чисті активи підприємства).

Оскільки будь-яке підприємство — це не сукупність матеріальних активів, а суб'єкт ринкових відносин, що виробляє та реалізує на ринку свою продукцію, при оцінці капіталу підприємства слід враховувати напрацьовані підприємством  технології та наукові розробки, торгову  марку, яка викликає певні асоціації  у споживачів продукції, а також  його конкурентну позицію на ринку. Іншими словами, при оцінці капіталу підприємства необхідно враховувати  не тільки вартість чистих активів, а  й гудвіл підприємства, тобто його репутацію на ринку.

Реально оцінити капітал  підприємства (майно, що належить підприємству, та його гудвіл) означає визначити  реальну ринкову вартість самого підприємства,

тобто визначити суму коштів, які можна отримати за підприємство при його придбанні новим власником, чи кошти, які можна сплатити за акції цього підприємства.

Визначення реальної вартості підприємства, обсягу його власних  ресурсів є одним із найважливіших  завдань для багатьох суб'єктів  ринку. Оцінити власний капітал  підприємства та його економічний потенціал  необхідно інвесторам, які мають  намір вкласти кошти в його акції, банкам та іншим кредиторам, які вирішують питання про  надання позик підприємству, суб'єктам  ринку, які бажають у майбутньому  бути постачальниками чи споживачами  продукції цього підприємства. Нарешті, реальну оцінку власного капіталу підприємства у будь-який момент часу повинні  знати його фінансові менеджери, головною метою діяльності яких е  максимізація капіталу підприємства.

Розрізняють балансову та ринкову оцінки власного капіталу підприємства.

Балансова оцінка власного капіталу дорівнює різниці між активами підприємства та його зобов'язаннями і завжди є додатною величиною.

Ринкова оцінка власного капіталу, або реальна вартість підприємства, на відміну від балансової може бути від'ємною величиною.

Ринкова вартість активів  може бути як більшою, так і меншою від їх балансової вартості. Ринкова  вартість активів відображає ціну, за якою останні можуть бути продані  на ринку за звичайних умов продажу.

Гудвіл є досить специфічним  нематеріальним активом підприємства, В дослівному перекладі "гудвіл" означає "добре ім'я" і е оцінкою  репутації підприємства на ринку. Якщо взяти два підприємства А і  Б, однакові за всіма показниками, і  продати їх на ринку, то різниця в цінах продажу відображуватиме різницю в гудвілі підприємств А і Б.

Різницю між ринковою та балансовою оцінками власного капіталу називають прихованим капіталом.

Поняття ринкової капіталізації  тісно пов'язане з оцінкою капіталу і визначається як ринкова вартість акції підприємства, помножена на загальну кількість розміщених акцій. Ринкова капіталізація є більш  чи менш точним вираженням ринкової оцінки власного капіталу. На високорозвияених фінансових ринках, де постійно проводять оцінку кожної корпорації і визначають тенденції ринку так звані лідери ринку — інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди, комерційні банки, рейтингові агентства, ринкова капіталізація є досить точним відображенням до ринкової оцінки корпорації. На ринках, що перебувають у стадії формування, ці величини можуть суттєво відрізнятись.

Отже, балансова, ринкова  оцінки капіталу та ринкова капіталізація  є поняттями, що різною мірою відображають власний капітал підприємства. Найточнішою  і такою, яку найважче здійснити, є ринкова оцінка капіталу, оскільки активи підприємства, як правило, недоступні для проведення оцінки учасниками ринку. Винятком є випадок продажу підприємства на ринку. В цьому разі і ринкова капіталізація, і ринкова оцінка капіталу будуть найбільш адекватно відображувати реальну вартість підприємства.

Зауважимо, що методи оцінки дійсної вартості акцій, розглянуті вище, водночас відображують також  механізм ринкової оцінки капіталу, оскільки сумарна дійсна вартість акцій визначає ринкову оцінку капіталу.

 

1.3 Нормативно-правові  засади регулювання оцінки капіталу  підприємства та оптимізації  його структури

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і  складних завдань, які вирішуються  у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура  капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених  коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Етапи оптимізації структури капіталу

Процес оптимізації структури  капіталу підприємства здійснюється за такими етапами (рис. 5.3):

Рис. 5.3. Зміст основних етапів процесу оптимізації структури  капіталу підприємства

1. Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу  є виявлення тенденцій динаміки  обсягу і складу капіталу в  передплановому періоді, їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу  розглядається динаміка загального обсягу й основних складових елементів  капіталу порівняно з динамікою  обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позиченого капіталу, його тенденції; у складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго- та короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір термінових фінансових зобов'язань та винесення причин протермінування.

На другій стадії аналізу  розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, яка визначається структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу  розраховуються і вивчаються в динаміці такі коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії;