Міжнародна економіка – складова частина економічної теорії

1. Міжнародна економіка – складова частина економічної теорії

 

Міжнародна  економіка як наука є складовою  частиною економічної теорії, що вивчає закономірності взаємодії господарюючих  суб'єктів різних країн в галузі міжнародного обміну товарами, руху та використання факторів виробництва, валют та формування міжнародної економічної політики. 

Міжнародна економіка, як і мікроекономіка та макроекономіка, є складовою частиною загальної  економічної теорії. Формування світового  ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних зв’язків з їх загальними характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки. МЕ можна трактувати у широкому та вузькому розумінні У широкому-теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності взаємодії суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держави. Базою МЕ є теорія ринкової економіки, мікро- і макроекономіка. Поєднання їх з прикладними економічними дисциплінами, такими як  міжнародний маркетинг, фінанси, облік. дало змогу створити  універсальну теорію міжнародної відкритої економіки, яка застосовується у більшості країн світу та у сфері їх економічної взаємодії.

Предметом теорії МЕ є:

1) закономірності функціонування  і розвитку в міжнародному  масштабі ринкової системи організації  господарського життя 

2) закономірності формування  сукупних попиту і пропозиції на товари та фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу

3) інструменти аналізу  і програмування відкритої національної  економіки, зокрема її реального,  бюджетного, грошового і зовнішнього  секторів в умовах їх взаємодії з економікою інших країн,

4) тенденція розвитку  міжнародних фінансових ринків  і механізмів, які обслуговують  функціонування МЕ 

5) інституційна сфера  регулювання МЕ, принципи її формування, тенденції розвитку та методи  удосконалення. 

Ключовими поняттями теорії МЕ є: товар, міжнародна мікро- та макроекономіка, міжнародна кооперація праці, міжнародна торгівля, МПП, МПФВ і світове господарство, сукупний попит і пропозиція, ринки (внутрішній, національний, світовий), фактори виробництва (праці, капітал, земля, технологія), експорт і імпорт, торговий оборот, торгове сальдо.  Одночасно світова економіка розвивається у нерозривному зв’язку з національними економіками

 Ознаками МЕ є: 

1) розвинута  сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі,

2) розвинута  сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили та технології;

3) міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК.

4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів та факторів виробництва

5) економічна  політика держав, що керуються  принципами відкритої економіки.

1 ознака характерна для світового ринку, 1, 2, 3 разом – для світового господарства, а всі вони загалом характеризують  МЕ в цілому.

 

2. Історичні аспекти розвитку міжнародної економіки

 

У своєму становленні  і розвитку світове господарство пройшло довгий і складний шлях. Деякі дослідники відносять його виникнення  ще до часів Римської імперії. Інші ведуть відлік функціонування світового господарства з часу Великих географічних відкриттів XV - XVI ст., що привели  до прискореного розвитку міжнародної торгівлі коштовностями, прянощами, благородними металами, рабами. Але світове господарство цього періоду було обмеженим, залишаючись сферою застосування тільки купецького капіталу. 
 
Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, у ході переростання капіталізму в монополістичний капіталізм.

Основні етапи  розвитку світової економіки

Номер етапу	Тривалість	Характеристика
I	XV – XVII ст.	Зародження  світового капіталістичного ринку: Великі географічні  відкриття; поява колоній; революція цін; мануфактурний період
II	XVIII – XIX ст.	Формування  світового капіталістичного ринку, зародження і розвиток загальносвітового поділу праці: промисловий переворот; буржуазні революції; перехід від  мануфактурної до фабричної системи
III	Кінець XIX – перша половина XX ст.	Формування  системи загальносвітового поділу праці і на цій основі – всесвітнього господарства: електротехнічна революція; двигуни внутрішнього згоряння; економічний розподіл світу; перехід до монополістичного капіталізму
IV	З 50-х рр. XX ст. дотепер	Функціонування  системи загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн: науково-технічна революція, процеси інтернаціоналізації  й інтеграції

Виникнення світового  ринку: 
Міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація заклали основи для виникнення світового ринку, що розвивався на основі внутрішніх ринків, які поступово виход за національні  межі. 
Найранніша стадія становлення товарного господарства, заснованого на поділі праці – найпростіша форма внутрішнього ринку (Стародавня Греція, Китай, Єгипет, Вавилон, Ефіопія, Північна Африка). 
Внутрішній ринок – форма господарського спілкування, при якій усе призначене для продажу збувається самим виробником усередині країни. 
Практично відразу після виникнення ринки стали спеціалізуватися  (ринки праці, капіталу, роздрібні, торговельні), і частина ринку вже орієнтувалася на іноземного покупця (наприклад, центри работоргівлі - Афіни, Рим, Ліон, Венеція, пізніше – Ліверпуль, Нант, інші західноєвропейські міста) 
Національний ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців. 
З  XVI  до середини XVIII століття мануфактура створювала умови для більш масштабного виробництва товарів, ринки стали розширюватися до регіональних, державних, міждержавних і світових масштабів. Виникли міжнародні ринки (Європа, Близький і Далекий Схід), торгівля стала носити двосторонній характер, Великі географічні відкриття дозвол вивозити товар у знову відкриті землі. 
Міжнародний ринок – частина національних ринків, що безпосередньо пов'язана з закордонними ринками. 
У першій половині XIX ст. виникла велика фабрично-заводська індустрія, продукції якої потрібний був  всесвітній збут, тому відбулося переростання окремих центрів міжкраїнної торгівлі в єдиний світовий ринок, що сформувався до рубежу XIX – XX ст. 
Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на МПП та інших факторів виробництва. 
Основні характерні риси світового ринку: 
є категорією товарного виробництва, що вийшло в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки; 
визначається в міждержавному  переміщенні товарів, що знаходяться під впливом внутрішнього і зовнішнього попиту та пропозиції; 
оптимізує використання факторів виробництва, спрямовуючи виробника в галузі і регіони, де вони можуть бути застосовані найбільш ефективно; 
усуває з міжнародного обміну товари і виробників, що не забезпечують міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах. 
Виникнення світового господарства: 
До кінця XIX ст. розвиток світового ринку товарів привів до інтенсифікації МЕВ і виходу їх за рамки міжнародної торгівлі товарами. Зростання обсягів фінансового капіталу  і розвиток продуктивних сил привели до виникнення світового господарства, що є більш високою стадією розвитку ринкової економіки, ніж світовий ринок, і включає крім традиційної міжнародної торгівлі міжнародний рух факторів виробництва та міжнародні підприємства, що  виникають на цій основі . 
Регулювання світового господарства відбувається за допомогою заходів як національної, так і міждержавної економічної політики. Економіка окремих країн стає усе більш відкритою й орієнтованою на МЕВ. 
Світове господарство – це сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між собою мобільними факторами виробництва. 
Характерні риси сучасного світового господарства: 
розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва (капіталу, робочої с, технології); 
зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах розташованих у різних країнах (транснаціональні компанії, спільні підприємства і т. ін.); 
економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі; 
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань. 
 
Виникнення світової економіки: 
Глибокі кризи 30-х років XX ст., Друга світова війна, розбалансованість світового господарства, торговельні війни між країнами, валютні обмеження, руйнування колоніальної системи привели ще до середини XX ст. до необхідності загальних для всіх країн механізмів координації і керування. Виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій, покликаних спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджати про виникаючі дисбаланси і надавати всебічну підтримку країнам при необхідності (МВФ, Світовий банк, ООН і т. ін.). 
В другій половині XX ст. ринкова економіка перейшла до більш високої, ніж світове господарство, якості і стала світовою. 
Характерні риси світової економіки: 
розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі; 
розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої с, технології); 
міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах; 
самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва; 
система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку; 
економічна політика держав, що виходить із принципів відкритої економіки.

 

3. Міжнародна економіка .Об’єкти і суб’єкти міжнародної економіки

 

Світова економіка – це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними  відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини. 
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це комплекс економічних відносин між окремими країнами, їхніми регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними, багатонаціональними корпораціями) у системі світового господарства.

В сучасних умовах головними суб’єктами МЕВ виступають:  національні господарства; регіональні інтеграційні угруповання країн (ЄС, НАФТА та інші); транснаціональні корпорації (ТНК);  міжнародні організації (ООН, МВФ та інші). МЕВ можуть мати місце між суб’єктами тільки тоді, якщо вони уклали міжнародні економічні погодження (МЕП), міжнародні господарські контракти (МГК), інші договори і мають домовленості, які визначають їх права та обов’язки щодо розвитку міжнародних зв’язків. Таким чином, під суб’єктами МЕВ розуміють фізичних або юридичних осіб, які приймають участь у здійсненні міжнародних господарських контрактів, погоджень та договорів. 
Об’єкти МЕВ – це те, на що спрямована господарська діяльність суб’єктів світової спільноти. Об’єкти МЕВ: експорт (імпорт) товарів; експорт (імпорт) послуг; здійснення господарської діяльності за кордоном; міжнародна спеціалізація виробництва; міжнародне кооперування виробництва; фінансові операції; науково-технічні зв’язки; експорт (імпорт) капіталу; спільне підприємництво; оренда машин та обладнання; зустрічна торгівля; організація та участь у виставках, ярмарках, торгах. 
Одне з найбільш повних тлумачень світової економіки дав французький економіст Мішель Бо. У поняття світової економіки він включає наступні складові: 
сукупність виробничої діяльності людини, яку можна  виразити макроекономічними показниками в натуральній і вартісній формі за визначений період часу (зазвичай за 1 рік) (наприклад, сукупний світовий обсяг ВВП (у дол. США), сукупний світовий обсяг виробництва автомобілів у рік (у млн. шт.) і т. ін.); 
сукупність національних економік усіх країн світу, кожна з яких займає своє визначене місце у світовій системі; 
сукупність міжнародних економічних відносин, економічних зв'язків між національними господарствами; 
глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ); 
інтеграційні угруповання країн, співтовариства країн і міжнародні організації; 
світова система, що сформувалася й організована в результаті розвитку капіталістичного способу виробництва; 
результат економічної діяльності всього людства, розглянутий з урахуванням стану навколишнього середовища і наявних ресурсів. 
Таким чином світова економіка – це економічна система, яка сформувалась до кінця XIX століття і продовжує удосконалюватися.

 

4. Структура міжнародної економіки

 

Існування міжнародної економіки  проявляється через її конкретні  форми та закономірності. Умовна структура  міжнародної економіки може бути зображена схемою (табл. 1.3.1). У ній можна виділити чотири рівні: базові поняття; державне регулювання; форми міжнародних економічних відносин; міжнародне регулювання і нагляд. На першому рівні закладаються концептуальні базові поняття, основані на тому, що сучасна економіка за своєю суттю є міжнародною і базується на МПП та поділі факторів виробництва між країнами. Міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація стали основою виникнення світового ринку.

Розвиток  світового ринку товарів зумовив  інтенсифікацію міжнародного економічного обміну не лише товарами, а й переміщенням факторів виробництва, насамперед капіталу та робочої сили, що привело до виникнення світового господарства та формування міжнародної економіки.

Функціонально міжнародна економіка поділяється  на міжнародну мікроекономіку та міжнародну макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка — це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності міждержавного руху конкретних товарів і факторів їх виробництва та ринкові характеристики — попит, пропозицію, ціну тощо.

Міжнародна макроекономіка — це частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства загалом.

Важливе значення для міжнародної економіки  має економічна політика держав, механізми регулювання економіки загалом і її зовнішніх аспектів зокрема. Міжнародній економіці властивий прагматичний підхід до вибору теорії, моделей та інструментів економічної політики. Вона використовує досягнення різних шкіл економічної думки (неокласичної, неокейнсіанської, школи раціональних очікувань). Теоретичні напрацювання привели до висновку про необхідність державного втручання в економіку і її регулювання в тих чи інших формах. Питання про ступінь державного втручання в економічний розвиток, поставлене Дж. М. Кейнсом, є актуальним і сьогодні. Основними формами державного регулювання на мікрорівні є регулювання зовнішньої торгівлі та руху факторів виробництва, а на макрорівні — валютне і фінансове регулювання.

Міжнародна  економіка проявляється у конкретних формах міжнародних економічних відносин, а саме: міжнародна торгівля товарами та послугами; міжнародний рух факторів виробництва — капіталу, робочої сили, технології; міжнародна торгівля фінансовими інструментами — валютою, цінними паперами, дериватами, кредитами; міжнародні розрахунки; міжнародна економічна інтеграція; міжнародні зусилля у розв´язанні глобальних проблем.  

 

Таблиця 1.3.1. Структура міжнародної економіки

 

* включають також міжнародні  зусилля у розв´язанні глобальних  проблем, міжнародну економічну інтеграцію.

 

Міжнародна економічна інтеграція на сучасному етапі стає дедалі важливішою формою міжнародних економічних  відносин. Вона стала закономірним результатом розвитку міжнародної  торгівлі товарами і послугами та міжнародного руху факторів виробництва. Власне торгівля (в історичному ракурсі) сприяла переміщенню за кордон факторів виробництва та створенню фірм і виробничих потужностей ближче до ринків збуту. Створення надійних торговельно-збутових зв´язків та врегулювання проблем з переміщення факторів виробництва стало можливим завдяки міжнародним інтеграційним процесам.

Міжнародне регулювання і нагляд за світовими економічними процесами  здійснюють понад 100 міжнародних організацій. Вони покликані спостерігати за світовим економічним розвитком, запобігати дисбалансам та надавати країнам всебічну підтримку. Серед них — Міжнародний валютний фонд (макроекономічна політика), Всесвітня торгова організація (торгова політика), Група Світового банку (структурна політика), система Організації Об´єднаних Націй (соціальна політика) тощо.

Взаємозв´язки у наведеній схемі (табл. 1.3.1) складні. Окремі форми МЕВ  перетинаються і не існують у  чистому вигляді. Але ця схема  дає змогу зрозуміти саму суть структури міжнародної економіки.

 

5. Виникнення і розвиток світового господарства

 

Вступ

На початку XXI ст. окреслився якісно новий рівень розвитку продуктивних сил, особливості  яких зумовлені постіндустріальними  або інформаційними технологіями виробництва  і відповідними їм виробничими відносинами, а також відносинами інтелектуальної власності. Але різноманітні форми суспільного та економічного розвитку, розмаїття і взаємозалежність країн світу на основі об'єктивних економічних процесів і законів збережуться, очевидно, ще надовго.

Зародження  і формування стабільних економічних відносин між державами і господарюючими суб'єктами різних країн, інтернаціоналізація господарських зв'язків — це об'єктивна історична тенденція розвитку продуктивних сил зумовлена міжнародним поділом праці (МПП), неможливістю національної економіки забезпечити виробничі та інші потреби країни лише за рахунок власних ресурсів, сил і чинників. Тенденція до утворення світового господарства, інтернаціоналізації економіки поступово охоплює всі країни світу незалежно від рівня розвитку, а загальною необхідною та достатньою передумовою цих процесів є перехід до індустріальної стадії розвитку продуктивних сил — до великого машинного виробництва, якому стають «тісними» та «вузькими» національні межі.