Основні напрями удосконалення організації праці на підприємстві

Досягнення   ефективних   рішень по організації робочих місць і систем їхнього   обслуговування полегшується використанням розроблених типових проектів   організації праці для масових професій робітників та службовців. Типовий   проект організації праці - це, як правило, зосередження передового досвіду організації праці, в якому знаходять висвітлення всі принципові питання організації праці, в тому числі питання оснащення і планування робочих місць, організації їхнього обслуговування.

5.  Умови праці  і  фактори  їх  формування

Перебуваючи   на   роботі, людина   витрачає   комплекс   життєвих сил і енергії   не лише на досягнення певних результатів праці, але й на реакцію організму, пов'язану в умовами праці. Умови праці - це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на працездатність і здоров'я людини в процесі виробництва. На працівника у виробничому середовищі впливає велика кількість зовнішніх факторів, що за своїм походженням  можуть  бути   розділені на дві групи. Перша містить у собі фактори, що не залежать від особливостей виробництва, серед   них – географічно-кліматичні, обумовлені географічним районом і кліматичною зоною розміщення підприємства, і соціально-економічні, котрі залежать від соціально-економічного ладу суспільства і визначають положення  трудящого  в   суспільстві. Вони   знаходять своє вираження в трудовому законодавстві, в сукупності соціальних благ і гарантій.  Друга  група містить у собі фактори, що залежать від особливостей виробництва і його колективу. Ці фактори формуються, з одного боку, під впливом особливостей техніки, технології, економіки й організації виробництва (виробничо-технічні), а з іншого - під впливом особливостей трудового колективу (соціально-економічні).

Група виробничо-технологічних факторів найбільша. До неї входять:

1. техніко-технологічні фактори - особливості техніки і технології, рівень

механізації й автоматизації праці;

2. санітарно-гігієнічні фактори - температура, вологість, рівень шуму;

3. фактори безпеки, що гарантують захист працівників від механічних

ушкоджень, поразок струмом;

4. інженерно-психологічні фактори - комфортність на робочих місцях,

досконалість конструкції і планування техніки;

5. естетичні фактори - архітектурно-планувальні рішення інтер'єра й

екстер'єра;

6. господарсько-побутові фактори – організація  внутрішньо-змінного

харчування працівників, наявність і стан умивальників, душових, туалетів.

Соціально-психологічні фактори – соціально-демографічна структура колективу, сукупність інтересів, ціннісних орієнтацій працівників, стиль керівництва. Ці  фактори  формують  морально-психологічний  клімат  у  колективі.

Таким чином, на людину і її працездатність впливає велика і складна сукупність  факторів, які необхідно враховувати, щоб створити найбільш сприятливу обстановку.

Визначення  умов  праці  на   конкретному   підприємстві   проводиться   для того, щоб, по-перше, виявити напрямки і шляхи їх покращення, і по-друге, щоб компенсувати   працівникам   шкідливий   вплив  умов   праці  на  їхнє   здоров'я   у грошовій   та іншій формах (вища заробітна плата, пільги у пенсійному забезпеченні, спеціальне харчування тощо). Основним  завданням  вивчення  умов праці   залишається   пошук   можливостей   створення на робочих місцях нормальних   умов  для  роботи  за  такими  напрямками:

1. технічний  (  створення  нової  техніки, що забезпечує збереження здоров'я і мінімізацію витрат праці);

2. технологічний (впровадження нових технологічних режимів, що дозволяють   виводити людей із безпосередньо робочих зон);

3. організаційний, психофізіологічні і соціальні (оздоровлення виробничого середовища, підвищення інтересу до роботи та її результатів);

4. естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, які застосовуються у виробництві).

6.  Планування й облік праці

Необхідною  складовою   частиною   організації праці служать його планування й облік. Планування праці як установлення пропорцій праці, його продуктивності, чисельності персоналу, фонду заробітної плати для виконання виробничої   програми  -  частина  загальної  системи, що забезпечує функціонування праці. Облік праці служить необхідною передумовою для встановлення  результативності  праці, його  оплати  і   матеріального стимулювання.

Питання  оплати  і  матеріального стимулювання працівників представляються також  складовою  частиною  організації  праці. Ефективна організація праці на може бути досягнута без чіткого дотримання встановлених правил і порядку на виробництві, тобто без дисципліни праці.

7.  Дисципліна праці

Поняття  "дисципліна"  стосовно людської діяльності означає чітке

дотримання  встановленого порядку, загальновизнаних або директивно встановлених правил. Дисципліна як ознака людської діяльності виховується, встановлюється  і  зміцнюється  під  впливом  таких  чинників:

а) примушення з боку авторитетної влади або вплив соціальної необхідності викликають примусову дисципліну, яка може втримуватися неекономічними або економічними методами, але швидко руйнується при ослабленні дії чинників, що її утримували;

б) усвідомлення необхідності дотримання юридично встановлених або традиційних норм і правил, схвалення їх як таких, що в кінцевому підсумку відповідають  власним  інтересам, означає  добровільну, свідому дисципліну, яка є набагато  надійнішою  і  тривалішою, ніж  примусова, і  не    потребує  контролю за її дотриманням;

в) внутрішнє самопереконання людини, що висуває до себе особисто високі вимоги і постійно виконує їх, означає самодисципліну, що є однією з основних характеристик цілеспрямованої, сильної особистості.

На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, планову, фінансову, договірну. Така  розмаїтість  визначається тим, що різні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, які трактують  дотримання  встановлених  ними   правил   як   відповідну   дисципліну. Так,   дотримання   працівниками   правил внутрішнього трудового розпорядку, норм, внутрівиробничого поводження відноситься до трудових дисциплін. Точне виконання усіх вимог технології по кожнім виробничому процесі складає дисципліну   технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих задач, виконання посадових інструкцій, дотримання правил охорони праці, пожежної безпеки складають виробничу дисципліну. Поняття дисципліни праці поєднує перераховані різновиди дисциплін і виявляється у свідомому виконанні працівниками своїх службових обов'язків.

Зростання  значення дисципліни в наш час зумовлене дією таких чинників:

1. ускладненням виробничих зв'язків на підприємствах, в галузях, в економіці в цілому;

2. зростанням ціни одиниці робочого часу, який може втрачатися внаслідок порушення дисципліни праці в сучасному високомеханізованому і автоматизованому виробництві в зв'язку з залученням у виробничий процес велетенської кількості високо продуктивних і дорогих знарядь праці;

3. висуненням на перший план в структурі професійних вимог свідому дисципліну праці, що ґрунтується на широкому соціальному світогляді та високому інтелекті працівників;

4. підвищення вимоги відповідальності кожного працівника за кінцеві результати своєї праці, її високу якість і абсолютну надійність шляхом принципових змін в системі господарського управління. [3, с.160]

В умовах ринкової економіки підприємство не зможе досягти успіхів у конкурентній боротьбі, якщо у трудовому колективі не пануватиме висока дисципліна праці, що ґрунтується на колективній і особистій зацікавленості працівників  у  високих   кінцевих  результатах  діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  СТАНУ  ОРГАНІЗАЦІЇ  ПРАЦІ  НА  ПІДПРИЄМСТВІ

 

2.1 Організаційна  структура  управління

 

Одним  із  найважливіших  елементів  внутрішнього  середовища підприємства   є  його   організаційна  структура управління.

Організаційна структура управління (ОСУ) - одне з ключових понять менеджменту, тісно зв'язане з метою, функціями, процесом управління, роботою менеджерів  і  розподілом   між  ними повноважень. В рамках цієї структури протікає весь управлінський процес (рух потоків інформації і прийняття управлінських рішень), в  якому  беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації. [19, с. 108]

 Організаційна   структура   регулює: розподіл  завдань по відділам і підрозділам підприємства; компетентність  відділів та підрозділів у вирішенні певних проблем; загальну взаємодію   відділів та підрозділів. Організаційна структура має безпосередній вплив на реалізацію стратегії підприємства, його взаємодію  із   зовнішнім  середовищем та ефективне вирішення поставлених завдань.

Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов`язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. ОСУ визначається також як форма розподілу і кооперації   управлінської   діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління  по   відповідних   функціях, направлених   на   рішення поставлених задач і досягнення наміченої мети. З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії  між  її  складовими органами ,що входять в  управління   і   працюючими   в   них   людьми.

Склад  організаційних  функцій   передбачає   три   основні   фази, кожна з яких, в свою чергу, теж складається з трьох етапів (табл.2.1) [21, с. 336]

Таблиця 2.1

Фази  організаційного  процесу

№ з/п	Основні фази організаційного процесу	Функції, що здійснюються в межах кожної фази
1	2	3
1	Фаза почину (ініціювання) бере початок від першого задуму організації до стадії реального формування апарату організації	а)  визначення завдань організації;  б)визначення способів їх вирішення;  в) забезпечення  здійснення.
2	Фаза  облаштування  (координації) триває від початку формування до поточної діяльності	а) визначення системи необхідних видів діяльності; б) визначення складу виконавців; в) забезпечення стимулювання виконавців.
3	Фаза розпорядча (адміністрування) здійснюється  у  сформованому  апараті за визначеними напрямами як поточне керівництво діяльністю організації	а) делегування повноважень та обов'язків; б)  визначення     змісту розпоряджень; в) забезпечення виконання розпоряджень.

 

Практичним результатом виконання організаційної функції є: затвердження структури виробництва, структури органів управління, схеми взаємозв'язків між підрозділами; регламентація функцій, підфункцій, робіт і операцій, встановлення прав й обов'язків органів управління та службових осіб; затвердження положень, інструкцій; підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керуючій та керованій системах.

Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Ланка управління – відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.

Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).