Аналіз фінансового стану страхової компанії

В ринкових умовах виробник і споживач страхової послуги не пов’язані  між собою організаційною підпорядкованістю. Страховик або інша особа найчастіше не може директивно вказувати страхувальнику номенклатуру і кількість споживаної їм страхової продукції і, навпаки – страхувальник не може встановлювати ціну поліса і широту покриття. Виняток становлять компанії, що здійснюють соціально значущі види захисту населення – це обов’язкове медичне страхування, страхування автоцивільної відповідальності, страхування військовослужбовців і співробітників правоохоронних органів. Тут тариф, внески і розмір виплат регулюються законодавчо або різними актами уповноважених державних органів. Але на більшій частині страхового поля виробник і споживач вільні у своєму виборі. Тому для взаєморозуміння страхувальника та страховика потрібна особлива мова, набір понять і інструментів, що враховує специфіку їх інтересів і взаємин, а також їх положення в економічному процесі. В ідеалі страховий маркетинг – це система взаємного врахування потреб страховиків і страхувальників, система пошуку компромісу між їхніми інтересами.

Метою маркетингу страхування як споживчої  послуги є задоволення потреби клієнта в страховому захисті. Мета маркетингу страхування як фінансової послуги – оптимізація руху фінансових ресурсів страховиків і страхувальників, тобто він окрім власне страхової діяльності зачіпає і фінансову. У вузькому сенсі страховий маркетинг – це та частина маркетингової діяльності, яка безпосередньо пов’язана з продажем страхових проектів

Особливістю відтворювального циклу  в страхуванні є та обставина, що продаж страхової послуги передує  її виробництву. Між оплатою вартості послуги і виробництвом самої послуги завжди існує часовий проміжок, протягом якого отримані страховиком кошти акумулюються в страхових резервах. Спочатку клієнт в обмін на сплачену страхову премію набуває страховий захист, але її матеріальне вираження – страхову виплату – він отримає тільки після настання страхового випадку.

У сучасних умовах продаж страхових  продуктів безпосередньо страховою компанією страхувальнику (так званий метод прямого продажу) не є переважаючим. Між виробниками і споживачами страхових послуг функціонує сполучна ланка – страхові посередники.

Клієнту повинен бути запропонований страховий продукт, юридично грамотно розроблений, який обов’язково враховує потреби клієнта, а також, що легко  доповнюється суміжними страховими продуктами (наприклад, страхування автомобіля доповнюється страхуванням цивільної відповідальності автовласника, страхування туристів на випадок раптових захворювань і нещасних випадків – страхуванням багажу і т.п.). Зусилля продавця будуть неефективними, якщо продукт не привабливий для клієнта, якщо у нього немає відповідного страхового інтересу.

Також для успішного залучення  клієнтів необхідний позитивний імідж  компанії. Сприятливо сприймається клієнтом інформація про гарний фінансовий стан компанії, розмір статутного капіталу, наявності великих і відомих підприємств у числі акціонерів і клієнтів компанії, участь компанії в перестрахувальних операціях, чисельності та кваліфікації персоналу тощо. Негативно впливає на рішення клієнта про страхування інформаційна закритість компанії.

Таким чином, страховий маркетинг  включає заходи, пов’язані з вивченням потреб потенційних страхувальників, вивченням конкурентного середовища, розробкою (на основі результатів цих досліджень) і впровадженням страхових продуктів, а також систем їх продажу, створенням і функціонуванням необхідної посередницької мережі та інфраструктури, що відіграє важливу роль у розвитку і вдосконаленні страхової діяльності.

Оптимізація фінансових потоків страхової компанії

Глобальна фінансова криза, падіння платоспроможного попиту на страхові послуги, фінансові втрати від інвестицій страхових компаній на фондовому ринку, зниження рентабельності страхових операцій, різке загострення конкуренції на ринку страхування вимагають від страховиків необхідність виважено управляти фінансовими потоками, зокрема ефективно формувати і використовувати фінансові ресурси. Адже саме від керування фінансовими потоками залежить насамперед економічна ефективність страхової компанії.

На основі функціональної ознаки фінансові потоки страховика можна класифікувати  на страхові, інвестиційні, управлінські .

Страхові  фінансові потоки, пов'язані з формуванням і використанням страхового фонду, є визначальними для оцінки результатів діяльності страховика. Вхідними страховими фінансовими потоками є страхові премії за укладеними договорами страхування зі страхувальниками.

Останнім  часом у страховиків збільшувався ріст обсягів класичного страхування (набір традиційних страхових послуг). У зв’язку з цим збільшувалася доля фінансових потоків зі страхової та інвестиційної діяльності страховика. Таким чином, у керівництва страхових компаній зросла необхідність більше грамотного керування ними, для того щоб страховий портфель був збалансований, а інвестиційна діяльність достатньо диверсифікована, ліквідна й прибуткова.

Класичний страховий портфель містить договори обов'язкового й добровільного страхування по особистому й майновому страхуванню. В області особистого страхування - це страхування від нещасних випадків і хвороб, добровільне медичне страхування співробітників підприємств. В області страхування майна: страхування автотранспортних засобів, що належать громадянам, страхування домашнього майна, страхування майна організацій. В області страхування цивільної відповідальності: страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, страхування відповідальності підприємств - джерел підвищеної небезпеки .

Відомо, що визначальним чинником динаміки основного  джерела формування доходів страховика від страхової діяльності – страхових премій, виступають зміни величини та структури їх страхового портфеля. Тому, різноманітні проблеми і завдання фінансового менеджменту страхових компаній пов’язані із страховим портфелем як основним елементом моделі об’єкта управління у них.

Будь-який страховий портфель можна охарактеризувати за допомогою таких основних показників як величина ризику та норма доходу або прибутковість .

Дослідженню питань управління ризиками присвячені праці таких зарубіжних вчених, як Г. Марковіца, Д. Тобіна, В Шарпа, Є. Брігхема, в тому числі у страховій галузі Д. Хемптона, Д. Шаплико, В. Шахова. Проте проблема управління ризиками страхових операцій та ризиками страхового портфеля загалом досліджена недостатньо.

Під управлінням страховим портфелем необхідно розуміти процес планування, аналізу та регулювання величини та структури страхового портфеля за допомогою математичних методів і технічних прийомів, певного набору фінансових та страхових інструментів з метою забезпечення фінансової стійкості самого портфеля, досягнення максимального рівня доходу страхової організації, збереження величини її власного капіталу та фінансового забезпечення страхових зобов’язань .   

В основі формування ефективного портфеля лежить «сучасна портфельна теорія», окремі положення  якої були розроблені Г. Марковіцом, В. Шарпом та іншими науковцями.  «Портфельна теорія» базується на механізмі оптимізації портфеля при заданих критеріях співвідношення його доходності і ризику. Тобто, при формування портфеля страховик повинен прагнути забезпечити найбільш ефективне поєднання за ним ризику і доходності. 

Алгоритм  побудови оптимального страхового портфеля є наступним . По-перше, визначається очікувана доходність страхового портфеля за видами страхування. Очікувана доходність страхового портфеля – це середня величина доходності за окремими видами страхування. По-друге, розраховується очікувана рентабельність страхового портфеля за кожний досліджуваний період (роки або квартали).