Охорона природи в Україні: сучаний стан та преспективи

Тому в кожному конкретному районі слід дотримуватися науково обґрунтованого співвідношення між площами полів, лісів, лук, боліт та водойм, яке б забезпечило найвищий господарський ефект і збереження навколишнього середовища.

Важливим напрямком є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розміри полів у сівозмінах - часто вони в нас завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати по контурах ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники заради вигоди механізованого обробітку. Адже кожна ґрунтова відміна дозріває для обробітку протягом певного часу, і потребує різних форм обробітку, різних норм та сортів добрив, вапна чи гіпсу.

Для того, щоби зберегти фізичні властивості ґрунту - структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим - потрібно різко скоротити повторність обробітку, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини та механізми.

Раціональне землекористування потребує перегляду основних методів обробітку ґрунту. Зокрема, досвід Полтавщини, академіка Т.С.Мальцева, а також Канади доводить, що можна відмовитись від традиційного плуга. Безплужна система обробітку ґрунту була розроблена українським агрономом І.Е.Овсинським ще в кінці XIX ст. Суть цієї системи полягає у глибокому розпушуванні ґрунту спеціальними плоскорізами без перегортання пласта. При цьому стерня і поживні рештки залишаються на поверхні. На такий спосіб обробітку витрачається менше пального, у 3-4 рази зменшується інтенсивність площинної ерозії на схилах, поліпшується капілярність ґрунту, не знижується вміст гумусу і не пересихає орний шар. Але побоювання новацій гальмує перехід на прогресивний шлях. Навіть у Канаді для переходу на безплужну систему обробітку було витрачено 20 років - поки на зміну консервативним батькам не прийшли діти фермерів, виховані в сільськогосподарських коледжах. А в нас узагалі переважає випуск важких механічних засобів - колісних тракторів і комбайнів типу "Дон", що не сприяє прогресу в землеробстві.

Безплужний обробіток ґрунту є лише одним з методів мінімального обробітку, який зберігає його цінні властивості. На порядку денному постає ще один перспективний метод - т.зв. нульовий обробіток, за якого механічне втручання здійснюється раз на кілька років. Він можливий лише при високій культурі поля. Технологія нульового обробітку передбачає використання спеціальних крокуючих агрегатів, які формують лунки, закладають туди добрива й насіння та загортають їх.

Альтернативою ультрахімізованого господарювання є органічне (біологічне) землеробство, при якому повністю виключається застосування отрутохімікатів і мінеральних добрив. Органічне землеробство базується на використанні органічних добрив, насамперед гною, торфу, сапропелів, щоб у ґрунті постійно зростав вміст гумусу - основи його родючості. Зараз в Україні на поля вивозиться переважно гноївка (сечовина), яка отруює грунт. Але вихід знайдено, і існує технологічно відпрацьований процес. Гній, гноївка та інші органічні рештки переробляють у спеціальних реакторах на біогаз (метан) і цінне концентроване органічне добриво. Метан іде на опалення як екологічно чисте паливо, а органічний осад, багатий на азот, фосфор, калій та мікроелементи, висушують і гранулюють. У такому органічному добриві концентрація поживних елементів у 10 разів вища, ніж у гної, і транспортувати його набагато зручніше. Такий досвід є в багатьох країнах. Лише в Китаї у 1986 р. працювало 25 млн. установок біогазу, які дали країні 100 млрд.куб.м газу і велику кількість якісних органічних добрив.

При органічному (біологічному) землеробстві врожаї на 10-20% нижчі, ніж за традиційного способу внесення добрив, але його продукція цінується на світовому ринку значно дорожче від тієї, що вирощена із застосуванням міндобрив та отрутохімікатів, іноді навіть у 2-3 рази.

Підвищенню вмісту гумусу в ґрунті сприяє ґрунтова фауна, яка здійснює гуміфікацію органічних решток. Особливо велика роль у цьому дощових червів. У багатьох розвинутих країнах їх вирощують на спеціальних біофабриках з тим, щоби потім вивозити на поля для поліпшення властивостей ґрунту. Правда, це можливо тільки за умови переходу на органічне землеробство.

Для постійного підвищення врожайності ґрунтів необхідне здійснення меліоративних заходів - агротехнічних, лісотехнічних, гідротехнічних, хімічних. Але їх потрібно застосовувати лише на основі науково обґрунтованих потреб, щоби не погіршити стану земель.

 

6.6.Охорона і раціональне використання водних ресурсів

 

Проблема забезпечення належної кількості і якості води є однією з найважливіших і має глобальне значення. В природі відбувається постійний кругообіг води, котрий забезпечується за рахунок випаровування, транспірації води рослинами, випадання опадів. Швидкість водообміну характеризується такими даними: світовий океан - 2500 років, підземні води - 400, води озер -17, води боліт - 5 років. У річках водообмін відбувається за декілька днів, а в організмі людини - за декілька годин.

У процесі кругообігу вода транспортує тепло, розчиняє та переносить різноманітні речовини, руйнує й перетворює літосферу, бере участь у метеорологічних і гідрологічних процесах, є середовищем існування різних живих організмів. Кількість і якість води відновлюються, якщо забезпечуються необхідні для цього умови. Проте розвиток промисловості, транспорту, сільського господарства, урбанізація призводять до того, що природні водойми вже не можуть самоочищатися і самовідновлюватися. Тому необхідні спеціальні заходи з їх охорони.

Охорона вод - це система заходів, спрямованих на запобігання та усунення наслідків забруднення, засмічення і виснаження вод. Вона передбачає встановлення видів та рівнів водоспоживання і водовідведення, контроль показників якості води, розробку методів та засобів очищення стоків.

 

6.7. Водокористування і водоспоживання.

 

Водокористування - це використання водних об'єктів для задоволення потреб населення та об'єктів господарської діяльності.

Характеристикою складу і властивостей води, що визначає її придатність для конкретних видів водокористування, є якість води. Ознака, за якою оцінюється якість води по видах водокористування, називається критерієм якості води.

Обмеження на водокористування, зумовлені забрудненням, яке небезпечне для здоров'я або погіршує санітарні умови життя людей, називають гігієнічними критеріями. Водні об'єкти вважаються забрудненими, якщо показники складу і властивостей води в них змінилися під прямим чи опосередкованим впливом виробничої діяльності і побутового використання населенням, і частково або повністю непридатні для одного з видів водокористування.

Критерієм забруднення води є погіршення її якості внаслідок зміни органолептичних властивостей і появи шкідливих речовин для людини, тварин, птахів, риб, кормових та промислових організмів, а також підвищення температури води, що порушує умови нормальної життєдіяльності водних організмів. Придатність складу і властивостей поверхневих вод, які використовуються для господарсько-питного водопостачання і культурно-побутових потреб населення, а також для рибогосподарських цілей визначається за їх відповідністю вимогам і нормативам, викладеним у "Правилах охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами".

Розрізняють водокористування таких категорій:

1) використання водного  об'єкту в якості джерела централізованого  чи нецентралізованого господарсько-питного  водопостачання, а також для водопостачання  підприємств харчової промисловості;

2) використання водного  об'єкту для купання, спорту й  відпочинку населення, а також  використання водних об'єктів, що  знаходяться в межах населених пунктів;

3) використання водного  об'єкту для рибогосподарських цілей.

Для кожної з цих категорій передбачено вимоги щодо вмісту зважених і плаваючих часток (речовин), запахів, присмаків, забарвлення, температури, реакції рН, мінерального складу, вмісту розчиненого кисню, біохімічної потреби води в кисні, збудників хвороб і отруйних речовин.

Згідно з ГОСТ 17.1.1.03-86 водокористування класифікується за такими ознаками:

o за цілями - господарсько-питне, комунально-побутове, промислове, сільськогосподарське, для потреб енергетики, для рибного  господарства, для водного транспорту  і лісосплаву, для лікувальних  і курортних потреб тощо;

o за об'єктами водокористування - поверхневі, підземні, внутрішні та територіальні морські води;

o за способом використання - з вилученням води та її  поверненням, з вилученням води  без повернення, без вилучення води;

o за технічними умовами  водокористування - з застосуванням  технічних споруд, без застосування споруд.

При водокористуванні має місце водоспоживання, котре може бути безповоротним, повторним, оборотним. З метою раціонального використання води запроваджено норми споживання води на одного мешканця та на умовну одиницю продукції підприємств кожної з галузей промисловості. В районах з обмеженими водними ресурсами слід дотримуватися водогосподарського балансу, котрий передбачає порівняння водокористування з потенційними ресурсами водних басейнів.

За характером використання води системи водопостачання поділяються на прямотічні, послідовні, оборотні, підживлювальні.

Прямотічна вода використовується у виробничому процесі один раз, після чого скидається у водойми або в каналізацію.

Послідовно використовувана вода споживається в декількох технологічних процесах.

Оборотна вода використовується у виробництві багаторазово, з періодичним або неперервним її очищенням. На добре обладнаних підприємствах показник ступеня оборотного та послідовного водопостачання становить 30-90%. При цьому спорудження водозворотних систем у 10 разів дешевше, ніж будівництво очисних установок відповідної потужності.

Навколо водозабору чи іншого джерела водопостачання влаштовуються зони санітарної охорони, в котрих встановлюється особливий режим охорони вод від забруднення хімічними речовинами.

 

6.8.Охорона повітряного середовища.

 

Заходи з охорони атмосферного повітря можна розділити на такі групи:

1) планувальні - раціональне  розміщення промисловості в певних  санітарно захищених зонах залежно  від виду й потужності підприємства та місцевих умов;

2) ефективні способи газоочищення, пиловловлювання і редукції (вловлювання  й використання промислових викидів);

3) санітарно-законодавчі - розробка  норм гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у атмосферному повітрі населених пунктів.

Для зниження забрудненості повітря промисловими викидами застосовують хімічній фізичні методи їх вловлювання з перспективою змін існуючих технологій і переходу на замкнуті безвідходні технологічні цикли.

Хімічне очищення передбачає вловлювання викидів шкідливих газів шляхом абсорбції їх рідинами, адсорбції твердими речовинами, каталітичного перетворення домішок чи доспалювання їх у топках. Такими способами можна вловити 60-80% шкідливих газів.

Абсорбція - найпоширеніший спосіб очищення газів. Він заснований на різній розчинності газів у рідинах і хімічних реакціях, при яких у абсорбційній рідині (як правило, у воді) присутні реагенти, котрі утворюють з уловлюваним компонентом стійкі хімічні сполуки.

Адсорбція базується на здатності дрібнопористих адсорбентів (активоване вугілля, силікагелі, алюмогелі, цеоліти, пористе скло та ін.) вловлювати з газової суміші шкідливі компоненти.

Основу каталітичних методів очищення газів становлять каталітичні перетворення шкідливих газоподібних речовин у нешкідливі сполуки, які викидаються в атмосферу чи використовуються у виробництві.

Фізичні методи очищення засновані на осадженні твердих частинок і рідких домішок - частинок пилу, крапельок туману. З цією метою використовують різноманітні пристрої, котрі працюють за принципами інерційної сепарації, фільтрування через пористі матеріали й перегородки, мокрого очищення газових відходів, електростатичного осадження пилу тощо. Ефективність фізичних методів пиловловлювання сягає 90-99%. Проблема повного вловлювання газів і аерозолів з викидів технічно вирішена і застосовується, наприклад, на підприємствах атомної промисловості.

Для підвищення ефективності й повноти очищення відхідних газів і пилових часток необхідні значні додаткові затрати. Тому віднаходяться додаткові шляхи зниження локального забруднення навколоземного шару повітря в районі джерела викидів. Одним з них є спорудження високих і надвисоких димових труб (180-300 м). Димова труба висотою 100 м дозволяє розсіювати шкідливі речовини в околиці радіусом 20 км, тим самим знижуючи їх вміст практично до нешкідливого для людини рівня. Труба висотою 250 м збільшує радіус розсіювання до 75 км. Застосування високих труб, звичайно, не зменшує кількості викидів шкідливих речовин, а лише сприяє зниженню їх концентрації в повітрі.

Все актуальнішою стає проблема зниження забруднення атмосферного повітря від вихлопних газів автомобілів і літаків. У багатьох країнах світу провадяться інтенсивні роботи з вдосконалення двигунів внутрішнього згоряння і пошуку нових принципів їх роботи. Для вирішення цієї проблеми у містах скорочують використання етилованого бензину, застосовують каталізатори для окислення монооксиду вуглецю, вуглеводнів і відновлення оксидів азоту, замінюють бензин природним газом і водневим паливом.

Згоряння палива в турбінах реактивних літаків відбувається при вищій температурі, ніж у автомобільних двигунах. Тому в вихлопних газах турбін, крім оксидів вуглецю й сірки, міститься підвищена кількість оксидів азоту. Ці домішки можуть протягом тривалого часу знаходитися в стратосфері й взаємодіючи з озоном, знижувати його вміст у повітрі.

У нашій країні використовуються такі критерії шкідливості атмосферних забруднень:

1. Допустимим визнається  лише такий вміст тієї чи  іншої речовини в атмосферному  повітрі, який не справляє на  людину прямої чи опосередкованої  шкідливої або неприємної дії, не знижує працездатності, не  впливає на самопочуття й настрій людей.

2. Привикання до шкідливих  речовин розглядається як несприятливий  момент і доказ недопустимості даного рівня їх вмісту.

3. Недопустимим є такий  вміст шкідливих речовин, котрий  несприятливо впливає на рослинність, клімат місцевості, прозорість атмосфери  і побутові умови життя населення.