Рентні відносини

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………….………………........3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АГРАРНИХ ТА РЕНТНИХ ВІДНОСИН ...........................................................................................................5

1.1. Зміст та особливості аграрних відносин……...…………………..………...5

1.2. Рентні відносини: поняття та суть………………………………………....12

РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ УТВОРЕННЯ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ РЕНТИ ......13

2.1. Специфіка утворення  диференційної ренти І………………………........13

2.2. Сутність диференційної ренти II та її особливості ………………………16

2.3. Загальна характеристика  монопольної  та абсолютної ренти...................18

РОЗДІЛ ІІІ. Сучасні проблеми реформування та розвитку сільського

господарства в Україні ......................................................................................23

3.1 Загальна характеристика АПК  України в сучасних умовах........................23

3.2 Шляхи розвитку рентних відносин  в Україні…………………………….. 28

ВИСНОВКИ………………….....…………………………………………….....37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сільське господарство — одна з пріоритетних галузей народного господарства, в якій процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання мають свої особливості, де діють нові економічні закони, а дія притаманних всьому суспільному способу виробництва законів набуває специфічних форм. ці особливості значною мірою залежать від природних факторів. Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство залишається найважливішою галуззю народного господарства.

Так, наприкінці ХХ ст. з 6 млрл. населення земної кулі у слаборозвинутих країнах світу голодує близько 1 млрд. чол. Проблема нормального забезпечення продуктами харчування гостро стоїть для сотень мільйонів населення в різних куточках нашої планети, в т.ч. в Україні. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості.

Актуальність теми зумовлена важливістю та пріоритетністю галузі сільського господарства у сьогоднішніх умовах соціально-економічного розвитку як на глобальному рівні так і в Україні, а також трансформаційними процесами у вітчизняній економіці, необхідності реформ національного господарства.

 Мета роботи – ознайомитися із сьогоднішнім станом аграрних відносин в Україні, їх станом та проблемами розвитку, запропонувати можливі теоретичні шляхи покращення ситуації та вирішення існуючих проблем.

Сільське господарство може стати джерелом росту національної економіки. Крім очевидної масштабності даної галузі, її можливості щодо забезпечення економічного зростання демонструє потенціал ринкових і не ринкових підгалузей сільського господарства, які стимулюють високі темпи зростання в інших секторах економіки за рахунок мультиплікативного ефекту.

Отже, метою даної роботи є дослідження земельної ренти. 
   Предметом дослідження виступають земельна рента та рентні відносини в Україні.Об’єктом дослідження виступає земля, як економічна категорія. 
   Для досягнення мети роботи необхідно провести дослідження по наступним напрямкам:   

- розглянути особливості формування аграрних та рентних відносин;  

- дослідити механізм утворення диференціальної монопольної та абсолютної ренти;  

- визначити основні проблеми АПК в Україні.

  - сформуювати основні шляхи розвитку рентних відносин в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АГРАРНИХ ТА РЕНТНИХ ВІДНОСИН

1. Зміст та особливості аграрних відносин

    Аграрні відносини є невід'ємною складовою економічної теорії як науки, що вивчає економічні відносини на рівні всього суспільства. Сільському господарству належить особливо важлива роль в будь-якому суспільстві. Загострення продовольчої проблеми в світі зумовлює надзвичайну актуальність проблеми розвитку сільського господарства, суміжних з ним галузей, розвитку аграрних відносин.

Досі існують відмінності у змісті самого поняття «аграрні відносини». Різні теоретичні школи по-різному розкривають суть аграрних відносин і закономірності їх розвитку. Це зумовлено як складністю даного поняття, так і тим, що на визначення змісту аграрних відносин впливають існуючі практичні проблеми їх розвитку.

Частина вчених вважає, що суть аграрних відносин визначається виключно власністю на землю, а оскільки формою реалізації цієї власності є земельна рента, то аграрні відносини зводяться до рентних відносин, пов'язаних із землею.

Інша точка зору: аграрні відносини – одна з найважливіших сторін виробничих відносин у різних суспільно – економічних формаціях з приводу використання землі та інших природних багатств.

Деякі економісти вважають, що аграрні відносини слід розглядати в широкому і вузькому розумінні. У першому випадку аграрні відносини ототожнюються з земельною системою відносин у сільському господарстві та з іншими галузями агропромислового комплексу, у другому із земельними відносинами.

Сучасний етап у теорії аграрно-економічних відносин є синтезом розвитку традицій та шляхів вирішення аграрних проблем, притаманних економічній думці України. Саме теорія аграрних відносин справляє значний вплив на формування сучасних земельних відносин в Україні, які складаються в ході аграрної реформи.

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектора залежить від тієї гами економічних (виробничих) відносин, які складаються в ньому. Що це за відносини?

Економічні (виробничі) відносини в аграрному секторі це: відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.[25.c.18]

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі виступає: а)суспільство в цілому в особі держави; 6)виробничі колективи, представлені в Україні сільськогосподарськими кооперативами, селянськими спілками, колгоспами й держгоспами (де вони ще збереглися), підрядними та орендними формуваннями; ^індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства, колгоспники, робітники держгоспів, службовці і т.д.).

Взаємодія перерахованих суб'єктів складає основу економічних відносин в аграрному секторі.

Сільське господарство, як галузь, розвивається не відокремлено, а в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Тому вищеназвані суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а також з представниками інших галузей, з суспільством у цілому. Отже, аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв'язок проявляється в процесах агропромислової інтеграції. Що це таке?

У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК виступає агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності по вирощуванню, переробці й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції. [21.c.19]

Схематично склад (структуру) АПК в укрупненому плані можна представити такою схемою (Додаток 1).

Аналогічні процеси відбуваються і в Україні. Зокрема, в галузях першої сфери виробляється близько 15%, безпосередньо в галузях сільського господарства до 46%, а в галузях третьої сфери - не менше 39% валового продукту АПК України. А це означає, що в сучасних умовах неможливо розвивати сільське господарство інтенсивним шляхом без стійких виробничо-економічних зв'язків з партнерами АПК. (Це, між іншим, стосується будь-якої форми господарювання: колективної, приватної, фермерської).

Розширення меж системи аграрно-економічних відносин за рахунок "зовнішніх" зв'язків сільськогосподарських підприємств і господарства з підприємствами й організаціями галузей АПК веде до переростання їх у відносини агропромислові. І якщо в минулому аграрні відносини були суспільною формою розвитку продуктивних сил лише сільського господарства, то тепер агропромислові відносини - це форми розвитку продуктивних сил всього АПК. Виходячи з цього, сучасні агропромислові відносини можна представити у вигляді трьох взаємодіючих структурних елементів (блоків):- виробничі відносини в сільському господарстві -центральній ланці АПК, 2 - виробничі взаємозв'язки (відносини) сільського господарства з галузями досільськогосподарської сфери, З - виробничі відносини сільського господарства з галузями пост-сільськогосподарської сфери.

Аграрна- сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу. Тому її розвиток повинен здійснюватися на основі спільних з іншими сферами об'єктивних економічних законів. Водночас сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які визначають специфіку функціонування, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі.

По-перше, на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва.

По-друге, для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва.

По-третє, в сільському господарстві тісно переплітаються економічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий результат є сума зусиль людини й природи.

По-четверте, складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності (Додаток 2).

Перераховані особливості сільськогосподарського виробництва породжують певну специфіку, по-перше, у відносинах між людьми з приводу землі як основного об'єкту господарювання: її привласнення, користування нею й результатами її функціонування; по-друге, в обороті капіталу, зайнятого в сільськогосподарському виробництві. Розглянемо цю специфіку по суті.

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Рентні відносини: поняття  та суть

Економічна рента — це дохід не тільки від фактору виробницт-ва «земля», але й будь-якого іншого фактора, пропозиція якого об-межена. Таким є визначення ренти класичною школою. [5.c.15]

Слово «рента» у перекладі з французької (rente) означає «пове-ртаю», «сплачую», тобто цим підкреслюється факт передавання частини доходу виробника власнику.

Поняття «економічна рента» ширше поняття «земельна рента». Економічну ренту отримують не лише земельні власники і земле-користувачі, але й будь-які власники майна, капіталів, цінних папе-рів. У зв'язку з використанням цих факторів виникають рентні відносини. [4.c.98]

Рентні відносини — відносини між економічними суб'єктами стосовно використання у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти.

Тобто економічні відносини, пов'язані з використанням землі, формуються і розвиваються насамперед під впливом відносин власності на землю. У зв’язку з цим необхідно розрізняти землеволо-діння і землекористування. [1.c.65]

Землеволодіння — це фактичне володіння землею на певних юридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов’язки землевласників. Землеволодіння базується на реальній наявності землі й певній суспільній формі володіння (власність на землю чи оренда) нею.

Землекористування — система господарського та іншого вико-ристання землі, що склалася у країні під дією об’єктивних чинників або запроваджена державою. Мета землекористування — отримання найвищого ефекту від землі за дотримання вимог її збереження й поліпшення.

Земельна рента — це окремий випадок економічної ренти, тому що являє собою дохід від використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (інакше кажучи, це плата за використання цих ресурсів).

Власник землі, володіючи монопольним правом привласнювати землю, отримує економічну (абсолютну) ренту — своєрідну данину, яка збирається з гірших і всіх решта ділянок землі. Таким чи-ном, монополія приватної власності на землю виступає причиною абсолютної ренти. Оскільки ринкова ціна на сільськогосподарські продукти включає абсолютну ренту, це веде до її подорожчання. По суті, купляючи таку продукцію, все суспільство сплачує данину земельним власникам. Тому вже в XIX ст. висувалися різні пропозиції для відміни власності на землю. Так, в «Маніфесті Комуністичної партії» (1848) К. Марксом і Ф. Енгельсом пропонується передавання землі у власність держави («експропріація земельної власності») і спрямування ренти на покриття державних витрат. Генрі Джордж у книзі «Прогрес і бідність» (1879) вважав за необхідне ввести 100-вий податок на земельну ренту. Досвід колишніх соціалістичних країн показав, що націоналізація землі призвела до зниження ефективності її використання, а державне регулювання мало ще більш негативні наслідки, ніж періодичні кризові стани ринку.