Історія економіки та економічної думки

Філософія релігії індусів — відчувати себе частиною Всесвіту, додержувати її космічних законів. Релігія — це життя, життя — це релігія. Філософія Індії ґрунтується на дусі, який є вищим за просту логіку. Життя не можна осягнути лише логічним розумом, самосвідомість — не верховний суддя. За межами свідомості — інтуїція, одкровення, космічна свідомість. Бог — це надсвідомість.

В індійській філософії не існує  ідентифікованих понять суб’єкта та об’єкта, зла і добра, причини і наслідку. Веданта виходить з того, що причина криється у наслідку, а отже, їх протиставлення не має підґрунтя. Наслідок не є заново виробленим чи створеним, це лише новий вияв, так само як і причина ніколи не зникає. Існує тотожність суб’єкта й об’єкта, є їх синтез. “Веданта ґрунтується переважно на синтезі суб’єкта та об’єкта, на ототожненні причини і наслідку, Я і Це є характерною ознакою Веданти, що відрізняє її від усіх інших філософій”.

Особливе місце Веданта відводить  знанням. “Вражений лихами і минущістю цього світу, він вирішує оголосити, що навіть Логос є лише результатом незнання, і визнати знищення цього незнання вищою метою, вищим благом людини ...що доброта і доброчинність, віра і справи необхідні як підготовка, навіть як обов’язкова умова для досягнення того найвищого знання, що повертає душу до її джерела, до її батьківщини, відновлює її істинну природу і її істинне Я у брахмані”.

Життя — обертання чотирьох епох: від Золотого віку до сучасності по низхідній; занурення в обман, неробство, бруд та хвороби. Завершується все це світовою катастрофою. Гине все. Так само, як у християнства та ісламу (Судний день). Проте народжується Брахма — і знову все спочатку. Чергування світових епох не припиняється. Світ не має ні початку, ні кінця. Тут немає церкви, бо хто візьме на себе керівництво космічним світосприйняттям? Немає дуалізму добра і зла. Немає поняття перворідного гріха. Людина — частина живої й неживої природи. Нескінченний абсолют. На одному полюсі чиста матерія, на другому — чистий дух, в якому розчинилася матерія. Нескінченне становлення: у каміння, у рослини, які відрізняються тим, що в них є часточка Вищого Духу (на сьогодні встановлено, що рослини бачать, чують, розмовляють), у тварини і на порядок вище — у людини. Але є й ті, що пройшли великий шлях духовної досконалості. Удосконалюючи себе, людина поліпшує світ, сприяє зростанню духовності, але вона не може змінити його призначення. Це є основою кастового поділу. Існують чотири сенси життя: матеріальний, біологічний, інтелектуальний і духовний. Соціальна практика індуїзму — касти, карма (шлях, призначення), брахма (просвітлення, рух до духовного).

Проте ортодоксальний індус повинен  спочатку стати господарем, а це вже раціоналізм. Життя в лісі чи печері він може розпочати лише після виконання цього обов’язку. Тому певною мірою необгрунтованими є ідеї, що для індуса первинні духовні, а не матеріальні, економічні інтереси. Очевидним є те, що місіонерська діяльність протестантизму в Індії не могла давати добрих плодів, як і те, що не марксизм-ленінізм, а гандизм відігравав панівну роль в ідеологічній боротьбі Індії в XX ст., і в цьому велике значення кастовості та духовності.

В індуїзмі існує найсуворіша релігійна  регламентація буденних справ і думок, самоконтроль віруючого (це у християн Бог на небесах читає справи у день Страшного суду).

Індуїзм мав вплив на іудаїзм, християнство, іслам. І якщо єресі цих релігій їх потрясали, то в індуїзмі їм немає місця, тому що немає Тори, Євангелія, Корану.

Індуська цивілізація зазнала  важких історичних випробувань: магометанське  завоювання з його пропагуванням Корану; християнське місіонерство, що намагалося зруйнувати устої індійського суспільства; багатовікове британське панування. Це була боротьба двох цивілізацій. Європейська цивілізація грабуванням та насиллям намагалася підкорити Індію, нав’язати європейську мораль. Певною мірою ринкові відносини тут розвивалися, спостерігався поступ промисловості, але за індустріальну цивілізацію народи Індії заплатили високу ціну — мільйони загиблих ремісників. Діалогу філософії Схід—Захід не було. Панував культурний імперіалізм.

Індія початку XXI ст. — це країна з  понад мільярдним населенням, що з успіхом впроваджує інформаційні технології.

Давні пророки, мудреці Індії намагалися не копіювати, а творити. Сьогодні Індія встановлює зв’язок сучасного знання з давнім надбанням, і тому вона може стати одним з важливих рушіїв загальнолюдського прогресу.

Корені буддизму — у ментальності індусів, в їхній надзвичайній чутливості, сприйнятливості, палкому фанатизмі. Засади буддизму сформував Шак’ямуні, який залишив царський дім, дізнавшись про те, що життя приносить людині страждання, хвороби, смерть; пройшов посвячення у сентаїтів-відлюдників, але відповіді на свої запитання, одвічні запитання людства, не знайшов. Шак’ямуні усамітнюється, в нього настає просвітлення, він стає Буддою — істотою, наділеною досконалими моральними, розумовими та фізичними якостями.

Своє вчення Шак’ямуні розділив на три частини: теорію, або догматику; моральність, або аскетику; практику, або споглядання. Його вчення — логічний висновок брахманізму-індуїзму про ницість життя; рід людський приречений на страждання. Якщо в індуїзмі поглинання душі закінчується Брахманом, то в буддистів поглинання душі у нірвані. Спільним для цих релігій є й учення про переселення душ. Однак існує й багато відмінностей.

Буддизм заперечує центр буття, світову душу, Брахмана. Брак постійності у світовому і земному житті — одна з аксіом буддизму. Це велике Зло (“вогонь, що пожирає весь світ”): “складне рано чи пізно приречено розпастися, те, що народилося, — померти”. Явища зникають одне за одним, минуле, теперішнє й майбутнє знищуються, все минає, над усім тяжіє закон руйнування. Перед смертю всі рівні: багатий і бідний, шляхетний і ниций. Тіло людини — творіння чотирьох стихій: землі, води, вогню та вітру “Впродовж усього життя тіло служить джерелом пристрастей, хвилювань та мук. Настає старість, і з’являються хвороби — старий б’ється у передсмертних муках”. Однак і смерть не звільняє людину від страждань. Вона знову народжується і знову помирає. Це “колесо, що обертається вічно”. Отже, буття є стражданням, і щоб його припинити, потрібно знищити саме буття, “погасити його в нірвані”.

Існує чотири істини: істина страждань, істина походження страждань, істина припинення страждань, істина про шлях, що веде до припинення страждань.

Будді приписують творчу силу, сенс вічного  буття — вона може спускатися до душі істоти тваринного і навіть рослинного царства і знищується в нірвані  — такі догмати Шак’ямуні.

Той, хто хоче врятуватися, повинен  додержувати правил, охороняти життя будь-якої живої істоти, поважати чужу власність. Забороняються спиртні напої, земні втіхи, прикраси, надмірність у їжі. Пропагується життя у добровільній бідності.

“Утримуйся від усілякого зла, твори добро, тримай у вузді свої думки” — такі засади вчення.

Як видно, витоки цього світосприйняття  криються в Законах Ману. Але, там  підвалини — касти, в буддизмі їх немає, він проголошує рівність людей за походженням. Мораль Шак’ямуні: “Сидіти ліпше, ніж ходити, спати ліпше, ніж не спати, найліпше — нірвана”. В японському буддизмі нірвана може бути досягнута в цьому земному житті, а не тільки в “чистому”.

Буддизм формує стійкість у боротьбі зі стражданнями, нечутливість до несправедливості, общинний колективізм, самовдосконалення, самореалізацію. Ці риси найяскравіше виявляються у японців, в’єтнамців, корейців.

Різновид буддизму — ламаїзм (Тибет, Монголія, Бурятія). Це так званий північний буддизм. Існує й китаїзований буддизм.

Китайський буддизм (чень-буддизм, дзен-буддизм) має особливості, які відрізняють його від індуського буддизму (махаяни). За махаяною всі живі істоти володіють природою Будди, а тому ставлення до них дбайливе, і рільництво є недозволеним втручанням в їхнє існування. Тому касти брахманів і кшатріїв не зобов’язувалися до хліборобства.

У Китаї, навпаки, рільництво — обовязок. Китайська формула життя — “день без праці — день без їжі”. Саме тому буддизм Індії не міг бути підтриманий китайськими імператорами. Не могла спрацювати й теза індійського буддизму про те, що порятунок індивіда можливий тільки разом із порятунком всіх [58].

Для розуміння змісту й особливостей економічної системи Стародавнього  Китаю потрібно враховувати, що держава  виникла та розвивалася в межах  географічної замкнутості та тогочасних філософських і політичних уявлень, особливо конфуціанства (Кун-цзи або Кун Фу Дзи, або Конфуцій – 551 – 479 рр. до н. е., автор записаного його учнями збірника “Лунь юй” – “Бесіди і міркування”), яке перетворилося на державну ідеологію. На перший план висовувалися ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні централізованій владі імператора, що асоціювалася з старшинством та мудрістю. Щоб уникнути соціальних конфліктів, конфуціанці закликали правителів не відривати селян від сільськогосподарських робіт, дбати про поліпшення добробуту, зменшувати податки.

Конфуцій проповідує первісні засади: багатий народ — багата держава; він заперечує розкіш, виступає за помірність споживання, збереження ритуалів, за серединний шлях, суворе і чесне виконання обов’язків, самовдосконалення.

Ринкові відносини — торгівля, лихварство — підривали родоплемінний устрій і общину. Приватна власність не повинна бути культом — на перше місце Конфуцій ставить доброчинність, етику. Кожен повинен виконувати свої обов’язки. На запитання: “Що є життя?”, — Конфуцій відповів: “Не роби людині того, чого не бажаєш собі”. Таке ж положення існувало і у давньоіндуїстських джерелах, можливо, воно було запозичене Китаєм.

Взаємостосунки між правителем і народом виражалися наступним  чином: імператор — вершник, чиновники і закони — вуздечки й віжки, народ — кінь. Щоб добре управляти кіньми, потрібно правильно їх гнуздати, рівно тримати віжки. Стимулом необхідно вважати розмірність сили коней та нагляд за узгодженим бігом останніх; в таких умовах правителю не потрібно кричати, хльостати віжками, чи підганяти іншим стимулом — коні й самі побіжать. Правитель, за Конфуцієм, повинен бути мудрецем. Управління, політика, етика — основне в конфуціанстві.

Великого значення конфуціанство  надає родині, тому виникають родинний капіталізм, сімейний підряд (ментальність китайця відрізняється від ментальності німця, росіянина, українця). Вільні общинники були основною продуктивною силою, застосовували кругову поруку і колективну відповідальність сім’ї до третього коліна.

Конфуцію належить вислів: “Все тече так само, як вода. Час збігає, не зупиняючись”.

Про значення конфуціанства свідчить такий історичний факт: у 1974 р. КНР  обрала шлях ринкових відносин (Ден  Сяо Пін). З боку лівих радикалів  лунала приголомшлива критика на адресу Конфуція. Але, як казав Конфуцій, “якщо справи правителя правильні, то за ним підуть люди без будь-яких наказів, якщо неправильні, то народ не підкориться йому, попри заклики” [58].

Ці ідеї були на 250 років приглушені в умовах складання об’єднаної Китайської імперії. Тоталітарне правління досягло практичної завершеності за правління У Ді (140–86 рр. до н. е.), який обмежив владу аристократії, розділивши маєтності на дрібніші землі, здійснюючи завойовницьку політику, накладав важкі податки на вищі класи і не раз проводив реквізиції, держава взяла під контроль чеканку монет, було заведено монополію на виробництво і збут солі та заліза. Разом з тим його політика спиралася на філософію Конфуція.

Іслам - це одна зі світових релігій, викладена в Корані, в основі якої одкровення Аллаха, які тривали 33 роки і які слухав пророк Мухамед, котрий не знав грамоти (а це — інтуїція).

Батьківщина ісламу — Аравійський  півострів, який посідав стратегічно  важливе місце у зв’язках Індії і Китаю з Європою та Африкою. Це великий торговий шлях, де переплелися найважливіші родоплемінні звичаї, традиції ізольованої пустелі (звідси ідея єдинобожжя — Аллах єдиний). Тут немає уряду, не існує законів - лише племінні звичаї і традиції. Кровопролиття, убивство невинних людей — звичайне явище. Потреби повсякденного життя, такі як нормальна їжа, одяг, ласощі, мешканцям тих місць були невідомі.

Раціоналізм ісламу найефективніше виявився у вченні про загробне життя. Лише там ти можеш реалізувати справедливість, чесність, доброту, там тобі гарантоване вічне життя, сповнене радощами і насолодою. То чи варто ризикувати вічністю заради коротких миттєвостей земного життя?

У перекладі з арабської  “іслам” означає підкорення, слухняність. Звідси цілковита покірність перед Аллахом. Бог — творець і правитель Всесвіту. Людина, яка визнає творця, вбачає в ньому господаря, чесно й добросовісно підкоряється його законам і приписам, і є істинним мусульманином. Аллах великий, Аллах дав, Аллах узяв. Людина, котра заперечує існування Бога, неспроможна бачити очевидне, дане йому від природи — Бога. Аллах забороняє лихварство, тому склалася “ісламська економіка”, банківська кредитна діяльність із власними особливостями.

У світі повинні панувати мир, справедливість, добро, тут немає місця для експлуатації та рабства, тут панує священна довіра до Бога. І водночас існує ісламський фундаменталізм — відображення агресивного ісламського світу в його прагненні до всесвітнього Халіфату [58].