Кредитоспроможність підприємства та оцінка кредитного забезпечення

Показники  ліквідності  дають  змогу  оцінити  співвідношення  найбільш  ліквідних  елементів балансу  підприємства,  його  оборотного  капіталу  і  короткострокових  зобов’язань.  Чим  більше покриття  таких  зобов’язань  за  рахунок  високоліквідних  активів,  тим  надійнішим  є  стан підприємства.

Відповідно до вимог “Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, банки, аналізуючи платоспроможність, обов’язково розраховують коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності [17].

Коефіцієнт  загальної  ліквідності  показує  співвідношення  усіх  оборотних  активів підприємства і його поточних зобов’язань (оптимальне теоретичне значення – не менше 2,0). Якщо значення  показника  є  більшим 1,5— підприємство  є  платоспроможним  і  його  якісні  показники підтверджують  тенденцію  подальшого  економічного  розвитку.  Необхідно  зауважити,  якщо значення показника перевищує рівень 2,0— 2,5, це свідчить про наявність невикористаних резервів і ставить  під  сумнів  потребу  в  кредиті.  При  такому  значенні  коефіцієнта  банк-кредитор  повинен детальніше  перевірити  якість  оборотних  активів,  а  також  повноту  відображення  поточних зобов’язань.

Коефіцієнт  поточної  ліквідності  розраховують  діленням  суми  ліквідних  активів  на  поточні зобов’язання  підприємства (нормативне  значення  показника – 0,5). Цей  коефіцієнт  дає  загальну оцінку платоспроможності підприємства. 

Коефіцієнт  миттєвої  ліквідності  показує,  яка  частина  поточних  зобов’язань  може  бути погашена негайно, тобто  за рахунок високоліквідних активів (нормативне  значення коефіцієнта – не менше 0,2).

Наступна  група  показників, що  аналізуються  банківськими  установами  в  процесі  прийняття рішення  про  кредитування, –  показники  фінансової  стійкості.  Вони  відображають  структуру капіталу,  співвідношення  власних  і  залучених  коштів  у  формуванні  ресурсів  підприємства, з’ясовуючи  його  залежність  від  тих  чи  інших  джерел  коштів,  а  відповідно,  і  спроможність погашати заборгованість.

Комерційні  банки  розраховують  коефіцієнт  незалежності,  коефіцієнт  маневреності  власних коштів,  коефіцієнт  автономності  та  коефіцієнт  фінансової  залежності (концентрації  позикового капіталу).

Коефіцієнт  автономності (оптимальне  значення –  більше 0,5)  дає  змогу  оцінити  частку власників  у  загальній  вартості  майна  підприємства.  Цей  показник  характеризує  позичальника  у перспективі,  дає  якісну  картину фінансової  стійкості  підприємства. Він  є  одним  із  головних  при оцінці кредитоспроможності клієнта банку в зарубіжних країнах [18]. 

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу (оптимальне значення – менше 0,5) характеризує частку позикових коштів у  загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Чим нижчий цей показник, тим менша заборгованість підприємства  і тим стійкіше його положення. Зростання показника в динаміці означає збільшення позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Коефіцієнт  незалежності  характеризує  ступінь  фінансового  ризику,  тобто  співвідношення позикового  і  власного  капіталу (оптимальне  теоретичне  значення –  не  більше 1,0). 

Коефіцієнт  маневреності  власних  коштів (оптимальне  значення  показника –  не  менше 0,5) характеризує  величину  власного  капіталу,  спрямовану  на  поповнення  обігових  коштів.  Значна частка таких коштів дозволяє характеризувати стан підприємства як фінансово стійкий.

При  оцінюванні  кредитоспроможності  позичальника  банки  також  аналізують  достатність робочого  капіталу  підприємства.  Наявність  чистого  робочого  капіталу  свідчить  про  те,  що підприємство  здатне не  тільки  сплатити поточні  зобов’язання, але й має у своєму розпорядженні фінансові ресурси для розширення діяльності і здійснення інвестицій.  Зростання  величини  робочого  капіталу  завжди  свідчить  про  зменшення  залежності підприємства  від  залучених  коштів  і  є  позитивним  явищем,  проте  зменшення  величини  чистого робочого  капіталу  може  бути  спричинене  інвестуванням  в  основні  засоби,  що,  в  принципі,  є позитивом  для  довгострокового  розвитку  підприємства;  якщо  ж  таке  зниження  пов’язане  із зменшенням розміру власного капіталу – слід проаналізувати його причини.

Глибше  вивчаючи  фінансову  стійкість  підприємства,  необхідно  аналізувати  також  обсяги, тривалість,  причини  виникнення  дебіторської  і  кредиторської  заборгованостей.  Адже  наявність кредиторської  заборгованості,  не  забезпеченої  дебіторською, –  основна  причина  неплатоспроможності підприємства [18].

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства.

Коефіцієнт оборотності активів обчислюється як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх нього залучення.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборгованості і показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству [9].

Банки  аналізують  також  коефіцієнт  оборотності  матеріальних  запасів,  який  характеризує відповідність  товарних  запасів  обсягам  реалізації,  показує  швидкість  обороту  запасів  для забезпечення  поточного  обсягу  продажу.  Чим  вище  значення  коефіцієнта,  тим  швидше  обертаються  запаси.  Проте  нормативне  значення  показника  залежить  від  галузі  діяльності підприємства, а також від таких чинників, як вид діяльності, тривалість виробничого циклу. 

Коефіцієнт  оборотності  дебіторської  заборгованості  свідчить  про  швидкість  вивільнення коштів при розрахунках з дебіторами. Тенденція до збільшення цього показника може вказувати на підвищення ефективності управління комерційними кредитами, наданими підприємством, а також на скорочення періоду, протягом якого дебіторська заборгованість залишається непогашеною, що загалом позитивно позначається і на платоспроможності клієнта банку. Середній строк погашення дебіторської заборгованості, як правило, повинен бути не більше 30–60 днів [22].

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких коефіцієнтів: коефіцієнта рентабельності активів, коефіцієнта рентабельності власного капіталу, коефіцієнта рентабельності всього капіталу підприємства та коефіцієнта рентабельності основних засобів та інших позаоборотних активів.

Коефіцієнт рентабельності активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства [9].

Доцільно  також  розраховувати  коефіцієнт  валового  прибутку,  який  відображає  процеси ціноутворення.  Тенденція  до  зниження  коефіцієнта  валового  прибутку  вказує  на  підвищення собівартості продукції у порівнянні  з ціною  реалізації. Причиною може  бути  втрата  конкурентоспроможності  або  реалізація  стратегії  збільшення  прибутку  за  рахунок  нарощення  обсягів реалізації продукції.

Коефіцієнт  адміністративних  витрат  показує,  яку  частину  в  обороті  займають  витрати  на утримання  менеджерів  підприємства.  Зі  збільшенням  обсягів  реалізації  значення  коефіцієнта адміністративних  витрат  повинне  знижуватися.  У  протилежному  випадку  це  свідчить  про неадекватне  розростання  управлінського  апарату,  тобто  неефективне  використання  коштів  та здійснення непродуктивних інвестицій.

Рентабельність  продажів  є  одним  з  найважливіших  показників ефективності діяльності підприємства. Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожної гривні  проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства після покриття собівартості продукції . Рентабельність  продажів  розраховується  як  відношення  чистого  прибутку  підприємства  до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів підприємства [6]. 

Коефіцієнти обслуговування фінансового боргу відображають, яка частка прибутку використовується для відшкодування відсоткових або всіх фіксованих платежів. Чим більша частка прибутку спрямовується на на покриття відсотків та інших фінансових платежів, тим менше її залишається для погашення боргових зобов’язань і покриття ризиків, тобто тим гірша кредитоспроможність клієнта [21].

Наступний спосіб оцінки кредитоспроможності – аналіз  грошових  потоків  позичальника, який  має  здійснюватися  з  урахуванням  співвідношення чистих  надходжень  на  всі  рахунки  позичальника (у  тім  числі  відкриті  в  інших  банках)  до  суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитного договору (для короткострокових кредитів).

Оцінка  кредитоспроможності  позичальників  на  основі  аналізу  грошових  потоків  передбачає визначення  чистого  сальдо  різних  надходжень  і  видатків  клієнта  за  певний  період,  тобто зіставлення припливу та відпливу коштів. Для аналізу грошового потоку беруться, як правило, дані за 3  останні  роки.  Кредитоспроможним  вважається  підприємство,  яке  має  стійке  перевищення вхідних  грошових  потоків  над  вихідними.  Позитивна  середня  величина  загального  грошового потоку, що склалася, може використовуватися як межа видачі нових позик, тобто вона показує, в якому розмірі клієнт буде здатний погашати боргові зобов’язання протягом певного періоду.

Окрім  вищезазначених методів,  які  дозволяють  кількісно  оцінити кредитоспроможність,  банки беруть до уваги також якісні показники діяльності позичальника.

Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це слід витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує:

• наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;
• уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;
• наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;
• освіту, досвід та імідж керівництва;
• дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисципліну підприємства;
• вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції, використовують результати галузевого аналізу, співбесіди з клієнтами позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з’ясуванні таких питань:

• рівень відповідності якості товарів їх цінам і вимогам ринку;
• конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;
• якість маркетингової політики та концепції збуту продукції;
• величина ринкового сегмента, який належить підприємству;
• основні споживачі готової продукції та їх частка в загальному обсязі реалізації;
• наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг);

Глибина оцінки якісних критеріїв кредитоспроможності значною мірою залежить від строку, на який видається кредит [23].

На основі проведеного аналізу кількісних і якісних чинників комерційні банки  визначають клас надійності позичальника. Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості та можливості виконувати свої зобов’язання підприємство може бути віднесене до одного з п’яти класів, які характеризують його надійність [27].

Класифікація позичальників — юридичних  осіб   здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

 Клас "А"— фінансова  діяльність  добра,  що  свідчить  про можливість  своєчасного  виконання   зобов'язань   за   кредитними операціями,  зокрема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної  угоди;  економічні  показники  в межах   установлених   значень   (відповідно  до  методики  оцінки фінансового   стану   позичальника,    затвердженої    внутрішніми документами  банку);  вище  керівництво  позичальника має відмінну ділову репутацію;кредитна історія позичальника – бездоганна.