Діагностика фінансової кризи на підприємстві

Своєчасна, повна  й достовірна інформація про стан підприємства визначає майбутню стратегію поводження підприємства, від якої залежить його подальше існування, тобто комплексний підхід в антикризовій діагностиці формує основні домінанти успішності реалізації антикризових заходів.

Сучасна діагностика  повинна не тільки забезпечувати  інформацією про стан справ на підприємстві, а й ідентифікувати несприятливі тенденції ще на стадії потенційної кризи. Із цих позицій зміст діагностики полягає в спостереженні за процесом функціонування економічного об'єкта з метою своєчасної сигналізації про появу несприятливих явищ, оцінки та видачі рекомендацій для їх ідентифікації, що дозволяє полегшити процес ідентифікації слабких сигналів на стадії проактивного управління. Крім того, з методологічної точки зору діагностика орієнтована на розробку та прийняття управлінських рішень, на вибір антикризових заходів для подальшого розвитку підприємства [3].

В останні роки на вітчизняних підприємствах домінує  активне антикризове управління_: засноване на фінансовому аналізі, що носить реактивний характер, тобто аналіз проводиться вже в ситуації гострої кризи. Найчастіше основною метою даного аналізу є, як би парадоксально це не звучало, з урахуванням сучасних норм господарювання усього лише впровадження антикризових заходів. На даний час проведений аналіз зобов'язаний не тільки оцінити ситуацію на підприємстві з погляду єдиноразової ефективності антикризової програми, а й оцінювати його потенціал, його фінансову стабільність до криз у майбутньому.

Дослідження, проведені  в області антикризового регулювання, показують, що основними причинами виникнення кризи на підприємстві є екзогенні фактори, тобто це свідчить про високу кореляцію розвитку підприємства з  його зовнішнім середовищем. Наявність даного взаємозв'язку між екзогенним і ендогенним середовищем підприємства не можна однозначно назвати негативним, оскільки позитивна зміна в зовнішньому середовищі приведе до зрушення у внутрішньому, однак події, що відбуваються в національному просторі, свідчать про зворотне. Підприємство сильніше реагує на дестабілізуючі фактори - це говорить про незначний внутрішній потенціал, використовуючи який, підприємство не в змозі уникнути кризову ситуацію. Подальші дослідження в цій області показали, що дані негативні обставини викликані тим, що на практиці в системі аналізу фінансово-господарської діяльності найчастіше підприємство обмежується лише оцінкою фінансового стану на певний момент.

З обліком сучасної економічної ситуації наявність  протиріч між елементами фінансової рівноваги, а саме: між ліквідністю й рентабельністю; ліквідністю й фінансовою стабільністю; ризиком і фінансовою стабільністю - аналіз фінансово – економічної стабільності є першочерговим у системі  антикризового управління, оскільки він дозволяє оцінити не тільки поточний фінансовий стан, але й залежно від стадії кризи на підприємстві розробити подальшу стратегію розвитку (ліквідації) підприємства. Наукові розробки в області діагностики фінансово-економічної стабільності дозволяють досить чітко зробити оцінку не тільки фінансового стану, а й визначити внутрішній потенціал підприємства [2].

Таким чином, можна  визначити цілі діагностики  фінансово-економічної стабільності підприємства:

-визначення  та своєчасне коректування стратегічних  орієнтирів стійкого розвитку  підприємства;

-ідентифікація  кризового стану та можливих  шляхів виходу з нього;

-визначення  обмежень потенціалу фінансово - економічної стабільності;

- вибір антикризових  заходів.

Метою концепції  проактивного антикризового управління є нейтралізація кризи на ранніх стадіях його виникнення за допомогою  виявлення сигналів, найбільше значення в даній концепції приділяється ідентифікації слабких сигналів. Отже, цілями діагностики на даній стадії будуть: діагностика фінансового стану, з метою раннього виявлення ознак кризового розвитку, визначення «небезпечних» місць; діагностика фінансової стабільності, визначення її виду тощо, як же було сказано вище - проактивне управління дорівнюють до стратегічного [1]. Відповідно дане управління буде побудовано на діагностиці, якій властиві риси стратегічної. У свою чергу, стратегічна діагностика дозволяє оцінити ефективність існуючої стратегії, визначити його стратегічну позицію в кожному напрямку його діяльності (у нашому випадку особливій увазі підлягають операційна й фінансова діяльності), ідентифікувати вступні сигнали (сильні й слабкі).

Отже, підприємство, проводячи діагностику свого стану на стадії проактивного управління, споконвічно має використовувати такі інформаційні технології, які будуть виражатися не кількістю показників, а їх значеннєвим змістом. Швидкість, вірогідність, повнота результатів аналізу на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій є основними домінантами в діагностиці, оскільки дозволяють скоротити час не тільки в її проведенні та визначенні реального стану та реальних можливостей підприємства, але й, крім того, це дозволяють значно скоротити час для прийняття оптимальних антикризових рішень, а також час для їх реалізації. Ще одною додатковою перевагою є те, що відпадає необхідність у додатковій процедурі діагностики або в деяких допоміжних процедурах для того, щоб упевниться в правильності обраних антикризових заходів. Крім того, з огляду на різну варіативність кризових ситуацій, виникають такі випадки, коли існує необхідність у проведенні додаткових діагностичних процедур, але навіть тоді в результаті значної економії часу це істотно не відіб'ється на пролонгації прийнятті рішень. В антикризовому управлінні найчастіше саме від часу ухвалення відповідного рішення залежить подальше існування підприємства.

Таким чином, проведене  дослідження сутності діагностики  та її значення в системі антикризового управління дозволяють зробити висновок про те, що діагностика в антикризовому управлінні має відповідати певним вимогам, таким як час, вірогідність, повнота та відповідати стадії протікання кризи на підприємстві, тобто відповідати вимогам відповідної концепції. Це дозволить вірогідно оцінити реальну ситуацію на підприємстві за досить короткий час, визначити його стабільність до негативних кризоутворюючих факторів, крім того, дозволяє визначити його потенціал. Отже, діагностика підприємства сприяє оптимізації та раціоналізації антикризового управління й дозволяє ряд першочергових завдань, які стоять перед ним: на ранніх стадіях - виявляти можливість настання кризи, і далі - визначити можливість подальшого розвитку, вибрати найбільш оптимальні антикризові заходи відповідні даному становищу на підприємстві.

1.3 Показники фінансового стану як індикатор кризового розвитку підприємства

Відповідно  до діючого законодавства про  банкрутство підприємств для  діагностики їх неспроможності застосовується обмежене коло показників: коефіцієнти поточної ліквідності, забезпеченості власним оборотним капіталом і відновлення (втрати) платоспроможності. Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним є наявність однієї з умов:

• коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має 
  значення нижче за 2,0;
• коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами на кінець звітного періоду має значення нижче за 0,1.

Коефіцієнт  поточної ліквідності має розраховуватися  за формулою:

 

        (1.1)

Коефіцієнт  забезпеченості власними обіговими  коштами визначається у такий  спосіб:

 

                                    (1.2)

 

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності нижчий за нормативний, а частка власного оборотного капіталу у формуванні поточних активів менша за норматив, але намітилася тенденція зростання цих показників, то визначається коефіцієнт відновлення платоспроможності за період, що дорівнює шести місяцям:

 

          (1.3)

 

де Кліч₁ і Кліч₀ – фактичне значення коефіцієнта ліквідності відповідно наприкінці й на початку звітного періоду;

Клік норм – нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

т – звітний період, міс.

Якщо Кв.п > 1, то у підприємства є можливість відновити свою платоспроможність; якщо Кв.п < 1, то у підприємства немає реальної можливості відновити свою платоспроможність найближчим часом.

Якщо фактичні величини Кліч і Кзвк дорівнюють або вищі за нормативні значення на кінець періоду, але намітилася тенденція їх зниження, розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності за період, який дорівнює трьом місяцям:

           (1.4)

Якщо Ку.п > 1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців і навпаки.

При незадовільній  структурі балансу (Кліч і Кзвк нижчі за нормативні), але за наявності реальної можливості відновити свою платоспроможність у встановлений термін може бути ухвалено рішення про відстрочку визнання підприємства неплатоспроможним протягом шести місяців.

За відсутності  підстав визнання структури балансу  незадовільною (Кліч і Кзвк вищі за нормативні), але при Ку.п < 1 рішення про визнання підприємства неплатоспроможним не приймається, але через реальну загрозу втрати підприємством платоспроможності воно ставиться на відповідний облік у спеціальних підрозділах Міндержмайна зі справ про неспроможність (банкрутство) підприємств.

Якщо підприємство визнається неплатоспроможним, а структура  його балансу – незадовільною, то перш ніж передати експертний висновок до арбітражного суду, запитується  додаткова інформація та проводиться  поглиблений аналіз виробничо-фінансової діяльності підприємства з метою вибору одного з двох варіантів рішень:

1. проведення реорганізаційних заходів для відновлення платоспроможності підприємства;
2. проведення ліквідаційних заходів відповідно до чинного законодавства.

Розглянута система критеріїв діагностики банкрутства підприємств суб'єктів господарювання є недосконалою й зазнає обґрунтованої критики.

Моделі дискримінантного аналізу. Для оцінки ризику банкрутства й кредитоспроможності підприємств широко використовуються дискримінантні факторні моделі, розроблені американськими й західноєвропейськими економістами.

Для діагностики  можливості банкрутства часто використають

Z-рахунок Е. Альтмана, отриманий ним у США у 1968 р.:

(1.5)

 

Отримане значення Z-рахунку інтерпретують у такий спосіб:

Значення Z-рахунку	менше 1,8	від 1,81 до 2,7	від 2,8 до 2,97	більше за 3,0
Ймовірність банкрутства	дуже висока	висока	низька	дуже низька

 

У 1983 р. Альтман одержав модифікований варіант своєї моделі для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

 

(1.6)

У цьому рахунку  банкрутство досить імовірно, якщо Z < 1,23. У 1972 р. Лисе (Великобританія) одержав таку формулу:

 

(1.7)

Тут критичне значення становило 0,037.

У1997 р. Таффлер одержав таку формулу:

 

(1.8)

 

Якщо величина Z-рахунку більше 0,3, то у підприємства непогані довгострокові перспективи; якщо менше 0,2, банкрутство досить імовірно.

Досвід діагностики  банкрутства в США. Аналіз 183 американських  фірм, що зазнавали фінансових труднощів протягом 10 років до 1931 р., показав, що найбільш надійним показником, який пророкує банкрутство, є зниження відношення чистого оборотного капіталу до суми всіх активів.

Порівняння  показників 20 збанкрутілих у 1920–1929 рр. підприємств із показниками 19 успішних за 3 – 5 років до банкрутства показало, що надійними показниками, що пророкують банкрутство, є:

• прибуток на чистий власний капітал підприємства;
• відношення чистого власного капіталу до суми заборгованості.

Вивчення досвіду 939 підприємств за 1926–1936 рр. показало можливість пророкування банкрутства за 4 – 5 років до його настання на підставі динаміки трьох коефіцієнтів:

• коефіцієнт покриття процентних виплат;
• відношення чистого оборотного капіталу до суми активів;
• відношення чистого власного капіталу до суми заборгованості.

Перед банкрутством ці коефіцієнти є нижчими за нормальний

рівень і  продовжують знижуватися.

У. X. Бівер на базі порівняння 79 підприємств-банкрутів із 79 підприємствами, що зберегли конкурентоспроможність, визначив наступні надійні показники, що пророкують банкрутство:

• відношення потоків коштів до суми заборгованості;
• коефіцієнти структури капіталу;
• коефіцієнти ліквідності.

Крім того, було встановлено, що у підприємств-банкрутів:

• відношення грошового потоку до сукупного боргу протягом п'яти років до банкрутства знизилося з +0,15 до -0,15, у фірм, що вижили, воно становило приблизно +0,45. З огляду на відношення грошового потоку до боргів, йдеться про чистий грошовий потік підприємства;
• відношення чистого прибутку до сукупних активів протягом п'яти років до банкрутства поступово знижувалося з +0,05 до –0,2; у фірм, що вижили, він був дещо менший за +0,1.

Можливий прогноз  за три роки до банкрутства. Інші результати дослідження дозволили зробити  висновок, що у підприємств-банкрутів: