Охорона природи в Україні: сучаний стан та преспективи

На теперішньому рівні взаємовідносин людства І біосфери важливого екологічного змісту набувають питання "що виробляти?", "як виробляти?" і "скільки виробляти?". Суспільство не повинне виробляти не надто потрібні і "короткоживучі" товари. Те саме стосується і транспортних засобів. Чи насправді потрібна висока швидкість і потужність, про які так турбуються конструктори, створюючи все більше швидкісні автомобілі й авіалайнери (автомобілі загального вжитку, до речі, практично ніколи не їздять на запроектованій швидкості 160-180 км/год)? Натомість швидке переміщення більш ніж на 3 часові пояси викликає у людини дискомфорт і виявляється протягом кількох тижнів. Більшість людей відчувають недомагання при різкому розгоні чи гальмуванні автомашини. З біологічної точки зору розробка нових видів комунікації повинна йти не по традиційному шляху збільшення швидкості пересування, а за рахунок засобів зв'язку, які б забезпечували "ефект присутності" людини в будь-якому бажаному місці (системи телекомунікацій, Інтернет, голографія та ін.). Швидкісний транспорт, звичайно, повинен залишитися, але не як масовий вид пересування.

6.2. Сільське господарство

Екологізація сільського господарства зачіпає цілу низку важливих питань. Ми розглянемо такі з них: перехід від хімічних до біологічних та інтегральних методів захисту врожаю; від екстенсивних - до інтенсивних методів господарювання; від монокультур - дополікультур; екологічної оптимізації сільськогосподарського ландшафту.

Широке застосування різноманітних пестицидів у сучасному сільському господарстві становить небезпеку навіть для людини.

Загрози ж для біоти настільки різноманітні, що їх важко перерахувати. Головне джерело цих небезпек - невибірковість дії хімічних препаратів. Зокрема, внаслідок хімічної обробки полів, садів чи лісів разом із "шкідливими" видами різко знижується чисельність інших форм комах. Проте невдовзі після обробки чисельність масових небезпечних видів відновлюється, а в умовах зниження чисельності природних ворогів та паразитів вони отримують можливість успішно розмножуватися. Взагалі, в одноманітних за видовим складом агроценозах створюються сприятливі умови для масових розмножень попередньо відносно нечисленних видів організмів, що пов'язані з даною культурою. З еволюційної точки зору наявність таких колосальних спалахів чисельності плюс імовірні мутагенні впливи деяких хімічних засобів призводить до того, що на наших очах швидкими темпами протікає мікроеволюція в напрямку добору стійких до дії хімпрепаратів організмів. Зараз існує вже понад 400 таких резистентних форм комах, і ця кількість швидко зростає.

Недоліки застосування біоцидів очевидні - це і поступове зниження ефективності через виникнення резистентності, і висока вартість хімікатів, і загибель багатьох інших видів організмів, і шкода здоров'ю людини. Вихід є, і полягає він у широкому використанні різноманітних біологічних засобів захисту рослин. Такими є: розведення і випуск в агроценози спеціалізованих комах-хижаків та паразитів, комахоїдних птахів; створення й застосування вірусних та бактеріальних препаратів, які б уражали виключно конкретний вид комахи-шкідника; популяційно-генетичний метод - внесення у природні популяції шкідливих видів особин, які не здатні давати нащадків або є носіями летальних генів; спеціальна селекція на стійкість до бактеріальних і вірусних захворювань у сільськогосподарських культур.

Слід зазначити, що з часу виникнення (10-15 тис. років тому), сільське господарство розвивалося в основному екстенсивно. Інтенсифікація землеробства триває всього декілька століть. Але вона призвела до того, що в деяких розвинутих країнах площа сільськогосподарських угідь почала скорочуватися за одночасного зростання загальної продукції. Наприклад, у Великобританії з 1946 по 1965 рр. врожаї зросли вдвічі; у Голландії з XVII до середини XX ст. середній урожай зернових зріс у 10 разів (!). Правда, при цьому на кожен гектар вноситься коло 300 кг різноманітних добрив, що породжує своє коло природоохоронних проблем.

Наступним кроком на шляху інтенсифікації сільського господарства мало б бути розширення тепличного господарства із застосуванням різноманітних біотехнологій, і одночасне звільнення нераціонально зайнятих малопродуктивними угіддями просторів суші. Вже зараз існують схеми раціонального використання сонячної енергії у величезних теплицях площею в десятки гектарів, де вегетація відбувається безперервно протягом року, а вихід продукції з одиниці площі в декілька разів вищий, ніж на полі.

І нарешті, наступний шлях у напрямі інтенсифікації - створення фітодромів, проекти яких уже розроблені. Згідно з ними, рослини вирощуються на автоматизованих лініях у рухомих касетах методом гідропоніки. На кожній такій лінії щодня йде посівна і збір урожаю. При такому конвеєрному виробництві можна добитися збільшення урожаю з одиниці площі в десятки разів.

Таким чином, інтенсифікація сільського господарства дозволить вивільнити і повернути біоті планети місця мешкання, необхідні для її існування й розвитку, а заодно й вирішити проблему забезпечення людства продуктами харчування.

Один з найцікавіших екологічно перспективних напрямів перетворення сільського господарства полягає у спрямованому ускладненні агроценозів. Найбільш ефективними за ступенем використання сонячної енергії на Землі є складні екосистеми типу лісів, степів чи прісних вод. Перехід від вирощування монокультур до полікультур обіцяє знизити їхню вразливість до шкідників та захворювань: у складних екосистемах взаємозв'язки між видами такі, що різкі спалахи чисельності якогось із них швидко подавляються механізмами зворотного зв'язку екосистеми. Поля майбутнього, можливо, будуть багатоярусними, і зможуть давати урожай протягом більшої частини року: щось буде дозрівати дуже рано, щось пізніше і т.д. Не виключене Й складне поєднання тваринних і рослинних організмів у таких майбутніх сільськогосподарських комплексах, їхнім прообразом вже сьогодні можна назвати рисові чеки, у яких одночасно вирощують коропів. При організації полікультури може бути досягнутий іще один важливий з точки зору охорони живої природи ефект: велика кількість видів, що раніше існували тільки в "дикій" природі, виявиться об'єктами господарювання і цим самим буде виведена з-під загрози зникнення.

З інших напрямів екологізації сільського господарства варто розглянути екологічну оптимізацію ландшафту і збереження та розвиток традиційних способів господарювання.

Вже пройшов той час, коли ідеалом сільськогосподарського ландшафту вважалося поле від горизонту до горизонту без жодної купини чагарників чи групи дерев. Монотонний сільськогосподарський ландшафт був лише одним з етапів освоєння земель. Такий ландшафт зручний для механізованого догляду за посівами, але іде врозріз із екологічними вимогами підтримання біорізноманіття як засобу стабілізації екосистем. При уніфікації ландшафту біологічне різноманіття різко зменшується, оскільки для існування більшості видів тварин і рослин необхідна певна строкатість (гетерогенність) природних умов. Нерозорані заліснені ділянки серед поля, невирівняні впадини з водою, нескошувані клапті з купами валунів, живі загорожі, смуги перелогів, зарослі чагарниками й травою узбіччя доріг - всі ці острови неторканої землі виявляються не тільки острівками порятунку для багатьох видів тварин, але й плацдармом наступу на види, що наносять збитки врожаю. Тут можуть зберігатися гнізда птахів і перетинчастокрилих комах - важливих запилювачів квіткових рослин (коло 80% рослин Землі потребують запилення їх комахами).

Ще один можливий напрям екологізації сільського господарства - збереження і розвиток історично складених для даних типів екосистем традиційних - "примітивних", але здебільшого екологічно "м'яких" способів господарювання. При цьому забезпечується найбільш повне збереження місцевих сортів і порід, а також повніше використовуються "незручні" для сучасного господарства ландшафти.

Враховуючи зростання сільськогосподарського забруднення, у рослинництві й тваринництві, так само, як і в промисловості, доцільно використовувати такий показник, як відходоємність виробництва одиниці продукції. При його розрахунку слід враховувати всі збитки, які наносяться біоті. Така "екологічна ціна" може виявитися вже в найближчому майбутньому не менш важливим показником, ніж урожайність чи рентабельність у традиційному розумінні.

Отже, можна сказати, що сільське господарство вже сьогодні може бути екологічно раціонально "вбудоване" в природні ландшафти, і його сусідство з дикою природою виявиться тільки на користь сільському господарству, якщо його грамотно організувати. В майбутньому суспільстві, без сумніву, багато звичних нам форм господарювання поступляться місцем полікультурам, фітодромам або іншим формам отримання продуктів харчування і промислової сировини. Місцями збережеться "примітивне" господарство - без пестицидів і механізації. Найважливіше те, що уявлення про невідворотність поглинання останніх неторканих просторів, які зберігають генофонд дикої природи, в жодному разі не може бути виправдане.

6.3.Експлуатація біологічних ресурсів.

Важливим резервом охорони природи і одночасно перспективним напрямом отримання великого обсягу продукції тваринного й рослинного світу є всебічна екологізація використання "диких" біологічних ресурсів. І тепер, і в майбутньому в біосфері будуть існувати значні площі територій і акваторій, на яких людина зможе експлуатувати живі природні ресурси, що відновлюються природним шляхом. З природоохоронних позицій важливою є та обставина, що організація сталого, ощадливого використання природно відновлюваних біологічних ресурсів послужить одночасно і методом надійної охорони більшості великих тварин, збереження котрих у природі пов'язане з найбільшими труднощами.

Розглянемо коротко два найважливіші напрямки такої екологізації - перехід від промислу до господарства і розширення спектру одомашнених та окультурених форм організмів.

Перехід від промислу до господарства стосовно все більшого числа об'єктів тваринного і рослинного світу, грибів та мікроорганізмів дозволив би вдало поєднати отримання всезростаючої кількості високоякісних і різноманітних продуктів природного походження з завданнями надійної охорони максимального числа господарських цінних видів. Такий перехід сприяв би реалізації вимоги розширеного відтворення при експлуатації живих природних ресурсів. Принаймні для десятків видів великих ссавців і птахів, плазунів, земноводних, риб, кількох тисяч видів рослин він буде запорукою їх надійної охорони.

Одомашнення і окультурення практикуються зараз у відношенні приблизно кількох сотень видів тварин і кількох тисяч видів рослин. Використовуючи лише окремі види домашніх тварин і культурних рослин, людина ніби згорнула природний спектр різноманітності потенційно корисних для неї форм живої природи. Завдання полягає в тому, щоби його знову розширити. Це необхідно для довгострокових інтересів сталого розвитку людства і для збереження різноманіття форм збереження живої матерії.

Стосовно рослинного світу перспективним є окультурення все більшої кількості різноманітних технічних, харчових, лікарських, декоративних видів, створення і розширення лісових плантацій з метою отримання деревини та інших лісоматеріалів. В сучасному світі широко розповсюджується фермерське розведення диких копитних (наприклад, антилоп у Африці), птахів (страусів, диких індиків, куріпок та ін.), плазунів, аквакультура молюсків, риб. На спеціальних фермах розводяться десятки видів декоративних метеликів - внаслідок величезного попиту на них на світовому ринку.

Розведення в неволі з господарськими й естетичними цілями рідкісних видів тварин і рослин дає безпосередню вигоду. Це вселяє впевненість, що такі види, входячи в багатоманітне господарство людини, тим самим будуть урятовані від знищення. Як би згодом не зменшувалася їх чисельність у природі, їм не буде загрожувати небезпека вимирання, а їхній основний генофонд буде збережено. З іншого боку, штучне розведення великої кількості економічно цінних видів рослин і тварин сприятиме задоволенню попиту на них за рахунок ферм і плантацій, а не за рахунок їхніх ресурсів у дикій природі.

6.4. Охорона ґрунтового покриву

Охорона та раціональне використання земель є одним із найважливіших завдань людства, бо 98% продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали й гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювалися на пустелі. Низька культура землеробства та хижацька експлуатація земель завжди призводили до руйнування ґрунтового покриву. Вченими підраховано, що за весь історичний період людство втратило близько 200 млн.га родючих земель (площа всього Європейського континенту ледве перевищує 100 млн.га).

Найбільших збитків ґрунтам завдають водна і вітрова ерозії, де-гуміфікація (зниження вмісту гумусу й поживних речовин), засолення і закислення ґрунтів, висушення й перезволоження (забодочування), забруднення промисловими відходами і викидами, забруднення отрутохімікатами. Весь цей комплекс деградаційних процесів виснажує ґрунтові ресурси, знижує врожаї сільськогосподарських культур, призводить до безповоротних втрат високопродуктивних земельних угідь.

Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорони дуже різноманітні і повинні здійснюватися комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших.

На сьогоднішній день особливого значення набуває рекультивація земель - повне або часткове відновлення ландшафту і родючості ґрунту, порушеного попередньою господарською діяльністю, добуванням корисних копалин, будівництвом тощо. Вона включає вирівнювання й закріплення земель, лісопосадки, створення парків і озер на місці гірничих розробок та інші заходи.

Протягом 1986-1989 рр. в Україні було рекультивовано понад 93 тис.га земель. Проте розрив між девастованими і поновленими земельними площами ще великий, незважаючи на зростання обсягів рекультивації порушених земель.

6.5. Раціональне землекористування

Раціональне землекористування включає правильну організацію території, формування культурного агроландшафту. Натомість екстенсивне землеробство, яке й зараз переважно практикується у нашій країні, призвело до розорювання річкових заплав аж до урізів русел рік, спадистих і крутих схилів гір та пагорбів, на яких повинні рости ліси, чагарники і трави. Наслідки - ерозія, замулення річок, зсуви та ін. Те ж саме стосується просторової організації агроландшафтів: у багатьох районах країни площа орних земель сягає 80-90% земельних угідь, що є абсолютно невиправданим як з екологічної, так і з економічної точок зору.