Господарський механізм: сутність, функції, еволюція, структура

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Інноваційний господарський  механізм, шляхи і методи формування.

 

2.1. Інноваційне господарювання

Запорукою ефективного здійснення інноваційної діяльності,  на нашу думку,  є формування оптимальної структури інноваційного потенціалу системи управління,  оскільки комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал. Це поняття є концептуальним відображенням феномену інновацій. 

Отже,  сьогодні надзвичайно актуальним є  питання дослідження структури інноваційного потенціалу системи управління, принципів його побудови та факторів впливу на нього, що дасть змогу інноваційно спрямованим підприємствам обґрунтовано підходити до його формування та управління ним. 

Інноваційний  потенціал системи управління є  одним із найважливіших індикаторів діяльності сучасних інноваційно спрямованих підприємств.  Тому сьогодні важливим є його дослідження, зокрема, в напрямку визначення його структури.

Зазначимо, що під інноваційним потенціалом  системи управління ми розуміємо узагальнені характеристики можливостей системи управління до впровадження інноваційного процесу,  що визначається структурою та змістом елементів системи управління,  їх невикористаними та прихованими можливостями, які використовуються з метою досягнення поставлених цілей.

Тому  неодмінною передумовою ефективного  формування,  використання та управління інноваційним потенціалом є розуміння його структури, тобто складових частин, елементів, з яких він складається.

Найчастіше  інноваційний потенціал ототожнюють  з сукупністю різних видів ресурсів, необхідних для інноваційної діяльності підприємства.

На думку  І. Балабанова, інноваційний потенціал  утворюють матеріальні, фінансові, інформаційні, науково-технічні ресурси, що застосовуються в інноваційній діяльності підприємства [11].

А.В. Савчук під інноваційним потенціалом підприємства розуміє  “сукупність усіх його ресурсів,  які можуть бути задіяними у процесі здійснення інноваційної діяльності” [11].

Деякі дослідники ототожнюють інноваційний потенціал  з науково-технічним, розуміючи під цим поняттям  “накопичену певну кількість інформації про результати науково-технічних робіт, винаходів, проектно-конструкторських розробок, зразків нової техніки і продукції” [12].

На наш  погляд,  структура інноваційного  потенціалу системи управління являє собою сукупність ресурсів та потенційних можливостей системи управління,  які забезпечують безперервне підвищення ефективності діяльності суб’єкта господарювання, укріплення його конкурентних переваг в процесі здійснення інноваційної діяльності.

Так,  ресурсна складова інноваційного потенціалу системи управління залежить від можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в інноваційному процесі.

Інтенсифікація  інноваційної діяльності дозволяє підвищити  ефективність використання ресурсної складової,  а значить,  і інноваційного потенціалу системи управління в цілому.  Головним принципом виділення ресурсних елементів потенціалу є їх функціональне значення в інноваційному процесі. Ця складова об’єднує матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські ресурси, які своєю чергою теж поділяються на частини, існуючі в безпосередньому зв'язку та взаємозалежності.

Кожна зі складових  має важливе значення, впливаючи  на якісну та кількісну оцінку інноваційного потенціалу системи управління. Крім того, в межах ресурсної складової ми виділяємо реальні або наявні ресурси та потенційні, тобто ті, які в напрямку інноваційного розвитку не використовуються, або приховані, але можуть бути залученими.

До узагальненої характеристики інноваційного потенціалу системи управління доцільно включити такі складові:  кадрову,  комунікаційну,  інформаційну,  організаційну, фінансову, матеріально-технічну.

Сукупність  висококваліфікованих кадрів підприємства, здатних працювати творчо,  генерувати нові ідеї і безпосередньо їх впроваджувати,  формує кадрову складову інноваційного потенціалу системи управління. Конкурентні можливості підприємства безпосередньо залежать від якості трудових ресурсів.

Забезпечення  інноваційного розвитку суб’єкта господарювання значною мірою зумовлюється матеріально-технічною складовою інноваційного потенціалу системи управління.  Матеріально-технічна складова охоплює усі матеріальні-технічні ресурси,  необхідні для здійснення ефективної інноваційної діяльності.  

Інформаційні  потоки, що є основою для прийняття  управлінських рішень інноваційного характеру, формують інформаційну складову інноваційного потенціалу системи управління. Саме інформація є основою і результатом ефективного використання інформаційного потенціалу системи управління.  

Оптимізація економічного розвитку тісно взаємозв’язана з освоєнням інформації, якість якої та ефективне застосування стають передумовою нових можливостей інноваційного прогресу.

Очевидно,  що чим більший ступінь повноти  інформаційного наповнення усіх процесів управлінської діяльності, тим вища  її результативність.

Налагодження  взаємозв’язку між усіма структурними підрозділами організації,   формування єдиної інформаційної мережі відбувається за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій,   за допомогою яких здійснюється обробка інформації та управління інформаційними потоками.   Тому інформаційна та комунікаційна складова відіграють ключову роль формування інноваційного потенціалу системи управління.

Фінансову складову інноваційного потенціалу системи управління утворює сукупність фінансових ресурсів,  що використовуються безпосередньо для ведення інноваційної діяльності.

Формування  та розвиток інноваційного потенціалу системи управління неможливі без акумулювання та можливості залучення фінансових ресурсів для здійснення інноваційної діяльності.

Організаційна складова об’єднує різноманітні інструменти та варіанти взаємозв'язку й взаємодії всіх елементів системи управління між собою.  Недооцінення значення організаційного фактора може істотно вплинути на процес впровадження інновацій в системі.  Завдяки організаційному чиннику кожний елемент входить у процес формування інноваційного потенціалу системи управління, налагоджуючи ефективну взаємодію між ними.

Зазначимо,  що формування інноваційного потенціалу системи управління відбувається не лише під впливом внутрішніх,  але і зовнішніх чинників.  Окремо взяті складові інноваційного потенціалу одночасно являються складовими інших потенціалів. 

Формування  інноваційного потенціалу підприємства –  доволі складний і трудомісткий процес,  що передбачає дослідження всіх складових системи у їх взаємозв’язку та динаміці.

Неможливо однозначно встановити ключові правила формування ефективного інноваційного потенціалу системи управління та процедури його оптимізації,  адже сучасний ринок та його підприємницькі суб’єкти досить різноманітні та багатогранні. 

Разом з тим  інноваційний потенціал системи  управління характеризується і особливими властивостями,  на основі яких він і формується.  Сукупність системних,  структурних та якісних характеристик, що визначають особливості інноваційного потенціалу системи управління:

1) інноваційний  потенціал системи управління  є емерджентною системою зі складними ієрархічними зв’язками між його елементами;

2) при формуванні  інноваційного потенціалу системи  управління неможливо ізолювати внутрішні процеси від процесів зовнішнього середовища з метою їх відособленого спостереження та дослідження;

3) інноваційний  потенціал системи управління  має здатність до самовідтворення; 

4) інноваційний  потенціал системи управління  як економічна система постійно змінює свої параметри;

5) основою  формування інноваційного потенціалу  системи управління є його  структуризація;

6) узгодженість  у функціонуванні елементів інноваційного потенціалу системи управління дозволяє досягти поставлених цілей;

7) елементи  інноваційного потенціалу системи  управління взаємодіють між собою із синергічним мультиплікативним ефектом;

8) параметри  інноваційного потенціалу системи  управління мають здатність адаптуватись до постійних, динамічних змін зовнішнього та внутрішнього середовища господарювання;

9) спроможність  інноваційного потенціалу системи  управління до активних непередбачуваних дій залежно від способів та методів управління, рівня розвитку самої системи тощо.

Перераховані  особливості дозволяють виділити базові принципи формування інноваційного потенціалу системи управління.

Крім базових  загальнопоширених принципів, формуванню інноваційного потенціалу системи управління притаманні специфічні, а саме:

– стратегічна  спрямованість  (формування інноваційного потенціалу здійснюється у напрямку реалізації обраної стратегії розвитку підприємства);

– орієнтація на потреби ринку (інноваційний ефект  від реалізації інноваційного потенціалу системи управління повинен бути спрямований як безпосередньо так і опосередковано на ринок, іншими словами на цільову аудиторію споживачів, що є передумовою прибутковості та розвитку компанії);

– планомірність  (координація роботи всього підприємства протягом всього процесу формування інноваційного потенціалу,  створення на цій основі інновації,  підготовки її до впровадження та реалізації);

– інформаційна забезпеченість  (полягає у формуванні інноваційного потенціалу системи управління з урахуванням сучасних досягнень НТП та тенденцій розвитку ринку);

– взаємозамінність  (полягає у тому,  що недостатній  рівень розвитку однієї складової потенціалу може компенсуватися до певної міри розміром його інших складових);

– взаємозалежність  (полягає у тому,  що відсутність  окремої складової інноваційного потенціалу системи управління призводить до нівелювання значимості інших).

 

2.2. Шляхи і методи формування  господарського механізму

Для здійснення інноваційної діяльності необхідні інвестиції,  інвестиційний клімат. Це сукупність економічних передумов функціонування суб’єктів підприємницької діяльності, до яких відносять правову і фінансову стабільність, правові гарантії захисту інтересів інвесторів, розвиток інвестиційно-інноваційної інфраструктури, формування стимулюючих ринкових відносин, стабільність державного сектору, прийнятний рівень ризиків, дієві системи страхування.

Проведені дослідження дозволили запропонувати за аналогією з економічною категорією «інвестиційний клімат» поняття «інноваційний клімат» галузі національної економіки, держави. Інноваційний клімат передбачає створення умов, режиму сприяння новаціям з боку державних органів влади і керівництва всіх рівнів управління та інноваційному розвитку у відповідних галузях науки, техніки, технології, управлінській діяльності.

Вивчення  проблем управління інноваційною діяльністю показали, що значна частина інноваційних пропозицій поки що залишається не реалізованою через низький рівень платоспроможності підприємств, недостатньо сприятливий інноваційний клімат, а також їх слабку інвестиційну привабливість.

Таким чином, сукупність даних факторів вказує на необхідність розробки і впровадження спеціальних механізмів управління інноваційним розвитком підприємств, а також методів оцінки результатів їх дії і впливу на інноваційний клімат галузей економіки.

Необхідно дотримуватися принципу диференціації механізмів управління по горизонталі та вертикалі національної економіки, враховуючи специфіку підприємств, що ведуть господарську діяльність [13, с. 6]. Ефективними є такі механізми управління, які забезпечують максимальне використання й найбільш повне розкриття інноваційного потенціалу підприємства. 

Сутність  економічної категорії «механізм управління інноваційним розвитком підприємств» вказує на наявність процесу механічного виконання визначених управлінських функцій і операцій. Функції управління реалізуються за допомогою методів, які на практиці постійно вдосконалюються. Відповідно до вимог зовнішнього середовища, їх виконання стає механічною послідовністю чітко визначених складових елементів. Складові елементи стають немов би інструментами управління. Набір інструментів і важелів, що входять до даного методу управління в чітко встановленій послідовності, яка визначається дією об’єктивних економічних законів, становить механізм управління.

В теорії управління виділяють три групи методів, які певною мірою взаємозалежні, взаємопов’язані між собою й утворюють інструменти управління. Чітко відпрацьований інструментарій виконання методів управління перетворюється на механізми управління. Механізми управління розглядаються як «господарський механізм», який складається з трьох частин: організаційно-правового та економічного механізмів, а також сукупності соціально-психологічних методів [14, с. 61]. 

Відпрацьовані й випробувані на практиці методи управління трансформують у розряд механізмів управління, які визначають інноваційний розвиток підприємств та галузей національної економіки. Для ефективного використання чітко налагоджених механізмів менеджерам потрібно знати їх склад, послідовність впровадження і мати деяку майстерність в управлінні ними.

Управління  інноваційним розвитком підприємств перетворюється на механічне введення в дію у визначеному порядку пов’язаних між собою механізмів, методів та інструментів, що становлять господарський механізм управління, від стану і ефективності дії якого залежать можливості реалізації наявного інноваційного потенціалу. Господарські механізми управління інноваційним розвитком різних соціально-економічних утворень складаються з таких самих частин, але інструментарій кожної частини різний