Охорона природи в Україні: сучаний стан та преспективи

В Україні, де велику частинку території займають сильно перетворені природні комплекси, всі техногенні та переважна більшість природних катастроф пов'язані, як правило, з негативними екологічними наслідками таких несприятливих процесів, як забруднення ґрунтів, погіршення якості води, повітря, збіднення біорізноманіття тощо, що зумовлюють деградацію природного середовища. Несприятливе навколишнє середовище, як і інші чинники, також спричинює погіршення суспільного здоров'я. Отже, слід розглядати екологічну безпеку України, як і будь-якої держави, не тільки як необхідний елемент стійкого розвитку, а й як складову національної безпеки.

Серед головних причин погіршення геоекологічної ситуації в межах України слід зазначити такі: екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без урахування здатності природних регіонів до самовідновлення і самоочищення; довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів; "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації; розгортання меліоративних робіт та їх здійснення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій; брак об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо; використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, які потребують заміни; відсутність ефективних законів щодо охорони природного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації, а також брак постійної об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення.

Неабияке значення має надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише населення України загалом, а й керівників підприємств, урядових організацій зокрема, їх загальна низька екологічна свідомість і культура.

Брак ініціативи з боку підприємств пояснюється насамперед тим, що екологічні заходи, на думку керівників, — затратний засіб, до якого слід так і ставитися. Але в сучасних умовах реформування економіки, прагнення України вступити до європейської та світової спільноти ставлення до екологічних проблем, безумовно, має змінюватися. Мислення власників та керівників виробництв у процесі розв'язання екологічних проблем може змінити прагнення привернути увагу іноземних інвесторів для реконструкції та найбільш екологічно безпечного переобладнання підприємств із метою бути на рівні в подальшій конкурентній боротьбі на світових ринках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1)Гавриленко О.П. Екогеографія України. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2008. - 646 с.

2) Дудник. Природокористування: еколого - економічні основи.- Полтава: Астрея, 1994.

3) Потіш, Л. А. Екологія: навчальний посібник для вищої школи / Л. А. Потіш. - К.: Знання, 2008. - 272 с. - (Вища освіта ХХІ століття)

4)Заверуха Н. М, Серебряков В. В., Скиба Ю. А., Основи екології. Навч. Посіб. – К., Каравела, 2006. – 368 с.