Історія економіки та економічної думки

Історико-економічне значення Трипільської культури.

Людина з’являється на теренах України майже 1,5 млн р. до н. е. Найдавнішими палеолітичними стоянками є: Королеве, Рокосів на Закарпатті, Лука-Врублевецька на Дністрі, Амвросіївка на Донбасі.

Від VI – до III тис. до н. е. в умовах неолітичної революції на Українських землях формується могутня трипільська культура, носіями якої були осідлі землеробські племена індоіранської групи народів. Територія, яку вони займали, – це Карпати, П. Буг, Подніпров’я, Волинь, Степове Причорномор’я. Проживали в сільських городищах (1,5 тис. в Україні), протомістах з колорадіальною системою забудови (20 таких міст, найбільше Майданецьке поселення до 400 га).

Господарство носить відтворювальний  характер. Основними галузями господарства були: хліборобство, тваринництво, гончарство, ткацтво. Формується наземний транспорт (віз, сани, лижі, волокуша). У виробництві використовували вдосконалені знаряддя праці сучасного типу, зокрема: дерев’яні мотики з крем’яними наконечниками; рало, кістяні й крем’яні сокири, серпи, коси; сверла, пили; застосовували шліфування; для виготовлення борошна використовували зернотерки (просорушка). Трипільські племена першими на території України вступили в добу використання металів.

Високого рівня досягли мистецтво  оздоблення, вимальовування приміщень, писанок, а також гончарство, килимарство різьбярство.

На основі господарської діяльності сформувалася духовна культура та релігійні  уявлення.

Розвиток спеціалізованого будівництва  та землеробської діяльності забезпечував високий рівень математичних та астрономічних знань. Трипільці першими створили чіткий сонячний календар з відповідними циклами землеробських робіт.

Наслідком неолітичної революції  стала досить розвинена система товарообміну. Торгували з остготськими племенами, народами Балкано-Дунайського регіону. В обмін на продукти сільського господарства трипільці отримували коней, кераміку, мідну руду.

Із входженням у добу використання металів у праслов’янських племен зростає продуктивність сільського господарства, використовуються мідно-бронзові, а згодом і залізні знаряддя праці. Відбувається остаточний поділ: від сільського господарства відокремилося громадське ремесло. Утверджується відтворювальний характер життєдіяльності: хліборобство, придомне стійлове та кочове тваринництво, птахівництво, залізоробне ремесло, гончарство на основі використання гончарного круга. Зміцнюються економічні зв’язки з іншими цивілізаціями (Ближній Схід, Єгипет, Греція, Візантія, Гольштатська культура на території Австрії).

Трипільська культура заклала господарсько-економічні та технологічні традиції виробничої діяльності, етно-культурні особливості, філософсько-релігійні уявлення майбутнього слов’янського світу, саме в цьому полягає її історико-економічне значення.

 

Тема 1.3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н. е. – V ст.)

 

Перелік питань до самостійної  роботи студентів 

(самостійна робота  у вигляді  конспекта)

 

1. Зародження елліністичних полемічних  шкіл – стоїки, софісти, гностики, піфагорійці, демагоги, як основа філософії наступних віків.

2. Економічні погляди Цицерона ( ідеологія латифундистської аристократії). 

 

Матеріалістична філософія Стародавньої Греції

Мілетская школа: Файес (624 - 547 рр. до н. е.): Архе (першопочатки світу) - вода, у воді зародилася життя.

Анаксімандр (610 - 546 рр. до н. е.): Архе - це Апейрон (первісна матерія, з якої виник світ; поєднання протилежностей).

Анаксімен (588 - 525 рр. до н. е.): Архе - повітря, від степені його ущільнення з’являються вода, вогонь, земля і т.д.

Геракл Ефеский (к. 6 ст. до н. е. - п. 5 ст. до н. е.): Архе - вогонь, душа складається  з вогню і води – “Заради  хвилинної слабкості людина п’є  вино - вона розріджує свою душу”.

Еліати: Ксенофан і Зенон (сер. 6 ст. до н. е. - п. 5 ст. до н. е.): Все в світі з води і землі. Світ вічний, незмінний, в цілому постійний. Рух - діaлектика преривного і безперервного.

Емпідокл (490 - 430 рр.. до н. е.): Виділяються  чотири форми світу: земля, вода, вогонь і повітря, на які впливають активні начала: Ворожнеча і Дружба, під впливом яких коріння світу переміщуються.

Анаксгор (500 – 428 рр.. до н. е.): Продовжувач  Емпідокла. Існують гомеомеріі - первоначала  матеріі. Нус - уми зумовлені змішуванням  і разділенням гомеометріі. Джерело  руху протистоїть матеріі.

Атомістична концепція: Левкіпп і Демокріт.

Левкіпп (500 - 440 рр. до н. е.): Небуття  існує анітрохи не менше, ніж буття (сукупність атомів). Зміна речей - результат  зміни порядку і положення  атомів.

Демокріт (460 - 370 рр. до н. е.): Виділяє два види якостей: первинні (залежать від властивостей атома - щільність, величина), вторинні (з’являються коли річ сприймається людиною - смак, запах). 

 Ідеалістична філософія  Стародавньої Греції

Орфейская школа

Орфей говорив про переселення душі, вважав, що вести чисте життя - це означає дотримуватися релігійних ритуалів, утримуватися від живої їжі.

Піфагор (582 - 500 рр. до н. е.). Вважав, що справжнє пізнання лежить через розум  і логіку, результат діяльності якої є математика. Весь Всесвіт - гармонія і число, світ виникає з протилежностей.

Школа софістов (5 ст до н. е.)

Протогор (481 - 411 рр. до н. е.). Людина - міра всіх речей. Яким людина бачить світ, таким  вона його і сприймаєт. Об’ектівної  істини не існує.

Горки (483 - 373 рр. до н. е.). Заперечує існування: якщо існує, то непізнне, а якщо існує і пізнанне, то знання свої не може передати іншому. Кожна людина живе у своєму світі, що належить тільки йому.

Сократ (469 - 399 рр.. до н.е.). Вважав, що мета філософії - навчити людину, як їй жити. “Я знаю тільки те, що я нічого не знаю - з цього починається шлях пізнання.” Існує два види вилучення знань: іронія і майєвтика.

Платон (427 - 347 рр.. до н. е.). Парадокс знань: “якщо ти щось знаєш, то навіщо тобі це пізнавати, а якщо ти нічого не знаєш, то як знайдеш що шукати”. Душа безсмертна - вона причина самого себе.

Арістотель (324 - 322 рр.. до н. е.). Вершина  класич. антич. Філософіі. Проблема філософії: проблема відносин одиничних речей  і загальних понять (ідей). Вищі межі буття - категорії (відображають об’єктивні відносини речей). Джерело руху, який існує поза матерією - форма (активний початок).

Еллінсько - римська філософія

Епікур (341 - 270 до н. е.): Заперечував  втручання богів у справи світу  і виходив з позиції вічності матерії, що володіє внутрішнім джерелом руху.

Стоїки (к 4 ст. до н. е.) - Зенон та Хрісіпп. Місце і роль науки визначили  наступним чином: логіка - огорожа, фізика - родючий грунт, етика - його плоди, головне завдання філософії - в етиці.

Скептики (4 ст. до н. е.) - Піррон, Аркселай, Карнеад проповідували утримання  від суджень для досягнення душевного  спокою (атараксіі) і тим самим  щастя, яке і є метою філософії.

Марк Туллій Цицерон

Марк Туллій Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero; 3 січня 106 р. до н. е.., Арпінум - 7 грудня 43 р. до н. е.., Форма) - древньоримський  політик і філософ, блискучий  оратор. А також вчитель і кумир  Аврелія Августина - засновника августінізму.

Цицерон народився в родині, що належала до стану вершників, в невеликому містечку Арпіне. Коли майбутньому  оратору виповнилося 15 років, його батько переїхав в Рим, щоб дати своїм  синам гарну освіту.  
Одну з перших своїх промов, що дійшли до наших днів, “На захист Росція”, Цицерон виголосив в осудження вільновідпущенника і улюбленця диктатора Сулли, що було ризикованим кроком у час, коли Сулла широко використав проскріпціонні страти з метою позбавлення від неугодних. Побоюючись помсти диктатора, що виграв процес, Цицерон відправився в Афіни, де продовжив вивчати філософію і риторику.

Після смерті Сулли він повернувся до Риму, де почав виступати захисником у суді. В 75 році до н. е.. Цицерон був  обраний квестором і отримав  призначення на Сицилію, де керував вивезенням зерна в період нестачі хліба в Римі. Своєю справедливістю та чесністю він заслужив повагу сіцілійців, однак у Римі його успіхи були практично не помічено. Плутарх наступним чином описує його повернення у столицю: “у Кампанії йому зустрівся один видний римлянин, якого він вважав своїм другом, і Цицерон, у впевненості, що Рим сповнений славою його імені і діянь, запитав, як судять громадяни про його вчинки. “Почекай, Цицерон, а де ж ти був останнім часом?” - Почув він у відповідь, і відразу ж зовсім упав духом, бо зрозумів, що чутки про нього загубилася в місті, наче канули в безмежне море, так нічого й не додасть до колишньої його популярності”.

Більш широку популярність Цицерон  набув після справи Верреса, колишнього намісника Сицилії. В 70 році до н. е.., подаючи проти Верреса позов про здирство, сіцілійці звернулися до Цицерона за допомогою, пам’ятаючи про його ораторські таланти. Преторія, підкуплена Верресом, так затягнула розгляд, що не залишила Цицерону часу для виголошення обвинувачувальної промови до початку свят, однак він настільки вміло представив суддям докази і свідчення свідків, звинувачували намісника у хабарництві, здирстві, прямому грабунку та вбивствах сіцілійців і навіть римських громадян, що його виступ вирішив справу, і Веррес був змушений піти у вигнання. В 69 році до н. е.. Цицерон обирається куріальним еділом, а в 66 році до н. е.. – у Преторій.

В 63 році до н. е.. Цицерон був обраний  на посаду консула, будучи першим за попередні 30 років “новою людиною”, що досягла цього посту. Його обранню сприяло те, що його суперник, Катіліна, відкрито говорив про свою готовність до революційних перетворень у разі отримання посади консула. Це дуже стурбувало римлян, і перевагу було в підсумку віддано Цицерону. Цицерон виголошує промову проти Катіліни.

Після поразки на виборах, Катіліна почав готувати змову з метою  захоплення влади, якиу Цицерону вдалося  розкрити. Чотири сенатських промови  проти Катіліни, вважаються зразком  ораторського мистецтва, Цицерон змусив Катіліну втекти з Риму до Етрурії. У наступному засіданні Сенату, яким він керував, було вирішено заарештувати і стратити без суду тих змовників, які залишились у Римі, тому, що вони представляли собою занадто велику загрозу державі, і звичайні в таких випадках заходи - домашній арешт або заслання - були б недостатньо ефективні . Юлій Цезар, який був присутній на засіданні, виступав проти страти, однак Катон своєю промовою, не тільки викриває провину змовників, але також перераховує підозри, що падали на самого Цезаря, переконав сенаторів у необхідності смертного вироку.

У цей період слава і вплив  Цицерона досягли свого піку; хвалячи  його рішучі дії, Катон назвав його «батьком батьківщини». Однак, у цей  же час, Плутарх пише: багато перейнялися  до нього неприязню і навіть ненавистю - не за який-небудь поганий вчинок, але лише тому, що він без кінця вихваляв самого себе. Ні сенату, ні народу, ні суддям не вдавалося зібратися і розійтися, не вислухавши ще раз старої пісні про Катіліну ... він наповнював похвальбами свої книги і твори, а його промови, завжди такі милозвучні і чарівні, стали мукою для слухачів.

В 60 році до н. е.. Юлій Цезар, Помпей і  Красс об’єдналися з метою  захоплення влади, утворивши Перший тріумвірат. Визнаючи таланти і популярність Цицерона, вони зробили кілька спроб залучити його на свій бік. Цицерон, захитався, але твідмовився, зволівши залишитися вірним сенату та ідеалам Республіки. Однак це залишило його вразливим для нападок опонентів, в числі яких був трибун Клод, який невзлюбив Цицерона з тих пір, як оратор дав проти нього свідчення на судовому процесі.

Клод домагався прийняття закону, що засуджує Цицерона на вигнання, як людину, що страчувала римських громадян без  суду і слідства. Цицерон звернувся  за підтримкою до впливових осіб, однак  не отримав її, крім того, він зазнав фізичних переслідувань з боку прихильників Клода. У квітні 58 року до н. е.. він був змушений піти у добровільне вигнання. У його відсутність закон був прийнятий, його майно конфісковано, а будинки спалені.

У вересні 57 року до н. е.. Помпей зайняв більш жорстку позицію по відношенню до Клода (причиною тому послужили нападки трибуна). Помпей прогнав його з форуму і домігся повернення Цицерона із заслання.  
У 51 році до н. е.. він був призначений жеребкуванням намісником Кілікії, де успішно правив, припинив заколот каппадокійців не вдаючись до зброї, а також завдав поразки розбійникам з родів Гамана, за що отримав титул “імператора”.

Повернувшись в Рим, Цицерон  застав посилення, після смерті Красса, протистояння між Цезарем і Помпеем. У ході громадянської війни Цицерон після довгих коливань прийняв сторону Помпея, однак розумів, що на даному етапі питання вже не в тому, чи буде Рим республікою або імперією, а в тому, хто - Цезар чи Помпей - буде імператором, і вважав обидва варіанти жалюгідними для держави.

Після битви під Фарсале (48 рік  до н. Е.). Цицерон відмовився від  запропонованого йому командування військом Помпея, і після сутички  з Помпеєм Молодшим та іншими військовими, що звинувачували його в зраді, перебрався в Брундізій. Там він зустрівся з Цезарем і був ним запрошений. Під час правління Цезаря він пішов з політичної сцени Риму, так і не зумівши примиритися з диктаторством, і зайнявся творчістю і перекладанням філософських трактатів.