Фіскальна політика

Останній недолік є головним. Для його спростування прихильники  теорії економіки пропозиції опираються на криву Лаффера (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Крива Лаффера

 

Як видно з рис. 1.3., крива Лаффера показує зв'язок між середньою податковою ставкою (t) і податковими надходженнями  в бюджет (АТ). В основі кривій Лаффера  – ідея про те, що у випадку  росту податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються до максимальної величини (АТ₂), а потім знову зменшуються до нуля. При цьому крапка t₁ показує надмірний рівень оподатковування, що стримує ділову активність, а крапка t₂ – оптимальний рівень податків, що забезпечує максимальну величину податкових надходжень.

Згідно кривій Лаффера, якщо оподатковування є надмірним  при податковій ставці t₁, те її зниження до оптимального рівня, тобто до t₂, стимулює ділову активність, збільшує дохід як податкову базу й завдяки цьому максимізує величину податкових надходжень. Це означає, що зниження податків від надмірного до оптимального рівня забезпечує одночасно зростання виробництва й податкових надходжень, що запобігає виникненню бюджетного дефіциту.

Однак крива Лаффера  є тільки гіпотезою, певним логічним допущенням, оскільки з нього не треба відповіді на кілька практичних питань: який рівень податків варто вважати надмірним, оптимальним, здатним забезпечити максимальну величину податкових надходжень? Невеликий досвід практичного застосування кривій Лаффера в США в період «рэйганомики» не дав беззастережних доказів на її користь. Тому застосування цієї кривої в практиці пов'язане з певним політичним ризиком.

Вивчаючи механізм фіскальної політики, варто враховувати, що вона пов'язана з державним бюджетом. Будь-який вплив фіскальної політики на дохід обумовлює одночасно певні зміни й у державному бюджеті. Це означає, що, виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика одночасно реалізує й певну бюджетну функцію [7, c. 203].

 

 

1.2. Державний бюджет  як засіб здійснення фіскальної  політики

 

 

Державний бюджет як економічна категорія  відображає реальні економічні відносини  між державою та іншими економічними суб’єктами з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни, призначених для використання функцій держави шляхом розподілу та перерозподілу ВВП.

Державний бюджет як основний фінансовий план держави – це грошовий вираз  кошторису доходів та витрат держави  за певний період часу ( як правило за рік).

Розрізняють фактичний, структурний  і циклічний бюджети.

Фактичний бюджет відображає надходження, витрати і дефіцити за певний період [9, c. 456].

Структурний бюджет вказує, якими  мають бути витрати, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дискреційних програм, запроваджених законодавчо).

Циклічний бюджет показує вплив  ділового циклу на бюджет та визначає зміни доходів, витрат і дефіциту, які виникають через те, що економіка  не працює за потенційного обсягу виробництва.

Циклічний бюджет є різницею між  фактичним і структурним бюджетам. Отже будь-який бюджет має дві основні  складові: доходи і витрати. Розглянемо кожну з них окремо.

Доходи державного бюджету ще називають  фіскальними доходами. Поняття «фіскальні доходи» вживається у широкому та вузькому значеннях. В широкому значенні фіскальні доходи – це доходи державної казни, державного бюджету. У вузькому значенні фіскальні доходи – доходи від державних фіскальних монополій (таких як горілчана, винна, тютюнова тощо).

Фіскальні доходи – це грошові  відносини, які складаються між  державою юридичними і фізичними  особами в процесі вилучення  і акумуляції частини вартості ВВП  у загальнодержавному фонді з  метою їх подальшого  використання для здійснення державою своїх функцій [7, c. 138].

До основних джерел фіскальних доходів  належать:

податки;

доходи держави від власної  виробничої та інших форм діяльності;

платежі за ресурси, які згідно з  чинним законодавством належать державі;

соціальні та бізнесові трансферти тощо.

Основним джерелом доходів держави  в цивілізованому суспільстві є  податки.

Податки – це фінансові відносини  між державою платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій у порядку та на умовах, визначених законодавством [29, c. 201].

Основні принципи побудови оптимальної  податкової системи:

загальність, тобто охоплення податками  всіх економічних суб’єктів, які отримують доходи;

адміністративна простота та відносна дешевизна справляння податків;

відносна стабільність у коротко- і середньостроковому періоді та гнучкість у довгостроковому  періоді;

оптимальне поєднання економічної  ефективності та соціальної справедливості;

обов’язковість, тобто примусовість сплати податку, самостійність суб’єкта в його обчисленні та сплаті;

уникнення подвійного (багаторазового) оподаткування;

адекватність, тобто відповідність  податкової системи особливостям економічної  та політичної організації, рівню податкової культури та правосвідомості громадян.

Необхідно розрізняти джерело й  об’єкт оподаткування.

Джерелом оподаткування є дохід  платника податку, що підлягає оподаткуванню.

Об’єкт оподаткування – це кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для нарахування податків.

Іншими словами, об’єкт оподаткування – грошова сума, з якої вилучається податок.

Об’єктами оподаткування є:

дохід (підприємства або населення);

майно (нерухоме та рухоме).

Джерело оподаткування і об’єкт оподаткування взаємопов’язані, бо власне дохід є джерелом сплати податку. Якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезпечує отримання доходу, джерело й об’єкт оподаткування взаємопов’язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, то зазначений взаємозв’язок втрачається [28, c. 213].

За формою вилучення податки  поділяють на прямі та непрямі (опосередковані).

Прямі податки вилучаються безпосередньо  у власників майна, одержувачів  доходів. Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції. Прямі податки, які вилучаються шляхом зростання цін, теж можуть перекладатися на споживача. Чим більше розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки. Чим бідніша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.

Розглянемо вплив прямих та непрямих податків на макроекономічну ситуацію в процесі реалізації фіскальної політики.

Прямі податки впливають на пропозицію праці (L^s). Пояснюється це тим, що прямими податками оподатковуються факторні доходи. На використання домогосподарствам спрямовується дохід за вилученням податків (Y_d). Якщо частка, що вилучається через пряме оподаткування, значна, втрачається інтерес економічного суб’єкта більше заробляти. Це спонукає його зменшувати пропозицію праці, особливо при прогресивній шкалі оподаткування.

Непрямі податки впливають на загальний  обсяг виробництва та рівень цін. Пояснюється це також поведінкою економічних суб’єктів. Введення непрямих податків підвищує ціну товарів та послуг, на що споживачі відреагують зниженням попиту, а виробники мають відреагувати зменшенням пропозиції товарів і послуг. Але якби від податків суспільство мало тільки втрати, воно б від них відмовилось. Завдяки податкам вирішується ціла низка проблем, пов’язаних з виробництвом суспільних благ.

Податки - обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб, що стягуються державою [30, c. 404].

Сутність податків виявляється у їх функціях (рис. 1.4). Найважливішими функціями податків є фіскальна, соціальна і регулююча.

 

 

 

    

   

                                                                                      

                                                                       

                        

 

 

 

Рис. 1.4. Функції податків

 

Фіскальна функція — функція податків, що полягає у реалізації їх головного суспільного призначення — формування фінансових ресурсів для здійснення державою владних функцій (оборонних, соціальних, природоохоронних та ін.) [10, c. 357].

Держава може виконувати свої численні функції тільки за наявності належного фінансування. Тому податки як головне джерело доходів держави формують економічну базу для існування держави. У країнах з ринковою економікою податки формують переважну частку фінансових надходжень до доходів бюджету.

Соціальна функція — функція податків, що полягає у підтриманні соціальної рівноваги у суспільстві шляхом зміни співвідношення між доходами різних соціальних груп для зменшення нерівностей між ними.

За допомогою податків держава  має можливість здійснювати перерозподіл фінансових ресурсів з виробничої сфери до соціальної. Реалізуючи соціальну функцію податків, держава спрямовує кошти на користь слабших і незахищених категорій громадян за рахунок покладення податкового тягаря на ті верстви населення, що є більш забезпеченими.

Соціальну функцію податків у економічній  літературі досить часто також називають  перерозподільчою, оскільки реалізація соціальної функції здійснюється шляхом перерозподілу доходів між різними соціальними групами населення [16, с. 22].

Свідченням реалізації соціальної функції податків в Україні є  дані про напрямки використання коштів державного бюджету, більша частина якого, як зазначено вище, формується за рахунок податкових надходжень. Найбільша частка коштів державного бюджету і держаних позабюджетних фондів спрямовується на фінансування заходів соціальної спрямованості — соціальний захист і соціальну допомогу населенню, фінансування освіти, медицини, житлово-комунальних послуг.

Регулююча функція — функція податків, що полягає у здійсненні через податки впливу на процес суспільного відтворення, зокрема стимулювання розвитку окремих галузей економіки, регулювання платоспроможного попиту населення, стимулювання зайнятості та ін.

Регулююча функція податків спрямована на досягнення за допомогою податкових механізмів певних завдань податкової політики держави. За допомогою податків держава має можливість цілеспрямовано впливати на розвиток економіки та її окремих галузей, на структуру і пропорції суспільного відтворення, на процес накопичення капіталу, сприяючи тим самим макроекономічній стабілізації суспільства.

Використання регулюючої функції  полягає у впливі на фінансово-господарські рішення платників податків шляхом зміни рівня податкового навантаження у галузях економіки. Сплата податків призводить до зменшення доходів платника на величину такого податку. Тому кожен платник зацікавлений у сплаті якомога меншої суми податкових платежів. Встановлюючи більш пільговий режим оподаткування для окремих видів діяльності, держава може сприяти притоку інвестицій у недостатньо розвинуті галузі економіки або регіони країни. І, навпаки, з метою обмеження темпів розвитку окремих видів діяльності (наприклад, таких, що шкодять навколишньому середовищу) держава може підвищити діюче для таких видів діяльності податкове навантаження.

Регулюючу функцію оподаткування  в економічній літературі інколи називають алокаційною, оскільки її призначенням є коригування алокації (розміщення) ресурсів економіки у разі, якщо вона є недостатньо ефективною [10, с. 402].

Залежно від мети, з якою держава  звертається до податків як економічного регулятора, слід виділити три підфункції регулюючої функції податків — стимулюючу, дестимулюючу і відтворюючу.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Реалізується стимулююча функція, як правило, за допомогою системи пільг. Так, чинна в Україні податкова система надає низку податкових пільг приватним підприємцям та підприємствам малого бізнесу, сільськогосподарським виробникам та деяким іншим суб'єктам господарювання.

Дестимулююча підфункція спрямована навпаки на встановлення перешкод для розвитку певних економічних процесів. Проявом дестимулюючої підфункції є введення підвищених податків для окремих видів діяльності, встановлення податку на вивіз капіталу, застосування високих ставок мита, акцизів тощо.

Відтворююча підфункція спрямована на акумулювання коштів для відновлення та примноження наявних ресурсів. Цю підфункцію, наприклад, виконують численні збори за використання природних ресурсів.

Через регулюючу функцію податки  впливають на економічну поведінку громадян опосередковано, через окремі аспекти мотивації. За допомогою податків держава дійсно може створити більш-менш сприятливі умови для певних напрямків господарювання порівняно з іншими видами діяльності. Розумно використовуючи регулюючу функцію податків, держава може суттєво покращити інвестиційний клімат країни, створити стимули для підвищення темпів виробництва та споживання, обмежити шкідливі для людей і довкілля види діяльності.