Господарський механізм: сутність, функції, еволюція, структура

залежно від  галузевої спрямованості, сформованих  економічних відносин, впливу ринку і ступеня втручання держави.

Господарський механізм на макрорівні є інституціональним, який задає напрямок інноваційних змін для всіх останніх. Від того, наскільки швидко підприємства й навіть галузі зможуть застосовувати науково обґрунтовані механізми управління, що відповідають новим умовам зовнішнього середовища, залежить їх подальший інноваційний розвиток.

Кожна організація, товар, або технологія мають свій життєвий цикл, тобто проміжок часу між їх появою та виходом з ринку. За аналогією, процес дії господарського механізму управління інноваційним розвитком підприємств має свої фази життєвого циклу:

 І  фаза. Початок інноваційного лагу включає обґрунтування необхідності інноваційних змін господарського механізму управління та розробку альтернативних варіантів новацій. 

 ІІ  фаза. Закінчення інноваційного лагу включає в себе формування інноваційних змін у господарському механізмі управління та початок впровадження інновацій. 

 ІІІ  фаза. Отримання соціального й економічного ефекту. Тут найбільш повно відбувається дія оновленого господарського механізму управління інноваційним розвитком. 

 ІV  фаза. Зміна внутрішніх і зовнішніх обставин, невідповідність господарського механізму управління, необхідність його коригування.

Аналіз  фаз життєвого циклу господарського механізму управління вказує на те, що його ефективність залежить від ступеня відповідності вимогам динамічного зовнішнього і внутрішнього середовища, впливу на інноваційний розвиток і отримання запланованих соціально-економічних результатів діяльності підприємств. А отже, необхідним є визначення показників, що будуть сигналізувати про потребу своєчасного коригування господарського механізму на початку IV фази життєвого циклу.

Спеціально  розроблена система індикаторів стану господарського механізму управління — це основа аналізу результатів його дії та ефективності управління інноваційним розвитком підприємств.  Первинні індикатори включають  проведення аналізу сильних і слабких сторін, інноваційних можливостей і загроз діяльності (SWOT-аналіз), оцінку сприйнятливості підприємства до інноваційних змін, його інноваційного потенціалу. До  вторинних індикаторів належить аналіз результатів господарської діяльності по впровадженню інновацій за останній період часу: аналіз результатів ефективності діючого господарського механізму та його складових.

Регуляторами  ефективності механізму управління є як ринкове, так і державне регулювання (підтримка загальнодержавного інноваційного клімату), які повинні бути збалансовані між собою відповідно до покладених на них завдань.

Головними ознаками господарського механізму управління є його ієрархічна, трьохрівнева будова, безперервність розвитку та вдосконалення. 

Формування  механізму управління інноваційним розвитком тісно пов’язане з інноваційної політикою, яка визначає загальнодержавний інноваційний клімат. Визначення напрямів інноваційного розвитку та складу відповідних механізмів на різних рівнях управління розглядається як процес оптимізації управлінських рішень, що починається із системного аналізу й науково обґрунтованого визначення складу діючих факторів, на основі якого пропонується модель відповідного господарського механізму управління й послідовність етапів впровадження його в дію. 

Висновок. Проаналізовано підходи науковців до розуміння структури інноваційного потенціалу та на основі узагальнення сформовано власне бачення структури інноваційного потенціалу системи управління і охарактеризовано основні його елементи. Визначено особливості інноваційного потенціалу в системі управління та основі цього наведено принципи його формування та фактори впливу на нього.

Основним  напрямом удосконалення управління розвитком підприємств є процес інноваційного перетворення та впровадження господарського механізму управління інноваційним розвитком на інституційному, управлінському і технічному рівнях.

Державою  та галузями національної економіки накопичений достатньо великий інноваційний потенціал, тобто сукупність ресурсів, освіти, науки та фахівців, необхідних для реалізації програми інноваційного розвитку підприємств. Визначені напрями повинні реалізовуватися шляхом формування сприятливого інноваційного клімату і підвищення інвестиційно-інноваційного потенціалу галузей економіки за допомогою поглиблення змісту інновацій в діяльності підприємств, впровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, визначення джерел інвестування при здійсненні інноваційної діяльності, формування ефективного господарського механізму управління. 

Таким чином, індикаторами стану господарського механізму управління інноваційним розвитком є відповідність державної інноваційної політики сучасним вимогам соціально-економічного розвитку країни; сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат в державі, галузі, на підприємстві, їх інноваційний потенціал; середня тривалість інноваційного лагу при розробці та впровадження інновацій. Потребують подальшого дослідження та наукового обґрунтування методи оцінки та шляхи покращення кожного з індикаторів стану господарського механізму управління інноваційним розвитком на різних рівнях управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Проблеми становлення господарського механізму в Україні

Головна мета будь-якої реформи - економічна свобода  громадян і створення на цій основі ефективної господарської системи, здатної забезпечити динамічний розвиток народного господарства і  гідний рівень добробуту громадянам держави, подолавши відставання від інших країн. 
При проведені ж реформ економічної системи України не були навіть визначені та проаналізовані основні комплексні моделі, які можуть забезпечити економічне зростання. Ці перетворення не сприймаються суспільством і здійснюються незалежно від його потреб, тобто мають самодостатній характер їх проведення в соціальному плані, що коштує народу дуже дорого.

Політичне й економічне реформування буде успішним лише тоді, коли само воно буде психологічно і соціально обумовленим, а методи його здійснення - реалістичними та ефективними. Інакше нам ще довго доведеться виживати на звалищах минулого.

Метою реформ в умовах сьогодення не може бути стабілізація економіки. Адже, по суті, це означало б  нижню рівновагу, коли спад призупинився, а економічне зростання ще не почалось. Але при цьому зберігаються всі диспропорції, які склалися за роки кризи і економічної деградації, а також ціла низка руйнівних чинників, програм та моделей. Таке становище не може зберігатися довго, оскільки в подальшому вонопризведе до ще більшого застою і деградації.

Для видужання  економічного організму від довготривалої  хвороби слід досягти докризового  рівня, але при новій економічній  системі й структурі економіки, і одразу ж спрямувати свої зусилля  на забезпечення стабільних темпів росту. 

Проблема  нашої економіки в першу чергу  полягає не в тому, щоб швидко перейти від планових до ринкових засад, а в переході від економіки, що базується на екстенсивному способі  розвитку шляхом інтенсифікації виробництва, до економіки, основу якої складають  найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим  загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм. 
Разом з тим зрозуміти проблеми України і спрогнозувати перспективи її розвитку можливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітового розвитку, формування нового світового порядку, системи світової безпеки. 
Глобальні зміни полягають у тому, що завтра головним фактором суспільного розвитку стає не науково-технічний прогрес (шлях, на який ми нещодавно ступили і нині долаємо), а якості людини, і це вже багатьма державами визнано. Якщо відбудувати схему країн за рівнем економічного розвитку, досягненнями і результатами, рівнем життя і т.д., то вони будуть знаходитись у прямій залежності від якості людського капіталу.  
Використовуючи найкращий світовий досвід, маючи необхідне наукове підгрунтя, ми повинні трансформувати існуючі відокремлені частини, розірвані інформаційні потоки і створити новий макроекономічний господарський механізм, що забезпечить поступовий підйом та розквіт нашої багатої, незалежної держави.

Господарський механізм не існує окремо від виробничої та організаційної діяльності людей, суспільства. Він підпорядкований визначеним об'єктивним суспільним закономірностям. Це активна самодостатня система, якій властива організація, втілена в охоплюючу весь виробничий простір мережу самостійних суб'єктів. Це соціальна система, і її головними компонентами є господарюючі суб'єкти, а, отже, люди. Для них властива певна форма існування, обумовлена їх особистими інтересами, бажаннями та намірами. Отже, якщо система не в змозі задовольняти першочергові потреби своїх суб'єктів, а саме - людей, то навіщо вона взагалі потрібна. 
Суспільний продукт господарської системи знаходиться у постійному русі, проходячи стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання. Система становить організм, котрий має два основних зустрічних потоки, один з яких - потік товарів, продукції, робіт, послуг, а інший - грошовий. Збалансованість цих потоків і є здоровим функціонуванням економіки. Як і в будь-якому живому організмі, порушення кровообігу в економіці неминуче призводить до больового шоку та загибелі.

Зараз Україна  переживає складний період саме цього  шоку - фінансового колапсу. Грошові  потоки розірвано, замість них з'являються  грошові сурогати (взаємозаліки, векселі, бартер тощо). Фінансові установи, що мають бути серцем збалансованих  грошових потоків, не здатні забезпечити  відтворення цього процесу, бо вони зайняті насамперед підтриманням ліквідності та вкладанням своїх коштів у облігації внутрішньої державної позики. Витрати, які несе держава з введенням грошового сурогату, чи взаємозаліки, чи вексельний обіг, чи бартер, який на сьогоднішні день становить 50% фінансового потоку, наносять невиправної шкоди, відкидають нас у епоху середньовіччя.

Необдумана  монетарна політика уряду та Національного  банку України призвела до зниження рівня монетаризації економіки, її знекровлення. Зниження рівня монетаризації у 1998 році до 13,4% проти 70% нормативних зумовлене випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси, внаслідок чого було розімкнуто товарні та ресурсні потоки. 

Відірваність  господарської системи від виробництва, ринку продуктів і ресурсів, відсутність  інформації про її діяльність - все  це призводить до необхідності терміново  налагодити побудову макроекономічної системи України, негайно вирішити питання: що виробляти і в якій кількості; з якими витратами  і для кого; як розподіляти вироблений суспільний продукт. 
Основною ланкою системи повинно стати виробництво з його основним елементом - господарським саморегулюючим суб'єктом. При всій значимісті виробництва, воно має сенс лише тоді, коли служить споживанню. Лише споживання робить необхідним виробництво, а виробництво заради виробництва - безглузде. Споживання створює мету виробництва і водночас його мотив, формує соціальне замовлення виробництву, обсяг, структуру і якість суспільного продукту. Задоволена потреба часто народжує нову, часто більш складну потребу. Зростання і ускладнення потреб є потужною рушійною силою розвитку виробництва, яке можливе за умови максимального використання вітчизняними підприємствами високих технологій, створення стратегічного ешелону НТП, випереджаючого розвитку сфери промислової переробки сировинних ресурсів. 
У загальній макроекономічній системі особливу увагу слід приділити зовнішньоекономічним зв'язкам. На етапі складання міжгалузевих балансів, розробки планів розвитку держави та визначення її виробничих потужностей необхідно сконцентрувати всі наявні фінансові джерела у експортноспроможному виробництві, яке здатне у стислі терміни окупити вкладені у нього кошти і отримати прибуток, забезпечити необхідні фінансові надходження до бюджету. Разом з тим необхідно запобігти відпливу капіталів з економіки України до інших країн світу через офшорні зони тощо, використовуючи ці кошти для забезпечення власного економічного зростання. Лише за приблизними розрахунками акумулювання та використання цих капіталів надасть можливість відродити економіку і досягти рівня валового внутрішнього продукту 1990 року вже у 2007 році. При цьому імпортна частка валового внутрішнього продукту повинна складатися лише з тих товарів, які з поважних причин не виробляються на цей час в Україні, але мають стратегічно важливе значення. 
Глибока інституціональна і організаційно-структурна криза виявляється у стагнації мікроекономіки та її інфраструктури, управлінському вакуумі, втраті керованості. Політика щодо подолання кризи повинна ґрунтуватися на концепції та стратегії мікроекономічного розвитку як частини загальноекономічної стратегії реформування. При цьому важливо розробити модель переходу до нових механізмів організації, управління й господарювання. 
Сьогоднішня ситуація вимагає негайного перегляду та формування стратегії промислового розвитку на основі використання досягнень НТП, активізації інвестиційного процесу та докорінної структурної перебудови виробництва шляхом прискореного розвитку наукомістких галузей. Адже промислова сфера досі залишається основною ланкою соціально-економічного прогресу, вирішальним фактором економічного зростання. Високотехнологічні промислові сфери виступають потужним каталізатором технологічного оновлення усього національного товаровиробництва, визначення першочергових точок зростання ізабезпечення конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Стратегія і тактика розвитку цієї сфери повинна бути визначена структурною і промисловою політикою держави.

Структурна  перебудова економіки має відбуватись  послідовно, поетапно, з розгортанням інвестиційної та інноваційної діяльності, забезпечуючи оздоровлення виробничої структури економіки при посиленні  ролі внутрішнього банківського капіталу і власних коштів підприємств. 
На першому етапі структурної перебудови економіки увагу слід зосередити на галузях, що визначають життєзабезпечення населення. Важливо відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми накопиченнями й інвестиційною підтримкою держави. Такими паростками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і стійким ринковим попитом - агропромисловий комплекс, харчова та легка промисловості, сфера послуг.

Таким способом буде зупинено спад рівня життя населення. Із зупинкою спаду виробництва, стабілізацією  систем життєзабезпечення населення  та відродженням позитивних тенденцій  в інвестиційній діяльності активізується  процес економічного відтворення й  пожвавлення. 

Другий  етап структурної перебудови економіки  може початись тільки за умов відтворення  фінансової системи на засадах нової  економічної системи, формування надійного  ринку цінних паперів і капіталу, введення науково обгрунтованої  амортизаційної діяльності, регулювання  темпів зміни співвідношень руху фондів накопичення і споживання.

За прогнозними  оцінками зарубіжного досвіду, для  нормалізації відтворення основних фондів питому вагу накопичень в національному  доході слід підтримувати на рівні не нижче 20%.

Третій  етап структурного оновлення економіки - це перехід до нормального функціонування економіки, яке передбачає узгоджену  взаємодію як ринкової економіки  з конкуренцією у всіх сферах бізнесу  під регулюючим впливом держави, так і планової, де державні муніципальні накопичення й інвестиції під  структурні зміни формуються залежно  від загальнодержавних і місцевих потреб та замовлень в єдиному  руслі національних інтересів України. 
Підприємливість і ринкова активність на третьому етапі будуть залежати не тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а й значною мірою від зовнішніх ринків, інтеграції економіки у світовий економічний простір. 

Враховуючи  те, що країна 7 років йшла до економіки  ринкового типу, необхідно взяти  всі ті надбання, якими вона володіє  сьогодні, і додати ті нові форми  та інструментарії, якими користується світова економічна наука і не відштовхує світова економічна система.