Рентні відносини

Проблема охорони землі стає особливо актуальною в умовах економічної кризи. Другу групу об’єктів регулювання утворюють відносини з приводу захисту сільськогосподарських земель: збереження і підвищення родючості; захист від екологічного забруднення. Для реалізації цих цільових установок необхідний дієвий економічний механізм раціонального землекористування і охорони земельних ресурсів. Такий механізм повинен включати низку процедур: розробки і ухвалення науково обґрунтованих нормативів землекористування; розробки і ухвалення критеріїв, що характеризують економічну зацікавленість землекористувачів у дотриманні науково обґрунтованих нормативів землеробства; розробки і реалізації заходів щодо попередження негативних процесів, визначення джерел фінансування; моніторингу дотримання науково обґрунтованих нормативів землекористування як на державному і регіональному рівнях, так і всіх землекористувачів; корегування нормативів і економічних критеріїв; корегування діяльності державних органів, що регулюють землекористування.

Одночасно з розробкою і затвердженням цільових нормативів необхідно формувати перелік державних програм, спрямованих на досягнення цих нормативів, обсягів і джерел фінансування. Цільові нормативи охорони землі повинні затверджуватися Верховною Радою безпосередньо в законодавчих актах, що регулюють сільське господарство. Як нормативи можуть слугувати, зокрема, критичні значення показника змісту гумусу в ґрунтах різних типів.

Економічний механізм охорони землі повинен також включати процедури розробки і ухвалення економіко-екологічних критеріїв, що характеризують економічну зацікавленість землекористувачів у дотриманні науково обґрунтованих нормативів землеробства.Як критерії можуть слугувати граничні (мінімальні) значення економічних показників, які прямо або побічно впливають на розмір прибутку землекористувачів і на їх зацікавленість у виконанні ґрунтоохороних заходів. Такі критерії мають бути підставою для фінансових органів, що розподіляють кошти між програмами та регіонами і контролюють їх цільове використання.

Обов’язковий елемент нормально функціонуючого економічного механізму – процедура корекції нормативів, економіко-екологічних критеріїв, структури ґрунтоохороних програм. Вона проводиться шляхом зіставлення цільових нормативів і фактичної динаміки екологічних і економічних показників, виявлення причин відхилення і розробки рекомендацій з корекції як загальних нормативів, так і деталізованих нормативів і економіко-екологічних критеріїв.

Завдання із запобігання неправомірним операціям із землею – найгостріша за соціальними і криміногенними наслідками. Для запобігання спекулятивним операціям із землею необхідно розробити процедуру операцій із земельними ділянками, визначити обмеження, що випливають з вимог земельного законодавства. [15.c.45]Слід встановити граничні розміри земельних ділянок, що передаються у власність, і тим самим запобігти латифундизму. Потрібно заборонити продаж землі іноземцям, використання сільськогосподарських земель не за призначенням. Повинна бути жорстка відповідальність за неефективне використання землі. Потрібно вживати таких заходів, які б не створювали умов для соціальної напруги в суспільстві.

З метою переходу до ефективної системи регулювання земельних відносин можна запропонувати формування чотирьох взаємозв’язаних підсистем: підсистема нормативно-правового забезпечення, яка повинна включати закони і нормативно-правові акти; підсистема економічного регулювання земельних відносин, що включає пов’язані із законодавчою базою економічні методи; підсистема інституційного забезпечення регулювання земельних відносин і розвитку земельного ринку, яка включає державні і регіональні органи, наділені відповідно до законодавства певними функціями щодо здійснення земельного обороту; підсистема організаційного забезпечення і адміністративних процедур, пов’язана із законодавчою й інституційною структурами.

Головні умови підвищення ефективності аграрного сектору, його дохідності такі:

• нарощування урожайності культур завдяки системному оновленню матеріально-технічної бази і широкому застосуванню ресурсозберігаючих технологій;
• усунення диспаритету цін, про який мовилося вище;
• реальна державна підтримка, соціальний захист вітчизняного товаровиробника;
• розвиток інфраструктури внутрішнього і міждержавних ринків.

За рахунок державних дотацій на виробництво сільськогосподарської продукції та власних нагромаджень необхідно розширити застосування високоякісного насіння інтенсивних сортів, у кілька разів збільшити внесення мінеральних та органічних добрив, забезпечити виконання технологічних операцій в оптимальні строки, поліпшити якість і конкурентоспроможність аграрної продукції. Ці та інші заходи мають підвищити рентабельність аграрного виробництва до 18-25%, ліквідувати його збитковість. [28.c.54]

Трансформаційна криза 90-х років майже повністю зупинила інвестиційний процес у сільському господарстві. Обсяги інвестицій в основний капітал галузі в 2000 р. склали всього 4,2 % від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції мали позитивні темпи зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найбільш успішним був 2008 р., коли річне зростання цього показника досягло 43,2 % при скороченні інвестицій в цілому в національній економіці на 2,6 %. Але в першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як в цілому по народному господарству (56,7 % від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

Щодо росту цін на сільськогосподарську продукцію, то воно зумовлено в основному двома чинниками. Перший - зростання цін на засоби аграрного виробництва, що збільшилися лише за останні 10 років втричі, у тому числі ціни на нафтопродукти і аграрну хімію – більш ніж у чотири рази. Другий фактор інфляційного підвищення вартості – надзвичайно високі темпи зростання оплати праці. На жаль, більша частина цього росту йде на компенсацію росту споживчих цін. У 2007 р. приріст реальної заробітної плати склав усього 42 % від її номінального приросту. У 2008 р. ця частка знизилася до 19 %, а в 2009 р. темпи інфляції випередили темпи зростання заробітних плат і доходів, що призвело до падіння реальних доходів.Ринкові перетворення в аграрному секторі виробництва стимулювали появу нових суб’єктів господарювання: фермерів, малих приватних сільгосппідприємств, обслуговуючих кооперативів, сільських сервісних центрів, тощо. Саме вони і є тими важливими елементами ринкової інфраструктури, розвитку яких надає особливого значення Комплексна програма розвитку аграрного ринку, схвалена Кабінетом Міністрів України. [16.c.54]

Формується мережа обслуговуючих та заготівельно-збутових кооперативів, агроторгових домів, через які селяни починають реалізовувати сільськогосподарську продукцію. На часі створення оптових плодоовочевих та продовольчих ринків, аукціонів живої худоби та птиці. Розвиваються сільські сервісні центри, що надають сільському населенню різноманітні соціально-побутові послуги. Власне, йдеться про комплексний розвиток малого бізнесу на селі, що є основою економіки будь-якої розвинутої країни. Варто зауважити. що ці елементи ринку діють у межах багаторівневої системи на основі різних економічних зв‘язків. Тобто є сільський кооператив, котрий бере участь у роботі районного кооперативу чи агроторгового дому, а він в свою чергу взаємодіє зі структурами інших районів і так далі .

Важлива роль у формуванні ринкового середовища в сільській місцевості належить кредитним спілкам. Їх кількість останніми роками швидко зростала. Слід підкреслити, що створення кредитних спілок – це добровільна справа громадян. Їх діяльність характеризується максимальною відкритістю, а також доступністю мікрокредитів для невеликих суб'єктів господарювання в аграрному секторі. Своїми коштами кредитівки підтримують розвиток малого бізнесу на селі, приватних землевласників, фермерів. В активі 128 різних організацій, які об’єдналися в Національну асоціацію кредитних спілок України, більш ніж сто мільйонів гривень. Приблизно половина цих грошей йде на кредитування села.

Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні за останні роки зросла майже утричі. Сьогодні їх налічується 1060, з них заготівельно-збутових – 179, сервісних – 315, багатофункціональних – 410. До цього також слід додати, що нині діє 75 кооперативних агроторгових домів, з них 71 – районного значення. Завдяки функціонуванню цих структур сільськогосподарські товаровиробники посилюють свій вплив на аграрний ринок. [18.c.45] [19.c.36].Також, необхідно вжити заходів для того, щоб активізувати соціальний капітал села для вирішення проблем формування й побудови ринкової інфраструктури, що в кінцевому результаті позитивно позначиться на рівні життя. До речі, на вирішення цих проблем орієнтують президентські укази та урядові рішення, котрі, на жаль, не виконуються в повному обсязі. Для активізації практичної роботи у цьому напрямку бракує ефективної підтримки органів місцевої влади та самоврядування. Досвід свідчить, що формування ринкового середовища успішно відбувається там, де сільський голова є лідером та ініціатором соціально-економічних змін.

ВИСНОВКИ

Таким чином, механізм утворення диференційної ренти І та ІІ однаковий – обидві форми утворюються внаслідок існування різних природно-економічних умов виробництва, що стосовно сільськогосподарського виробництва мають об'єктивний характер.

Відмінності між диференційною рентою І та ІІ зумовили порядок їх утворення. Диференційна рента І утворюється на основі того рівня технологій виробництва сільськогосподарської продукції, який взято за базовий період, а диференційна рента ІІ – на основі тих змін в умовах виробництва, які відбуваються в наступні роки. Тому цю диференційну ренту спочатку одержують орендатори землі, оскільки діє орендний договір, де включена диференційна рента І.При укладанні нового орендного договору землевласники включають у загальну суму орендної плати і цю форму ренти, внаслідок чого вона стає рентою І. Але протягом дії нового орендного договору знову відбуваються зміни в технологіях виробництва сільськогосподарської продукції, що призводять до змін в умовах виробництва й утворення диференційної ренти, надлишок якої і є рентою ІІ. І так весь час.

Диференційна рента може утворюватися і на гірших ділянках землі, якщо вони були гіршими внаслідок нестачі вологи, але на них була проведена зрошувальна меліорація. Тоді гіршими ділянками стануть ті землі, які раніше належали до земель середньої родючості. Цей процес розвитку безконечний, і головним тут є не абсолютна, а відносна родючість ґрунтів за будь-якого рівня розвитку продуктивних сил.

Аграрна політика – це сукупність науково обґрунтованих ідей і концепцій щодо розвитку сільського господарства і пов'язаних з ним галузей на певному історичному етапі життя країни. До аграрної політики ставляться такі вимоги, які випливають із внутрішніх потреб розвитку агропромислового виробництва. Зокрема, аграрна політика мусить:

• враховувати реальні запити й потреби села;
• мати чітко виражений соціальний характер;
• бути складовою частиною економічної політики держави;
• мати характер наскрізний і неперервний;
• забезпечуватись як організаційними структурами, так і механізмом реалізації ідей;
• мати координаційний орган, здатний своєчасно реагувати на зміни і вносити відповідні корективи;
• супроводжуватись гласністю й наочністю;
• сприяти утвердженню почуття господаря, піднесенню ролі та авторитету селянина в суспільстві.

На сучасному етапі основними завданнями аграрної політики є: докорінне перетворення відносин власності на землю та інші засоби виробництва;

• формування господарських структур на основі плюралізму форм власності;
• створення ринку засобів виробництва і продовольства та забезпечення його відповідною інфраструктурою;
• вдосконалення господарського механізму на основі розвитку багатоукладності аграрного сектора, перебудови принципів ціноутворення, оподаткування, фінансування, кредитування і страхування;
• прискорення переходу сільського господарства на інтенсивний шлях розвитку та ефективне використання всіх наявних ресурсів;
• підвищення продуктивності виробництва та орієнтація на самозабезпечення регіонів продовольством і сировиною;
• дальше поглиблення спеціалізації сільського господарства на основі міжгалузевого і міжгосподарського поділу праці та агропромислової інтеграції;
• забезпечення збалансованості й пропорційності в розвитку АПК, скорочення втрат продукції і сировини, націлення всіх ланок АПК на досягнення спільного кінцевого результату;
• соціальні перетворення на селі, підвищення ролі та авторитету працівника сільського господарства.

     Державна аграрна політика є одним із найбільш вузьких місць вироблення та реалізації державної політики в Україні. Основними засадами державної аграрної політики на період до 2015 року передбачено, що державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до світового економічного простору. Складовими державної аграрної політики, як зазначається у Законі, є комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектора економіки, розв'язання соціальних проблем сільського населення й забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій.Сама наявність такого Закону є позитивним явищем з точки зору визнання в державній політиці необхідності формування чіткої та визначеної стратегії щодо розвитку агропромислового комплексу як пріоритетної сфери національної економіки.

Реалізація завдань, що постають перед аграрною економікою, чітко визначені. її місце і роль у системі національної економіки здійснюється через дотримання таких наступних принципів: