Офшорні зони та їх роль у міжнародних відносинах на сучасному етапі

В особливих, індивідуальних ситуаціях клієнт може відмовитися  від права збереження таємниці, яка  стосується його внесків і банківських операцій. Разом з тим банк не може звертатися до клієнта чи починати які-небудь дії, які могли б схилити до обмеження чи відмови клієнта від права на банківську таємницю.

Особливе становище  Швейцарії порівняно з іншими розвинутими країнами полягає, зокрема, саме в тому, що податкові служби тут не мають безпосереднього доступу до банківських рахунків клієнтів. Якщо податковій інспекції необхідна інформація про банківські рахунки платника податків, їй потрібно звертатися безпосередньо до нього, а не до керівництва банку.

Однак високий ступінь  таємності операцій, проведених швейцарськими  банками, не означає, що від них одержують  менше інформації, ніж за кордоном. Ряд операцій, пов'язаних з відмиванням "брудних" грошей, стали причиною пред'явлення більш суворих вимог, щодо особистості клієнтів і нагляду за банківськими операціями. Банки одержали право видавати правоохоронним органам інформацію про клієнта, якщо в їхнього керівництва склалося переконання, що він пов'язаний із злочинним елементом.

Значна частина капіталу, який надходить до Швейцарії через кордон, приходить з інших офшорних центрів. Підрахунки підтверджують, що близько 40 % усіх банківських угод у цій країні пов'язані з ними. Щоб дотримуватися максимальної обережності і конфіденційності під час проведення банківських операцій, введено спеціальний порядок відкриття рахунків на псевдонім чи номер, обраний клієнтом. Така система сприяє зміцненню довіри до банківських рахунків, але не робить ці рахунки зовсім анонімними. Власник рахунка завжди залишається відомим банку. Останніми десятиліттями Швейцарія послабила вимоги, пропоновані до таємниці банківських внесків. Створено важливі прецеденти з видачею інформації про внески екс-диктаторів - таїтянського Дювальє і філіппінського Маркоса. В останньому з названих випадків на настійну вимогу уряду США і Філіппін швейцарські банки передали інформацію про грошові внески диктаторів урядовим органам. Крім того, Федеральний суд Швейцарії прийняв рішення надати Генеральній прокуратурі України документи про рахунок екс-прем'єр міністра України Павла Назаренка в одному з банків Цюріха. Згідно з інформацією Швейцарського телеграфного агентства, цей рахунок цікавить Генпрокуратуру України, оскільки він міг використовуватися для переказу сумнівних коштів. У 1996 р. на цей рахунок з одного з банків Кіпру було переказано $1,6 млн

У міжнародній практиці найбільш конфіденційними вважаються такі системи банківських рахунків, за яких банкір не знає свого клієнта. Таким є застосовуваний у Японії рахунок з печаткою "натсу-ін", при користуванні яким ідентифікація вкладника виробляється за допомогою його особистої печатки. Його аналогом в Австрії існує система рахунків за назвою "Überbringer Sparbucher", коли використовуються спеціальні документи для видачі внеску на пред'явника.

У цілому ж охорона  таємниці банківських рахунків у  різних країнах забезпечується по-різному. У державах Ради Європи, за винятком Австрії і Люксембургу, порушення  банківської таємниці не спричиняє  карного переслідування. У Люксембурзі  закон про охорону банківської таємниці схвалений у 1981 р. Відповідно до нього банки розголошують відомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи, але за згодою міністра фінансів.

На Багамських островах і Барбадосі порушення банківської  таємниці загрожує серйозними грошовими штрафами. Розголошення будь-якої інформації, яка стосується банків і трастів, дозволяється тільки за рішенням Верховного трибуналу цих островів.

На Кайманових островах порушення таємниці банківських  внесків загрожує тюремним ув'язненням строком до 2 років і грошовим штрафом. Покарання за таку провину може бути збільшене, якщо обвинувачуваний - банківський службовець, адвокат, урядовий службовець чи торговий посередник.

У Гонконгу охорона банківської  таємниці відзначається суворістю: її порушники можуть піддаватися штрафу до 100 тис. дол. чи тюремному ув'язненню - до 2 років. Разом з тим на практиці податкові служби за необхідності одержують від банків усю необхідну для них інформацію.

У Ліхтенштейні законодавство  про охорону банківської таємниці багато в чому аналогічне швейцарському, тільки коло осіб, які несуть юридичну відповідальність за її збереження, ширше, ніж у Швейцарії.

У Монтсерраті подібне  законодавство також засноване  на швейцарському досвіді. Передача кому-небудь інформації про банківських клієнтів, крім правоохоронних органів в обговорених законом випадках, заборонена. Однак, на відміну від Швейцарії, тут не передбачено конкретних санкцій за порушення законодавства про банківську таємницю.

До характерних рис  офшорних центрів належить відсутність обмежень на обмін валюти й операції з валютою. Майже скрізь тут не здійснюється контроль над переказом валютних коштів за умови, якщо джерело їхнього походження перебуває за межами офшорного центру. Якщо ж і залишаються які-небудь обмеження з цієї частини, то клієнти наполягають головним чином на тому, щоб було забезпечено вільний переказ коштів і щоб ці кошти не затримувалися на рахунках інших банків, крім офшорних. Звичайно, таке прагнення клієнтів теж пов'язане з ризиком, тому що повної безпеки внесків немає ніде. Але поєднати одночасно несплату податків і повну відсутність ризику втрати внеску принципово неможливо.

Названі ознаки офшорних центрів не можуть бути реалізовані  без такої важливої їхньої властивості, як наявність у центрах сучасних засобів зв'язку і надійне їхнє функціонування. Це потребує високого рівня розвитку інфраструктури. Привабливість офшорного центру багато в чому залежить від рівня і якості послуг зв'язку. Як правило, усі ці центри обладнані ефективними засобами телекомунікації, які забезпечують блискавичний зв'язок, так необхідний для фінансових операцій. Наприклад, Кайманові острови за допомогою супутникового зв'язку забезпечують сучасне автоматичне з'єднання зі Сполученими Штатами, Канадою і Великою Британією.

Однак навіть наявність  вдалого поєднання всіх перерахованих  характерних рис буде недостатнім  для успішного функціонування офшорного  центру, якщо в ньому не буде створено зручної правової системи. Вона має  вирішальне значення для вибору резиденції фірми, організаційно-правової форми компанії та її функціонування.

Законодавчий устрій офшорних центрів вирізняється розмаїтістю. Трохи узагальнюючи, можна відзначити, що всі території, які належать до континентальної Європи, живуть у  рамках Кодифікованого цивільного права, витоки якого сягають римського права, а від нього - кодексу Наполеона. У той же час території, історично пов'язані з британською короною, чи колишні її колонії, застосовують у себе зовсім іншу судову систему, засновану на системі Загального Права (Common Law), яка функціонує на базі прецедентів, тобто на підставі раніше винесених судових вироків.

Наприклад, Швейцарія, Ліхтенштейн, а також контрольовані голландцями  Карибські острови (Голландські  Антили) використовують континентальне право. Колишні ж британські колонії або залежні території, такі як Багамські, Бермудські, Віргінські, Кайманові острови, Гібралтар, острови в протоці Ла-Манш входять до законодавчої системи Загального Права. У США - через особливості їхнього історичного розвитку - обидві ці системи існують паралельно. У Луїзіані, яка була володінням Франції, до сьогоднішнього дня частково використовується континентальне право. В інших частинах США ухвалене законодавство на основі Загального Права. Воно ж застосовується в Ліберії й Панамі.

Система Загального Права  надає велику свободу для підприємницької  діяльності, але одночасно майже  завжди вимагає допомоги з боку адвоката, оскільки ця система юридично складна. Зате вона відкриває більші можливості в галузі переміщення майнових прав з однієї країни в іншу, що особливо важливо для клієнтів офшорних центрів.

Нарешті останньою (за порядком перерахування, але не за важливістю) характерною рисою офшорних центрів  є міра задоволення індивідуальних потреб клієнтів, а саме: відповідні умови проживання, внутрішнє транспортне сполучення, медичне обслуговування, володіння місцевими жителями і обслуговуючим персоналом іноземними мовами, наявність кваліфікованих фахівців - нотаріусів, адвокатів, бухгалтерів і операторів комп'ютерів.

Характеристика офшорних зон по регіонах світу

Офшорні зони в Європі

 Країни і території Західної Європи, де розташовуються офшорні центри, поділяються на території з пільговими та помірним оподаткуванням. До першого типу відносяться Ірландія, Гібралтар і розташовані поблизу Великобританії острова Мен, Гернсі, Джерсі, адерного і Сарк.

 Основні  вимоги до офшорних фірмам, які  не платять податків у цих  центрах, полягає в тому, що, по-перше,  господарську та фінансову діяльність  в офшорній зоні можуть вести  тільки фірми-нерезиденти і, по-друге, ці фірми можуть діяти в зоні тільки за наявності особливого статусу, який надає їм законодавство того чи іншого офшорного центру.

 До територій з пільговим оподаткуванням, що успішно розвиваються в останні десятиліття, відноситься острів Мен, англомовний острів між Англією та Ірландією з населенням в 70 тис. чоловік. За конституцією він є самоврядною територією у Сполученому Королівстві. Острів є асоційованим членом ЄС за особливим договором, до якого не входять питання податкової політики. Оголосивши себе в середині 1970-х рр.. офшорним центром, острів Мен перетворився на один з найважливіших фінансових центрів Європи. На острові влаштувалися компанії, трасти, банки та інші установи. Фінансовий сектор забезпечує близько 25% національного доходу острова [15].

Острів Мен  має правову систему за типом  англійського громадського права, а  суди загалом застосовують англійську модель, що дуже важливо при установі трастів.  Він має добре розвиненою юридичною та іншими службами. Центральне місце в репутації острова як серйозного офшорного центра займає його система контролю, яка має великий досвід частині нагляду та регулювання делікатних фінансових питань. Острів має хороші комунікації, в тому числі телефонну, факсимільний і телексний зв'язок першого класу. Тісні авіазв'язок з аеропортом Хітроу в Лондоні забезпечує хороше сполучення з усім світом.

 Острів Мен можна охарактеризувати як стабільну, добре розвинену і одночасно швидко розширюється офшорну юрисдикцію на основі загального права, де витрати нижчі, ніж у порівнянних юрисдикціях Джерсі і Гернсі.

 На острові  відсутній валютний контроль, клієнтам  забезпечується секретність ведення  операцій. Реєстрація компаній займає 10-12 днів. Відсутні податки на  переказ капіталу, додатковий дохід,  реєстрацію, майно, прибуток від реалізації, спадщину та дарування. Формально офшорні фірми повинні вести бухгалтерський облік, але в той же час вони не зобов'язані його нікому надавати.

 На острові  Мен реєструються фірми трьох  типів: 

1) фірми-резиденти,  які мають право діяти на території самого острова і платять 20%-ний прибутковий податок. Однак слід пам'ятати, що будь-яка спочатку зареєстрована на острові фірма вважає фірмою-резидентом до тих пір, поки вона не подала клопотання про отримання іншого статусу і не сплатила відповідні річні збори;

2) фірми-нерезиденти  є безподатковими, якщо сфера  їх діяльності знаходиться поза  островом Мен. Вони самі визначають  для себе місця проживання  директорів, акціонерів і секретаря  фірми. Щорічний урядовий збір  з такої фірми становить 600 ф.ст. на рік.

3) Фірми-виняток, також  належать до безподаткових фірм. Для них потрібно, щоб хоча  б один з директорів фірми  і її секретар проживали на  острові Мен. Державний річний  податок - 300 ф.ст. [16]

 В даний  час на острові Мен розробляються  закони, які спрощують формальності, пов'язані з безподатковим фірмам. Замість фірм-виключень будуть  так звані «міжнародні компанії»,  і їм пророкують відносне довголіття. Створення фірм цього типу  викликано вимогами Європейського союзу. Що стосується фірм-резидентів, то після прийняття нового закону цей тип фірм, швидше за все, зникне, і його доведеться перетворювати в міжнародні компанії.

 Іншим прикладом  «податкового раю» є Гібралтар,  остання колонія Великобританії в Європі. Гібралтар, в якому проживає 30 тис. осіб, є самоврядним утворенням з 1965 р. Гібралтар - асоційований член ЄС, але з певними винятками: тут не застосовується договір про спільне землекористуванні і податок з обороту.

 В якості  офшорного центру Гібралтар зростав швидкими темпами, одночасно з цим розвивалися юридична та інші служби. Це швидке зростання в значній мірі вплинув на телекомунікації: в останні роки в дію була введена нова вдосконалена телефонна система. Основні авіазв'язок здійснюються з Лондоном кількома щоденними рейсами, але є також авіалінії для зв'язку з Африкою та рештою світу через іспанські аеропорти в Севільї і Малазі.

 Валютою  є гібралтарський фунт, що котируються  на одному рівні з англійським  фунтом. Валютного контролю не  існує, а сьогоднішній банківський сервіс можна вважати абсолютно сучасним, причому він поліпшується у міру переїзду сюди міжнародних банків. Секретність в банківській справі заснована на загальному праві. Відсутні вимоги оприлюднення імен бенефіціарів до реєстрації компанії, навіть у випадку заяви про звільнення компанії від податків.

 Гібралтар  пропонує два типи компаній, особливо  вигідних з точки зору оподаткування:  нерезидентні і звільнені від  податків компанії.

 Нерезидентна  компанія реєструється в Гібралтарі, але централізовано управляється і контролюється правлінням, що знаходяться поза Гібралтару. Якщо така компанія не має доходів у межах Гібралтару і не є посередником у перекладі прибутків у Гібралтар, то вона не сплачує жодних податків. На практиці це означає, що нерезидентна гібралтарська компанія повинна мати банківський рахунок тільки поза Гібралтару. На відміну від інших юрисдикцій, тут з нерезидентних компаній не стягується щорічний збір.