Охорона природи в Україні: сучаний стан та преспективи

 

 

6.11.Система природно-заповідного фонду України.

 

Історія територіальної охорони природи в Україні налічує понад 100 років. Відомий галицький меценат, багатий землевласник і великий любитель природи граф Володимир Дзєдушицький був першою в Україні людиною, яка створила заповідник у сучасному розумінні цього слова - на три роки раніше, ніж те саме зробив на землях України інший меценат - Фрідріх Фальц-Фейн, засновник легендарної Асканії-Нова (1889).

У 1921 - 1930 рр. в Україні виникає мережа заповідників. Напередодні Другої світової війни в неї входили 9 заповідників та близько 2000 пам'яток природи, які охоплювали майже всі географічні зони. За час війни багатьом з них було нанесено непоправної шкоди, частина була по-варварському знищена. Ще одну трагічну сторінку в долю заповідників вписала постанова Ради Міністрів СРСР "Про заповідники", підписана Сталіним 29 серпня 1951 р. Вона зобов'язувала Ради Міністрів союзних республік закрити 88 заповідників і передати їх землі колгоспам та радгоспам. В результаті виконання постанови Україна втратила 33 тис. га заповідних земель.

Новий етап розвитку заповідної справи в Україні почався фактично в 1972 р., коли було прийнято постанову Уряду УРСР від 28 січня 1972 р. "Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи". Згідно цієї постанови було проведено нову класифікацію заповідних територій і природних об'єктів, що беруться під охорону держави. За новою класифікацією виділялося 5 категорій: державні заповідники, державні заказники, державні природні парки, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Почалося створення нових і розширення існуючих природоохоронних територій.

Невдовзі після здобуття країною незалежності 16 червня 1992 р. був прийнятий Закон України "Про природно-заповідний фонд України", який зараз визначає правові основи організації, охорони й ефективного використання природно-заповідного фонду. Законом передбачено 11 класифікаційних категорій державних природоохоронних територій та об'єктів: біосферний заповідник (резерват), природний заповідник, національний природний парк, державний заказник, державна пам'ятка природи, регіональний ландшафтний парк, заповідне урочище, ботанічний сад, дендрологічний парк, зоологічний парк, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва. Перші 7 категорій стосуються об'єктів природного походження.

Природний заповідник - основна форма територіальної охорони природи як в Україні, так і в країнах колишнього СРСР. Основними завданнями природних заповідників є збереження типових або унікальних природних комплексів та об'єктів на їх території, вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, розробка наукових основ охорони природи, проведення наукових досліджень та спостережень за станом довкілля. Територія і акваторія заповідника з усіма природними об'єктами, що знаходяться в їх межах, вилучаються з господарської експлуатації і передаються в безстрокове користування державному заповіднику. За завданнями і режимом охорони наші заповідники відповідають І категорії МСОП "повний резерват". За станом на 1999 р. в Україні функціонувало 13 природних заповідників. Подаємо коротку їх характеристику.

Заповідник "Горгани" - 5344 га. Створений у 1996 р. з метою збереження цінних природних екосистем Вододільних Горган (Івано-Франківська обл.) на базі існуючих раніше тут заказників. Середня висота - 1000 м, найвища гора (Довбушанка) має висоту 1754 м. Представлені висотні пояси рослинності - пояс смереково-ялицево-букових, буково-ялицево-смерекових та смерекових лісів, а вище - вузький субальпійський пояс полонин та криволісся гірської сосни. Ліси займають 84 % площі, в тому числі - особливо цінна реліктова популяція сосни кедрової та буково-ялицеві і смерекові праліси, які в Карпатах збереглися на дуже обмеженій площі. Флора заповідника включає біля 500 видів судинних рослин, з яких 10 % є рідкісними. Фауна хребетних налічує понад 140 видів, з яких до Червоної книги занесено 20. Заповідник є цінним об'єктом для вивчення історії розвитку рослинності у по-льодовиковий період та збереження біологічного різноманіття в Горганах (Стойко, 2000).

Заповідник "Розточчя" -2084 га. Створений у 1984 р. в межах пагорбистого пасма Розточчя (Львівська обл.). Охороняються типові для району природні дубові, соснові, букові й сосново-букові ліси, лучно-болотна рослинність заплави р.Верещиця з великою кількістю рідкісних і зникаючих видів рослин (32 види занесені в Червону книгу). Флора налічує понад 900 видів судинних рослин. Гніздиться орлан-білохвіст.

Український степовий заповідник - 2768 га. Створений у 1961 р. на базі трьох ділянок цілинного степу: Хомутівський степ (1028 га), Кам'яні Могили (404 га). Михайлівська цілина (202 га) в Донецькій, Запорізькій та Сумській областях. Охороняються еталонні екосистеми лучних, наскельних і різнотравно-ковилових степів. Флора налічує коло 1000 видів вищих рослин. У 1992 р. був розширений за рахунок приєднання ще кількох масивів.

Ялтинський гірсько-лісовий заповідник - 14584 га. Створений у 1973 р. в західній частині Кримського півострова. Представлені ділянки Південного берега з середземноморськими ялівцево-дубовими лісами, букові й соснові ліси та яйли Головного пасма Кримських гір. Надзвичайно багата флора налічує 1360 видів судинних рослин, у т.ч. численні релікти й ендеміки, 80 з яких занесено в Червону книгу. Трапляється 37 видів ссавців, 150 - птахів, 10 - плазунів, 4 - земноводних.

Як видно, більшість заповідників України за площею невеликі і мають важливу особливість: вони невеликими острівками вкраплені в зони інтенсивної господарської діяльності людини. Ці суміжні землі часто негативно впливають на природні комплекси заповідників. Звідси випливає необхідність посиленої охорони і створення навколо заповідних масивів захисних буферних зон, куди б увійшли і частково порушені людиною землі. Принцип такого функціонального зонування території застосовується в біосферних заповідниках (резерватах).

26 листопада 1993 р. Указом  Президента "Про біосферні заповідники  в Україні" було затверджено  перелік біосферних заповідників, що включені до міжнародної  мережі резерватів біосфери згідно  з програмою ЮНЕСКО "Людина  і біосфера", створеною з метою  збереження природи і проведення  наукових та моніторингових досліджень  у найцінніших екосистемах Землі. Станом на 1,01.2000 р. статусу біосферного  резервату (БР) набули 5 колишніх природних  заповідників України: Асканія-Нова, Дунайський, Карпатський, Кримський, Чорноморський.

 

7.Правові аспекти охорони природи в Україні

 

Роль права в регулюванні взаємодії природи й суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини по відношенні до природи. Найважливіші суттєві правила такої поведінки закріплюються в державному законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання й дотримання нормами права, забезпеченими державним примусом на випадок їх невиконання.

Беручи до уваги інтегральний характер проблем екології, їх органічний зв'язок з політичними, економічними й соціальними факторами, стратегія природокористування в Україні має бути однією з фундаментальних складових стратегій розбудови правової демократичної держави з розвиненою ринковою економікою.

Серйозною вадою чинного до сьогодні природоохоронного законодавства є його формування за ресурсною ознакою, тобто окремому регулюванню підлягали земельні, водні, гірничі, лісові, атмосфероохоронні та інші відносини. Такий підхід не забезпечував комплексності у регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиного цілого.

У 1991 р. створено Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (з 1998 р. - Міністерство екології та природних ресурсів). Вже з перших законотворчих кроків суверенної України було визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екологічну безпеку, яке забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників. Важливими актами нової держави стали Декларація прав людини, Декларація про державний суверенітет, Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. Даний закон не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість у систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід'ємне право людини забезпечується шляхом участі в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної й достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом до підприємств, установ і організацій щодо відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції в цій галузі.

 

Згідно цього закону, громадяни України мають не лише права, а й обов'язки. Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавчо закріплена її обов'язковість. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами й програмами, реалізація котрих без такого висновку забороняється. Крім державної, Закон передбачає інші форми екологічної експертизи - громадську, наукову, які проводяться незалежно від державної.

Державні стандарти в галузі охорони навколишнього середовища оголошуються обов'язковими. Визначена система екологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин; гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднювальних речовин; граничнодопустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів; а також норми і правила радіаційної безпеки, норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я та Міністерством екології і природних ресурсів.

Закон передбачає, що громадянам України гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Природні ресурси поділяються на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних ресурсів віднесено територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної морської зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більше ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

У законі наведене поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічної катастрофи та підвищеної екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні порушення.

Основними з них є:

- порушення прав громадян  на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

- порушення норм екологічної безпеки;

- порушення вимог законодавства  при проведенні екологічної експертизи;

- допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і  скидів, аварій та інших шкідливих  впливів на навколишнє середовище;

- порушення природоохоронних  вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, захороненні хімічних, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших відходів;

- відмова від надання  своєчасної, повної та достовірної  інформації про стан навколишнього  природного середовища, джерела його забруднення та ін.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва в галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій.

В розвиток Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" прийнято і передбачено розробку пакету законодавчих актів, який має включати 18 законів і кодексів. Першими з цього пакету були прийняті закони "Про природно-заповідний фонд України", "Про охорону атмосферного повітря", "Про охорону і використання тваринного світу", "Про охорону і раціональне використання рослинного світу", земельний, водний, лісовий кодекси України, кодекс про надра.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Серед найважливіших геоекологічних проблем в сучасній Україні особливо актуальними є насамперед; 1) проблема мінерально-сировинних-ресурсів — вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності й погіршення якості, небезпека порушення середовища внаслідок видобування корисних копалин; 2) зміна структури та складу ґрунтово-земельних ресурсів унаслідок господарської діяльності людини — вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); 3) зменшення родючості ґрунтів у результаті вимивання гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами й іншими речовинами; 4) забруднення та зменшення запасів поверхневих і підземних вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин у водні об'єкти в процесі виробництва та ведення комунально-побутового господарства; 5) забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.; 6) зменшення різноманітності рослинного і тваринного світу, зміни в його генофонді; 7) порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів унаслідок накопичення" переміщення та просторового розподілу забруднень, а також погіршення соціально-екологічної ситуації — зміна середовища мешкання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів харчування тощо.