Основні напрями удосконалення організації праці на підприємстві

б) технологічний  поділ праці –  передбачає  поділ  за фазами, видами робіт, виробами, вузлами, деталями, технологічними операціями. Він визначає розміщення працівників відповідно до технології виробництва й у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. При вузькій спеціалізації в роботі з'являється монотонність, при занадто широкій – підвищується ймовірність неякісного виконання робіт. Відповідальна задача організатора праці складається в забезпеченні оптимального рівня технологічного поділу праці. Різновидами цієї форми поділу є  подетальний, предметний  і  поопераційний   поділ праці;

в) професійний поділ праці відбувається між групами працівників за ознакою однорідності виконуваних ними робіт  і  залежить  від  знарядь  і   предметів  праці, технології виробництва. Під  впливом цих чинників відтворюються  зміни  в професійному поділі праці, що характеризується зростанням  кількості  професій  механізованої  праці, скороченим переліком вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Виходячи з цієї форми поділу праці, встановлюється необхідна чисельність працівників різних професій.

Кваліфікаційний поділ праці - це поділ за складністю і точністю робіт відповідно до професійних знань і досвіду роботи і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції. Поділ  праці  тут здійснюється за рівнем кваліфікації працівників, виходячи з необхідної кваліфікації робіт.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва й праці. Він є необхідною передумовою   організації   виробництва   та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дозволяє організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметі праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної і соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати процес поділу праці можна доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності   використання   робочої   сили і обладнання, враховуючи також витрати   на   проектування   та організацію виробничих процесів і нормування праці. З   соціальної   точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності  та надмірної праці.

Органічно зв'язане з поділом праці  її  кооперування, що означає досягнення раціональних  пропорцій  в  затратах   праці   різних   видів і передбачає встановлення системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії працівників і підрозділів   між  собою, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Існують наступні форми кооперації праці:

1. Міжцехова   кооперація спеціалізованих цехів, спрямована на забезпечення злагодженої їхньої взаємодії по випуску кінцевої продукції підприємства;

2. Внутрішньо - цехова  кооперація спеціалізованих ділянок, мета якої - взаємоув'язка  їхньої  діяльності  щодо  випуску кінцевої продукції цеху;

3. Внутрішньо - дільнична  кооперація  окремих працівників чи виробничих бригад по випуску закріпленої за ділянкою продукції;

4. Внутрішньо - бригадна   кооперація, що   поєднує   робітників, які спільно виконують єдине для бригади виробниче завдання і несуть колективну відповідальність   за результати праці бригади.

Найважливішим напрямком удосконалювання поділу і кооперації праці є

сумісництво професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна робота, великий   простір   для   прояву   ініціативи   робітників   у  доцільній   кооперації праці дає організація праці в комплексних бригадах з частковою чи повною взаємозамінністю.

Сумісництво професій - це виконання протягом нормальної тривалості

робочого дня, поряд  з роботами по основній професії, робіт за другою чи декількома професіями. Сполучення професій доцільно застосовувати на тих роботах, де  мають  місце  тривалі  технічні   перерви   при виконанні робіт з основної   спеціальності, а також там, де при роботі на верстатах (при обслуговуванні агрегатів) мається  машино   вільний час, тобто час, у впродовж якого робітник при працюючому верстаті (агрегаті) вільний від необхідності його обслуговування.

Оволодіння суміжними професіями має велике економічне і соціальне значення  навіть  у  тих  випадках, коли   вільного   часу   протягом   робочого  дня ні, але робота відрізняється монотонністю. У  таких  умовах  доцільна  зміна  праці, зміна операцій, перехід за графіком з одного робочого місця на інше, що веде до збільшення розмаїтості праці, підвищенню його змістовності і привабливості, сприятливо позначається на здоров'ї і настрої працівників, на економічних результатах праці. Оволодіння суміжними професіями необхідне також на тих ділянках виробництва, де відсутнє стабільне завантаження працівників, на роботах мало престижних і фізично важких.

На роботах, виконуваних  робітниками  однієї   професії, одержало  поширення   розширення  зон   обслуговування, що   має   на меті більш раціональне використання робочого часу, а також більш повне розвантаження устаткування (наприклад багатоверстатне обслуговування, коли одним чи групою робітників одночасно обслуговуються кілька верстатів. Ручні операції на кожнім з цих верстатів, що обслуговуються, здійснюються послідовно, після чого верстат до наступної ручної операції працює в автоматичному режимі).

При   поділі   і   кооперації   праці   зважується   питання: хто і що буде робити, як і з ким буде взаємодіяти. Для організації  високопродуктивної  праці  необхідно також вирішити і таке питання: як, яким способом варто виконувати роботу.

3.  Розробка раціональних прийомів  і  методів  праці

Спосіб   виконання   роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: з великою чи з меншою кількістю рухів, більш-менш уміло, з витратою різної кількості часу і фізіологічної енергії. Установлення способу найбільш ощадливого виконання кожної   дії, прийому, операції, кожної   роботи – це відповідальна задача організатора   праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи   побудову  і   координацію   рухів, вибір   зручної   робочої пози, способу   володіння   інструментом  і  керування  машинами  і  механізмами.

Основною   одиницею   поділу праці є виробнича операція, під якою розуміють  частину   трудового   процесу, виконувану  одним  чи  групою  робітників на одному робочому місці, над одним предметом праці. Зміна хоча б однієї  з  цих  ознак  означає   завершення  однієї   операції і початок іншої. Операція, в свою чергу, складається з прийомів, трудових дій і рухів.

Трудовий рух являє собою однократне переміщення рук, ніг, корпуса в процесі праці (наприклад  простягнення  руки до деталі).

Трудова  дія - це  сукупність  трудових  рухів, які  виконують   беззупинно і які  мають цільове призначення.

Трудовий прийом - це сукупність трудових дій, об'єднаних одним цільовим призначенням, який  представляє  собою  закінчену  елементарну роботу .

Спосіб виконання виробничого завдання, що  характеризується  визначеним складом і послідовністю дій, прийомів, операцій  утворить  метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектуватися разом з проектуванням технологічного   процесу. Результати   проектних розробок заносять до карт прийомів  і методів праці, карт організації праці, в інструкційні чи технологічні карти. Їх використовують для навчання робітників раціональним прийомам і методам  праці, для  контролю  й  аналізу роботи; вони  служать  відправною  точкою для подальшого удосконалення трудового процесу.

Задача   виявлення раціональних прийомів праці вирішується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робітників, що значно перевищує норми праці, які застосовують ефективні способи ведення трудового процесу. Раціональні   прийоми   і   методи праці, досвід новаторів виробництва поширюються різними способами. Для цих цілей використовують систему підготовки  і  підвищення  кваліфікації  кадрів, семінари, навчальні курси тощо.

4.  Організація робочих місць

Необхідним  елементом  організації   праці є організація робочих місць з

метою створення на кожному з них необхідних умов для   високопродуктивної і високоякісної праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімальному нервовому напруженню працівника.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності одного робітника чи групи робітників, оснащене необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення і планування, підлегле цілям виробництва. Робоче місце як місце   зайнятості   людини визначає умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці та відпочинку, характер праці.

Робочі  місця  класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер   розміщення в просторі.  Залежно  від кількості виконавців   розрізняють   індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне  робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації   розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації - робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами. Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана).

Оснащення   робочого   місця   складається   з   сукупності   засобів, необхідних для здійснення виробничого процесу. До них відносяться: основне технологічне і допоміжне устаткування, технологічне оснащення - робочий і міряльний   інструмент, пристосування, запасні  частини, організаційне   оснащення - засоби   зв'язку   і сигналізації, робочі  меблі, тара, робоча    документація, засоби комунікації   для подачі на робоче місце сировини, матеріалів, енергії, господарський   інвентар   для   підтримки   чистоти  та порядку.

Повне і комплексне оснащення робочого місця дозволяє щонайкраще організувати процес праці. Для  цього  необхідне  раціональне  планування  засобів оснащення  робочих  місць – розміщення їх таким чином, щоб забезпечувалася зручність  їхнього   обслуговування, вільний   доступ   до   механізмів   і   окремих вузлів, що вимагають регулювання і контролю, економія рухів і переміщень працівника, зручна поза, гарний огляд робочої зони, безпека праці, економія виробничої  площі, наявність  проходів, під'їздів.

Рівень   організації   праці на робочому місці залежить від досконалості системи  його обслуговування. Організація обслуговування робочих місць припускає своєчасне забезпечення робочих місць усім необхідним, включаючи технічне обслуговування - налагодження, змащення, регулювання, ремонтне і міжремонтне обслуговування; забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами; подачу необхідних видів енергії - тепла, електроенергії; між операційний і фінішний контроль якості продукції; господарське обслуговування - прибирання, чищення; транспортне обслуговування та ін.

Щоб організувати обслуговування робочих місць, необхідно вирішити наступні питання:

1. визначити, які види обслуговування необхідні на кожному робочому місці;

2. за кожним видом обслуговування встановити його норму, тобто обґрунтувати обсяг обслуговування в зміну, місяць, рік;

3. установити регламент обслуговування, тобто графік, періодичність і послідовність;

4. закріпити виконання обов'язків по обслуговуванню за строго визначеними   виконавцями.

Ефективність  обслуговування   робочих   місць може бути досягнута лише при   дотриманні принципу попередження обслуговування, що передбачає виконання  відповідних робіт до того, як процес виробництва перерветься в силу несвоєчасного їхнього виконання; принципу оперативного обслуговування – швидкості   реагування   на   можливі   збої   виробництва; принципу   комплексності, що  виражається в забезпеченні різнобічного обслуговування за всіма  його видами; принципу  плановості, що полягає в проведенні розрахунків потреб у видах, термінах і обсягах обслуговування кожного робочого місця.

Прогрес  у  системах  обслуговування  робочих  місць   складається  в  переході   від   чергового   обслуговування, тобто обслуговування за викликом з місця  виробництва, до  стандартного   обслуговування, заснованого   на розрахунках норм обслуговування і реалізації планово-попереджувального проведення обслуговуючих робіт.