Рентні відносини

2        Рівень розвитку продуктивних сил сільськогосподарського виробництва хоч і впливає на рівень продуктивності сільськогосподарської праці, але в утворенні диференціальної ренти головну роль відіграє не абсолютна родючість земель, а її відмінності, тобто відносні величини. А вони є при будь-якому рівні абсолютної родючості грунтів і можуть лише змінюватися в просторі і в часі.

Тому, основною причиною утворення диференціальної ренти ІІ є не самі по собі додаткові капіталовкладення, а те, що при цьому змінюються умови виробництва. Тобто механізм утворення диференціальної ренти І і ІІ однаковий – обидві вони виникають внаслідок існування різних природно-економічних умов виробництва, що мають об’єктивний характер щодо сільськогосподарського виробництва.

Відмінності між диференціальною рентою І і ІІ зумовили порядок їх утворення. Диференціальна рента І утворюється на основі того рівня технологій виробництва сільськогосподарської продукції, який взято за базовий період, а диференціальна рента ІІ – на основі тих змін в умовах виробництва, які відбуваються в наступні роки. Тому цю диференціальну ренту спочатку одержують орендатори землі, оскільки діє орендний договір, де включена диференціальна рента І.

Після закінчення орендного договору землевласники при вкладанні нового орендного договору включають у загальну суму орендної плати і цю форму ренти, в результаті чого вона стає рентою І. Але протягом дії нового орендного договору знову відбуваються зміни в технологіях виробництва сільськогосподарської продукції, що ведуть до змін в умовах виробництва й утворення диференціальної ренти, надлишок якої і є рентою ІІ. Диференціальна рента може утворюватися і на гірших ділянках землі, якщо була проведена зрошувальна меліорація.

 Отже, диференційна рента ІІ – виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю. Як висновок, можна зробити таку схему (Додаток 4,5).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Загальна характеристика  монопольної  та абсолютної ренти

 

Розглядаючи диференціальну ренту, ми показали, що гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тим відомо, що землевласники навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок. За рахунок чого ж користувач землею (фермер, наприклад) може робити ці платежі? Не може ж він віддавати свій прибуток або частину свого необхідного продукту.

Основою таких платежів є абсолютна рента, яка виступає як різниця між ринковою вартістю продукції і ціною виробництва.

Звідки береться абсолютна рента? Річ у тім, що у виробництві землеробської продукції беруть участь як людина, так і природа. Тому на затрачений капітал в землеробстві створюється більше додаткової вартості, при всіх інших рівних умовах, ніж в інших галузях народного господарства. Хоча в різних галузях промисловості теж існують різні норми додаткової вартості залежно від органічної будови капіталу, але там, завдяки вільному переливу капіталів (міжгалузева конкуренція), ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються, й встановлюється середня норма прибутку.

Інакше складаються конкурентні відносини між промисловістю й сільським господарством. Приватна власність на землю (а вона існує практично в усіх країнах світу і фактично вже узаконена в Україні) певною мірою перешкоджує вільному переливу капіталів з промисловості в землеробство. Тому ринкові ціни на продукцію землеробства (через високий попит на неї) формуються не на основі середніх затрат, як у промисловості, і не на основі затрат праці на гірших земельних ділянках, як це було показано в попередньому питанні, а на основі індивідуальної вартості товару. В результаті надлишок додаткової вартості над середнім прибутком не потрапляє в розподіл між підприємцями різних галузей, а реалізується в цінах на продукцію землеробства у вигляді абсолютної ренти. Отже, абсолютну ренту приносять всі земельні ділянки, як кращі й середні, так і гірші. А якщо це буде продукція з середньої або кращої ділянки, то тут буде й диференціальна рента. Причиною цього є монополія приватної власності на землю.

Основною формою вилучення абсолютної ренти виступає орендна плата, хоча в наших сучасних умовах держава може вилучати   її   і   за   допомогою   податку   на   землю.   Найважливіші параметри абсолютної ренти подані у (Додаток 6).

У країнах з різноманітними природними і кліматичними умовами крім диференціальної та абсолютної ренти існує також монопольна рента. Умовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови (землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Це виявляється в тому, що лише на даних землях, лише в даних природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими якісними характеристиками (наприклад, винограду, чаю, тютюну). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення до сільськогосподарського обороту нових земель, а постійний і досить високий попит на цю продукцію не задовольняється, виникає можливість реалізувати її за монопольно високими цінами.

Різниця між монопольно високою ціною продукту та економічними витратами і становитиме монопольну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Джерело монопольної ренти, як і абсолютної, є поза сільським господарством.

Як правило, це доходи, створені в інших галузях виробництва, що надходять землевласнику на основі перерозподілу. Це не означає, що власник землі обов’язково фізично відділений від землі як засобу виробництва. Рента привласнюється і тоді, коли і власник, і землекористувач об’єднані в одній юридичній особі.

Серед великої різноманітності земель виділяються такі, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Господарства, розташовані в таких районах, завдяки виключним умовам, створеним природою, мають можливість вирощувати рідкісні продукти: цитрусові, виноград особливих сортів, чай, екзотичні фрукти, овочі. Попит на цю продукцію, як правило, вищий за пропозицію, що створює умови для реалізації її за цінами, що стабільно перевищують витрати по вирощуванню такої продукції (вартість). Такі ціни називаються монопольними.

У результаті виникає різниця між монопольною ціною, верхня межа якої визначається лише платоспроможним попитом, і вартістю рідкісного землеробського продукту у вигляді надприбутку. Цей надлишок і є монопольною рентою, яка привласнюється власником землі, що знаходиться у виняткових умовах. Джерелом існування такої ренти є доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні землеробські продукти. А джерелом названих доходів, як правило, є додаткова вартість, створена в інших галузях матеріального виробництва.

Користувачі такою землею (орендарі) сплачують монопольну ренту в формі вищої орендної плати або вищого земельного податку (Додаток 7).

 

 

Всі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею (фермери, селянські господарства, селянські спілки, кооперативи тощо). Методи, форма й частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі. Загальнонародна власність на землю передбачає: по-перше, відсутність абсолютної ренти, отже, збагачення земельних власників за рахунок усіх інших споживачів сільськогосподарської продукції; по-друге, концентрацію диференціальної ренти І, як дару природи, в руках держави й використання її в інтересах всього суспільства; по-третє, мінімальне вилучення диференціальної ренти II, для того, щоб господарства, які одержали ЇЇ за рахунок своїх додаткових трудових зусиль і капітальних вкладень, могли цю ренту використати для підвищення ефективності виробництва й вирішення своїх соціальних проблем.

Приватна власність на землю, по-перше, породжуючи монополію приватної власності на землю, веде до утворення абсолютної земельної ренти, тобто до стягнення додаткового податку на користь земельних власників з усіх споживачів продукції землеробства в зв'язку з тим, що ціни на цю продукцію на ринку формуються не на основі середніх (суспільне необхідних) затрат, а на основі затрат індивідуальних, так як приватна власність на землю перешкоджує вільному переливу капіталу. По-друге, диференціальна рента І, потрапляючи в приватні руки, вилучається з суспільного використання й стає джерелом збагачення окремих осіб (власників землі), а не суспільства в цілому. По-третє, диференціальна рента II через механізм переукладання орендних договорів максимально вилучається в тих, хто її створив, на користь земельних власників, що веде до втрати стимулів у користувачів землею робити додаткові капіталовкладення, пов'язані з підвищенням родючості землі й ефективністю сільськогосподарського виробництва в цілому.

В сучасній Україні користування землею є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. В земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється в ренту. Проте рентні відносини, які склалися тепер в Україні, мають перехідний характер. До цього часу абсолютно не вирішене питання про власність на землю. Тому економічні відносини, які виникають в аграрному секторі, є тимчасовими, нестійкими й чекають свого законодавчого врегулювання. Невизначеність у відносинах власності впливає й на ефективність сільськогосподарського виробництва, підриваючи його матеріальну основу, а саме: економічний інтерес.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. Сучасні проблеми реформування та розвитку сільського

господарства в Україні

 

3.1 Загальна характеристика  АПК України в сучасних умовах

На сьогоднішній день розвиток сільського господарства в нашій державі відбувається в умовах незавершеності аграрної реформи. Запорукою раціонального використання є формування ефективної системи управління землекористуванням. Але враховуючи відсутність глибоких теоретико-методологічих основ системи управління землекористуванням її розвиток обмежується екстенсивним способом використання земельно-ресурсного потенціалу. [31.c.65]

Дану проблему в різні періоди часу досліджували вітчизняні вчені О.Варламов, В.В'юн, Д.Гнаткович, В.Горлачук, Б.Данилишин, Д.Добряк, Л.Новаковський та інші. Дослідження  вчених свідчать про тривалий та складний характер процесу становлення та розвитку ринкового землекористування.

За час проведення земельної реформи відбулися принципові зміни у формах власності на землю, істотно змінилася структура землеволодінь і землекористувань в аграрній сфері. В процесі формування ефективної інфраструктури продовольчого ринку головним є створення господарських структур, що будуть життєздатні в сучасних умовах, і забезпечать найкращу взаємодію виробників сільськогосподарської продукції й операторів аграрного ринку.

Сучасні перетворення земельної власності та соціально-економічної структури землекористування в аграрній сфері потребують остаточного завершення та юридичного закріплення. Новостворені приватні сільськогосподарські підприємства використовують землю без належної правової основи, на умовах оренди земельних часток (паїв), котрі є умовними земельними ділянками, місце розташування та межі яких не визначені. Тому в інтересах власників цих підприємств і пайовиків необхідно в найкоротший період  завершити врегулювання земельних відносин та правове оформлення використання землі.

Той рік, у зв’язку з набуттям членства в СОТ, агропромисловий комплекс України працював у якісно нових економічних умовах. Відкривши торгівельні кордони, держава більш гостро відчула наслідки світової фінансової кризи й притаманну їй ринкову нестабільність цін. Разом з тим, виробництво продукції, порівняно з 2009 роком, зросло на 17,5 відсотків. Одержання високого врожаю зернових та зернобобових культур (понад 53 мільйони тонн) забезпечило загальне зростання виробництва продукції рослинництва на 30 відсотків, а в сільгосппідприємствах понад 55. Приріст продукції тваринництва - 1 відсоток, і майже 7, завдяки ряду системних заходів щодо державної підтримки галузі, - у сільгосппідприємствах. Поголів"я ВРХ скоротилось, а з листопада - й поголів"я свиней. [6.c.544], [9.c.354]Однак, саме за рахунок тваринництва селяни завершили торік комплекс робіт в умовах фінансової нестабільності і обслуговували взяті кредити. Ситуація в тваринництві й зараз залишається надзвичайно складною, але в ряді регіонів стабілізується - оновлюється діюче виробництво на основі сучасних технологій, будуються потужні промислові комплекси.

Попри суттєве зниження цін на аграрну продукцію і збільшення витрат на її збирання та зберігання, сільгоспвиробництво торік було в цілому ефективним, отримало 4,8 мільярда гривень прибутку, що в свою чергу створило умови для нормальної роботи переробної галузі, а також зміцнення експортного потенціалу на світових ринках; АПК України з року в рік нарощує експортні поставки і стабільно забезпечує зовнішньоторговельний платіжний баланс по відповідній групі товарів. За оцінками МінАП у поточному маркетинговому році Україна посяде шосте місце в світі серед експортерів пшениці, четверте -експортерів кукурудзи, перше - серед експортерів ячменю, а також збереже провідне становище на світовому ринку насіння соняшнику й соняшникової олії.

Стабілізація підприємств сприяла оновленню матеріально-технічної бази галузі, зокрема, збільшенню закупівлі сільгосптехніки, обладнання, добрив, засобів захисту рослин та інших ресурсів. За останні два роки сільгосптоварови-робники придбали лише техніки і обладнання на суму понад 17 мільярдів гривень, в тому числі на 10 мільярдів торік. Сьогодні в АПК реально впроваджується близько 600 інвестпроектів майже на 23 мільярди гривень, в тому числі понад 470 у тваринництві.

В агропромисловому комплексі зосереджується - особливо в умовах фінансової кризи - одна з основних бюджетоформуючих та інвестиційних складових економіки держави. Торік надходження коштів до зведеного бюджету від агропромислового комплексу збільшилися на 40 відсотків і становили 17,3 мільярди гривень. Обсяг інвестицій в основний капітал галузі зріс на 12 відсотків, а рівень іноземних інвестицій - на 16. Надзвичайно ефективним стало впровадження бюджетної програми пільгового кредитування сільгоспвиробників, що започаткована з 2000 року. [8.c.65]