Шпаргалка з "економіка організації"

Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної  мети. Цю функцію виконує управління. У кожному підприємчтві виникає  необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов”язана з процесами поділу праці на підприємстві. Управління, яке у широкому розумінні являє собою діяльність, пов”язану з координацією інших людей, є складною системою і для того щоб більш глибоко зрозуміти його сутність необхідно розглянути його основні функції.

Функції управління –  це об”єктивно обумовлені загальні напрями  або сфери діяльності, які у  сукупності забезпечують ефективну  кооперацію спільної праці.

1) Планування – це процес визначення мети діяльності підприємства, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індівідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.

2) Організація – це процес формування структури системи, розподілення завдань, повноважень та відповідальності між членами організації для досягнення загальної мети її діяльності.

3) Мотивація – це процес, що спонукає членів організації до спільних погоджених дій, які забезпечують досягнення загальної мети.

4) Контроль – це процес вимірювання досягнутих за певний період результатів, порівняння досягнутого з запланованим та коригування діяльності, які у сукупності забезпечують виконання організацією своїх планів.

11. Методи управління діяльністю підприємств.

Реалізація функцій  управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління.

Методи управління – це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально – психологічні та організаційні методи управління.

1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно – грошових відносин.

2) Соціально – психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динамики, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів та прицомів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.

Управління підприємством  здійснюється всією системою методів  управління. Організаційні методи створюють  передумови використання економічних  методів. Соціально – психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12. Поняття і типи організаційних структур управління сучасними підприємствами.

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів  організаційних структур управління.

1) Лінійна організаційна структура управління – це така структура між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.

2) Функціональна організаційна структура управління – це така основу якої становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничій підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства.

3) Лінійно – функціональна організаційна структура управління – це така, яка спірається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі., ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер) , а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомогають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам фунціональних відділів апарату управління.

4) Дівізіональна організаційна структура управління – така, яка характерна тим, що кожний виробничій підрозділ (дівізіон, відділення) корпорації має свою власну, досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації. Дівізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища.

5) Матрична організаційна структура управління – це така, в якої поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно – спеціалізовані ланки – проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Використання матричної  структури виправдано в умовах високодинамічного середовища , підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит”євого циклу.

13. Персонал підприємства: поняття, класифікація і структура.

Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працевники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними, економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари – друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур”єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або меньш вузька разновідність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників  за квліфікаційним рівнем базується  на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних функцій обумовленної складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14. Методи визначення чисельності окремих категорій персоналу.

/метод коректування базової чисельності:

 де Ч — чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;

Ч— базова (очікувана) чисельність, осіб;

Д^—плановий темп зростання обсягу виробництва продукції,

%; ДЧ — сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб.  Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції Чпл=(St)/Трп*Квн  де £— повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин; Т ^— розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин (табл. 4.2);

К — очікуваний коефіцієнт виконання норм.

Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормують-ся( ч^ ), розраховується за формулою

де Ti- планова трудомісткість одиниці і-того виду виробу, нормо-годин, mi – кількість виробів і-того виду , одиниць, n кількість видів виготовлюваних одиниць. Чисельність основних робітників, айнятих на зайнятих на ненормованих роботах (Чпл^ос-) контроль технологічного процесу управління апаратами . Чпл^ос =(m₀*Пзм*Кro)|Ноб ,де m_{0- кількість обєктів, що обслуговуються, Пзм кількість змін роботи на добу, Кro коєфіцієнт переводу явочної чисельності}  в обліку, Щоб норма обслуговування одного агрегату  

Чисельнысть робытникців  для яких неможливо встановити норми  обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт. Чпл^б

Чпл^б  =Прм*Пзм*Кro

Прм кількіст робочих  місць.

15. Сучасна система управління персоналом підприємства. Сучасна кадрова політика має бути спрямована на ринкові умови господарювання . Під системою правління розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів під-ва галузевих органів та органів центр. Виконавчої влади; вона охоплює низку функціональних підсистем. До яких належать : умови праці (охорона праці і техніка безпеки), трудові відносини( взаємодія керівників із провспілками, управління конфліктними ситуаціями,) оформлення та облік кадрів (приймання, звільнення,професійна орієнтація), маркетинг, прогнозування і планування персоналу (аналіз ринку праці, прогнозування потреби), розвиток трудового потенціалу ( підвищення кваліфікації, робота з кадровим резервом), стимулювання праці (управління трудовою мотивацією, застосування форм участи в прибутку), надання юредичних послуг ( вирішення правових питань трудових відносин),створення необхідної соціальної інфраструктури ( організація громадського харчування, видпочинку), вибір і застосування організаційгих структур управління ( розробка штатного розпису).
16. Сучасні системи найму працівників фірми.

Одним з важливих етапів реалізації вибраної системи управління персоналом є практичне здійснення набору необхідних фірмі категорій  працівників.

Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить передовсім від різниці між наявною чисельністю та майбутніми потребами. Розрізняють зовнішні та внутрішні джерела набору. До зовнішніх належать ті, що забезпечують поповнення персоналу через:

— державні бюро з працевлаштування, регіональні біржі праці;

— комерційні (у тім  числі міжнародні) підприємства та організації з працевлаштування;

— систему контрактів підприємств з вищими, середніми спеціальними та професійно-технічними навчальними закладами;

— об'яви в пресі, на радіо, телебаченні, у розклеюваних афішах тощо. внутрішні джерела набору, а саме:

— підготовку робітників через учнівство на підприємстві;

— просування по службі своїх працівників (можливо з  перепідготовкою), що потребує менших витрат, створює ліпший моральний  клімат на підприємстві;

— пряме звертання до своїх працівників з проханням рекомендувати на роботу їхніх друзів та знайомих;

• регулярне інформування всього колективу працівників про наявні вакансії тощо.

Недоліком такого підходу  є фактичне обмеження припливу нових  людей з можливими нестандартними поглядами на процес управління певною сферою діяльності, які могли б бути дуже корисними.