Історія економіки та економічної думки

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………2

ВИКЛАДЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ  ПИТАНЬ

НАВЧАЛЬНОЇ  ДИСЦИПЛІНИ (включаючи завдання для самостійної  роботи)………………………………………………………………………………..4

КЛЮЧОВІ СЛОВА І ТЕРМІНИ…………………………………………………145

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ……………………………………………161

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ……………………………………………….167

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………………..189

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Економічна проблематика хвилює все  ширші кола нашого суспільства. Зростає  інтерес, як до теоретичних аспектів сучасної економічної науки, так і раціонального використання тих чи інших економічних напрацювань.

Переосмислення економічних механізмів, орієнтація на світову економічну практику, знання історико-економічних закономірностей  та особливостей, практична реалізація історичного досвіду - запорука створення ефективного механізму ринкових відносин в умовах транзитивної економіки України.

Предмет: “Історія економіки та економічної думки” – це нормативна навчальна дисципліна циклу прфесійної підготовки фахівців за напрямом “Економіка і підприємництво“ спеціальностей “Облік і аудит“, “Фінанси“, “Економіка підлриємства“, “Оподаткування“. Предметом вивчення історії економіки та економічної думки є процес становлення і розвитку господарства в різних історико-політичних, етно-культурних, теологічних, природно-кліматичних умовах розвитку, а також економічних поглядів, ідей, течій і шкіл, що дає можливість формування економічної науки як системи знань.

 Мета: вивчення історико-економічного досвіду та поглядів видатних представників економічної науки; формування уявлень про собливості розвитку окремих країн; визначення факторів та причин швидкого розвитку одних країн та відставання інших у різні історичні проміжки часу; поглиблення та розширення знань з економічної теорії; формування теоретичної бази для аналізу проблем сучасної економічної політики; підвищення економічної та загальної культури фахівця з економіки.

Форми і методи викладання дисципліни: Програма передбачає лекційно-семінарські заняття, індивідуальну та самостійну роботу студентів під керівництвом викладача, яку вони виконують на навчальних заняттях і в позаурочний час. Індивідуальна та самостійна робота може виконуватися у вигляді написання рефератів, розширених конспектів, доповідей, тез, виступів, наукових повідомлень та статей.

Курс забезпечується конспектом лекцій та навчальними посібниками  “Економічна  історія” та “Історія економіки та економічної думки”, що  рекомендовані  Міністерством освіти і науки  України як навчальні посібники  для студентів вищих навчальних закладів (укладач к. е. н., доцент кафедри економічної теорії - М. М. Теліщук).

Форми і засоби проміжного та підсумкового контролю: Навчальним планом передбачено семінари (в т. ч. колоквіуми) за темами та 3 рубіжні модульні контрольні заходи за змістовними модулями (розділами), після 36 год. вивчення навчального матеріалу, у вигляді тестової контрольної роботи, котра проводиться за рахунок часу, відведеного на семінарські заняття.

До контрольних заходів входять  поточний, модульний та підсумковий  контроль.

Поточний контроль здійснюється під  час проведення семінарських, індивідуальних занять, консультацій та виконання  модульної контрольної роботи і  має на меті перевірку рівня засвоєння  студентами навчального матеріалу  дисципліни. Під час семінарських занять застосовуються такі засоби контролю як: усне опитування з питань поставлених у плані семінарських занять, самостійної роботи, а також за допомогою письмових колоквіумів, теоретичних тестів та рефератів.

Рейтингова система оцінки знань  студентів передбачає отримання від 32 до 60 балів, в ході вивчення навчального матеріалу за змістовими модулями та від 0 до 40 балів на екзамені. Підсумкова оцінка формується за загальною кількістю набраних балів.

Методи оцінювання результатів  поточного і підсумкового контролю та розподіл балів за рейтинговою системою.

Поглиблене усне опитування на семінарських заняттях – від 1 до 2 балів (2 бали –  “5”, 1,5 бали – “4”, 1 бал – “3”, 0 балів – “2”). [max – 48 балів за 16 семінарських занять]

Колоквіуми – від 1 до 2 балів (2 бали – “5”, 1,5 бали – “4”, 1 бал – “3”, 0 балів – “2”).

Доповнення до усних відповідей – від 1 до 2 балів (2 бали – “5”, 1,5 бали – “4”, 1 бал – “3”, 0 балів  – “2”).

Контрольний захід, після 36 год. вивчення матеріалу за змістовими модулями, за рахунок годин виділених для семінарських занять – від 1 до 2 балів (2 бали – “5”, 1,5 бали – “4”, 1 бал – “3”, 0 балів – “2”).

Обов’язкове складання розширеного  конспекту індивідуальної роботи  – 1  бал - “5”, 0,75 бала - “4”, 0,5 бала - “3”, 0 балів – “2”. [max – 14 балів за 14 індивідуальних завдань]

Складання конспекту самостійної  роботи  – бали виставляються  за підсумками семестру за наступною  шкалою – 14 балів за виконання 19 завдань, 12 балів за виконання 14 завдань, 10 балів  за виконання 9 завдань. Для спеціальності “Економіка підприємства” 22 бали за виконання 20 завдань, 17 балів за виконання 14 завдань, 14 балів за виконання 10 завдань.

Виконання та захист реферативної роботи (виконується власноручно студентом, загальним обсягом не менше, як 20 сторінок) – 15 балів за підсумками семестру.

Наукова робота та пошук нової інформації – 20 балів за підсумками семестру.

Неприсутність на лекції – (- 5 балів).

Іспит (письмова форма) – “5“ –  40 балів, “4“ – 30 балів, “3“ – 20 балів, “2 “ – 0 балів.

Розрахунок максимальної кількості балів із врахуванням здачі екзаменів, для напрямів підготовки  6.030509 “Облік і аудит“, 6.030508 “Фінанси  і кредит“, 6.030503 “Міжнародна економіка”

 

Семіннарські зан.	Індивідальна роб.	Самостійна роб.	Всього балів	Іспит
2 бали – “5”  2 * 16 = 32 бали	1 бал – “5” 1*14 = 14 балів	14 балів за 19 тем – “5”	60 балів	40 балів – “5”
1,5 бала – “4”  1.5*16 = 24 бали	0.75 бала –“4”  0.75*14 = 10.5	12 балів за 14 тем – “4”	44,5 бала	30 балів – “4”
1 бал – “3” 1*16 = 16 балів	0.5 бала –“3” 0.5*14 = 7 балів	10 балів за 9 тем – “3”	33 бали	20 балів – “3”
Max – 32 бали	Max – 14 балів	Max – 14 балів	Max – 60 балів	Max – 40 балів

 

 

Розрахунок максимальної кількості балів із врахуванням  здачі екзаменів, для напряму підготовки 6.030504 “Економіка підприємства“ :

 

Семіннарські зан.	Індивідальна роб.	Самостійна роб.	Всього балів	Іспит
2 бали – “5”  2 * 12 = 24 бали	1 бал – “5” 1*14 = 14 балів	22 бали за 20 тем – “5”	60 балів	40 балів – “5”
1,5 бала – “4” 1.5*12 = 18 балів	0.75 бала –“4” – 0.75*14=10.5	17 балів за 14 тем – “4”	45,5 бала	30 балів – “4”
1 бал – “3”  1*12=12 балів	0.5 бала –“3” - 0.5*14 = 7 балів	14 балів за 10 тем – “3”	33 бали	20 балів – “3”
Max – 24 бали	Max – 14 балів	Max – 22 балів	Max – 60 балів	Max – 40 балів

 

 

ВИКЛАДЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ.

 

 

Розділ І (ЗМ 1). Господарські форми економіки  та особливості економічної думки  стародавньог світу.

 

Тема 1.1. Предмет і метод історії економіки та економічної думки. Наукова періодизація історії економіки.

 

Перелік питань до самостійної роботи студентів

 (самостійна робота у вигляді конспекта)

1. Підходи до періодизації історії економіки Ф. Ліста, Б. Гільдебранта та К. Бюхера, К. Маркса, В. Левитського, П. Мечникова, Е. Мейєра, А. Тойнбі, У. Ростоу.

2. Етапи розвитку та загальна характеристика історії економічної думки.

 

З часу виникнення історії господарства визначились різні підходи до наукової періодизації історії економіки. Зокрема, інституціонально-технологічний, історико-хронологічний, а також періодизація Ф. Ліста, Б. Гільдебранта та К. Бюхера, К. Маркса, В. Левитського, П. Мечникова, Е. Мейєра, А. Тойнбі, У. Ростоу.

У середині ХІХ століття німецький  вчений Ф. Ліст сформулював п’ятистадійну модель періодизації економічної історії:

– стадія дикості, що містить палеоліт та мезоліт (від 1,5 млн р. до н. е. до 10 тис. р. до н. е.) із стадно-колективним способом життя та привласнюючим характером життєдіяльності людини;

– пастуша стадія, що включає протонеоліт  та неоліт (від 10 – 8 тис. р. до н. е. до 5 тис. р. до н. е.) із родоплемінним способом життя та переходом від привласнюючого до відтворюючого характеру життєдіяльності людини;

– стадія землеробська, яка включає  енеоліт, мідно-бронзову добу, ранній залізний вік та середні віки (від 5 – 4 тис. р. до н. е. до ХІІІ ст.) із сімейно-станово-державним способом життя та хліборобським характером життєдіяльності людини;

– стадія хліборобсько-мануфактурна, що містить пізні середні віки (від с. ХІІІ ст. до с. ХVІІ ст.) із станово-державним способом життя та землеробсько-ремісничим характером життєдіяльності людини;

– стадія хліборобсько-мануфактурно-комерційна, яка включає перехідний період від  аграрного до індустріального суспільства (від с. ХVІІ ст. до с. ХІХ ст.) із станово-державним способом життя та промислово-землеробським характером життєдіяльності людини.

Представники тієї ж німецької  економічно-історичної школи Б. Гільденбрант та К. Бюхер сформулювали тристадійну модель із поділом довжини шляху продукту життєдіяльності людини від виробника до споживача:

– стадія натурального (домашнього) господарювання із одномильною довжиною шляху продукту з поля або городу через млин і кузню до власної та панської садиби (до с. ХІІІ ст.);

– стадія грошового (міського) господарювання із довжиною шляху продукту в декілька десятків миль з поля чи майстерні через ринок за посередництвом купця до споживачів (до к. ХVІІІ ст.);

– стадія кредитного (народного) господарювання із довжиною шляху продукту у сотні  і тисячі миль від виробників у  метрополіях і колоніях за посередництвом купців і банкірів на фабрики і ринки Європи, а звідтіля до споживачів у метрополіях і колоніях (починаючи з ХІХ ст.).

Наукова періодизація розвитку світового  господарства за К. Марксом ґрунтується на п’яти суспільно-політичних формаціях, в основі яких лежать відповідні форми власності на засоби виробництва, що визначають характер засобів виробництва та самого суспільно-політичного ладу:

– первісно-общинна формація (від 10 тис. р. до н. е. до VІ ст. до н. е.) із відсутністю приватної власності та класового поділу суспільства;

– рабовласницька формація (від V ст. до н. е. до V ст.) із приватною власністю  на знаряддя праці й основну продуктивну  силу та класовими рабовласницькими суспільними стосунками;

– феодальна формація (від VІ ст. до ХVІІІ ст.) із основним об’єктом приватної власності – землею як джерелом додаткового продукту і експлуатації та класовими феодальними суспільними стосунками на основі ренти;

– капіталістична формація (ХІХ ст.) із приватною власністю на засоби промислового виробництва та класовими капіталістичними суспільними стосунками на основі перерозподілу додаткової вартості.

Російський історик-економіст Л.І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема розвиток водних шляхів сполучення.

Англійський дослідник А. Тойнбі в основу періодизації поклав розвиток культури та релігії.

У 60-х роках ХХ ст. популярними стали теорії “індустріального суспільства“ французького соціолога Р. Арона і “стадії економічного розвитку” американського соціолога У. Ростоу. Свій розвиток вони отримали у теорії про постіндустріальне суспільство та інституціально-технологічному підході щодо періодизації економічної історії, за якими історія господарства поділяється на три великі періоди:

– аграрний або доіндустріальний (від Х ст. до с. ХVІІІ ст.) в основному з ручною землеробською працею (до 85 % працездатного населення);

– індустріальний (від ост. третини  ХVІІІ ст. до ост. чверті ХХ ст.) із використанням машинної техніки і технології у промисловому виробництві (до 60 % працездатного населення);

– постіндустріальний (з ост. чверті ХХ ст.) із переважанням використання людської праці у сферах фінансових послуг, обробки інтернет-інформації, обслуговування населення та побуту, а також машин, роботів, комп’ютерної технології у виробництві (більше 65 % працездатного населення).