Шпаргалка з "економіка організації"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

31. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.

Єдиним узагальнюючим  показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень  служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду. Їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни. внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, Що обчислюється на окремих стадіях відгворювального циклу “наука-вир-во експлуатація ”, дає змогу оціню-ісктивність певних технічних новин І нововведень з огляду ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій, підприємств-продуцентів і йємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обгрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень оору найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Вони начаються як різниця між результатами (продукцією, робоїі послугами у вартісній оцінці) і витратами на досягнення таки) певний розрахунковий період. Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних(Р_t°) і супровідних (Р_t^с) результатів: Рт= Р_t°+ Р_t^с

Основні результати обчислюються за формулами :Для засобів тривалого  користування - Р_t°=Цт*Vt*Wt; Для нових предметів праці - Р_t°= Цт(Vt/Dt) де Цт ціна одиниці продукції, що її виготовляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році т ; Vt-обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році т ; Wt  продуктивність засобів праці в році т ; Dt витрати предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використан ням цих предметів у році т. Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції. для оцінки внутрішньогосподарського  економіч ного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних новов ведень можна застосовувати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації);він дорівнює валовий дохід мінус валові витрати мінус амортизація мінус сплачені податки. З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — організаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективно сті організаційних нововведень, що належать до першої групи  здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхнього транспортування і зберігання.Ефективність безвитратних нових організаційних рішень визначають на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень

32. Загальне поняття, види і чинники формування виробничої потужності.

Вир-ча потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випу ску продукції заздалегідь визначених номе нклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресив ної технології та організації вир-ва.Три види потужності під-ва: проектну, поточну (факти чно досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектува ння, реконструкції (розширення) діючого або будівництва ново го під-ва Поточна (фактично досягнута) вир-ча потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов вир-ва (номенк латури і структури тру домісткості проду кції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислю ють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність під-ва.Резервна потужність повинна формуватись і постій но існувати в певних галузях національної економіки: електроене ргетиці і газовій промисловості, харчовій, транспортній, машинобудування та ін. галузі Величина вир-чої потужності під-ва формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:* номенклатура, асорти мент та якість продукції, що виготовляєть ся;* кількість встано вленого устаткування, розміри і склад вир-чих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року; * прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продук ції з вир-чих площ, нормативи тривалості вир-чого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється

33. Методи нормування витрат матеріальних ресурсів.

Норма витрати явл. собою  гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції  в умовах конкретного вир-ва з урахуванням необхід. застосув. технології та сировини найвищого гатунку. Структура номи витрати Н_в=R_ч+Q+q, де R корисна або чиста витрата матеріалу, Q технологічні відходи і втрати, q - інші технол. відходи і втрати, що виникають у процесі зберігання. Основні методи нормування витрати мат. рес.: 1) аналітично-розрах. , що базується на тех-економіч. обгрунтув. усіх елементів норми з використан. найновіших досягнень техніки і технології вир-ва. 2) Дослідно-лабораторний – визн. норм витрат шляхом проведення дослідів та досліджень, 3) звітно-статист. встанов. норм витрат виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного зниження норм у наступні роки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34. Поняття та основні елементи виробничого процесу.

Вир-чий процес—це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення проду кції. Основними елементами вир-чого проце су є процес праці як свідома діяльність лю дини, предмети та засоби праці Головною складовою виробничого процесу є техноло гічний процес- сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На під-вах здійснюються різноманітні вир-чі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автома тизації. За призначенням вир-чі процеси по діляються на основні, допоміжні та обслуго вуючі. Основні процеси — це процеси безпо середнього виготовлення основної продукції під-ва, яка визначає його вир-чий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.( заготівельнообробну та випу скну стадії) До допоміжних належать проце си виготовлення продукції, яка використову ється на самому під-ві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Обслуговуючі процеси забезпечують норма льні умови здійснення основних і допоміж них. До них належать складські, транспорт ні процеси.За перебігом у часі вир-чі проце си поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притама на циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках Безперервні процеси властиві вир-ву продукції, яка не має сталого об'єму й фор ми , тому їхній перебіг не потребує техноло гічної циклічності. За ступенем автоматиза ції розрізняють ручні, механізовані, автома тизовані та автоматичні процеси. Основною структурною одиницею вир-чого процесу є операція. Операція — це закінчена частина вир-чого процесу, яка виконується на одно му робочому місці, над тим самим предме том праці без переналагоджування устатку вання. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес

35. Принципи раціональної організації виробничого процесу.

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів вир-чого процесу, передусім зменшення номенкла тури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці під-ва, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Принцип пропорційності потребує узгод ження пропускної спроможності всіх частин вир-чого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозді лів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв'я заних ланок вир-ва пропорційна обсягу робіт, що виконуються Це відповідає умові П1/В1*М1=П2/В2*М2=П_n /В_n*М _n де п — кількість технологічно взаємозв'язаних підрозділів; П, В, М — у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох дета лей, вузлів, агрегатів, послідовне вир-во, яких потребувало б тривалого часу. Принцип прямо точності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоро тшим шляхом на всіх стадіях та операціях вир-чого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Принцит безперервності потре бує, щоб перерви між суміжними технологіч ними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах — хімічному, металургійному, енергетичному та ін Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів під-ва і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваніс тю.Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опера цій вир-чого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у вир-вах із важки ми та шкідливими умовами праці. Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни органі заційно-технічних умов, зв'язаних із перехо дом на виготовлення іншої продукції або з  модифікацією. Гнучкість вир-чого процесу уможливлює освоєння нової продукції в короткий термін і з меншими витратами Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб вир-ча система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам, Це досягається створенням техніч них та організаційних механізмів саморегулю вання і стабілізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

36. Типи виробництва та їх характеристика.

Тип вир-ва — це класифікаційна категорія вир-ва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи вир-ва: одиничне, серійне й масове. Одиничне вир-во характеризується широкою номенклату рою продукції, малим обсягом випуску один акових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне вир-во має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове вир-во характеризується вузькою номенклатурою продукцїї, великим обсягом безперервного й тривалого виготов лення однакових виробів Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій Коефіцієнт закріплення операцій(хар-зує рівень спеціа лізації робочих місць) — це середня кіль кість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислю ється за формулою:Кз.о.=Sm_i/M, де Кз.о.- коефіцієнт закріплення операцій; п – кіль кість найменувань предметів, які обробляю ться на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць; т,— кількість операцій, що їх проходить і-л предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць; М — кількість робочих місць, для яких обчислюється  Кз.о. Робочі місця одиничного вир-ва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливос тей устаткування. Останнє є універсальним, розміщується однотипними технологічними групами. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслі док частої зміни об'єктів вир-ва технологічних процесів потребує висококваліфікова них робітників-універсалів. Орієнтовно для одиничного виробництва  Кз.о. > 40.

На робочих  місцях серійного вир-ва викону ються операції над обмеженою номенклату рою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предмет ним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих високваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гну чких автоматизованих лініях. Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне вир-во поділяється на дрібно-серійне(20<Кз о<40) , середньосерйне (10<Кз о<20)велике серійне (1<Кз о<10) Робочі місця масового вир-ва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто Кз.о. = 1. Устаткування є вузько спеці алізованим, застосовується спеціальне осна щення. Принцип розміщення устаткування - предметний. Виконання елементарних опера цій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизо ваних системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

37. Методи організації виробництва.

Є два метода організації  виробництва: потоковий і непотоковий. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

-на робочих місцях  обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування

-робочі місця розташовані  однотипними робочими групами  без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій.

-предмети праці у процесі обробки переміщуються складними маршрутами, внаслідок чого існують великі перерви між операціями. Непотоковий метод має наступні модифікації: одинично-технологічний, партійно-технологічний, предметно-груповий.

Потокове виробництво – високоефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки:

-за групою робочих  місць закріплюється обробка  або складання предмета одного  найменування або обмеженої кількості  найменувань.

-робочі місця розташовуються  послідовно за ходом технологічного процесу

-технологічний процес  має високу коопераційну диференціацію,  на кожному робочому місці  виконується одна або декілька  подібних операцій.

-предмети праці передаються  з операції на операцію поштучно  або невеликими партіями згідно з ритмом роботи.

38. Суспільні форми організації виробництва.

Концентрація вир-ва означає його усуспіль нення через збільшення розмірів під-в, зосере дження процесів вир-ва,робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих під-вах. У господарській прак тиці виокремлюють три основні види конце нтрації: агрегатну— збільшення одиничної потужності або продуктивності технологіч них установок, агрегатів, устаткування; техно логічну — укрупнення вир-чих одиниць (цехів, відділів, виробництв) під-ва; заводську (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних під-в (заводів, фабрик, комбіна тів, вир-чих та інших об'єднань); що здійснює ться на засаді агрегатної та технологічної концентрації вир-ва. Показники рівня розвит ку: середній розмір під-ва, частка великих під-в, частка дрібних і середніх під-в. Спеціалізація, добре розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації вир-ва відображає процес зосередження діяльнос ті під-ва на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. До пред метне спеціалізованих відносять під-ва, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію; подєтадьно спеціалізованих — під-ва з виготовлення окремих деталей та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції; технологічно (стадійне) спеціалі зованих — самостійні вир-ва з виконання окремих стадій технологічного процесу ;