Стан і тенденції розвитку садівництва в Україні

Аналізуючи основні методологічні  підходи до розміщення виробництва, опрацьовані засновниками теорії розміщення , постає можливість узагальнити й обґрунтувати основні теоретичні засади розміщення виробництва.

Із спектра галузей  рослинництва галузь садівництва визнається, безперечно, як одна з найскладніших. По-перше, в економічному плані земля  під садами нероздільно пов‘язана з основними засобами виробництва (залишкова вартість багаторічних насаджень). Існує проміжок часу між інвестуванням у створення садів й отриманням віддачі на вкладені кошти. По-друге, в технологічному плані, садівництво потребує врахування особливостей формування породно-сортового складу насаджень, пов‘язаних з природно-кліматичними умовами виробництва, великою інтенсивністю механізованих робіт. По-третє, в соціальному плані садівництво потребує значної кількості робочої сили в обмежені періоду часу, але це додаткові робочі місця, що має велике значення в умовах реформування агарного сектора економіки при скороченні попиту на робочу силу.

На важливість розвитку й  розміщення садівництва особливу увагу  звертали у своїх наукових працях В.В. Юрчишин, О.М. Шестопаль, Є.П. Задорожня, А.І. Шумейко, О.Ю. Єрмаков, В.А. Рульєв, В.І. Криворучко, П.Я. Кравченко, В.М. Яропуд, Л.В. Романова.

Проблема подальшого розвитку й розміщення промислового садівництва  має вирішуватися за допомогою оцінки адаптації цієї галузі до комплексу  природних та економічних умов зони, підзони та конкретного господарства.

О. Єрмаков вказує, що сади та ягідники можуть забезпечити потрібний ефект і краще виявити свої потенційні можливості тільки при умовах найбільшої відповідності природних чи штучно створених умов їх біологічним особливостям та вимогам.

На нашу думку, питання  удосконалення розміщення виробництва  плодової та ягідної продукції  в ринкових умовах повинно вирішуватися не тільки з урахуванням природно-кліматичних умов й раціонального використання природних ресурсів, наявності переробних підприємств і плодосховищ, ринкового попиту на плодову продукцію, а передбачати створення роздрібних й оптових ринків, агроторгових домів, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

На підтвердження вищевикладеного слід послатися на наукову працю П. Кравченка, А. Шумейка та С. Кучеренко, в якій автори акцентують увагу на тому, що при розробленні раціональної схеми розміщення виробництва продукції садівництва слід враховувати потребу народного господарства в продуктах харчування та в сировині для промислової переробки, а також необхідність виробництва частини продукції для продажу її за межі республіки і можливості міжрегіонального обміну.

Як справедливо вказує Агірбов Ю., на розміщення садів значною  мірою впливає наявність міст і промислових центрів, які, з одного боку, зумовлюють необхідність зосередження біля них виробництва малотранспортабельної продукції, а з другого - мають змогу забезпечувати потребу садівництва у робочій силі в період збирання врожаю шляхом залучення трудових ресурсів міст.

У різні періоди ці питання поглиблено вивчали В. Юрчишин, Д. Чухно, В. Майдебура, О. Єрмаков, В. Рульєв.

Так В. Майдебура вказує, що „розміщення сільськогосподарських структур необхідно планувати з урахуванням скорочення перевезень, максимального забезпечення свіжими плодами та ягодами як сільського, так і міського населення” .

А. Шумейко визначив чотири фактори оцінки пріоритетності розміщення плодово-ягідного виробництва: ступінь насичення ринку продуктами, вплив на ефективність виробництва, можливості економії ресурсів, екологічні наслідки .

У зв‘язку з цим привертають  увагу обґрунтовані  міркування та висновки Д. Чухно, який наголошує на тому, що дані існуючого розміщення плодових порід дозволяють судити не тільки про те, як географічно розташувались ті чи інші плодові культури, в яких районах досягнута найбільша щільність насаджень, а й зробити висновки про подальший розвиток промислового садівництва з урахуванням спеціалізації насаджень, які забезпечують найбільшу товарність плодової продукції .

Автор  курсової роботи поділяє думку О. Шестопаля стосовно того, що удосконалення розміщення промислового садівництва повинно здійснюватися в напрямку посилення процесів формування спеціалізованих зон і районів для найбільш повного використання сприятливих грунтово-кліматичних умов для вирощування культур і сортів, які мають обмежений ареал розповсюдження . Зокрема О. Єрмаков відзначає, що в країні існують спеціалізовані зони й мікрозони виробництва плодів та ягід, що особливо характерно по відношенню до культур, які мають в силу своїх біологічних та економічних особливостей ареали розповсюдження .

Для створення промислових  насаджень особливо цінних порід  і сортів такі культури слід розміщати  в районах, найбільш сприятливих  для їх вирощування, беручи до уваги  інтереси спеціалізації садівництва  та інтереси розвитку окремих культур й не займаючи площі під породами, які можуть успішно вирощуватись в будь-якому іншому районі області чи країни . Така точка зору, на наш погляд, не втратила своєї актуальності і в ринкових умовах і по суті є однією з найбільш прийнятних для сучасних умов розвитку садівництва.

По суті узагальнений висновок стосовно цієї проблеми дає В.Юрчишин, вказуючи, що “найкращі результати в розвитку садівництва досягаються при найбільш раціональному розміщенні насаджень, повному використанні природних умов, урахуванні особливостей цієї галузі й постійній увазі до неї”.

На основі вивчення теоретичних  питань розміщення плодово-ягідного виробництва нами розроблена модель впливу факторів розміщення на загальний рівень розвитку садівництва.

При розгляді проблем розміщення виробництва плодової продукції  необхідно звернути увагу на питання  спеціалізації виробництва, яка  забезпечує раціональне використання виробничих ресурсів, зниження собівартості плодово-ягідної продукції, а також зумовлює підвищення ефективності виробництва. Зокрема, зональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва сприяє кращому використанню природних умов досліджуваної області, досягненню максимальних показників у виробництві плодової продукції.

Характеризуючи ряд особливостей спеціалізації виробництва плодової продукції В.Майдебура  підкреслює, що спеціалізація веде до підвищення рівня концентрації та інтеграції з переробною промисловістю . О. Єрмаков акцентує увагу на тому, що функціонування садівничих підприємств можливе лише в тому випадку, коли господарська спеціалізація є логічним продовженням територіального розміщення чи зональної спеціалізації галузі.

Разом з тим у сільськогосподарських  підприємствах необхідне раціональне  поєднання галузей, тобто необхідно  розвивати не тільки основну галузь, а й  додаткові, такі як овочівництво, виноградарство, баштанництво. Сприятливі умови для садівництва, часто є найкращими також для вирощування зернових, кормових, овочевих культур. В окремих регіонах ця конкуренція складається не на користь садівництва. Виникає проблема, розв‘язанню якої може сприяти концентрація садівництва там, де ця суперечність відсутня.  Цю проблему широко висвітлювали у своїх наукових працях В. Юрчишин, Д. Чухно, О. Єрмаков, А. Шумейко та інші. Зокрема, А. Шумейко підкреслює, що необхідно поглибити спеціалізацію та концентрацію виробництва продукції залежно від цільового призначення. Цієї точки зору притримується і В. Майдебура, який вказує, що залежно від спеціалізації районів плодівництва, тобто планово-цільового призначення виробництва плодової продукції, повинен формуватися тип садового господарства . Садівницькі підприємства поділяються на виробничі типи за такими ознаками як рівень спеціалізації, склад додаткових галузей, наявність внутрішньогалузевій спеціалізації, цільове призначення.

У дещо іншому плані і більш ширше трактування наводить О. Єрмаков. Він вважає, що породний сортовий склад садів і ягідників повинен відповідати таким вимогам: у найбільшій мірі бути адаптованим до грунтово-кліматичних умов вирощування, мати стійкій споживчий попит на дану продукцію, забезпечувати стабільний  за роками валовий збір садівничої продукції, мати оптимальний склад плодових та ягідних культур для забезпечення концентрації виробництва однопорідної продукції, забезпечувати найбільш рівномірне використання протягом року постійної робочої сили, давати максимально стійкий прибуток при найменших витратах ресурсів і найменшому підприємницькому ризику. З урахуванням вищевикладеного можна узагальнити й виділити такі принципи розміщення породно-сортового складу в ринкових умовах :

• розміщення виробництва плодової та ягідної продукції з урахуванням природно-кліматичних умов, виробничого потенціалу й цільового призначення регіону;
• встановлення оптимального співвідношення між породами та сортами залежно від строків дозрівання і з урахуванням споживчого попиту;
• стабільне забезпечення регіону плодовою продукцією протягом року на основі збалансованого постачання свіжої й переробленої продукції;
• обмеженість породного асортименту плодової продукції до 3-5 сортів у сільськогосподарських підприємствах різних форм власності з урахуванням вимог ринку;

Одним із факторів розміщення та розвитку виробництва плодово-ягідної  продукції, як вказувалося вище, має  бути оптимальний рівень забезпеченості населення плодами та ягодами в регіоні. Стосовно вирішення цієї проблеми В. Андріевський, Н. Сеперович, В. Нога і В. Кірсанов вказують, що підвищення рівня забезпеченості продовольством повинно стати невід‘ємною частиною загальної стратегії та розвитку країни. Цього неможливо успішно досягти, якщо цю проблему вважати сільськогосподарською чи міською проблемою.

Із спектра галузей  рослинництва галузь садівництва визнається, безперечно, як одна з найскладніших. По-перше, в економічному плані земля  під садами нероздільно пов‘язана з основними засобами виробництва (залишкова вартість багаторічних насаджень). Існує проміжок часу між інвестуванням у створення садів й отриманням віддачі на вкладені кошти. По-друге, в технологічному плані, садівництво потребує врахування особливостей формування породно-сортового складу насаджень, пов‘язаних з природно-кліматичними умовами виробництва, великою інтенсивністю механізованих робіт. По-третє, в соціальному плані садівництво потребує значної кількості робочої сили в обмежені періоду часу, але це додаткові робочі місця, що має велике значення в умовах реформування агарного сектора економіки при скороченні попиту на робочу силу.

Висновки. Аналізуючи основні методологічні підходи до розміщення виробництва, опрацьовані засновниками теорії розміщення , постає можливість узагальнити й обґрунтувати основні теоретичні засади розміщення виробництва.

4. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ САДІВНИЦТВА НА ПРИКЛАДІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Реформування АПК України  внесло свої корективи у розвиток однієї з важливих галузей сільського господарства галузі садівництва, викликавши при цьому низку невирішених проблем. Головною проблемою є найвищий, у порівнянні з іншими галузями, рівень капіталовкладень, основна частка яких припадає на початковий етап створення насаджень. У подальшому специфіка технологій догляду, коли основна маса робіт потребує ручної праці і великої кількості кваліфікованих працівників, значно ускладнила вирощування плодових культур. Технологічна складність вирощування багаторічних культур, великий ризик форс-мажорних обставин, пов’язаних з кліматичними умовами різних регіонів України, призвели до значного скорочення площ під плодовими культурами. Вирощуванням плодоягідних насаджень займаються на всій території України, але одним із провідних центрів розвитку садівництва є Лісостепова зона, зокрема Вінницька область, яка цілковито репрезентує Лісостеп, оскільки на сільськогосподарські підприємства області нині припадає 25,9 % загального обсягу виробництва плодів та ягід. Садівництво Вінницької області об’єднує виробництво, плодопереробну галузь та спеціалізовану систему збуту.

Галузь садівництва для  Вінниччини здавна є традиційним  і ефективним напрямом сільськогосподарського виробництва, який при належному рівні інвестування може повністю забезпечувати внутрішній споживчий ринок плодоягідної продукції та створення міжрегіональних і експортних фондів. Садівництво Вінниччини має усі підстави для ефективного розвитку: значні площі насаджень, сприятливі природно-кліматичні умови, багатий досвід. Вінницька область традиційно займає лідируючі позиції щодо вирощування продукції садівництва, оскільки тут зосереджено 9,72 % плодоягідних насаджень та виробляється близько 10,83 % плодів та ягід. Садівництво Вінницької області протягом останніх років характеризується зменшенням площ під садами з 31,5 тис. га у 2006 р. До 21,7 у 2012 р., в т.ч. у сільськогосподарських підприємствах площа насаджень зменшилась на 14,5 тис. га, тоді як в господарствах населення спостерігається їх збільшення на 4,7 тис. га. Одночасно підвищується урожайність плодових культур майже у 4 раза за рахунок збільшення частки інтенсивних садів та технологічних змін. Якщо у 2006 р. Цей показник становив 23,1 ц/га, то у 2012 р. він збільшився до 87,2 ц/га, що обумовило збільшення валового збору плодів і ягід, який відповідно становив 72,9 й 189,2 тис. т. Щодо господарств населення, то ріст урожайності плодів та ягід досягається за значних витрат ручної праці, що можливо лише на невеликих площах. Найважливішим напрямом розвитку садівництва є подальше зростання обсягів виробництва плодоягідної продукції підприємствами всіх форм власності із застосуванням інтенсивних технологій, науково- обгрунтованих та інтегрованих систем захисту насаджень від хвороб та шкідників. На сьогодні перешкодами є відсутність достатніх обсягів інвестицій у створенні нових інтенсивних садів, та рівень державної.

В галузі садівництва особлива увага приділяється забезпеченню високої  економічної ефективності виробництва, суть якої полягає в одержанні  максимального ефекту за умов раціонального способу господарської діяльності при комплексній збалансованості наявних ресурсів. Результативність з економічної точки зору проявляється не лише в отриманні прибутку та у зростанні продуктивності праці, а й у збільшенні обсягів виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції. Для садівницьких підприємств критерієм господарського економічного ефекту є максимізація прибутку, а змістом критерію економічної ефективності – отримання максимального прибутку при найменших витратах, тобто відношення прибутку до собівартості продукції або рентабельність. Визначення показників економічної ефективності виробництва продукції садівництва дозволяє встановити результативність функціонування галузі та рівень окупності понесених виробничих витрат. Динаміка показників економічної ефективності виробництва, відображає економічний стан садівництва Вінницької області. За даними сільськогосподарських підприємств виробництво плодів є ефективним. За наведений період лише 2005 р. був несприятливим для плодівництва: підприємства отримали збитки, розмір яких склав 155,58 грн на 1 га плодових насаджень внаслідок низького рівня врожайності (14,3 ц/га) та значних витрат на її досягнення (602,13 грн на 1 га ). Основною передумовою високої продуктивності плодових насаджень (22,5–80,6 ц/га) у 2005–2012 рр. було застосування інтенсивних технологій та належне ресурсне і фінансове забезпечення галузі, виробничі витрати на 1 га коливались в межах 504,03– 7410,64 тис. грн.