Основные фонды

38

                                           ЗМІСТ                                                                                                                                                                                                                  

ВСТУП                                                                                                                                                              4                                                                                              

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ    ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ                                                                                                                              6

1.1  Сутність і види капіталу                                                                                                                   6

1.2 Склад і структура  основних фондів                                                                                     9

1.3   Класифікація основних фондів                                                                                                        15                      

РОЗДІЛ 2. ЗНОС ТА АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ                                          18

2.1 Знос основних фондів підприємства                                                                                                  18

2.2 Амортизація основних фондів та методи її нарахування                                                   21           

2.3 Ремонт основних фондів і його фінансове забезпечення                                                         25

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ              27

3.1 Раціональне використання основних фондів                                                                            27

3.2 Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства                                                                                                                                            30

3.3 Фактори підвищення ефективності використання основних фондів підприємства                                                                                                                                                          31

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА                                                                                                                              33

ВИСНОВОК                                                                                                                                                          39

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ                                                                                                                              41

ВСТУП

         Капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є: високорозвинені товарне виробництво і обіг; наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення; зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу; відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися

Підвищення ефективності використання основних фондів під­приємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку, тому тема курсової роботи сучасна та актуальна.

Основні засоби - це матеріальні кошти, які формує і отримує підприємство з метою використання їх в процесі виробництва або постачання виробів, надання послуг, здавання в оренду іншим юридичним особам, здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, термін використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо останній довший зарік.

В економічної діяльності підприємств важливе значення має організація обліку та оцінки основних засобів. Облік проводиться в натуральному та вартісному виразі. Кожний вид обліку має своє призначення. Більш широке застосування мас облік основних засобів у вартісному виразі Оцінка основних засобів здійснюється за первісною вартістю, переоціненою (відновною) вартістю та ліквідаційною вартістю.

В результаті роботи основні засоби зазнають спрацювання та техніко-економічного старіння, що спонукає підприємства проводити відповідні заходи, спрямовані на їх усунення. Серед таких заходів найважливішими є заміна фізично спрацьованих знарядь праці новими, модернізація активної частини основних засобів та проведення різних видів їх ремонту.

В процесі використання основних засобів (фондів) вони втрачають свої споживчі властивості. Зменшується їх вартість відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу). Під зносом основних засобів (фондів) розуміють суму амортизації об'єкта з початку його корисного використання. Отже, амортизація — це прогрес поступового перенесення вартості основних засобів (фондів) на виготовлену продукцію (надані послуги). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом. Амортизаційна політика підприємств регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку№7 "Основні засоби" а також чинним податковим законодавством згідно яких підприємства застосовують норми і методи нарахування амортизації основних засобів (фондів).

Для оцінки використання основних засобів треба використовувати систему показників, за допомогою яких можна отримати ґрунтовну інформацію про наявні резерви поліпшення інтенсивного та екстен­сивного їх використання.

Наявність такої інформації буде важливою передумовою розробки комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності вико­ристання основних засобів шляхом залучення в господарський оборот наявних на підприємствах внутрівиробничих резервів.

Отже, основні засоби — це такі засоби виробництва, які відносяться до засобів праці, приймають участь у виробничому процесі тривалий час (більше одного року та одного виробничого циклу), переносять свою вартість на собівартість виробленої за їх допомогою продукції частинами, по мірі зношування, зберігають натуральну форму та можуть відновлюватися як повністю (реновація), так і частково (ремонт). При цьому виробничим циклом вважається завершений склад операцій з виготов­лення виробу.

Мета курсової роботи – охарактеризувати капітал та основні виробничі фонди та знайти шляхи ефективного їх використовування.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ  ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ

1.1  Сутність і види капіталу  

     Перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в економічні відносини з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій діяльності, а шляхом найму за гроші.

Отже, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

1) високорозвинені товарне виробництво і обіг;

2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

3) зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

4) відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися (Маркс К. Капітал. Т. І // Маркс К„ Енгельс Ф. Твори. - Т. 23. - С. 157-187).

        Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно, є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи. Багато дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход

   Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські (макроекономічні). З погляду підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом.

       Для того щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, треба проаналізувати процеси, що відбуваються безпосередньо у фазі виробництва, тобто є результатом свідомих дій підприємця. При цьому слід абстрагуватися від таких факторів зростання капіталу, як нечесна торгівля, крадіжка майна тощо, оскільки інакше не можна зрозуміти, чому може зростати багатство суспільства в цілому, а не лише окремих осіб.

        Отже, треба виключити всі можливі порушення економічних законів (особливо закону вартості) та існуючих юридичних настанов, розглядаючи проблему абстрактно. Крім того, можна знехтувати тими зовнішніми економічними факторами, що суттєво впливають на діяльність виробника, - реалізацією продукції та зміною цін на фактори виробництва, перерозподілом доходу, що здійснюється державою.

         Припустімо, що певне підприємство виробляє окремі елементи для комп'ютерів. На придбання господарських будівель і устаткування витрачено 1200 тис. г. о., на закупівлю комплектуючих виробів, додаткових матеріалів, оплату електроенергії тощо щомісяця треба витратити 800 тис. г. о.; найнято 10 працівників з середньою місячною заробітною платою 6000 г. о. Місячне виробництво становитиме 1000 певних елементів, кожен з яких згідно з контрактом, підписаним з комп'ютерною фірмою, буде коштувати 1000 г. о. Отже, загальна сума реалізації становитиме 1000 тис. г. о. за місяць. Для того щоб визначити, чи буде виробництво вигідним, тобто чи зросте капітал, треба порівняти виручку від проданої продукції з витратами на її виготовлення. В нашому випадку сума місячного чистого доходу (за умови, що все основне устаткування функціонує в середньому протягом 10 років, отже, місячна сума зносу його - 10 тис. г. о.) становитиме: 1 000 - (10 000 + 800 000 + + 60 000) = 130 000 г. о.

     Однак виникає питання: завдяки яким факторам виробництва, частин капіталу виник цей надлишок? Для того щоб відповісти на це питання, треба розглянути кожен з цих факторів окремо. Зупинимося передусім на постійному і змінному капіталі. Якщо взяти кошти, вкладені в купівлю будівель і основного устаткування (1200 тис. г. о.), то у вартість місячного продукту включається 1/120 їхня частина (1 200 000 : 10 : 12), тобто 10 тис. г. о. Якщо підприємство нормально працюватиме впродовж усього періоду функціонування цих засобів виробництва, то через 10 років воно просто поверне авансовану суму -             1200 тис.г. о. Очевидно, що ніякого зростання капіталу в цьому випадку немає.

Далі розглянемо виробничі витрати, що їх підприємство несе щомісячно: сплачує рахунки за комплектуючі вироби, додаткові матеріали, електроенергію, воду, транспортні послуги тощо. Їх величина, якщо не враховувати можливі коливання кон'юнктури на ринках цих товарів, послуг тощо, з місяця в місяць є однаковою - 800 тис. г. о., і ця сума щомісяця повертається до підприємства як частина вартості реалізованої продукції. Отже, в цьому випадку жодного зростання капіталу немає.

       Останній фактор - наймані робітники. Згідно з контрактом місячна зарплата одного працівника становить у середньому 6000 гсо. Завдяки чому наймані робітники можуть бути фактором зростання капіталу? Відповідь на це питання криється у характері найманої праці як такої. Її виконують за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів виробництва; результати виробництва не належать безпосередньому виробникові. Однак, попри це наймана праця залишається працею, що за умов товарного виробництва зберігає притаманні праці товаровиробника ознаки: вона утворює завдяки своєму подвійному характеру споживну вартість і вартість товару. Отже, підприємець наймає працівників саме тому, що їхня праця може створювати вартість, на відміну від засобів виробництва, які, не створюючи вартості, лише переносять власну вартість на продукт.

         Власник засобів виробництва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, але це не так, оскільки працю як таку купити неможливо. Праця - це процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів виробництва, - це специфічна риса людської особистості, її здатність до праці. Її й називають робочою силою.

Робоча сила є сукупністю фізичних і духовних здібностей, які людина використовує в процесі виробництва. Як і будь-який інший товар, вона має вартість. Вартість товару "робоча сила" визначається тією кількістю суспільне необхідної праці, яка потрібна для відтворення працівника як такого у всій сукупності його фізичних та інтелектуальних рис. Оскільки для робочої сили властиве поступове зношування (тривалість найпродуктивнішого періоду її функціонування становить приблизно 40-45 років), то до суспільне необхідних витрат на відтворення робочої сили мають входити витрати на утримання сім'ї.

Продовжимо аналіз процесу виробництва капіталу. Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів комп'ютерів, становитиме 60 тис. г. о„ а чистий доход - 130 тис. г. о. (13 тис. г. о. на одного працівника). Це означає, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним (19 тис. г. о.), а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівник як такого. Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю. Він детально обґрунтував зроблений ще Д. Рікардо висновок про те, що найманий робітник отримує у вигляді заробітної плати лише частину створеної ним вартості й поклав його в основу теорії додаткової вартості.