Господарський механізм: сутність, функції, еволюція, структура

В даний  час поширилася думка про неправомірність  планування від досягнутого рівня. З таким судженням навряд чи можна цілком погодитися. Досягнуті обсяги виробництва і реалізації (переробки) сільськогосподарської продукції характеризують: по-перше, рівень господарювання (спроможністькерівників і спеціалістів ефективно вага ти виробництво); по-друге, ступінь використання виробничого потенціалу. У той же час порівняння показників (об'ємних, якісних) в економічно кращих, гірших і середніх підприємствах за інших рівних умов указує на потенційно можливі обсяги виробництва або реалізації продукції в даний період часу, при даних ресурсах.  
У цьому зв'язку, перед тим, як укласти договір на постачання (реалізацію), заготівельна організація (підприємство) повинна мати у своєму розпорядженні об'єктивними даними про виробництво і реалізацію продукції на підприємстві, із яких передбачається контракт, як мінімум за останні п'ять-десять років і навіть більш. Розташовуючи такою інформацією, приміром, що переробляє підприємство буде знати, скільки йому може надійти сировини для переробки. Це по-перше. По-друге, при визначенні раціональних обсягів реалізації продукції важливо знати, як використовується виробничий потенціал, яка його віддача. Тому при висновку договора заготівельна організація, фінансові й інші державні органи, розташовуючи реальними даними про наявні можливості товаровиробників у збільшенні виробництва, управі зажадати кращого використання ресурсів і навіть установити фінансовий контроль за діяльністю того або іншого підприємства (товаровиробника), незалежно від форми власності. І, по-третє, при визначенні необхідних обсягів реалізації продукції важливо знати, який прибуток необхідно одержати, щоб забезпечити стабільну роботу і самофінансування. 

Прийнято  вважати, що середня сукупна рентабельність виробництва для самофінансування повинна бути на рівні 40-45%. Але даний  розмір не постійний і залежить від  цілого ряду умов: обсягів виробництва  і реалізації продукції, досягнутого  рівня витрат на них, якісних параметрів, глибини переробки сировини, стани  матеріально-технічної бази і темпів її відновлення, заборгованості по кредитах і позичкам, розвитки соціальної сфери й інших. Стало бути, критеріями встановлення планових обсягів виробництва і реалізації продукції повинні виступати: досягнутий рівень реалізації продукції, ступінь використання наявного виробничого потенціалу і прибуток, необхідний для роботи в умовах ринкових відносин (самофінансування).  
Сировина, що не може бути своєчасно збуто і перероблено, повинно використовуватися по розсуді самих товаровиробників: перероблятися власними силами, реалізовуватися на місцевих ринках, у фірмових магазинах, заготавливаться системою споживчої кооперації, обмінюватися по бартері і так далі. 

Не можна  припускати, щоб при дефіциті, що зберігається, продовольства й інших  товарів народного споживання сировина піддавалася псуванню, гибло або продавалося за безцінь. Ринок припускає високу компетентність прийнятих рішень, підприємливість, конкуренцію, розрахунок, насамперед, на свої власні сили і можливості і на цій основі здійснення розширеного відтворення. 

Гаданий методичний підхід применим до будь-якого формі господарювання і власності. Він необхідний для планування і координації не тільки на рівні безпосередніх товаровиробників, але і на рівні районів і областей.  
У умовах різноманіття форм власності і господарювання, конкуренції важливо досягти такого стана, при котрому кожна структура, що хазяює, зайняла би своє місце в продовольчому балансі і стабільно з віддачею працювала.  
При плануванні виробництва і збуту продукції, необхідної для забезпечення внутрішньодержавних потреб і створення необхідних експортних і страхових резервів, варто врахувати можливі обсяги продукції, що можуть бути зроблені, перероблені і збережені в особистих підсобних господарствах сільського і міського населення, підсобних господарствах несільськогосподарських підприємств, фермерських господарствах і ін. Виходячи з отриманих даних по обсягах і асортименту, доцільно планувати надходження відсутньої кількості продукції з господарських структур, що базуються на державних, колективних формах власності, а лише потім розраховувати завезення необхідної кількості продукції. 

Такий методичний підхід дозволить кожному типу господарств зайняти визначене місце у виробництві різноманітного асортименту продуктів. При цьому значні суб'єкти, що хазяюють, можна буде орієнтувати не тільки на внутрішній, але і по більшості видів продовольства на зовнішній ринок, тому що в них краще вирішуються питання спеціалізації і раціональної концентрації виробництва, упровадження передових систем тваринництва і рослинництва і тим самим одержання більш ефективних результатів господарювання. Селянські (фермерські) господарства й інші дрібні господарські структури, що характеризуються більш низьким рівнем товарності, необхідно орієнтувати, головним чином, на внутрішній ринок споживання, оскільки їм властиво активне реагування на кон'юнктуру місцевого продовольчого, що укладається, ринку. Такий підхід дасть можливість уникнути жорсткої конкуренції і надвиробництва визначених видів продукції і при відповідній взаємній інформації впливати на поліпшення продовольчого забезпечення. 

Важливо використовувати що складається  таким методом перспективний  план виробництва і збуту для  визначення потреби в переробних потужностях. 

Спроба  потрапити на ринок, маючи вантаж монопольних підприємств і адміністративно керованої системи розподілу, виявилася невдалої. Більш того, такий непродуманий маневр відкинув аграрну економіку країни далеко назад. Були явно перебільшені хиби планової економіки і переоценены можливості ринкової. А головне - у вищому керівництві не змогли спрогнозувати розвиток подій з урахуванням сформованої бази можливостей, умов і менталітету робітників усіх рівнів господарювання. 

Очевидно, справа в тому, що ще не придбані навички  раціонального сполучення державних  і ринкових початків. Навряд чи можна  сподіватися, що відмова від практики встановлення товаровиробникам прямого  директивного держзамовлення буде сприяти  швидкому формуванню ємного і збалансованого ринку, стабілізує ціни. Інша справа, як його формувати. Поза сумнівом, у формуванні як внутрішнього, так і зовнішнього продовольчого ринку можуть і повинні брати участь усі чинні форми господарювання, що базуються на приватній, колективній, державних, змішаній і інших формах власності. При цьому варто виходити з вимоги, що перехід до ринкових відносин припускає наповнення продовольчого ринку продуктами високої якості, підвищення платоспроможного попиту населення і підприємств, конкуренцію, прийнятні ціни, об'єктивну і своєчасну рекламу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Абалкин Л.И. Хозяйственный механізм развитого социального общества / Л.И. Абалкин. – М.: Мысль, 1986. – 263 с.

2.  Економічна енциклопедія у 3  т. –  Т. 1. – К.:Академія, 2000. – 863 с. 

3. Измалков С. Теория экономических механизмов /  С.  Измалков,  К.  Сотен,  М.  Юдкевич // Вопросы экономики. – 2008. – №1. – С. 4-26.

4. Мочерний С.В. Економічна теорія / С.В. Мочерний. – К.: ВЦ Академія 1999. – 656 с.

5.  Радаев В.В. Рынок как цель обменов между организационными полями / В. Радаев // Экономическая социология. – Т. 11. – №3. – Май, 2010. – Электронный ресурс: http//www.ecgoc.hge.ru

6.  Саблук П.Т. Формування міжгалузевих відносин: проблеми теорії та методології / Саблук П.Т., Малік М.Й., Валентинов В.Л. – К.: ІАЕ, 2002. – 294 с.

7. Чухно А. Господарський механізм та шляхи його вдосконалення на сучасному етапі /  А.  Чухно // Економіка України. – 2007. – № 3. – С. 60-67.

8. Економіка підприємств:  Підручник// За ред. С.Ф. Покропивного  – Вид. друге – перероб.  та доп. К.: КНЕУ, 2001. – 528с.

9. Амбросов В.Я. Наукові  положення удосконалення економічного  і господарського механізмів  розвитку сільського господарства/ В.Я. Амбросов, Т.Г. Маренич.//Економіка  АПК. – 2005. - №10. – с. 14-18.

10. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка// За ред. З.Г. Ватаманюка

11.  Балабанов И.Т. Инновационный  менеджмент. –  СПб.:  Изд-во  “Питер”, 2000. – 208  с. 

12. Управління інноваціями в сучасній організації /  за ред.  В.А.  Євтушевського. – К.: 

Вид-во “Нічлава”, 2006. – 359 с.

13. Механізми ринкового господарювання : галузеві особливості :

моногр. / В. Я. Гуменюк, Б. О. Король, Р. М. Костюкевич, Н. О. Мазур, Г. Ю.

Міщук, Г. Ю. Орлов, І. А. Рощик ; за ред. д.е.н., проф. В. Я. Гуменюка. —  Рівне:

НУВГП, 2005. — 281 с.

14. Завадський, Й. С. Менеджмент: в 3 т. / Й. С. Завадський. — 3-вид.,

доп. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - Т. 2. - 640 с.

15. Проблеми становлення нової концепції господарського механізму. Монографія. Л., 1991 ( у співавторстві з Мініною В.Н., Рященко Б.Р.) 10 д.а. 

16. Удосконалювання господарського механізму в торгівлі і сфері послуг / М. К. Свіченська;  
17. Удосконалювання господарського механізму: Досвід соціалістичних країн / С. В. Калашник.