Офшорні зони та їх роль у міжнародних відносинах на сучасному етапі

2. Фінансова секретність. Певний рівень секретності також є характерним для офшорних юрисдикцій, як і для інших країн. Проте більшість країн не захищає цю інформацію від розслідування правоохоронними органами іноземної держави, особливо коли розслідування здійснюється відповідно до міжнародного договору. Особливістю офшорних юрисдикцій є наявність надмірно жорстких правил захисту банківської і комерційної таємниці. Вони відмовляють у порушенні своїх бар'єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. З цієї точки зору розрізняють дві категорії офшорних юрисдикцій: країни, які відмовляють у послабленні своєї секретності, не зважаючи на використовування режиму секретності в злочинних цілях; країни, які дозволяють законні розслідування в належних випадках.

3. Валютний контроль. Офшорні  юрисдикції мають, як правило,  систему подвійного валютного  контролю. В її основу поставлена  відмінність між резидентами  і нерезидентами, а також між  національною і іноземною валютами. Загальне правило: резиденти піддаються валютному контролю, а нерезиденти валютному контролю не піддаються. Проте нерезиденти піддаються звичайному контролю відносно місцевої валюти. З компанією, створеною в офшорній юрисдикції, що належить нерезидентам і здійснює свою діяльність зовні юрисдикції, поводяться як з нерезидентом з погляду валютного контролю. Відповідно іноземна особа може сформувати компанію в країні податкового притулку для здійснення бізнесу в інших юрисдикціях. В цьому випадку компанія не піддаватиметься валютному контролю в податковому притулку, оскільки вона не здійснює операції у валюті інших юрисдикцій і не займається бізнесом у даній офшорній юрисдикції.

4. Комунікації. Більшість  офшорних юрисдикцій мають надійні  засоби зв'язку — добрі телефонні,  кабельні та телексні послуги зв'язку для з'єднання їх з іншими країнами. Багато хто має також регулярний повітряний зв'язок. Наприклад, є щоденні безпосадочні авіарейси між Каймановими Островами та Майамі та пряма лінія між Х'юстоном і Гранд Кайманом. Використовування англійської мови як основної в карибських юрисдикціях і їх близькість до території США також сприяє їх особливій привабливості для жителів США і Канади.

5. Легкість доступу до  зарубіжної банківської системи.  Використовування офшорних юридичних  осіб дає можливість розміщувати капітал у твердій валюті в надійних банках стабільної країни. Великі секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають усталені зв'язки і можливість відкривати для своїх клієнтів рахунки в першокласних зарубіжних банках. Офшорній фірмі може бути відкритий валютний банківський рахунок у зарубіжному банку. Такий рахунок може використовуватися для безготівкових розрахунків, здійснення інших операцій (перекази, акредитиви, банківські гарантії) або для акумуляції неформальних фундацій коштів як "скарбничка" грошей 

 Сучасний етап розвитку  світової економіки в цілому  і міжнародної торгівлі зокрема  характеризується посиленням процесів  інтеграції, лібералізації та збільшенням  ступеня відкритості національних  економік. В даний час багато країн стають на шлях активізації своєї участі в міжнародному поділі праці. Експортно-орієнтована стратегія розвитку стає домінуючою в загальній економічній стратегії не тільки розвинених країн, але й країн з перехідною економікою, що розвиваються та нових індустріальних країн.

Офшорні зони залучають клієнтів сприятливим валютно-фінансовим контролем, високим рівнем банківської і  комерційної секретності, пільговим  податковим і зовнішньоторговельним  законодавством.

У спеціальній літературі в якості синонімів поняття «офшорна юрисдикція» нерідко використовуються терміни «податковий рай», «податкова гавань», «податковий притулок», «податковий оазис» і «офшорна зона».

 У найзагальнішому вигляді офшорним центром вважається вся або частина території країни, де створена підвищена комфортність для бізнесу нерезидентів шляхом надання їм ряду пільг, привілеїв і гарантій, дія яких не поширюється на резидентів приймаючої країни. До таких пільг, привілеїв та гарантій відносяться низькі або нульові ставки податків на доходи, відсутність податків "у джерела", валютна автономія, полегшені або гнучкі режими заснування компаній та ліцензування їхньої роботи, широке використання трастів та інших спеціальних фінансових структур у країнах їх реєстрації, підвищений рівень конфіденційності для клієнтів та їхніх ділових операцій. [9]

 На думку  експертів Організації економічного  співробітництва та розвитку (ОЕСР), до податкових гаванях належать  країни і території, де прибутковий  податок стягується за номінальною  або нульовою ставкою і для певних видів доходу встановлено преференційний режим оподаткування, а для нерезидентів створені можливості ухилення від сплати податків в країнах їх резидентності.

 У багатьох  зарубіжних довідниках офшорні  центри визначаються як юрисдикції  з низькими і навіть нульовими ставками податків на доходи і майно, де місцеве трастове законодавство дозволяє вигідно зберігати активи і вести господарську, особливо фінансову, діяльність зі значними податковими пільгами.

 За іншими  визначеннями, «офшорний фінансовий центр - це країна або юрисдикція, де на міжнародному рівні робляться спроби залучити іноземний бізнес такими засобами свідомої політики уряду, як введення законів щодо захисту комерційної таємниці і податкові пільги».

 Один з  британських фахівців вважає, що «офшорний фінансовий центр-це центр, що дозволяє фінансову діяльність, яка географічсекі або законодавчо за своїми умовами відрізняється від фінансової діяльності на решті території офшорної юрисдикції».

Вимоги до офшорних центрів

 Будь-яка  з офшорних юрисдикцій, а разом з нею і дислокований на ній офшорний центр повинні відповідати ряду обов'язкових вимог. Ось перелік основних характеристик, якими повинен володіти будь-який популярний офшорний центр:

1) Розвинена  і сучасна законодавча база  офшорного центру та офшорного бізнесу, що передбачає принципове дозвіл ведення офшорного бізнесу з території приймаючої юрисдикції та детальне і пільгове регулювання, як широкого спектру пропонованих офшорних послуг, так і діяльності різних видів офшорних компаній.

2) Вигідне географічне  положення на магістральних транспортних  комунікаціях поблизу великих  ділових центрів світу. З розвитком  світової транспортної системи,  мережі зв'язку, включаючи Інтернет, і глобалізації світового господарства  значення цього чинника знижується, і відомі випадки успішного розвитку офшорних центрів в острівних, віддалених і внутрішньоконтинентальних країнах.

3) Політична  стабільність в офшорних юрисдикціях,  необхідна для зміцнення довіри  іноземних інвесторів і гарантій  незмінності пільгового режиму роботи для зарубіжної клієнтури.

4) Певна адміністративна  автономність офшорних центрів,  якщо вони є анклавами або  ексклава митних територій офшорних  юрисдикцій. Для малих країн цей  фактор не важливий, оскільки  офшорний режим зазвичай застосовується на всій території.

5) Розвинена  технічна інфраструктура, що включає  наявність мережі транспорту  і зв'язку, комплексу службових  і житлових приміщень для здійснення  інтенсивного, швидкого і сталого  спілкування з зовнішнім світом.

6) Розвинена і комплексна ділова інфраструктура, що включає банки, страхоовие і трастові компанії міжнародного класу, і необхідну кількість фахівців для обслуговування офшорних операцій (фінансисти, аудитори, бухгалтери, юристи, програмісти і перекладачі).

7) Повноважний і компетентний орган державного управління роботою офшорного центру.

8) Моральна, матеріальна  і політична підтримка законодавчої, виконавчої та судової влади  офшорної юрисдикції в ході  започаткування та розвитку офшорного  центру.

9) Постійне рекламний вплив офшорного центру на світовому ринку офшорних послуг.

10) Система міжурядових  угод про уникнення подвійного  оподаткування доходів із зарубіжними  країнами.

11) Участь офшорної  юрисдикції в міжнародній співпраці  з боротьби з відмиванням незаконних  доходів. 

12) Членство  офшорної юрисдикції в Гаазької  конвенції з Апостилюванню документів.

Характерною рисою офшорного  центру є те, що депонований у  ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном.

Офшорні зони зобов'язані  себе узаконити - і в загальному плані  і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду  на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

■ політичну й економічну стабільність у країні;

■ гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

■ відсутність валютних обмежень;

■ сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій;

■ зручну правову систему;

■ виконання індивідуальних потреб інвесторів.

До інших особливих  вимог клієнтів офшорних центрів  звичайно відносять: відносно низькі адміністративні  витрати, необхідні для поточної діяльності, добре мовне обслуговування з боку перекладачів, послуги професійних радників, сприятливі умови стягування податків, можливість придбання громадянства, можливість купівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари, необхідні для життя персоналу та членів їхніх родин.

Розглянемо одну за одною  ці риси.

Це, насамперед, економічна і політична стабільність. Вона є  однією з головних умов, яких повинні  дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто й ніколи не буде тримати капітал у банках тих  країнах, де може бути проведена націоналізація власності, чи фінансам яких загрожує економічний крах. Те ж саме стосується політичних змін, особливо якщо верх беруть ліво орієнтовані чи радикальні елементи. Однаковою мірою військова дестабілізація чи збройні конфлікти ставлять хрест на існуванні офшорних центрів.

Політичний ризик має  вирішальне значення під час прийняття  рішень про переміщення майнових цінностей за кордон. Багато країн, у яких легко можна здійснити  військовий переворот, вважаються більш  небезпечними, ніж колишні колонії, пов'язані численними зв'язками з метрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджує приклад колишніх британських володінь, менш піддані небезпеці з боку сильніших сусідів. Тому Бермуди вважаються безпечнішими, ніж Багамські острови, хоча в обох країнах не можна виключити расові безладдя.

З більшою стриманістю  й обачністю клієнти офшорних центрів ставляться до диктаторських  режимів. Вони часто пропонують у  себе вигідні умови оподаткування. Але разом з тим інвестори  там мають рахуватися з можливістю радикального перевороту і націоналізації.

Наступна значна і  важлива особливість офшорного  центру (після політичної й економічної  стабільності) - зобов'язання зберігати  і гарантувати дотримання суворої  банківської таємниці. Це загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальному законодавству у відношенні банківської діяльності створюється легкість і доступність відкриття банківських рахунків - з одного боку, а з іншого - поряд з безумовним обов'язком дотримання банківської таємниці гарантується максимум безпеки і довіри в проведенні банківських операцій.

Розпорядження банківського законодавства часто містять  розмежування фінансової діяльності на сфери: міжнародну і внутрідержавну. Міжнародна фінансова діяльність, головним сегментом якої виступає банківська діяльність, користується звичайно статусом екстериторіальності, який охороняє її від усяких незручностей і обмежень. Країни, які проводять таку політику, називаються ще "банківськими оазами".

Законодавство таких  держав гарантує не тільки збереження таємниці банківських рахунків, а й нерозголошення паспортних даних власників цих рахунків. Видача якої-небудь інформації розцінюється тут як правопорушення. Тому дуже важко встановити особистості вкладників банків таких країн. Ще складніше розкрити імена власників самих банків. Пропонуючи клієнтам повне дотримання таємниці, вони забезпечують можливість накопичувати багатство без обкладання його яким-небудь відчутним податковим тягарем.

Банківська таємниця сягає своїми коренями у вікові традиції поширеного в англосаксонських країнах так званого Загального Права (Common Law). Мова тут йде про мовчазну угоду між банком і його клієнтом. Порушення такої угоди передбачає відповідальність банкіра в рамках цивільного і кримінального права. Джерела суворого дотримання банківської таємниці варто шукати у фінансовій практиці Швейцарії.

Особливостями фінансових операцій міжнародного масштабу, проведених у Швейцарії, є те, що вони пов'язані  із санкціями карного переслідування, спрямованими проти будь-якого співробітника, який розголосив інформацію, отриману від клієнтів. Початок такої охорони датується 30-ми роками XX ст., коли біженці з Німеччини переказували свої кошти до Швейцарії, щоб зберегти їх від нацистів. Правила дотримання банківської таємниці призвели до того, що всі німецькі внески, незалежно від того, хто був їхнім власником (фашисти чи представники опозиції), були взяті під захист.