Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Января 2014 в 11:51, шпаргалка
Поняття, місія і напрямки діяльності підприємства.
Правові основи діяльності підприємства.
Класифікація підприємств.
Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта тощо. Кожне підприємство є юридичною особою, має закінчену систему звітності та обліку, системний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак.
Головні напрямки діяльності:
-вивчення ринку товарів, абоситуаційний аналіз
-інноваційна діяльність
-виробнича діяльність
-комерційна діяльність
-післяпродажний сервіс
Кожне підприємство має свою місію, або генеральну мету, тобто чітко окреслену причину його існування. У більшості випадків місією сучасного підприємства можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. На основі місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі.
Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.
Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами.
Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.
Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:
1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)
2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні).
3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані).
4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства).
5)галузево-функціональний
вид діяльності (промислові, сільськогосподарські,
будівельні, транспортні, торгівельні,
виробничо-торгові, товарно-
6)технологічна і
7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).
Існують також добровільні об’єднанн підприємств:
1)асоціації – найпростіша
форма договірного об’єднання
підприємств з метою постійної
координації господарської
2)корпорація – договірне
об’єднання господарчих суб’
3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.
4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.
5)картелі - договірне
об’єднання підприємств
6)синдикати – організаційна
форма існування різновиду
7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.
8)холдінги – державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.
9)фінансові групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.
Існують також добровільні об’єднанн підприємств:
1)асоціації – найпростіша
форма договірного об’єднання
підприємств з метою постійної
координації господарської
2)корпорація – договірне
об’єднання господарчих суб’
3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.
4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.
5)картелі - договірне
об’єднання підприємств
6)синдикати – організаційна
форма існування різновиду
7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.
8)холдінги – державницьке
інтегроване товариство, що само
безпосередньо не займається
виробничою діяльністю, а використовує
свої фінансові кошти для
9)фінансові групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.
У широкому розумінні, ринок – це місце прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. У вужчому розумінні, ринок – це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками і споживачами у процесі купівлі-продажу товарів.
Ф-ції ринку:
Структура ринку:
- Територіально-просторова організація (види - 1. місцевий, 2. регіональний, 3. національний, 4. транснаціональний, 5. світовий).
У досить складному макросередовищі, що оточує підприємство, діє значно більшеа кількість чинників, ніж у макросередовищі. Цим чинникам властивий рівень варіантності, невизначенності та непередбачуванності можливих наслідків. Така дія факторів макросередовища обумовлена тим, що вони впливають на підприємство і суб”єкти його оточення, макросередовище не прямо, а опосередковано. До основних факторів макросередовища, за якими підприємство має уважно стежити та првильно оцінювати пов”язані з ними загрози чи зиски при розробці підприємницької стратегії, відносяться: економічні, екологічні, політичні та міжнародні.
Всього є 7 інтегрованих факторів макросередовища: 1) Природні (Наявність ресурсів за видами. Ступень освоєння і використання ресурсів). На підприємстві враховуються при розробці національної стратегії імпорту ресурсів (продукції), обгрунтуванні власних і зарубіжних інвестицій, розвитку виробництва відповідних видів продукції, політики ресурсозбереження. 2) Демографічні (Чисельність і статевий склад населення. Территориальний розподіл. Частка активного населення). На підприємстві враховуються при виборі перспективних напрямків підприємницької діяльності щодо задоволення потреб різних верств населення та забезпечення виробництва необхідними трудовими ресурсами. 3) Науково – технічні ( Науково – технічна політика держави. Рівень технології. Технічний рівень і якість продукції). На підприємстві враховуються при визначенні попиту ринку, приоритетів інвестування інноваційних проектів, організації нових виробництв з використанням новітньої технології. 4) Економічні (Ступінь державного регулювання економіки. Система оподаткування. Мінімальний розмір заробітної плати і пенсії). На підприємстві враховуються шляхом постійної діагностики і оцінки можливих для підприємств наслідків зміни економічних важелів та регуляторів. 5) Екологічні (Екологічна безпека оточуючого довкілля. Екологізація виробництва). На підприємстві враховуються при обгрунтуванні і реалізації проектів екологізації виробництва, включаючи забезпечення безпечних умов виробництва і виготовлення екологічно чистої продукції. 6) Політичні (Політична стабільність у суспільстві. Вза”ємодія законодавчої і виконавчої влади. Професійний рівень політиків). На підприємстві враховуються шляхи впливу на владні акції держави, недопущення пртистоянь у суспільстві, некомпетентного втручання \ впливу\ політиків у прцеси управління економікою. 7) Міжнародні (Науково – технічне співробітництво. Обсяги експорту і імпорту продукції. Підготовка кадрів). На підприємстві враховуються при встановленні прямих контактів з закордонними партнерами і створенні спільних підприємств, розробці стратегії розвитку виробництва і підготовки кадрів.
Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідноси ни між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргів.