Рентні відносини

Земля розрізняється («диференціюється») за якістю (за родючіс-тю) і за місцезнаходженням — віддаленістю від ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Завдяки більш сприятливими виробничим умовам на кращих і середніх за якістю ділянках землі собівартість одиниці продукції нижча, ніж на гірших ділянках. Якщо скласти таку відносно низьку собівартість одиниці продукції із звичайним прибутком, то на най-кращих ділянках її індивідуальна ціна виробництва буде нижче ринкової, суспільної ціни. Тому фермери, які господарюють на кращих ділянках, отримують при продажу продукції за ринковою ціною додатковий надприбуток. Такий диференціальний надприбу-ток — різниця між суспільною ціною, яка відображає підвищені виробничі витрати на гірших земельних ділянках, індивідуальною ціною одиниці продукції, що складається на найкращих і середніх за якістю землях.

 

Монополіст земельної власності прекрасно обізнаний про якість належної йому землі. Тому різнісний прибуток дістається йому у вигляді диференційованої ренти.

Спочатку земельна рента була настільки «шанованою» категорією, що економісти XVII—XVIII ст. (Д. Hope, Дж. Локк, А. Тюр-го) навіть позичковий процент виправдовували земельною рентою і виводили за аналогією з нею. Пізніше ролі змінилися. Політична економія XIX ст. (Г. I. Кері та інші) для виправдання земельної ренти проводить аналогію з позичковим процентом. Навіть К. Маркс у томі III «Капіталу» спочатку розглядає капітал, що приносить проценти, і лише потім перетворення додаткового прибутку в земельну ренту. Така увага з боку політичної економії до аграрної сфери взагалі і до земельної ренти зокрема пояснювалася тим, що 150 років тому в аграрній сфері провідних країн Західної Європи і Північної Америки створювалося не менше 50 % національного доходу, близько половини якого привласнювалося земе-льними власниками. Сьогодні частка національного доходу, ство-рюваного в аграрній сфері, обчислюється декількома процентами, а приватні земельні власники отримують ще менше. В США, на-приклад, менше 1 % (хоча офіційна статистика занижує цей показник). [10.c.64]

Проблема земельної ренти вивчалася різними теоретичними школами. Неокласики часто використовують терміни «рента» і «орендна плата» як синоніми. У дійсності рента складає лише час-ину суми, яку орендар сплачує земельному власникові.

Орендна плата (лат. arrendare — здавати в наймання) вклю-чає, крім ренти, амортизацію на будівлі і споруди (які знаходяться на землі), а також процент на вкладений капітал. Якщо власник зе-млі зробив якісь поліпшення, то він повинен відшкодувати вартість цих споруд і отримати процент на витрачений капітал (адже він міг покласти капітал у банк і спокійно жити, отримуючи проценти). Будівництво будівель і споруд на землі, витрати, пов'язані з покращанням родючості, розвиток інфраструктури призводять до того, що в складі орендної плати дедалі більшу частку складають амор-тизація і процент на капітальні вкладення — рента «розбухає». Відбувається це тому, що земельний власник намагається врахувати ці вкладення, підвищуючи орендну плату.

Чим коротший у часі контракт, тим швидше можна підвищити орендну плату, мотивуючи це покращеними якостями землі або ро-звинутою інфраструктурою господарства. Тому орендарі намагаються здійснити такі вкладення, які повністю окупляться за період оренди. Звідси відома протилежність інтересів. Власники землі намагаються скоротити строки оренди, а орендарі намагаються її збільшити. Невипадково у Західній Європі склалася традиція здавання землі під будівлі строком на 99 років. За цей період вартість могла бути цілком списана, а сама будівля приходила у повну непридатність. Орендний договір у Бельгії (де на початку 90-х років оренду-валося 68 % всіх земель) укладається, зазвичай, на строк не менше 9 років, хоча у цій країні існує практика договорів і на більш тривалий строк. Неокласична школа розширила розуміння рентних відносин, вони довели, що їх не можна обмежувати лише послугами землі і розповсюдили принципи формування ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою (фіксованою). 3 цих позицій, еконо-мічна рента— не просто дохід від виробничого фактора землі, a дохід від будь-якого ресурсу виробництва, пропозиція якого є нееластичною. [23.c.365]

Представники неокласичної школи (А. Маршалл) вважають, що повна рента створюється за допомогою трьох факторів:

— природна родючість грунту;

—        поліпшення землі за рахунок капіталовкладень;

—        фактори, що впливають на місцезнаходження земельної ді-лянки (шляхи, залізниці тощо).

Маршалл вважав, що капітал буде вкладатися до того моменту, поки додаткові капіталовкладення не перестануть давати додатко-вий дохід. Витрати на капіталовкладення включаються в ціну продукції і повертаються до підприємця. Така ситуація характерна для довготривалого періоду часу. А для короткого періоду часу, на його думку, характерна квазірента.

Квазірента — це додатковий дохід підприємця за використання агротехніки та інтенсивне використання землі, її ще називають до-ходом на поточні інвестиції. [22.c.85]

Квазіренту неокласики характеризують як несправедливий до-датковий прибуток у короткостроковому періоді, який одержують внаслідок того, що не доводиться здійснювати «основні» витрати на придбання засобів виробництва, тому що вони уже були здійс-нені попередньо. Економічна рента, за неокласичними уявленнями, — це різниця між фактичним доходом, який одержує власник виробничого ресу-рсу, і тим нормальним доходом, який даний ресурс міг би принести за умов його альтернативного використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ УТВОРЕННЯ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ РЕНТИ

2.1. Специфіка утворення  диференційної ренти І

Як відомо, земля має різну родючість. Тому одна й та сама праця чи капітал у поєднанні з різними за родючістю землями приносить різні результати. Додатковий прибуток, який отримують користувачі родючої землі, за інших рівних умов, називається диференційною рентою.

Економічну ренту можуть отримувати й власники інших природних ресурсів, яким властива абсолютна обмеженість.

Незалежно від форми власності на землю утворюється диференційна рента.

Причиною її є монополія на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференційної ренти.

Першою природною умовою існування диференційної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їх до-сягнень у сільському господарстві впливають на ці відмінності, проте повністю усунути їх неможливо.

Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатко-вий чистий доход. Цього останнього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Якби вони одержували його, то мо-нополія на землю як об'єкт господарювання зникла б.

 

Другою природною умовою утворення диференційної ренти є обмеженість землі. Земля у просторі обмежена, ще обмеженіші кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх землях, не може задовольнити потреби суспільства, тому у господарський оборот залучаються також ділянки землі, віднос-но гірші за родючістю і місцезнаходженням.

Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі та одержують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференційної ренти.

Необхідною економічною умовою перетворення цього додаткового продукту в диференційну ренту є наявність товарногрошових відносин і особливості дії закону вартості у сільському господарстві. Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарських продуктів визначається середніми витратами суспільне необхідної праці у господарствах, що розташовані на гірших за родючістю і місцезнаходженням землях при середньому рівні організації виробництва. Господарства, які розташовані на кращих та середніх землях, мають нижчу індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції, проте реалізують її за цінами, які визнача-ються вартістю на гірших землях. Це дає можливість одержувати додатковий чистий доход, який утворюється понад середній чистий доход.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях.

Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Цю ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які займаються інтенсифікацією за сприятливіших умов виробництва (тобто використову-ють кращі землі). Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, одержують не другу ренту, а раціоналізаторсь-кий доход.

Що є спільного для першої та другої диференційної ренти? По-перше, причина утворення - монополія на землю як на об'єкт господарювання.

По-друге, основа виникнення - відмінності в родючості землі. Взаємозв'язок диференційної першої і другої рент полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга - з економічною родючістю грунтів. Друга диференційна рента характеризує інтенсив-ний розвиток сільського господарства.

У сучасних умовах підвищення попиту на сільськогосподарську сировину виникає необхідність освоєння нових земель з низькою родючістю. В той самий час обмеженість землі, а також прискорення науково-технічного прогресу в сільському господарстві зумовлюють деяке зниження ролі природної родючості.

Широке використання сучасної техніки і технології стирає різницю в ефективності рівновеликих витрат капіталу на різних за родючістю землях, що сприяє зменшенню другої диференційної ренти. Паралельно діють фактори, які сприяють збільшенню її, а саме різниця ступеня використання інтенсивних факторів в різних господарствах зберігається, а в деяких випадках і посилюється.

Таким чином, диференційна рента - це за своєю сутністю не що інше, як додатковий прибуток, який отримують у будь-якій сфері промислового виробництва на будь-який капітал, що функціонує в умовах вище середніх. У сільському, господарстві він є більш-менш постійним, оскільки грунтується на різній родючості різних категорій землі.

На формування диференціальної ренти значний вплив мають природно-кліматичні умови виробництва сільськогосподарської продукції, які є невідтворювані за допомогою людської праці та дістаються товаровиробнику даром, як будь-які інші сили і явища природи. Ті землекористувачі, які будуть обробляти кращі за якістю та місцем розташування земельні ділянках понесуть менші витрати на виробництво продукції, отже, знаходитимуться у більш вигідному становищі, ніж ті, які працюють на гірших землях. Це дасть їм змогу отримати додатковий дохід у формі диференційної ренти І (Додаток 3).

Дивлячись на нього видно, що власники земельної ділянки D0, найкращої за якістю та місцем розташування отримують диференціальну земельну ренту І у розмірі r0 і знаходяться у більш вигідному становищі, ніж власники земельної ділянки D1, розмір диференціальної ренти І на якій становить r1.

Власники ж земельної ділянки D2 зможуть забезпечити лише беззбиткове виробництво та отримати нормальний середній прибуток, виходячи з того, що ціна продукції визначається витратами виробництва на гірших землях. Власникам ділянки D3 доцільно було б вивести її з виробництва, оскільки ціна продукції, виробленої на ній не дасть змоги покрити навіть виробничі витрати. Отже, земельна ділянка D2 є граничною.

Обмеженість пропозиції землі та постійне зростання попиту на сільськогосподарську продукцію внаслідок збільшення чисельності населення унеможливлює використання лише найкращих земель. Це створює необхідність залучати у виробництво інші земельні ділянки. Ті виробники, які намагатимуться покращувати якість земельних ділянок шляхом здійснення у них додаткових капіталовкладень отримають надлишковий дохід у формі диференціальної ренти ІІ. Зокрема, на рисунку 1 показано, що виробники, які здійснюють капіталовкладення у землю праці та капіталу отримують додатковий дохід у формі диференціальної ренти ІІ в розмірі rо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Сутність диференційної  ренти II та її особливості

 

В економічній літературі немає єдиної думки щодо розмежування диференціальної ренти І та диференціальної ренти ІІ. Більшість економістів пов’язує утворення диференціальної ренти І з природною родючістю грунтів, а диференціальної ренти ІІ – з інтенсифікацією виробництва, додатковими капіталовкладеннями, що ведуть до підвищення економічної родючості грунтів. На перший погляд ці положення не викликають заперечення. За їх допомогою теоретично пояснюється механізм утворення цих двох форм ренти. Але на практиці таке розмежування є проблематичним. Деякі економісти пропонують природною вважати родючість цілинних земель. Але тепер майже вся земля включена в сільськогосподарський оборот з використанням сучасних технологій. Достовірних даних про колишню природну родючість певних ділянок землі також немає. Тому рекомендується розглядати тільки диференціальну ренту загалом, без поділу її на ці дві форми, або вважати, що диференціальна рента І втратила своє значення і в практиці існує лише диференціальна рента ІІ [1, с. 192-195]. В цих твердженнях, на нашу думку, допускаються такі неточності:

1.     Ніяка родючість землі сама по собі не проявляється. Це відбувається лише за допомогою тих засобів і технологій виробництва, які існують у даний час. Результатом їх взаємодії із землею є одержаний врожай. Саме так пояснюється механізм утворення диференціальної ренти.