Шпаргалка з "економіка організації"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17. Виробничі фонди підприємства: змістова характеристика і структура.

Виробничі фонди складаються  з основних, оборотних. Основні фонди  – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у вир-ві тривалий час у своїй незмінній споживній  формі, а їхня вартість переноситься конкретною паруею на ватість продукції , що виробляється, частинами в міру спрацювання. Три групи основних фондів:

Перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;

Друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

Третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.'

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовува ну в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну

техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки  шахт, газові й нафтові свердловини. Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі ,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

18. Оцінка, класифікація і структура основних фондів.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві  тривалий час у своїй незмінній  споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовленої продукції частинами в міру споживання. Найбільше значення на практиці має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Існує також поділ основних фондів на дві частини:

-активну (яка безпосередньо  приймає участь у виробничому  процесі)

-пасивну (що створює  умови для здійснення процесу виробництва).

Співвідношення окремих  видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову структуру  основних фондів. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів основними серед яких є:

-виробничо-технологічні  особливості підприємства

-НТП

-ступінь розвитку  різних форм організації виробництва

-відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових О.Ф.

-вартість будівництва виробничих  об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування

       -територіальне  розміщення підприємства

19. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та застосовуванні форми їх усунення.

Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори. розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.'

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес , що його розраховують за формулою  Ктес=1-((В1/Во)*(По/П1))   де Во , В1 — повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці; По, П1, — відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник).До форм усунуння спрацювання і старіння засобів праці належать: ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20. Амортизація та форми відтворення основних фондів.

Основні фонди протягом свого існування зазнають фізичного  а також техніко-економічного старіння. Під фізичним спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище  втрачання ними своїх первісних  техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості. В свою чергу фізичне спрацювання буває усувним та неусувним. Техніко-економічне спрацювання о.ф. – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом НТП. Техніко-економічне спрацювання теж в свою чергу ділиться на повне та часткове.

Амортизація о.ф. – це процес перенесення авансованої  раніше вартості усіх видів засобів  праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини о.ф. кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості о.ф. Розрахунок норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення о.ф. здійснюють централізовано за формулою: Нав = Ф-Л / Ап*Ф, де

Ф – балансова вартість о.ф.; Л  – ліквідаційна вартість; Ап – амортизаційний період.

21. Визначення та елементний склад оборотних фондів.

Оборотні фонди –  частина виробничих фондів у вигляді  певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в  кожному виробничому циклі ,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять сою вартість на вартість продукції що виробляється. до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари. Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва). Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво. Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру.

22. Нормування обігових коштів підприємства.

Оборотні кошти  — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

• Норматив оборотних коштів у виробничих запасах. ;   Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх І відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобо вого споживання матеріалів у вартісному виразі на ^г. норму їхнього запасу в днях.У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів . Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача. • Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннв^ок ) можна визначити, користуючись формулою

 Ннв^ок  =Vд*Тц*Кнв

де Vд — середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;

Тц— середня тривалість виробничого циклу у днях;   Кнв — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеній ного виробництва. • Норматив оборотних коштів у інших нормованих елементах. Окрім виробничих запасів і незавершеного виробництва, до нормованих елементів оборотних коштів належать також витрати майбутніх періодів і залишки готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних  коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відра-хунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції ви-значається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу). сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23. Поняття, види і суттєва характеристика нематеріальних ресурсів підприємства.

Немат.ресурсы– составная часть потенциала пр-тия, способная приносить эк.пользу в течение длит.рериода , для кот.харак-рны: отсутствие матер.основы получения доходов, неопределенность размеров будущей прибыли от их использования. Виды: 1) Промышленная собственность,2)Интеллект.соьственность, 3)прочие. Об»екты пром.собств-ти: изобретение – рез-т творч.деятельности чел-ка в любой отрасли технологий, пром.образец- художественное решение товара, полезная модель – контсруктивное решение устройства, товарный знак, знаки обслуживания .Об»екты интеллект.собственности: программное обеспенчение ЭВМ, банки и базы данных, базы и банки знаний. Прочие об»екты: ноу-хау, рационализаторское предложение, наименование , местопроисхождения товара, гудвил, имидж, репутация.

24. Нематеріальні активи підприємства: поняття, елементний склад, оцінка і строки зношування (старіння).

Немат.активы – право на использование объектов пром. и интеллеклуальной собственности и др. имуществ. права. Элементный состав: Право на объекты пром.собственности, автор.право, право на использование др.нематериальных ресурсов, право на пользование землей и др.природными ресурсами, организационный расходы на создание пр-тия. Охрана права собственности :1)пром.собственности – путем выдачи патентов и свидетельств.2) интеллект.- путем реализации авт.права. Патент- это док-т, дающий лицу или организации исключит.права на изобретение , пром.образец, полезную модель. Свид-во – док-т на товарный знак. Авт.право – с-ма правовых норм, определяющих положение авторв и их отношения с др.контрагентами. Реализация права собств-ти: 1)путем использования самим собственником,2)путем передачи такого права др.заинтересовааной стороне в форме лицензионного соглашения. Лиц-ия- разрешение использовать технич.достижение или др.немат.ресурс в течение определ.срока за обусловленное вознаграждение.Виды лиц-ий:добровольное, рпинудительное, обычное , исключительное , полное, патентное, безпатентное. Методы оценки :1)по себестоимости, 2)по покупной ст-сти?3)по рыноч.стоим-ти. Норма износа опред-ся самим пр-тием в зависимости от срока полезного испытания. Если это невозможно, то норма должна быть установлена в размере не менее 10%.

25. Поняття, склад і структура інвестицій.

Інвестиції— це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у під-ку діяльність (для одержання прибутку).Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається інвесто ром, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуван ням).Класифікація інвестицій за обєктами вкладання коштів: реальні та фінансові, за характером участі інвесторів : прямі і непрямі , за періодом інвестування: короткотермінові та довгострокові, за формою власності інвестиційних ресурсів  приватні державні іноземні , спілюні, за регіональною ознакою: внутрішні, закордонні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових “капітальних” (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, .що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордон ні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними.Прямі- це безпосередня участь інвестора у процесі вибора обєктів інвестування, вкладання коштів у ці обєкти. Не прямі це процес інвестування який, здійснюється іншими особами, якими можуть бути інвестиційні чи фінансові посередники.