Поняття попиту та пропозиції, кон’юнктура ринку

 Економічна єдність  підприємства проявляється в  єдності плану, обліку, спільності  матеріальних, технічних і фінансових  ресурсів, економічних результатів  роботи та єдиної системи стимулювання.

 Організаційна єдність  підприємства передбачає наявність  єдиного колективу, єдиної адміністрації  і управління виробництвом, загальної  системи їх обслуговування, що  визначає спільну відповідальність  за здійснювану діяльність.

В Україні у процесі  роздержавлення економіки найважливішою  соціально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.

Законами України визначено три основних види підприємств: державне, колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створення індивідуального (заснованого на особистій праці власника), сімейного та приватного (з правом наймання робочої сили) підприємства.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших видів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Для підприємств усіх форм власності затверджено загальні умови їх утворення та функціонування. Кожне підприємство повинно пройти державну реєстрацію.

Оцінкою діяльності приватних, колективних і державних підприємств може бути лише їх висока економічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти  підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу заснування та формування статутного фонду в  Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється  одним засновником, який:

• виділяє необхідне для того майно;
• формує, відповідно до закону, статутний фонд, не поділений на частки (паї);
• затверджує статут;
• розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається;
• керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму; 
• вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Підприємства поділяють на унітарні та корпоративні. Особливості правового  статусу унітарних і корпоративних  підприємств установлюються Господарським  кодексом України та іншими законодавчими  актами.

Унітарними можуть бути підприємства - державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство має такі особливості: 

• утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором);
• діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);
• засновники спільно управляють справами підприємства на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються;
• засновники беруть участь у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються  у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній  власності двох або більше осіб.

Підприємства розрізняються залежно  від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції  за рік. За цими критеріями підприємства розподіляють на:

• малі;
• середні;
• великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Підприємства, які базуються на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків називають спільні підприємства.

У міжнародній практиці відомі чотири головні типи спільного підприємства, які пов’язані з рухом інвестиційного капіталу. Ними є: 
• акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції); 
• товариство з обмеженою відповідальністю (об’єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов’язаннями цієї фірми обмежується його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску); 
• командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном (як правило, йдеться про одного такого учасника) та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов’язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку); 
• холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їхніми операціями).

 

 

2.2. Характеристика маркетингу підприємства.

 

У практиці господарювання кожне підприємство здійснює безліч різних операцій, які  за ознаками спорідненості можна  об'єднати в окремі напрямки. Основним напрямком діяльності кожного підприємства, який власне і визначає доцільність  започаткування виробництва в умовах жорстких конкурентних відносин, є  вивчення конкурентного середовища і ринку, на якому функціонує чи на який планує вийти підприємство зі своєю продукцією (послугами). На практиці такий вид діяльності ототожнюють  з маркетинговою. До спектру завдань  маркетингової діяльності входить:

- дослідження ринку товарів  (послуг);

- розробка та впровадження ефективних  заходів товароруху;

- здійснення рекламних кампаній;

- формування обґрунтованої цінової  політики;

- формування платоспроможного  попиту та системи стимулювання  збуту;

- розробка досконалої асортиментної  політики;

- вибір каналів товароруху;

- визначення дизайну товарів  (послуг);

- формування позитивного іміджу  товарів (послуг);

- передбачення сервісного обслуговування  тощо.

Ринкова економіка передбачає гнучкість  реагування підприємства на зміни ринкової кон'юнктури, тому завданням будь-якого підприємства є побудова ефективної маркетингової інформаційної системи. Маркетингове середовище - це сукупність факторів, які впливають на підприємство і визначають можливості розвитку і взаємовідносин з цільовим ринком. Маркетингове середовище поділяється на :

а) маркетингове мікросередовище;

б) маркетингове макросередовище.

Мікросередовище – це сукупність тих факторів, на які підприємство може впливати, і між якими відбувається безпосередній ринковий обмін. Воно включає в себе:

- підприємство;

- внутрішнє середовище підприємства;

- споживачі;

- конкуренти;

- постачальники;

- посередники;

- державні та комунальні установи;

-банки.

Внутрішнє середовище – це сукупність підрозділів підприємства, які перебувають під його безпосереднім контролем. До нього входять:

- підприємство;

- керівництво;

- виробництво;

- відділ матеріально технічне  забезпечення;

- фінанси;

-науково-дослідні установи;

-маркетинг. 
    Маркетингові посередники – це підприємства та фізичні особи, які беруть участь у маркетингових процесах підприємства (торгівельні посередники, маркетингові агенції, фірми які організовують товарорух).

Постачальники – юридичні та фізичні особи, які забезпечують підприємство матеріально-технічними ресурсами необхідними для виробництва продукції.

Споживачі – вивчається поведінка споживачів та фактори прийняття рішення про купівлю товару. Маркетинг поділяє ринки за такими типами споживачів:                                                 

а) споживчий ринок – це окремі особи чи домашні господарства, що купують товар для задоволення особистих потреб;

б)ринок виробничих товарів – це організації та підприємства, що купують товар для подальшого виробництва іншої продукції;

в) ринок посередників – це організації та фізичні особи, що купують товар з метою подальшого перепродажу;

г) ринок державних установ – урядові організації, які купують товари для надання державних або комунальних послуг. 

Конкуренти – це підприємства, споживачі яких мають ідентичні або схожі потреби зі споживачами підприємства виробника. З макроекономічної точки зору, конкуренція є позитивним явищем, яка регулює ціни, співвідношення попиту і пропозиції, проте з точки зору виробника – конкуренція є перешкодою для його діяльності, яку воно змушене проводити в умовах постійної боротьби за споживача. Маркетинг розглядає, так звану модель «п'яти сил конкуренції»:

• галузеві конкуренти;
• потенційні конкуренти;
• постачальники;
• товари-замінники;
• споживачі

 

 Маркетингове макросередовище – це фактори, якими фірма не може безпосередньо керувати, але які впливають на її господарську діяльність (економічний стан держави, доходи сім'ї, демографічний фактор, політично законодавчий, рівень НТП, соціокультурний, вплив природного середовища). 

Таким чином, під маркетинговою  діяльністю підприємства слід розуміти процес організації виробництва  і збуту продукції, орієнтований на задоволення потреб окремих споживачів і отримання прибутку на основі дослідження  і прогнозування ринку, вивчення внутрішнього та зовнішнього ринкового  середовищ, розробки стратегії і  тактики поведінки на ринку за допомогою маркетингових програм. В таких програмах мають бути закладені заходи щодо поліпшення властивостей товару і розширення його асортименту, вивчення психології покупців і конкурентів, а також щодо забезпечення ефективної цінової і збутової політик, оптимізації  каналів товароруху, організації  збуту і технічного сервісу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  МАРКЕТИНГОВОЇ РОБОТИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА.

 

3.1. Вдосконалення діяльності  в сфері маркетингу.

 

Для підприємств, які пропонують кілька товарних одиниць для реалізації, у розробці організаційної маркетингової  моделі головним є визначення основних шляхів та методів ефективної організації  маркетингової діяльності. Для досягнення поставлених цілей пропонується алгоритм створення маркетингового підрозділу в агропідприємствах (рис. 3.1). Підприємствам, які реалізують продукцію кількох асортиментних груп, пропонується об’єднати кілька маркетингових ринкових структур в одну з метою отримання максимального ефекту.