Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

– сезонні коливання  в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, що визначається, виходячи з припущення існування природного рівня безробіття й певних «нормальних» темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП.

Однією з найпроблемніших  частин загальнонаціонального ринку  праці сьогодні є молодіжний сегмент. Пошуки першого робочого місця, невідповідність рівня та якості отриманої освіти професійним обов’язкам, відсутність досвіду роботи, невідповідність запитів молоді щодо працевлаштування та пропозицій роботодавців посилюють напруження на ринку праці.

Сьогодні в Україні  склалася ситуація, коли пропозиція на ринку праці перевищує попит, але через неадекватно низьку заробітну плату багато сфер діяльності (медицина, освіта, житлово-комунальне господарство тощо) відчувають гострий дефіцит робочої сили, що збільшується з кожним роком. Отже, в Україні молодь стає незадіяним трудовим ресурсом, невикористаним потенціалом, причому досить гостро сприймає такий свій стан. За даними Інституту Горшеніна (2011 р.), проблема працевлаштування визначається студентською молоддю як найактуальніша – 64,5 % опитаних відповіли, що саме це питання турбує їх найбільше.

Найгостріше проблема безробіття постає в контексті отримання першого робочого місця – група 15–24 років охоплює максимальну кількість випускників начальних закладів, і саме вони найменш затребувані на ринку праці серед категорій молоді.

Масове молодіжне безробіття виникає через відсутність професійної перспективи, можливостей реалізації інтелектуального потенціалу. Як наслідок, частина працівників з високим трудовим потенціалом прагне залишити країну і передусім це стосується молодих осіб із високим рівнем освіти й професійної підготовки за інженерними спеціальностями та у фундаментальних галузях науки. Для попередження відпливу кадрового потенціалу молоді та підтримки молодих фахівців держава пропонує механізм забезпечення молоді першим робочим місцем, але він неефективний.

Високий рівень безробіття серед випускників вищих навчальних закладів можна пояснити тим, що в  Україні немає прогнозування суспільної потреби в тих або інших спеціалістах на близьку й далеку перспективи. І якщо в недалекому минулому (2000–2005 рр.) більшість випускників вищих навчальних закладів складали інженери, то сьогодні – це економісти, юристи, психологи, що не мають реальних шансів на працевлаштування за фахом, незважаючи навіть на квоту для молодих фахівців економічних спеціальностей. У кращому разі, за умови реєстрації в Державній службі зайнятості, на них чекає перспектива перепідготовки.

Ситуація, що склалася із працевлаштуванням молодих дипломованих фахівців на ринку праці України, суттєво ускладнюється проявами гендерної дискримінації: різне ставлення роботодавців до фахівців чоловічої та жіночої статі, що зумовлює конкретні рішення щодо надання місця праці.

Безробіття є значущим стимулятором активності працюючого населення, але для економічного розвитку –  це тягар. За умов недостатності заходів щодо контролю за ним та сприяння повній зайнятості безробіття призводить до негативних наслідків, які можна умовно розділити на соціальні (посилення соціального напруження та соціальної диференціації, загострення криміногенної ситуації, падіння трудової активності) та економічні (скорочення податкових надходжень, зменшення ВВП, падіння життєвого рівня населення, зростання витрат на допомогу безробітним, скорочення виробництва).

Отже, безробіття призводить до соціального напруження та погіршення рівня життя людей, демографічних і соціальних втрат, завдає економічних збитків. Тому основними заходами, які слід вживати для зменшення рівня безробіття, передусім серед молоді, можуть бути такі:

1. Вдосконалення системи  стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для набуття практичного досвіду роботи. Доцільно також організовувати експериментальні підприємства у навчальних закладах, сприяти частковій оплачуваній зайнятості студентів за фахом, який вони отримують.

2. Проведення досліджень  з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими мають володіти випускники. Важливо враховувати результати цих досліджень у навчальних програмах. Крім того, участь у дослідницькій роботі може стати «першим робочим місцем» для студентів відповідних спеціальностей (наприклад, до проведення даних досліджень можуть залучатися соціологічні лабораторії вищих навчальних закладів).

3. Створення механізму  фінансової та/або іншої підтримки підприємств, установ та організацій, що беруть участь у реалізації програми з надання першого робочого місця випускникам.

4. Організація профорієнтаційних  тренінгів та навчання з пошуку  роботи, розповсюдження матеріалів  щодо проблем зайнятості, поширення інформації про стан ринку праці, потенційних роботодавців тощо з метою створення умов для трудового самовизначення працівників.

5. Проведення інформаційних  і навчальних семінарів і тренінгів щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості, підвищення самооцінки потенційних пошукачів роботи.

6. Розширення досвіду  організації зустрічей із роботодавцями  (ярмарки вакансій) та колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Доцільно також забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації.

7. Посилення координації  міжнародної діяльності в частині інформаційного обміну з питань молодіжної зайнятості, забезпечення обміну студентами з метою стажування, виконання волонтерських і тимчасових робіт тощо.