Стан і тенденції розвитку садівництва в Україні

Завдяки цьому найбільший прибуток на 1 га підприємства отримали у 2012 р. – 4297,47 грн, а рівень рентабельності досяг 47,8 %. Фактори, що впливають на ефективність виробництва продукції садівництва, численні та різноманітні. Більшість з них залежать від діяльності підприємств і тісно пов’язані з технологією та організацією виробництва, використанням виробничих ресурсів, впровадженням досягнень НТП. Прибутковість залежить від розмірів грошової виручки за продану продукцію та витрат на її виробництво та реалізацію. Водночас, величина (розмір) виручки знаходиться у тісній залежності від кількості виробленої та реалізованої плодоягідної продукції, тобто від рівня товарності. В садівницьких господарствах рівень товарності плодоягідної продукції, за розрахунками науковців і практиків, повинен становити не менше 98 %. Сільськогосподарськими підприємствами Вінницької області у 2006 р. реалізовано 87 % виробленої продукції, а близько 4,1 т залишилось у господарствах. В наступні роки рівень товарності садівницької продукції в регіоні поступово збільшувався і у 2011 р. досяг 94 %. У 2012 р. спостерігається зниження цього показника до 88%.

Для розвитку галузі садівництва, маючи сприятливі природно-кліматичні умови, першочерговим завданням є збільшення виробництва плодоягідної продукції з 1 га насаджень, поліпшення їх якості та розвиток ринкового механізму господарювання. Шляхами такого розвитку є обґрунтований вибір напрямів виробництва, насамперед, оптимізація сировинних зон плодопереробних підприємств та їх цехів, поширення пересувних пунктів первинної переробки продукції, створення сировинних садів у зонах існуючих великих плодоконсервних заводів, впровадження у виробництво автоматичних блочно-комплексних ліній та цехів невеликої та середньої потужності, розробка і впровадження нових технологій з використанням сучасних фізико-хімічних і біологічних методів для виготовлення продуктів з пониженим вмістом цукру без застосування хімічних компонентів і консервантів.

Висновки. Отже, для успішного функціонування садівницьких підприємств в Україні необхідно відновлювати, стабілізувати та нарощувати обсяги виробництва плодоягідної продукції, сприяти зайнятості трудових ресурсів, зміцнювати виробничий потенціал, розвивати ринковий механізм господарювання, вдосконалювати прогресивні форми організації праці й виробництва. Таким чином по Вінницькій області створені відповідні організаційно-економічні умови для плодоягідного виробництва і забезпечення на цій основі високоефективного ведення галузі. Оскільки виробництво продукції садівництва має сезонний характер, фінансування діяльності садівничих підприємств за рахунок лише власних коштів не завжди є можливим. В такому випадку покращити фінансовий стан можливо через залучення короткострокових та довгострокових кредитів, величина та дієвість яких залежать від кредитної політики держави.

5. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ САДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Виробничий потенціал  промислового садівництва повністю визначається трендом змін кількісного та якісного складу основного капіталу в галузі – плодоносних насаджень. 

Найвищі площі плодових і  ягідних насаджень були зафіксовані  у 1965 р., а саме: в усіх категоріях господарств ¾ 1299 тис.га, з них у сільськогосподарських підприємствах 870,1 (67%), в господарствах населення - 429,1 тис.га (33%). Починаючи з 1966 р., системно скорочуються площі промислових садів й особливо виразною ця тенденція склалася в роки реформування аграрної сфери. Якщо впродовж 1966-1990 рр. площа садів у сільськогосподарських підприємствах країни щороку зменшувалася на 16,7 тис.га, то у 2006-2012 рр. на 20,7 тис.га, а в останні п'ять років (2008-2012 рр.) на 25,2 тис.га. Основною причиною цього є те, що в переважній більшості сільськогосподарських підприємств через низьку рентабельність і збитковість садівництва немає власних нагромаджень навіть на просте відтворення насаджень. 

Частка господарств населення  у загальній площі плодоягідних насаджень в країні впродовж тривалого часу становить 44-45%. Роль цих садів у формуванні пропозиції високоякісних і великих партій плодів на внутрішньому ринку невелика, а в перспективі зменшуватиметься. 

Рівень виробництва плодів і ягід найвищим був у 1981-1985 рр.: у всіх категоріях господарств - 3,2 млн.т, у сільськогосподарських підприємствах - 1,4 млн.т (43,8%). За цим показником виокремлюється 1977 р.: всі категорії господарств - близько 4,0 млн.т, а в господарствах суспільного сектору - 1,8 тис.т. (45%). В усі наступні п'ятирічки валові збори плодів і ягід знижуються в цілому в Україні і особливо в сільськогосподарських підприємствах. 

Зменшення масштабів виробництва  плодоягідної продукції сільськогосподарськими підприємствами відбувається не лише через скорочення площ плодоносних насаджень, а й зниження їх урожайності. Основними причинами цього є відсутність належного матеріально-технічного забезпечення, а відтак недотримання агротехнічних заходів, висока трудомісткість виробництва та відсутність матеріального стимулу для ефективного виконання робіт тощо. 

Основними причинами негативних тенденцій і чинників розвитку галузі є скорочення місткості плодоягідного ринку та різке подорожчання ресурсів. Це призвело до скорочення ресурсів у садівницьких господарствах, зниження ефективності їх використання, погіршення виконавчої і технологічної дисципліни в галузі, послаблення стимулів для підприємств до інвестування і прискорення науково-технічного прогресу, а також зменшення реальних можливостей щодо цього. Несприятливими факторами є також те, що збільшується диспаритет цін, знижується попит на плодоягідному ринку, зростає конкуренція імпортної фруктово-ягідної продукції, завезеної з країн, де природно-економічні умови є сприятливішими для садівництва, ніж в Україні.

До зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції призводять розорення промислового садівництва  і, як наслідок, переміщення обсягів  її виробництва до господарств населення. Супроводжується це зниженням рівня механізації робочих процесів у галузі, погіршенням захисту рослин від шкідників і хвороб, отже - підвищенням собівартості та зниженням якості продукції. Усе це спричиняє нестабільність і зниження обсягів виробництва фруктів і ягід та зменшення надходжень від садівництва до Державного бюджету. 

Таким чином, без радикальних  заходів з боку держави й галузевих  структур Україна через 7-8 років  може втратити промислове садівництво  й поставить внутрішній ринок  плодів та ягід у повну залежність від імпорту.  
Головним напрямом докорінних змін економічної ситуації в галузі садівництва є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потенціалу регіонів завдяки впровадженню інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, поглибленню спеціалізації виробництва, удосконаленню розміщення садів, поліпшенню структури породного і сортового складу насаджень розширенню переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування. 

• Стратегічною метою розвитку садівництва має бути:  
  стабілізація і подальше збільшення виробництва плодів і ягід; 
• насичення внутрішнього продовольчого ринку конкурентоспроможними продуктами та розширення їх експорту, щоб створити можливості до 2025 р. повного забезпечення потреб населення у цих продуктах за науково обґрунтованими нормами; 
• стимулювання пріоритетних напрямів садівництва; 
• забезпечення розширеного відтворення виробництва головним чином за рахунок самофінансування галузі; 
• розширення виробництва екологічно чистої продукції шляхом переходу від індустріально-хімічних методів ведення господарства до біологічних; 
• інтенсивне господарювання шляхом удосконалення технологій і організації виробництва на основі використання досягнень науки й передового досвіду. 

Залежно від добору складових  стратегія розвитку галузі садівництва  може передбачати декілька варіантів вирішення цієї проблеми. 

Найоптимальнішим з них  є максимальне насичення внутрішнього ринку до рівня забезпечення фізіологічних норм споживання (79 кг свіжих плодів і ягід на душу населення) за рахунок збільшення обсягів вітчизняної пропозиції у поєднанні з поступальним розвитком експорту горіхоплідних, ягідних, кісточкових та зерняткових порід (приріст 12-17 тис. тонн щороку). Така стратегія розвитку галузі передбачає розширене відтворення площ плодоносних насаджень в сільськогосподарських підприємствах до 225 тис.га, що забезпечить зростання обсягу пропозиції плодів та ягід на період до 2025 р. до 4,1 млн.т (в т.ч. 0,4 млн. тонн на експорт). 

Зазначений варіант достатньо  обґрунтований з огляду на ґрунтово-кліматичний  потенціал України, місткість внутрішнього ринку та можливості техніко-технологічного переозброєння галузі. Однак, вимагає удосконалення інвестиційної та кредитної політики, розвитку страхових механізмів та інфраструктури внутрішнього ринку, оновлення технологічної та матеріально-технічного бази галузі, реалізації соціальної політики. 

Інший варіант полягає  у стабілізації площ насаджень та обсягів виробництва плодів і ягід ( див. додаток Д) на фоні довготривалого скорочення галузі. В такому разі обсяги внутрішнього споживання збережуться на рівні 30-35 кг на особу в рік (в т.ч. 1-2 кг за рахунок імпорту). Згідно з цими розрахунками населення України можна розподілити на три умовних групи за рівнем споживання плодів і ягід:

• I група - 10-20 кг плодів і ягід або ж 18-20% від норми з рівнем доходів 5,0-8,0 тис.грн. у рік (13,0 млн.чол.);
• II група - відповідно, 25-40 кг та 8,0-9,0 тис.грн. (17,6 млн. чол.);
• III група - 45-75 кг та 9,0-15,0 тис.грн. При цьому близько до норми а саме 75 кг плодів та ягід, споживатиме лише 17% населення (8,7 млн.чол.) з найвищим рівнем доходів - 15,0 тис.грн. в рік. 

Цей варіант менш привабливий  щодо можливостей забезпечення споживачів у свіжих плодах і ягодах та продуктах їх переробки, але разом з тим потребує значно менших інвестицій та структурних перебудов. Концепція розвитку садівництва в Україні до 2025 р. повинна стати основою для розробки цільових програм розвитку садівництва. Потребує вдосконалення правова, законодавча та нормативна база з охорони прав на сорти, особливо вітчизняної селекції, а саме: 

• на державному рівні передбачити пільгові умови оподаткування для державних селекційних установ, особливо в питаннях платежів при патентуванні та держреєстрації нових сортів і підтримки уже існуючих кращих вітчизняних сортів; 
• надати селекційним установам право перевірки та контролю за впровадженням власних сортів; 
• посилити відповідальність за несплату роялті; 
• продовжити розробку ДСТУ на садівничу продукцію та техніку для її виробництва. 

Для планомірного розширення і відтворення садів у сільськогосподарських  підприємствах України необхідно  кожного року закладати нові насадження щонайменше на площі 10 тис.га. Відповідно до таких обсягів нових насаджень щорічно до 2025 року виробництво саджанців плодових культур має бути збільшеним у 1,4 рази, а кущових ягідників - у 2,2 рази порівняно з 2006 роком. 

Виробництво садівного матеріалу в розсадницьких господарствах України в подальшому повинно повністю проводитись на безвірусній основі. До 2013 року частку безвірусного садивного матеріалу у виробництві довесли до 20%, до 2015 потрібно довести - до 50%, і до 2020 року до 100%.  
Для виробництва достатньої кількості садивного матеріалу необхідно: 

• створити безвірусні базові маточники плодових та ягідних культур в галузевих наукових установах та базових підприємствах; 
• використовувати біотехнологічні методи прискореного розмноження безвірусного садивного матеріалу (культура верхівкових меристем, зелене живцювання); 
• провести інвентаризацію наявних маточних, маточно-живцевих та плодових насаджень в Україні; 
• здійснити закладання у необхідній кількості нових виробничих маточних насаджень плодових і ягідних порід, маточно-насіннєвих і маточно-живцевих садів; 
• впровадити систему сертифікації садивного матеріалу плодових і ягідних культур в Україні; 
• для визначення етапів розмноження, фітосанітарного стану і якості садивного матеріалу ввести до Державних стандартів категорії етапів розмноження (біологічні категорії) - "Прибазовий" "Базовий", "Сертифікований", "Стандартний", категорії фітосанітарного стану (фітосанітарний статус) - "Вільний від вірусів", "Тестований на віруси" та категорії якості - "I сорт", "II сорт"; 
• розробити і налагодити виробництво вітчизняних тест-систем для ІФА з метою тестування основних вірусів плодових, ягідних і декоративних рослин; 
• постійно здійснювати контроль за виробництвом (в т.ч. на присадибних ділянках) та завезенням із-за кордону садивного матеріалу плодових і ягідних культур. 

 
          Одним з головних напрямків докорінних змін економічної ситуації в галузі на найближчу перспективу є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потенціалу регіонів завдяки впровадженню інтенсивних ресурсозберігаючих технологій. 

Технології вирощування  зерняткових культур.Основною технологією  в південних регіонах за умов зрошення та фертигації залишиться вирощування яблуні на слаборослій підщепі М 9. В центральних і північних регіонах перевагу матимуть морозостійкі карликові підщепи типу 62-396, 57-257, 57-476; Д-1071; КД-4 та КД-5.