Проблеми подолання безробіття в Україні

 

    РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ 

    2.1. Аналіз нормативно-правового регулювання зайнятості і безробіття в Україні

    Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою  всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини  в сфері зайнятості населення з метою їх  упорядкування , закріплення , охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема  належать :

• закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);
• стимулююча (сприяння розвитку таких відносин );
• обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки ).

    Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами :

    1. За територіальним статусом правотворчого  суб’єкта регулювання:

• централізоване (регулювання, яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);
• децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях).

    2. За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове  регулювання :

• загальне або нормативне;
• індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі ). [18]

    Механізм правового регулювання зайнятості населення – це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких  держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення. Він складається з таких елементів :

1. норми права (ст.ст. 36,37,38 КЗпП України);
2. нормативно-правові акти (наприклад, Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття») ;
3. юридичні факти (наприклад, настання вимушеного тимчасового скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру). [2]

    В умовах сучасного реформування системи  соціального забезпечення лише досконалий  правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення .

    В Україні нормативно-правове регулювання  зайнятості населення здійснюється цілим рядом  нормативних актів , що мають різну юридичну силу.

    За  юридичною силою їх можна поділити на :

1. Закони України , які в свою чергу поділяються на такі види :

• Конституція України (основний закон);

• конституційні закони (з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією України);
• звичайні або біжучі закони (з інших питань суспільного і державного життя  ;
• надзвичайні закони (приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях).

2. Підзаконні нормативно-правові акти (накази, розпорядження, інструкції виконавчої влади).

    Очолює  ієрархічну структуру нормативних  актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Зокрема, ст.43 передбачає право кожної особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст.46 надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника , безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій,  а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення .  [3]

    Наступною ланкою в системі нормативно-правових актів, що регулюють зайнятість населення, є  закони України.

    Закони  України , залежно від сфери впливу ,можна поділити на :

1. Загальні, які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення, але і в інших сферах (закони України «Про підприємництво», «Про власність» тощо);
2. Спеціальні , тобто ті які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (закони України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» тощо) .

    З метою нормативного забезпечення реалізації  Закону України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  на випадок безробіття»  Міністерством  праці та соціальної політики України  ухвалено низку наказів. Зокрема:

    - Наказ від 14.12.2000р. «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю , у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності» (№307, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №915/5136 );

    - Наказ від 14.12.2000 р.  «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного» ( №308 ,зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №916/5137);

    - Наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні» (№309 , зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р.);

    - Наказ від 10.01.2001 р. «Про затвердження  порядку надання роботодавцю  дотації на створення додаткових  робочих місць для працевлаштування  безробітних».

    Проаналізувавши нормативно-правову базу України, можна зробити висновок про її достатність для регулювання зайнятості населення. Роботу по вдосконаленню такого регулювання слід вести в напрямку підвищення ефективності та вдосконалення механізмів реалізації уже прийнятих законів України та підзаконних нормативно-правових актів .

    Важливою  функцією служб зайнятості є посередництво  в працевлаштуванні. Дана діяльність включає в себе, як брокерські функції, тобто підбір вакантного робочого місця  згідно з професійними та іншими характеристиками працівника, так і надання цільових консультаційних послуг. При прийнятті нових, та реалізації уже прийнятих нормативно-правових актів слід приділяти більшу увагу тим формам діяльності служб зайнятості, які на практиці показують свою ефективність.

    Реформування  зайнятості населення повинно проходити комплексно, поряд з реформуванням економічних відносин. [9, c. 210] 

 

    2.2. Аналіз структури та динаміки безробіття в Україні

    В Україні безробіття у відкритій  формі фіксується з початком ринкових реформ, оскільки до 1 липня 1992 р. таке явище взагалі не визнавалось і не реєструвалося. Перший безробітний в Україні офіційно був зареєстрований 11 липня 1992 р. Після досить тривалого періоду, коли зареєстроване безробіття було надзвичайно низьким (не перевищувало одного відсотка сукупної робочої сили), в 1996 р. ситуація докорінно змінилась. [6, c. 18]

    Кількість безробітних (за методологією МОП) у  віці 15–70 років у 2009р., порівняно  з 2008р., збільшилася на 533,7 тис. осіб, або на 37,5% та становила 2,0 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,5 млн. осіб), решту – сільські жителі (502,0 тис. осіб).

    Рівень  безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні зріс на 2,4 в.п. та становив 8,8% економічно активного населення зазначеного віку. Наразі він був майже на рівні відповідного показника по країнах Євросоюзу (рис. 2.1.). [19]

    Рисунок 2.1.

    Рівень  безробіття населення (за методологією МОП) у країнах Євросоюзу (27 країн) та в Україні у  2009 році, у % до економічно активного населення у віці 15 років і старше, для України – у віці 15-70 років

      

    Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) зріс на 2,7 в.п. та становив 9,6%. Більш суттєве  збільшення цього показника спостерігалося  серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед жителів міських поселень, порівняно з мешканцями сільської місцевості (рис. 2.2).

    Рисунок 2.2

    Рівень  безробіття населення (за методологією МОП) у 2008 – 2009рр., у % до економічно активного населення відповідної вікової групи

       

    Найвищий  рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий – серед  осіб віком 50-59 років (Додаток А).

    Слід  відмітити, що рівень безробіття населення  працездатного віку (за методологією МОП) в 2,8 раза перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок – у 2,1 раза, чоловіків – у 3,7 раза, міських поселеннях – у 3,5 раза, сільській місцевості – у 1,7 раза більше), (рис. 2.3.).  
 
 

    Рисунок 2.3

    Безробіття  серед економічно активного населення  працездатного віку

    за  статтю та місцем проживання у 2008–2009рр., у % до економічно активного населення працездатного віку

                    

     

    Рівень  безробіття (за методологією МОП) серед населення віком 15–70 років збільшився у всіх регіонах України. Найбільше зростання цього показника відбулося у Вінницькій (на 4,2%), Рівненській (на 3,9 в.п.), Донецькій, Сумській та Полтавській (на 3,7 в.п. у кожній) областях.

    Слід  зазначити, що максимальне значення цього показника спостерігалось у Рівненській області (12,7%), а  мінімальне – у м.Києві (6,5%), (Додаток Б). [17] 

    Впродовж 2009р. відбулися структурні зміни  серед безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) за причинами незайнятості. Так, питома вага вивільнених з економічних причин збільшилась на 17,4 в.п та становила  45,5% від загальної кількості безробітних. При цьому, частка звільнених за власним бажанням зменшилась на 11,6 в.п., непрацевлаштованих після закінчення навчальних закладів на 4,2 в.п., звільнених у зв'язку з закінченням строку контракту на 1,9 в.п. (рис. 2.4).

    Рисунок 2.4.

    Причини незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2008-2009рр., у % до загальної кількості безробітних   

      

    Показник  середньої тривалості безробіття населення  у віці 15-70 років (за методологією МОП) впродовж 2009р. не змінився та залишився  на рівні 6 місяців. Питома вага осіб, термін пошуку роботи яких складав до 3 місяців  та 12 місяців і більше, у 2009р. порівняно з 2008р., зменшилась відповідно на 6,0 та 6,6 в.п. Проте, спостерігалось зростання частки безробітних, які шукали роботу від 3 до 12 місяців (на 12,6 в.п.) (Додаток В).

    Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у 2009р. складала 12,8 млн. або майже третину всього населення цього віку. Із зазначеної кількості кожен другий був пенсіонером, кожен четвертий - учнем або студентом, кожен шостий - зайнятий в домогосподарстві. [18]

    До  вищезазначеної категорії осіб також  включаються незайняті особи, які припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2008р. ця категорія осіб працездатного віку зросла на 30,9% та становила 187,4 тис. осіб. Також збільшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, переконаних у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2009р. складала 146,4 тис. осіб, або 1,8% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2008р. відповідно – 107,5 тис. осіб, або 1,4%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон'юктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) становив би 11,1%, проти 9,6% (у  2008р. – 8,0% та 6,9%  відповідно) (рис. 2.5).