Охорона природи в Україні: сучаний стан та преспективи

Внаслідок варварського господарювання в Україні зникли сотні малих річок. Деградація і висихання малих річок невідворотно призведе до деградації великих рік, тому проблема їх збереження й оздоровлення є однією з найгостріших для нашої держави.

Викликають тривогу випадки катастрофічних викидів у річки, які почастішали за останні роки. Внаслідок катастрофи в Стебнику в 1988 р. у Дністер потрапили тисячі кубометрів відходів солекалійного виробництва, взимку й навесні 2000 р. ріка Тиса двічі була забруднена високотоксичними відходами з рудників, розташованих на території Румунії.

 

Зараз у країні проводиться значна робота з охорони вод від забруднення. Розробляються схеми комплексного використання і охорони вод, згідно з якими здійснюється вибір ділянок під будівництво об'єктів. Кожен проект будівництва і реконструкції промислових та інших об'єктів проходить екологічну експертизу. В Україні діє понад 2,8 тис. очисних споруд з самостійним випуском стічних вод у водойми. Серед них споруд біологічного очищення - 60%, механічного - 35% і фізико-хімічного - 5%. Понад 300 міст мають споруди повного біологічного очищення.

З метою охорони вод від забруднення потрібно прискорити введення нового порядку лімітування скидів, плати за скиди забруднювальних речовин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Стан повітряного середовища України.

 

Основними стаціонарними забруднювачами повітря в Україні є підприємства чорної металургії (33%), теплової енергетики (30%), вугільної промисловості (10%), хімічної та нафтохімічної промисловості (7%).

Найбільший внесок у викиди сірчистого ангідриду дають підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості (їх частка разом складає 80% викидів). У викиди оксидів азоту головний внесок - 72% - дають підприємства енергетики й металургії. Підприємства хімічної, нафтохімічної та газової промисловості дають 43% викидів вуглеводнів.

Щорічно по всій Україні в атмосферу викидається 17 млн. т шкідливих речовин, тобто по 300 кг на кожну людину. Більше третини загального обсягу шкідливих викидів у атмосферу дає автомобільний та інший транспорт - 6,5 млн. т на рік. У таких відносно "чистих" містах, як Євпаторія чи Ужгород цей показник складає близько 90% від загальної кількості викидів, у Львові - 82%. На автотранспорт припадає більше 40% моноксиду вуглецю, 46% вуглеводнів і близько 30% окислів азоту від загальної кількості цих речовин, яка потрапляє в атмосферу.

Тим часом, довготривале забруднення атмосферного повітря сірчаним газом, окислами вуглецю, азоту та іншими речовинами підвищує загальну захворюваність населення з ураженням окремих органів і систем організму.

Незважаючи на спад промислового виробництва протягом останніх 10 років, рівень забруднення атмосферного повітря в Україні не зменшився. Це пов'язане в першу чергу з використанням морально і фізично застарілих технологій - як виробничих, так і очисних, відсутністю ефективного контролю й моніторингу забруднень, низьким рівнем екологічної свідомості населення і особливо некомпетентністю в питаннях охорони довкілля керівних та інженерних кадрів підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Сучасний стан біологічних ресурсів України

Україна належить до країн з високим ступенем господарського освоєння території, що не може не позначатися на стані й збереженості її біологічних ресурсів. Вважається, що природні екосистеми займають 30% її території, у т.ч. 15% займають ліси (9,2 млн.га), а решта припадає на чагарникові, лучні і степові ландшафти.

Ще в ХУ-ХУІ століттях ліси вкривали коло 40% сучасної території нашої країни, а зараз вони збереглися лише на третій частині свого колишнього поширення. Середня лісистість на Поліссі становить 30% (первинна - 85%), в Лісостепу - 12-15% (первинна - 50-60%), Степу - 3% (первинна - 5-10%), у Карпатах - коло 50% (первинна - 90-95%). У структурі лісових угідь переважають молодники (53%), 26% - середньовікові деревостани, 12% припадає на пристигаючі деревостани і тільки 9% - на стиглі насадження. Таке співвідношення свідчить про значну виснаженість лісових ресурсів. За різними оцінками, на нинішній час в Україні залишилося всього 16-35 тис. га малопорушених корінних лісових екосистем (пралісів) - більшість із них збереглися в Карпатах.

У зоні мішаних лісів (Полісся), яка займає коло 20% території України (11,3 млн. га), незважаючи на загальну низьку родючість ґрунтів, розорано понад 30% площі. Ще на 30% збереглися ліси, половина з яких представлена похідними березняками, осичниками, грабняками і сосняками. У корінному лісовому покриві переважали продуктивні соснові, сосново-дубові, грабово-дубові і чорновільхові ліси. Коло 10% займають післялісові і заплавні луки. Знелісення, розорювання та осушувальні меліорації зумовили порушення гідрологічного режиму, інтенсифікацію водної та вітрової ерозії ґрунтів, збідніння видового складу рослин і тварин.

Для лісостепової зони, яка займає 20,2 млн. га, або 34% території України, характерним було поєднання лучно-степових та степових ландшафтів і грабово-дубових та кленово-липово-дубових лісів. Лісистість сягала 50%. Господарська діяльність спричинила зменшення лісистості в 4 рази (зараз вона пересічно складає 12-15%), а розораність території - 67%. Цілинних степів, за винятком невеликих ділянок, не залишилося. Сільськогосподарські угіддя потерпають від ерозії ґрунтів, серед рослин і тварин, які є під загрозою, опинилися степові види.

Степова зона є найбільша за площею - вона займає 24 млн. га (40% території країни). Корінна рослинність Степу була представлена різнотравно-злаковими та типчаково-ковиловими степами з невеликими масивами байрачних лісів і смугами заплавних лісів у долинах річок. її теперішня лісистість знизилася у 2-3 рази, розорано 75% усіх земельних угідь, а колись безкрайні цілинні степи перетворилися у нечисленні роздрібнені клапті, найбільші з яких мають площу 5-10 тис. га. В результаті тотального розорювання і зрошувального землеробства знизилася гумусність родючих чорноземів, спостерігаються потужна вітрова й навіть водна ерозія, засолення і хімічне забруднення ґрунтів. Значна частина степових видів рослин і практично всі хребетні тварини - типові мешканці степів, опинилися на межі зникнення.

Гірська країна Українських Карпат - унікальна за своїми екологічними та економічними функціями. Тут зосереджено 16% площі і 33% запасів деревини України. Тут зростає понад 2000 видів судинних рослин, у т.ч. 100 - ендемічних, багато реліктових, декоративних і лікарських рослин. У корінному рослинному покриві чисті й мішані букові ліси вкривали понад 70%, смерекові - 16%, дубові - коло 10%, субальпійські та альпійські луки - 2% території Українських Карпат, лісистість становила 95% (Голубець, 2000). У буково-ялицево-смерекових пралісах висота, наприклад, смереки, перевищувала 40 м, діаметр - 120 см, запас стовбурової деревини сягав 1000 куб.м/га. Під впливом господарської діяльності протягом кількох століть лісистість зменшилася до 55%, площа букових лісів - на 40%, ялицевих - на 30%, а смерекових зросла в середньому в 2 рази. Масове вирубування природних мішаних лісів і заміна їх культурами смереки спричинилася до загального збіднення флори й фауни, зниження вмісту поживних речовин у ґрунті, появи масових розмножень шкідників, катастрофічних вітровалів і сніголомів у гірських лісах. Середній запас деревини на лісовкритій площі знизився до 250 куб.м/га. Внаслідок перевипасу худоби на високогір'ї значно знизилася (в середньому на 200 м) верхня межа лісу, а унікальні субальпійські та альпійські луки й криволісся з численними рідкісними, ендемічними та реліктовими видами рослин на більшій частині площі перетворилися у майже безживні й низькопродуктивні злакові пустища. Неконтрольоване вирубування лісів у Карпатах у минулому й зараз виявляється у посиленні ґрунтової ерозії, селів, зсувів, мало не щорічних катастрофічних паводках і повенях у перед гірських і гірських районах.

Антропогенна трансформація природних ландшафтів України спричинила прогресуюче збіднення флори й фауни. Ще до початку XX ст. на території України зникли дикий кінь тарпан, тур, ряд інших ссавців і птахів. На нинішній день із 108 видів ссавців 41 - на сторінках Червоної книги. Сюди потрапили 12 видів кажанів, звичайні колись хижі звірі - горностай, тхір степовий, норка європейська, перев'язка, борсук, видра, лісовий кіт, рись. За деякими прогнозами" через 10-20 років на межі зникнення можуть опинитися половина всіх ссавців нашої фауни. Найближчі на черзі - бурий ведмідь і вовк. У загрозливому становищі перебувають майже всі великі хижі птахи. Багатьох із них в Україні лишилося по 5-10 пар, а деякі, імовірно, вже зникли (стерв'ятник, орел степовий). Така ж сумна доля і в плазунів, особливо змій: полозів жовточеревого, леопардового, чотирисмугого, лісового, мідянки, гадюки степової. Вони особливо часто стають об'єктами невиправданого страху, жорстокості і невігластва людей.

Стан справ з безхребетними тваринами менше з'ясований. Проте той факт, що, за деякими джерелами, з 210 видів денних метеликів України вже зникли 17, а ще 68 (майже третина) - є більше чи менше під загрозою, свідчить про те, що й тут ситуація мало чим відрізняється від такої з хребетними тваринами. Стали рідкісними численні види жуків - жужелиць, вусачів, інших великих і гарних комах, багато з яких є окрасою лісів, лук і степів.

Під загрозою зникнення опинилося багато видів рослин. У першу чергу це - реліктові, ендемічні, декоративні і лікарські види. Зокрема, в Червону книгу України занесені всі види дикорослих орхідних, майже всі види ковил і тюльпанів.

Тим часом мережа природоохоронних територій, яка займає коло 5% території країни, не завжди в змозі виконувати покладені на неї завдання з охорони біорізноманіття. Межі природних заповідників, національних парків, інших резерватів часто визначалися з ботанічного та лісівничого підходів, внаслідок чого вони нездатні підтримувати популяції багатьох рідкісних і зникаючих видів тварин. Багато невеликих за площею заказників, пам'яток природи та заповідних урочищ існують практично тільки на папері, а реально в них ведеться необмежена господарська діяльність, через що деякі такі об'єкти вже не існують або втратили будь-яку природоохоронну цінність.

Таким чином, тривала і часто необґрунтована й безконтрольна господарська діяльність, нераціональне використання біологічних ресурсів спричинилися до загального зубожіння біорізноманіття в нашій країні, зниження ресурсних, продукційних, ґрунто- і водозахисних та інших екологічних і соціальних функцій природних екосистем і ландшафтів в Україні.

Шляхи, способи і перспективи охорони живої природи в нашій країні та світі будуть розглянуті в наступному розділі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.Охорона природи  і природніх ресурсів.

Виробництво промислової продукції і її споживання, населення Землі, міста і багато інших показників розвитку суспільства у XX ст. зростали по експоненційній кривій. Ні біосфера нашої планети, ні економіка, ні людина як біологічний вид це зростання довго не витримають. На зміну освоєнню нових територій, нових видів сировини, нових енергетичних потужностей та інших екстенсивних форм розвитку приходять інтенсивні методи, пов'язані з багаторазовим використанням одних і тих самих природних ресурсів, утилізацією відходів, підтриманням екологічного балансу. Необхідне і здійснення певної демографічної політики - для стабілізації чисельності населення Землі на рівні 15-16 млрд. людей (кількість населення, яка теоретично може бути забезпечена ресурсами біосфери за умови підтримання стабільного стану останньої). Незворотність такого переходу визначається незворотністю формування екологічного світогляду й екологізації діяльності всього суспільства. Розглянемо основні напрямки і принципи такої екологізації в окремих галузях людської діяльності.

 

6.1. Промисловість і транспорт

 

Для того, щоби подолати величезний розрив між існуючими технологіями і вимогами захисту навколишнього середовища, необхідна всесвітня їх екологізація. Недостатньо просто створювати виробництво, яке викидає в біосферу нешкідливі речовини: будь-які речовини, що потрапили в біосферу "не в тому місці, не в тій кількості і не в той час", невідворотно виявляться забруднювальними. Екологізація в ідеалі означає створення такої промисловості, яка була б максимально ізольована від середовища життя. Техносфера не повинна впливати на природні процеси, що протікають поза нею.

Зараз можна говорити про декілька етапів і шляхів переходу до створення такої техносфери. Серед них: оборотне використання сировинних ресурсів, безвідходна технологія, виключення викидів шкідливих речовин і мінімізація різноманітних забруднень, рекультивація порушених промисловістю ділянок біосфери і, нарешті, запобігання випадковій загибелі живих організмів у виробничих процесах.

Відомий американський еколог Б.Коммонер свого часу писав: "Кращі досягнення нашої технології - автомобіль, реактивний літак, електростанція, промисловість загалом - це наш провал, якщо говорити про навколишнє середовище". Розрахунки показують, що в середньому кінцевий продукт, який споживається суспільством, складає лише 1-1,5% загальної кількості залучених у виробництво ресурсів. Все решта - відходи виробництва, які порушують природні екосистеми.

Наші технологічні процеси переважно біосферно відкриті, і завдання полягає у тому, щоби зробити їх максимально закритими. Майбутні технології повинні забезпечувати використання усіх отриманих на окремих стадіях виробництва продуктів у виробничих циклах, аналогічних циклам природних біологічних систем. При цьому відходи одного виробництва повинні слугувати сировиною для іншого. Так може бути організований безвідходний територіально-промисловий комплекс. Сучасні науково-технічні розробки свідчать про те, що завдання із створення таких комплексів принципово може бути вирішеним.

Перехід на замкнуті виробничі цикли, скорочення витрат ресурсів на одиницю продукції, оборотне використання ресурсів - ось основні завдання екологізації промисловості, вирішення яких буде означати перехід у сфері технічного прогресу від екстенсивного розвитку до інтенсивного. Регенерація і реутилізація відходів зробить технологічний цикл повністю замкнутим. Поєднання багатьох таких технологічних циклів і безвідходних територіально-промислових комплексів у єдину систему стане фундаментом для створення техносфери, яка включатиме також енергетику, транспорт і, вірогідно, агропромислові об'єднання. Звичайно, техносфера не буде цілком ізольованою від біосфери, але вона повинна бути настільки ізольованою, щоби не порушувати екологічного балансу в біосфері і її природного розвитку.