Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

 

ВСТУП

 

Метою курсової роботи є  визначення категорії зайнятості в  економічному аспекті, а також розкриття  сутності поняття відтворення робочої сили.

Об’єктом дослідження виступає зайнятість, її форми та види,а також ринок робочої сили. Предметом дослідження є економічний зміст базової категорії, а також правові методи її регулювання.

Актуальність теми дослідження  визначається тим, що у забезпеченні економічного зростання визначальну роль відіграє людський фактор. У суспільне виробництво цей фактор залучається у формі робочої сили. Остання є сукупністю фізичних і розумових здібностей, якими володіє людина і які вона застосовує під час створення матеріальних благ.

Робоча сила – це головний рушійний елемент продуктивних сил  у будь-якому суспільстві. В умовах ринкової економіки основна маса робочої сили ( більше 90% ) набуває товарної форми, виступає як товар. Тобто її поєднання із засобами виробництва ( а без цього поєднання неможливе виробництво, неможливим стає сам процес обміну речовин між людиною і природою ) здійснюється виключно через купівлю-продаж цього специфічного товару на ринку праці.

Ринок праці є системою, у якій формується як пропозиція робочої  сили, так і попит на неї. Пропозиція подана носіями, власниками індивідуальної робочої сили. Попит на неї представлений власниками засобів виробництва, тобто підприємцями або капіталістами.

Об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей. Актуальність зазначених проблем, їхня практична значимість і недостатня наукова розробленість визначили вибір теми курсової роботи та обумовили постановку мети та завдань даного дослідження.

Для реалізації зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

• дослідити економічну сутність зайнятості, її види,
• розкрити поняття ринку робочої сили та визначити місце держави у відтворенні робочої сили;
• розглянути нормативно-правове забезпечення зайнятості в Україні;
• визначити основні проблеми зайнятості в Україні;
• розробити практичні рекомендації щодо основних напрямів удосконалення ринку праці України.

Для реалізації поставлених  завдань використовуються такі методи, як спостереження, аналіз, синтез, прогнозування.

Інформаційною базою  дослідження є основні положення законодавста України з питань ринку робочої сили. Інформаційним забезпеченням стали також монографічні дослідження та наукові статті вітчизняних авторів.

Дана робота складається  з 4 розділів, вступу, висновків та пропозицій. У першому розділі розкривається  сутність зайнятості та основні її види. У другому розділі описується  роль держави у відтворенні робочої  сили. Третій розділ досліджує нормативно правове забезпечення зайнятості в Україні. У четвертому розділі висвітлені основні проблеми зайнятості в Україні та пропонуються шляхи їх вирішення.

Отже нині існує необхідність всебічного дослідження питань пов’язаних із впливом відтворення робочої сили та зайнятості на економіку держави в  цілому.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ЗАЙНЯТОСТІ. ВИДИ ЗАЙНЯТОСТІ.

 

У будь-якому суспільстві  існують об’єктивний зв'язок і  взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі у суспільному виробництві. Сукупність економічних відносин, пов’язаних із забезпеченням робітників місцями й участю в господарській діяльності розглядаються як зайнятість.

Зайнятість – одна із найскладніших і найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валового національного продукту – основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно корисній праці.

Поняття „зайнятість” включає  економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.

Отже, зайнятість, це надзвичайно важливе соціально-економічне явище, яке відображає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб народного господарства в робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

У відповідності із законом  України «Про зайнятість населення», зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих  та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі (частина перша пункту 1 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.11.92 р. N 2787-XII). Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці  в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

В Україні до зайнятого  населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство";

в) обрані, призначені або  затверджені на оплачувану посаду в  органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу;

д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

е) працюючі громадяни  інших країн, які тимчасово перебувають  в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Законодавством України  можуть передбачатися й інші категорії  зайнятого населення.

Зайнятість, як процес здійснення діяльності, що може бути різною як за формою, так і за тривалістю, має  певні ознаки. У нашій країні до зайнятих належать громадяни, які відпрацювали протягом тижня не менше 4 годин. Якщо людина працює в особистому підсобному господарстві, то тут межа зайнятості – не менше 30 годин на тиждень. При цьому характер зайнятості ( сезонна, випадкова, тимчасова чи якась інша робота ) не має значення.

Під зайнятістю як економічною  категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

Стосовно всього населення серед працездатних визначають зайнятість за її рівнем. З цього погляду виділяють повну й неповну зайнятість.

Повна зайнятість означає  використання усіх придатних до цього  трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для  тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні  і економічні фактори.

Неповна – зайнятість певної особи протягом неповного  робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути "примусовою", що обумовлено економічними причинами (скороченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства тощо).

Добровільна неповна  зайнятість пов'язана з соціальними  факторами – вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім'ї, суміщенням роботи і навчання називається частковою. Головнi принципи зайнятостi населення в ринковій економіці соціального спрямування наступні:

1) виключне право громадян  розпоряджатись своїми здiбностями  до працi. Не дозволяється примусовiсть  працi, окpiм випадкiв, визначених законом. Такий принцип передбачає те, що особа обирає сама, де i скiльки працювати, за яких умов i вiдповiдає за наслiдки cвoєї дiяльностi. Але це не означає, що суспільство зобов’язане задовольнити потреби кожного в тому або іншому видi зайнятості чи професії;

2) вiдповiдальнiсть держави  за створення умов для реалізації  права громадян на працю. Цей  принцип покладено в основу  діяльності Мінicтepствa працi та  соцiальної полiтики України через  органи Державної служби зайнятості. В основі політики зайнятості лежить відмова вiд жорсткої регламентацiї форм i режимiв зайнятостi, вимушеної обов’язковостi праці; в суспільній сфері та сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через вільний вибір будь-якої сфери суспільно корисної діяльності.

Цей вид зайнятості виникає з ініціативи працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки – домогосподарки, студенти, пенсіонери.

Стан зайнятості характеризується низкою показників. До них відносять  такі: економічно активне населення, економічно неактивне населення, безробітні та рівень безробіття в суспільстві.

До економічно активного  населення відносять усіх, хто  здатний до праці, віком від 15 до 70 років, і пропонує свою робочу силу на ринок праці. Економічно активне  населення включає як зайнятих, так і безробітних. Економічна активність населення віком 15-70 у 1995-2011 роках (Додаток 1).

Економічно неактивне  населення включає дітей, що не досягли 15 річного віку, тих, хто недієздатний ( пацієнти психічних лікарень ) або  хто позбавлений волі ( в’язні ), а також домогосподарок, пенсіонерів і тих, хто навчається, якщо вони не працюють і не шукають роботу, тобто не бажають працювати.

Зайняті – ті, хто працює й отримує відповідний дохід.

Безробітні – це ті громадяни, які здатні до праці, перебувають  у працездатному віці, зареєстровані в органах державної служби зайнятості, потребують праці, активно шукають її, але з незалежних від них причин не мають відповідної роботи. Останнє означає, що людини не має такої роботи, яка б відповідала її професії, спеціальності, досвіду й знаходилась би на доступній транспортній відстані від житла.

Безробіття в будь-якому  суспільстві належить до дуже гострих  соціальних проблем, тому, щоб його постійно контролювати й визначати  динаміку зміни безробіття за певний період, розраховують показник безробіття або його рівень. Рівень безробіття визначається як відношення кількості безробітних до економічно активного населення. Цей показник, як правило, вимірюється у відсотках.

Залежно від сфери  застосування праці виділяють основну  і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вторинною.

Основна зайнятість, або  первинна – це діяльність в межах  нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.