Перша стадія – виникнення
потреби. Потреба виявляється як відчуття
людиною нестачі чогось. Ця нестача дає
про себе знати і «вимагає» свого задоволення.
Друга стадія – пошук способів
задоволення потреби. Наявність потреби
вимагає від людини певної реакції. Люди
по-різному можуть домагатись усунення
потреби: задовольнити, не помічати. Але
в більшості випадків виникає необхідність
щось зробити, здійснити, вжити певних
заходів.
Третя стадія – визначення
цілей, напрямків дій. Людина визначає,
що їй треба конкретно отримати та зробити
для задоволення потреб.
Четверта стадія – виконання
конкретних дій. На цій стадії людина докладає
зусиль для того, щоб досягти поставлених
цілей.
П’ята стадія – отримання винагороди
за виконані дії. Зробивши певні зусилля,
людина отримує те, що має задовольнити
потребу або те, що вона може обміняти
на бажаний об'єкт. На цій стадії з'ясовується,
наскільки здійснення людиною збігається
з очікуваним результатом. Залежно від
цього відбувається послаблення, збереження
або посилення мотивації.
Шоста стадія – задоволення
потреби. Залежно від рівня задоволення
потреби, величина винагороди і її адекватності
зробленим зусиллям людина припиняє діяльність
до виникнення нової потреби або продовжує
пошуки заходів для задоволення потреби
наявної.
Знання та розуміння того, що
керує людиною, спонукає її до діяльності,
які мотиви лежать в основі її дій, дозволяє
створити ефективну мотиваційну систему
для підвищення продуктивності праці.
На характер мотивації значний вплив
справляють індивідуальні особливості
людей, їх мотиваційна спрямованість і
такі властивості як зусилля, ретельність,
наполегливість, сумлінність. В інтересах
підвищення ефективності виробництва
мотивація кожного працівника має бути
керованою, тобто необхідно постійно здійснювати
спостереження та контроль за станом мотиваційного
процесу з метою його оцінки й прийняття
ефективних управлінських рішень.
Суть системи мотивації персоналу на
підприємстві полягає в розробці такої
системи стимулювання, яка б забезпечила
виробництво високоякісної продукції
і прибутковість своєї роботи, але для
цього, перш за все, треба зацікавити кожного
конкретного працівника в результативній,
високопродуктивній праці. Узагальнення
практичного досвіду діяльності підприємств
показує, що найбільш оптимальними з погляду
впливу на трудову поведінку та формування
механізму використання трудового потенціалу
є такі групи мотиваторів: матеріальні
мотиватори, професійні мотиватори, особисті
мотиватори та психофізіологічні мотиватори
[28, с. 162].
Матеріальні мотиватори (рівень
оплати праці, участь у прибутку) та професійні
(рівень освіти, професійні навики, досвід
роботи, самоосвіта, можливості самовдосконалення)
хоча і віднесені у різні групи, проте
тісно пов’язані між собою. Серед особистісних
мотиваторів особливе місце займають
компетентність, відповідальність, підприємливість
та ініціативність, адже у сучасних умовах
комбінація саме названих складових може
значною мірою вплинути на формування
трудового потенціалу, здатного генерувати
нові ідеї під впливом внутрішніх спонукальних
мотивів до самовираження, реалізації
власних можливостей. Психофізіологічним
чинникам впливу на персонал (охорона
здоров’я, охорона праці, моральний клімат
у колективі, пільги, конфліктогенність
колективу) на підприємстві відводиться
роль амортизатора, здатного зменшити
за потреби соціальну напругу, забезпечити
цілісність колективу та реалізацію трудового
потенціалу [28, с. 158].
Від ефективності мотивації
праці управлінського персоналу залежить
стабільність висококваліфікованих трудових
колективів, підвищення продуктивності
праці, моральний і матеріальний стан
кожного працівника та колективу в цілому.
Отже, враховуючи всю складність
та інтегрованість описаних вище процесів,
практичне завдання системи мотивації
праці на підприємстві зводиться до підбору
засобів та методів ефективного впливу,
а також формування гнучких моделей та
механізмів орієнтації персоналу на результативну
діяльність.
1.2. Принципи та вимоги
до формування системи мотивації
праці на підприємстві
Як свідчать дослідження вітчизняних
та зарубіжних вчених, ефективною система
мотивації праці персоналу вважається
у разі якнайповнішого охоплення нею персоналу
підприємства та її індивідуалізації. Базуючись на цьому, важливо визначитися
з колом методологічних принципів, важливих
для вивчення специфіки формування мотиваційної
системи, адекватної завданням розвитку
вітчизняної економіки [45, с.17].
Принцип мотивованості
– передумова трудової діяльності, якою
викликано її вибір чи активізована її
інтенсивність у певному напрямі. Виходячи
з досвіду досліджень феномену мотивації,
вчені переконані, що використання цього
принципу сприятиме вирішенню багатьох
питань активізації праці як в теоретичному,
так і прикладному аспектах.
Принцип конкурентності
торкається іншого аспекту трудової діяльності,
а саме – орієнтованості особи, що обирає
або здійснює трудову діяльність в конкурентних
умовах, на підвищення конкурентоспроможності
власної робочої сили, використання (за
певних умов організації праці) власного
трудового потенціалу для досягнення
очікуваного трудового результату із
досягненням певних конкурентних переваг
на ринку.
Принцип адаптації
та розвитку передбачає адаптацію трудової
свідомості працівника до конкурентних
умов, формування та розвиток ціннісних
орієнтацій у напрямі формування конкурентоспроможності
у сфері праці. Реалізація цього принципу
у дії мотиваційної системи передбачає
пошук відповідних соціально-економічних
важелів, здатних формувати конкурентну
поведінку.
Принцип пріоритетності
соціальних потреб визначає підпорядкованість
мотиваційного процесу передусім цілям
людського розвитку, задоволенню актуальних
соціальних потреб працівників, трудового
колективу.
Принцип ефективізації
передбачає реалізацію вимог соціальної
та економічної ефективності мотиваційної
системи конкурентоспроможної праці,
який формується згідно обраної стратегії,
розробку критеріїв та індикаторів ефективності
соціальної та економічної мотивації
праці в умовах конкурентного середовища.
Врахування методологічних
принципів та відомих мотиваційних теорій,
практики їх застосування в ринкових умовах
дозволяють дійти висновку: для формування
дієвої системи мотивації конкурентоспроможної
праці недостатньо обмежитися створенням
відповідних мотивів на особистісному
рівні, недостатньо також враховувати
взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників
мотивації лише на рівні організації (підприємства).
Необхідним є комплексний підхід до розв’язання
цієї проблеми на макро-, мезоекономічному
рівнях, який створюватиме відповідні
гнучкі стимули як для найманих працівників,
так і для роботодавців.
Сьогодні, більшість із використовуваних
систем оплати праці працівників не відповідає
вимогам, які ставляться до матеріального
стимулювання, як складової цілісної системи
мотивації, спрямованої на досягнення
максимальних результатів від господарської
діяльності. Спроби часткового реформування
системи оплати праці працівників у межах
окремих підприємств не привели до сподіваних
результатів, оскільки всі вони спричиняли
суперечність між кількістю вкладеної
праці, очікуваною винагородою та отриманою
платнею.
Найпоширенішим і найдієвішим
методом підвищення ефективності праці
досі залишається виплата грошових винагород
у вигляді премій. Винагороди можуть бути
розраховані на забезпечення високої
якості продукції при обов'язковому зростанні
прибутку або на надання різноманітних
пільг, що відповідають потребам працівників.
Це дає змогу не тільки зацікавити останніх
в ефективній праці, а й закріпити в конкретному
колективі тих, у чиїй праці є потреба.
Вибір системи матеріального стимулювання
праці має бути чітко узгодженим з особливостями
і завданнями виробничої діяльності промислового
підприємства, в іншому разі не. Однак,
якщо врахувати вплив факторів зовнішнього
економічного середовища і високий ступінь
їх невизначеності, тимчасові відхилення
від пропорції припустимі.
Слід зазначити, що вітчизняним
підприємствам властиве стимулювання
праці за такими показниками [50, с.177]:
- підвищення індивідуальної продуктивності
праці, зростання обсягу виконуваних завдань, професійні якості,
ініціативність виконавця. Припустимий
розмір доплат не повинен перевищувати
60% від посадового окладу;
- підвищення якості продукції і технології
торгівлі. Доплати не повинні перевищувати 3% від погодинної
тарифної ставки працівника або 20% від
його посадового окладу;
- висока індивідуальна продуктивність
праці при збереженні якісних показників.
Доплата визначається диференційовано
залежно від стажу роботи на певному підприємстві;
- зростання прибутків за результатами
діяльності підприємства у цілому.
Система мотивації праці повинна
містити й оптимально враховувати всі
елементи преміювання, до яких слід віднести
такі, як: джерело фінансування преміальних
виплат, показники преміювання, умови
преміювання, розмір виплат за кожним
показником преміювання, терміни преміювання,
перелік категорій персоналу, що підлягають
преміюванню, перелік недоліків, за які
виплати знімаються, порядок введення
преміального положення у межах системи
матеріального стимулювання.
Коректна система матеріального
стимулювання передбачає економічне обґрунтування
преміальних виплат, а також наявність
чіткого розмежування усіх мотиваційних
елементів.
Для визначення ступеня ефективності
системи матеріального стимулювання,
що діє на вітчизняних підприємствах,
необхідно проаналізувати всі складові,
визначити значення кожної з них і врахувати
не лише власний досвід, а й практику інших
суб'єктів господарювання. Найважливішим
показником ефективності дії системи
матеріального заохочення є співвідношення
реально отриманого ефекту від використання
певного методу стимулювання і витрат
на його проведення. Згідно з цим показником
ефективною стає система матеріального
стимулювання, що дає змогу одержати додатковий
ефект, який перевищує за розмірами преміальні
виплати досягнення критерію ефективності
системи матеріального стимулювання є
результатом економічно обґрунтованого
вибору показників, умов і нормативів
преміювання; рівня показників, що має
бути досягнутим при обраних нормативах
заохочення. При цьому необхідна диференціація
оцінки систем матеріального заохочення
за якісні й кількісні показники. Слід
зазначити, що ефективність методів матеріального
заохочення не можна прирівнювати лише
до факту одержання додаткового прибутку,
необхідно враховувати також ступінь
пристосованості спонукальних дій до
умов торгівлі й до психологічного клімату,
що панує на підприємстві.
Головною проблемою, що залишається
досі не розв'язаною, є узгодження фінансових
можливостей вітчизняних підприємств
у вирішенні питань матеріального стимулювання
праці працівників із соціальними потребами
окремо взятого співпрацівника. Аналізуючи
з цього приводу спроби використання посадових
окладів у разі оплати праці основних
працівників на підприємстві, слід сказати
про їхню недоцільність у зв'язку з відсутністю
можливості заохочення за підвищення
продуктивності праці. В цьому випадку
має місце неузгодженість інтересів торгівлі
і працівника і, як наслідок, темпи зростання
заробітної плати випереджають темпи
підвищення продуктивності праці, що неприпустимо
в умовах ринку. Головною причиною вжиття
таких заходів є спроба керівництва підприємства
заздалегідь визначити певний обсяг фонду
оплати праці на перспективний період
без урахування результатів виробничої
діяльності. З іншого боку, необґрунтоване
заниження основної заробітної плати
персоналу призведе до втрати підприємством
привабливості у процесі оновлення кадрового
складу [69, с.61].
Таким чином, комплексний підхід
до організації матеріального стимулювання
надасть можливість вітчизняним підприємствам підвищити
мотивацію праці в системі менеджменту,
підвищити продуктивність праці, покращити
якість трудового життя.
Щодо моральних стимулів, то
вони мають включати такі засоби залучення
людей до праці, які засновані на відношенні
до праці як до вищої цінності, на визнанні
трудових заслуг як головних. Вони не мають
зводитиись тільки до заохочень і нагород,
застосування їх передбачає створення
такої атмосфери, суспільної думки та
морально-психологічного клімату, при
яких у трудовому колективі добре знають,
хто і як працює, і кожному віддається
по заслугах. Такий підхід вимагає забезпечення
впевненості в тому, що сумлінна праця
й зразкове поводження завжди одержують
визнання й позитивну оцінку, приносять
повагу й подяку.
1.3. Складові
системи мотивації праці на
вітчизняних підприємствах
Система мотивації праці персоналу підприємства
як економічна категорія має такі складові:
систему оплати праці (основна, додаткова
заробітна плата, компенсаційні та заохочувальні
виплати); соціальні ґарантії; надання
пільг; участь працівників: у власності
підприємства; в управлінні; у розподілі
прибутку підприємства пропорційно їхньому
трудовому внескові; ротацію персоналу;
реґулювання робочого часу; поліпшення
умов праці; особисте й публічне визнання;
формування і розвиток моральних якостей
особистості та морального клімату у колективі.
Досліджуючи систему мотивації
на вітчизняних підприємствах у найзагальнішому
випадку всі засоби та методи мотивації
можна поділити на економічні та неекономічні.
Економічні методи мотивації ґрунтуються
на тому, що в результаті їх застосування
працівники отримують певні вигоди, що
підвищують їх матеріальне становище.
Основною формою прямої економічної мотивації
в Україні являється заробітна плата.
Звичайно, вона залежить від посади, яку
займає працівник, від його кваліфікації,
стажу роботи, а також кількості та якості
затраченої праці. [80, с.126]
Збільшення витрат на оплату
праці в значній мірі компенсується ростом
гнучкості використання робочої сили
та її продуктивності. Збільшення витрат
на підготовку кадрів розглядається не
як ріст невиробничих витрат, а як довгострокові
інвестиції в розвиток людських ресурсів.
При цьому робітник краще розуміє та оцінює
свій вклад в результативність виробничого
процесу, підвищується ступінь відповідальності,
що беззаперечно відбивається на рості
його мотивації та задоволення працею.
У загальному вигляді заробітна
плата вітчизняних працівників складається
з основної заробітної плати, додаткової
та соціальних програм. Але оскільки
система оплати праці має створювати у
людей почуття захищеності та впевненості
і разом з тим включати дієві засоби стимулювання,
то крім основної та додаткової заробітної
плати в Україні розвинувся іще один метод
економічної мотивації – участь у прибутках.
Перш за все це відноситься до додаткового
прибутку, до 75 % якого можуть отримувати
співробітники. Здійснюються такі виплати
зазвичай щомісячно, щоб працівники наглядно
бачили їх зв'язок з результатами своєї
роботи.