Мова як засіб кодування інформації

Отже інформація передається  у закодованому вигляді. Причому, щоб  споживач розумів отриману інформацію, він повинен володіти тією ж системою кодування, що й джерело.Система кодування інформації називається мовою. Мова є набором правил кодування інформації.Код є формою представлення елементарного сигналу.Ми розглянули приклад усної мови. В ній коди є звуковими сигналами і основним недоліком її є те, що ці коди, будучи придатними для передачі інформації, зовсім непридатні для її зберігання. Бо звук – це коливання середовища, яке з часом затухає. Для того, щоб зберегти інформацію передану звуковим способом, необхідно перетворити її в іншу форму. З цією метою людина винайшла письмові мови, в яких кожен звук кодується буквою, рідше – двома. Це дало можливість зберігати інформацію протягом тривалого часу у вигляді текстів. Завдяки чому можна не тільки передавати інформацію у закодованому вигляді але й зберігати її у вигляді кодів-букв.За час своєї історії людина винайшла багато різноманітних мов. Багато із них придатні для кодування будь-якої інформації. Але є і спеціалізовані з обмеженими можливостями кодування. Сьогодні існують розмовні та відповідні їм письмові мови різних народів, мова жестів, міміки, мова креслення, математики та багато інших. Всі вони є системами кодування інформації, мають певну будову та правила кодоутворення.Часто виникає задача перекодування інформації з однієї мови на іншу. Наприклад, під час написання диктанту учень виконує перекодування інформації сформованої засобами усної мови на коди письмової.Також нерідко виникає потреба перекладу газет, журналів, книжок, фільмів з однієї мови на іншу.Переклад – це процес перекодування інформації з однієї мови на іншу.Слід мати на увазі, що під час перекладу інформація частково спотворюється. Тому існує поняття якості перекладу.

Якість перекладу – це ступінь тотожності вихідної з процесу перекладу інформації до вхідної.На якість перекладу впливають як характеристики обох мов – вхідної та вихідної, так і можливості перекладача.Перекладач – об’єкт, здатний виконати перекодування інформації з однієї мови на іншу.З виникненням комп’ютерів виникло питання створення спеціальної мови для спілкування з ними.  Таку мову називають машинною мовою.Комп’ютер – це машина для виконання інформаційних процесів: отримання інформації, її опрацювання, утворення нової інформації, зберігання та виведення.В основу машинної мови покладені вказівки комп’ютеру на виконання певних дій. Ця мова значно простіша за будь-яку із людських, але вимагає більшої точності, однозначності та строгої послідовності.  Через це перед перекладом на машинну мову спочатку необхідно однією із людських мов підготувати інформацію у вигляді алгоритму – послідовності вказівок, які повинен виконати комп’ютер.Людина, що створює алгоритм називається алгоритмістом. Алгоритми створюються на спеціальних алгоритмічних мовах.Наступним кроком підготовки інформації для введення в комп’ютер є переклад алгоритму на машинну мову. Перекладач з алгоритмічної мови на машинну називається програмістом.Інформація, що отримує комп’ютер, ділиться на дві групи: дані (інформація для зберігання, опрацювання і виведення) тапрограма (алгоритм опрацювання даних). Обидва види даних в закодованому вигляді поміщаються в пам’ять комп’ютера. Далі виконується програма.Але в якій формі виконати кодування інформації, щоб її можна було розмістити та опрацювати в комп’ютері.За конструкцією сучасний комп’ютер є електронною машиною, в якій використовується електрична енергія, яка може породжувати також магнітну. Тому сигналами кодування в ньому можуть бути або електричний, або магнітний сигнал. Як же такими сигналами можна закодувати інформацію.Все залежить від типу інформації, яка кодується. Для числової інформації можна, наприклад, розробити сигнали для 10 цифр, а потім у певних точках електронної пам’яті розмістити їх, створивши там електричну напругу. Скажімо, цифрі 5 відповідає електричний сигнал 5 Вольт, а цифрі 9 – 9 Вольт. В такому випадку ми матимемо найзручнішу систему  кодування числової інформації. Але у неї є суттєвий недолік. Щоб підтримувати, наприклад, строго 5 Вольт у  певній точці пам’яті, потрібна досить складна електроніка. Сучасні можливості електроніки допускають значні відхилення від бажаних значень і тому в певний час 5 може перетворитися на 4 або 6, в залежності від того, наскільки і в який бік зміниться сигнал. Тому така система кодування виявляється ненадійною і може привести до спотворення інформації. У зв’язку з цим була запропонована система двійкового кодування.

1.2Засіб кодування й передачі інформації

 

Писемність  виникла  на  певному  етапі  розвитку   людства,  коли

продуктивні сили і суспільні  відносини  почали  досягати   певного,  досить

високого  рівня. Цей рівень, за висловом Ф. Енгельса: „Починається  з  плавки

залізної  руди і переходить у цивілізацію  в  результаті  винаходу  буквеного

письма  і застосування словесної творчості.”

      Причини, що зумовили появу писемності, всюди були більш-менш однакові.

Письмо, що передає звукову мову, з’являється  в пенріод формування  держави.

Але  різні  народи  не  одночасно  досягали  однакового  рівня   суспільного

розвитку, тому писемність  з’являється в  різних народів в  різні  часи.  Щоб

зрозуміти, вивчити шлях розвитку  тієї чи  іншої   писемності,  треба  знати

історію народу , який її створив.

      [Наприклад египетська писемність, яка  виникла   десь  у   глибині   IV

тисячоліття  до нашої ери, спочатку була  піктограічною,  тобто  малюнковою.

„Під  час виникнення египетської цівілізації  перша  писемність,  яка  почала

вживатися,  полягала..  у  простому  замальовуванні   предметів,   ”   писав

Шампольйон . 6ст.83]

      На світанку розвитку будь-якої  культури  найпершим   і  найбільшим  її

досягненням є народження писемності,  всюди, - на будь-якому континенті ,  у

будь-якій країні, - першим способом закріплення  думки на відстані : в  часі,

перим способом обміну й збереження знань  та досвіду людей був  малюнок.  Так

і було в Єгипті.

      У піктограмі кількість  знаків  залежала від  фантазії  людини,  що  її

малювала, від ступеня  і   „малюнкової  говіркості”.  Але  на  початку   III

тисячоліття  до нашої ери  в Єгипті  становище  змінюється. Кількість  знаків

обмежується,   звужується   значення   кожного   окремого    зображення    ,

стандартизується  їхня форма. Кожен знак  тепер  точно означає   певне  слово.

Оскільки  цей вид писемності передавав  не лише  назви  предметів,  а  й  цілі

слова,  поняття   ,  ідеї,  його  називають   ідеографією.   Ідеографія    -

перехідний  ступінь від піктографії до звукової, мовної графікі.

      [«Піктографія  - це недосконала  система, яка поступово упорядкувалася,

майже повністю змінилася тільки під впливом  прогресу людського  розуму  свій

характер  і утворила ... ієрогліфічне письмо»   6 ст. 86]

      1.2 З далеких часів дійшли до  нас різні види документів, за  допомогою

яких  ми пізнаємо  історію  своєї  країни,  її  героїчне  минуле,  з’ясовуємо

особливості  побуту народу, правові форми  та етичні   норми  взаємовідності

між суспільством і державою, між окремими особами, знайомимося  з  культурою

становлення  письмового мовлення.

      До появи письма для оформлення  міжплеміних  договірних  відносин,  а,

також, для полегшення запам’ятовування  предки  використовували  палиці   із

зарубками. Щоб закріпити договір чи торгівельну  угоду,  наприклад,  записки

про взятий борг,  на  палиці   робились  зарубки,  а  потім  її  розрубували

впродовж . Кожен брав собі  по  половині.  При  поверненні  боргу  половинки

складали  разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні  малюнки  та

написи  виконували  примітивними  інструментальними  знаряддями  (  кам’яними

секирами, довбнями )  на рівних  кам’яних брилах.

      З  появою  писемності  виникає   необхідність   складати   документи.

Вважається, що необхідність  в укладненні різноманітних  документів  (угоди,

договори, тестаменти)  і зумовила появу  писемності  як  засобу  фіксації   і

збереження  державної  і  приватної  документації.  Так,  знайдені  під  час

праскопок білая м. Сузи в 1901р. французькими вченими  на поверхні  кам’яного

стовпа  клинописні тексти були законами,  що  належали  вавилонському  цареві

Хаммурапі, який правив  з 1792 по 1750р. до н.е. Фігура бога  солнця  Шамаша

над текстом начебто затверджувала закони і  дозволяла  цареві  творити   від

його  імені суд над усіма своїми підданими. Всьго було близько итрьох  сотень

законів і всі вони, за заявою Хаммурапі, захищали слабкого від сильного.

      1.3 Важко переоцінити внеск вавилонян і ассирійців  та  інших  шумеро-

аккадських  предків  у  культуру  документування.  По-перше,  це   винайдення

письма. Вавилонське клинописне письмо, а  точніше – шумерське, з  якого  воно

розвинулось,  -  найдавніше  у  світі.  Використовували  його     у   різних

видозмінах  протягом трьох тисяч років, тобто  досше ніж  сучасний  латинський

алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських  гір  до  Перської

затоки, від Єгипетського моря до кордонів Індії. Саме  в  Месопотамії  виник

перший великий теоретично-філософський твір „Сказання про Гільгамеша”.  Тема

цього документа -  пошуки  людського  безсмертя,  яке  можна  здобути   лише

корисними для людства справами – сягають  справжньої філософської  глибини  і

забезпечують  йому почесне місце  серед  найвизначних  робіт  усих  часів   і

народів.

      Сторінки історії, на жаль, і  доси рясніють „білими  плямами”.  Навіть,

про те , що вже , здаєьбся, вивчене, інколи ховає  чимало цікавих таємниць.

      1.4 Вивчення слов янської  писемності  почалося  давно.   Х  сторіччям

датується  перша  філологічна   ровідка   зцього  питання  –  „Сказання  про

письмена”Чорноризця Храбра. Довгий час  вважалося,  особливо  наполегали  на

цьому  буржуазні  історики,  що  наші  предки,  східні  слов’яне,   одержали

писемність  тільки після 988 року, після хрещення Русі. Тоді до них  прийшла,

писемність  – богослужбові книжки, написані тією  слов’янською  абеткою,  яку

863 року  створили вчені просветителі  Кирил та Мефодій.

      З Болгарії та Візантиї у  Кіївську Русь  приходило  свого  часу  чимало

книжок, насамперед релігійних. Але не писемність – не іспортний   товар,   і

завезти її не можливо  –  Писемна  система  народжується  на  певному  етапі

розвитку  суспільства, коли вона стає для цього  суспільства необхідною.

      У Давній Русі , ще до її хрещення, суспільні відносини досягли   такого

рівня розвитку, що  без  писемності  Русь  не  могла  обійтися   і  тому  на

теріторії, де  жили  східні  слов’яне  ,  археологи  не  раз  натрапляли  на

предмети, вкриті таємничими, ієрогліфічними знаками. І часом ці  знаки  дуже

складалися  на літери якогось невідомого нам  алфавіту. Можливо, це не  знаки,

а літери  кількох  окремих  абеток.  Ними  користувались  різні  слов’янські

племена, коли  в  них   зароджувалася  державність,  розвивалася   торгівля,

з’явилися перші паростки дипломатичних стосунків.

      Також було створено кирилицю  та глаголицю.

      Кирилиця складалась з сорока  трьох  писемних  знаків,  вона  мала  всі

літери, потрібні для передачі звуків старослов’янської  мови. Навять  більше,

ніж  потрібно.  Зайві знаки протягом  ХVIII-XX  сторіч  були  вилучені  за

слов’янських  абеток.

      Глаголиця мала сорок літер.  Їхня форма дуже складна   й  химерна.  Якщо

уважно  придивитись,  деякі  знаки  глаголиці   схожі   на   перкинуті   або

перекручені  літери кириллиці. Тільки ще й ускладнені, прикрашені  завитками

та  кружальцями .

      В Х сторіччі, у Болгарії народжується  нова, зручніша абетка, -  прямий

нащадок  візантійського  уставу.  І  на  честь  першонавчителя  слов’ян   її

назвали кирилицею. Кирил  і  Мефодій  боролись  не  тільки  за  те.  щоб   у

слов’янських  країнах правили церковну службу рідною мовою.  Вони  присвятили

своє  життя  благородній  справі  „вищої  мети”.,  брати  прагнули  відстояти

самобутність  слов’янської культури.

      Вони рохгорнули величезну просвітительську  діяльність.  Кирилові   й

Мефодію  всіляко  допомогали  вірні  учні   -   Горазд,   Лаврентій,   Наум,

Ангеларій, Климент.

      Та католицька церква залишилася  вірною собі. Лише на короткий  час,  із

дипломатичних міркувань, папа римський Адріан II дозволив  церковні  віправи

слов’янською  мовою.

      Найдавніші пам’ятки слов’янського  письма (IX – X сторіччя)  –  це  три

написи  на стінах церкви болгарського царевича  Самуїла, в  Македонії.

      Починаючи  з XI століття, написи  кирилицею,  які доси  зустрічаються

лише  на  пам’ятниках  та  в  богослужебних  книгах,  иожна  побачити  й  на

предметах побуту.

      2.1 Засоби  - інструменти, за допомогою  яких документують інформацію.

      Технічний і текстові способи документування  є найдавнішими.

      Писемність є засобом для текстового  способу .

      Вона з’являється тоді,  коли  виникає  потреба  передавати  інформацію

через час і простір.

      Піктографічне  письмо  (рисункове   письмо)  –  перший  етап   еволюції

писемності,  перший  спосіб  вираження  почуттів,  але  малюнок  можна  лише