Перспективні напрями бюджетної політики України

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується на-явністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

Бюджет держави є складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьох сторін:

1) за економічним змістом;

2) за формою прояву;

3) за матеріальним змістом.

За економічним змістом бюджет являє собою сукупність грошових відно-

син між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП визначають той чи інший вид моделі [35, с. 87].

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

Верховна Рада України прийняла новий Бюджетний кодекс (від 8 липня 2010 року № 2456-VI), яким визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства, а також   з метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних даних. Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом - парламентом країни. З політичної точки зору державний бюджет - це своєрідний компроміс між цілями держави, заінтересованої в зростанні бюджетних коштів, а отже, і податкових надходжень, та інтересами власників і працюючих за наймом (лобі, що представляють і захищають їх інтереси в парламенті) з приводу податкових ставок на власність, доходи, податкових пільг, бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами; компроміс між інтересами окремих галузей з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво та інвестиційних премій. Кожен такий компроміс супроводжується політичною боротьбою в парламенті [36, с. 67].

Новим кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства.

Бюджетна класифікація  використовується  для  складання  і  
виконання  державного  та  місцевих  бюджетів,  звітування  про їх  
виконання,  здійснення контролю за фінансовою  діяльністю  органів  
державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів  
місцевого самоврядування,  інших розпорядників  бюджетних  коштів,  
проведення фінансового аналізу в розрізі доходів,  організаційних,  
функціональних та економічних  категорій  видатків,  кредитування,  
фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і  
міжнародної порівняності бюджетних показників. Міністерство фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це Верховну Раду.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів  бюджету;

2) класифікація видатків  та кредитування бюджету;

3) класифікація фінансування  бюджету;

4) класифікація боргу  бюджету.

Доходи державного бюджету класифікуються так ( див. дод. Б):

1) податкові надходження; 
          2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом; 
          4) трансферти;

Неподатковими надходженнями визнаються:

1. доходи від власності та підприємницької діяльності;
2. адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господар-

ської діяльності;

3. інші неподаткові надходження;

Податковими надходженнями визнаються встановлені  законами  
України   про   оподаткування  загальнодержавні  податки  і  збори  
(обов'язкові платежі) та  місцеві  податки  і  збори  (обов'язкові  
платежі).

Трансферти - кошти,  одержані від інших органів  державної  
влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого  
самоврядування,  інших  держав  або  міжнародних  організацій   на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за ( див. дод. В):

 1) бюджетними  програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою головного розпорядника  бюджетних  коштів  (відомча  
класифікація видатків та кредитування бюджету);  
         3) функціями,   з   виконанням   яких  пов'язані  видатки  та  
кредитування  бюджету  (функціональна  класифікація  видатків   та  
кредитування бюджету);

4) за  економічною характеристикою   операцій,  що  здійснюються  при  їх  проведенні ( економічна класифікація видатків бюджету).

Кожна країна має свою структуру доходів і видатків бюджету. Це залежить від багатьох чинників: державного ладу, рівня економічного розвитку, політики, що проводиться в конкретних умовах.

Таким чином, можна зробити висновок, що головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

•           2.2. Місцеві бюджети як складова частина бюджетної системи України         

Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них у галузі бюджету й фінансів розмежована, усього місцевих бюджетів в Україні понад 14 тисяч. Найчисельніша група - це сільські, селищні та міські бюджети.

Місцеві органи самоврядування самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств й організацій місцевого господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління.

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, розподілі та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства [26, с. 43].

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання в цей процес з боку державних органів не припускається. Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України.

Місцеві податки та збори встановлюються міськими, селищними та сіль-ськими радами в межах граничних розмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим та власними радами [27, с. 89].

Ради в межах своєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів, звільняти певні категорії платників від їх сплати.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

1)фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні виконавчих органів влади автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

2)утримання представницьких і виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;

3) фінансування підприємств і господарських організацій. що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

4) інші заходи, що фінансуються відповідно до чинного законодавства України з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Усі ці витрати безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень його добробуту, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок не передбачуваних обставин.

Для аналізу роді місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку регіонів та їх місця у бюджетній системі України потрібні їх кількісна та якісна характеристика.

Місцеві бюджети виступають як головним інструментом реалізації державної регіональної політики у вирішення таких важливих завдань, як структурна перебудова економіки, вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства, здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення природоохоронних заходів тощо, так і основним інструментом реалізації політики органів місцевого самоврядування, які самостійно визначають пріоритети у своїй діяльності, ставлять цілі та завдання, втілення яких забезпечується за допомогою коштів місцевих бюджетів. Місцеві бюджети також відіграють важливу роль у фінансуванні суспільних послуг, насамперед, соціального спрямування. Частка місцевих бюджетів до відношенню до ВВП відображає їх роль в економіці країни, тобто існує щільний зв’язок стану розвитку місцевих фінансів і політики макроекономічної стабілізації.

Як зазначають вітчизняні дослідники, в Україні поки ще не вдається забезпечити реальність місцевих бюджетів та чітке розмежування центрального та місцевих бюджетів, наявні взаємозаліки і секвестрування, немає чітких пріоритетів бюджетних витрат, порушуються законодавчо визначені норми витрат, є факти нецільового використання бюджетних коштів, тощо [22, с. 56].

Враховуючи той факт, що переважну більшість соціальних послуг населення отримує саме від органів місцевого самоврядування, частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України повинна зростати, паралельно має рости і частка місцевих бюджетів по відношенню до ВВП держави, що є важливим фактором збільшення нормативів бюджетної забезпеченості у формуванні видаткової частини місцевих бюджетів і є суттєвим для реального виконання повноважень місцевого самоврядування.

У той же час динаміка відповідних показників (див. табл. 2.1) свідчить про нестабільність частки місцевих бюджетів у загальному фінансуванні суспільних послуг: з 48,1% у 1998 р. до 33,7% у 2005р., та до 53,6 % в 2011 р., тобто амплітуда коливань складає від 14 до 20 процентних пунктів. Досить тривожними є й тентенції зміни частки доходів місцевих бюджетів (без урахуванням міжбюджетних трансфертів) по відношенню до ВВП протягом останіх років. Показник частки доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) у загальній сумі надходжень до бюджетної системи має стійку тенденцію до зниження: від 45,7 % в 1998 р. до 18,1 % в 2005 р. до 21,8% в 2011 р., тобто скоротилась більше як вдвічі. Поряд з цим, значно збільшились надходження до місцевих бюджетів, що залежать від рішень на центральному рівні, тобто обсяги фінансової допомоги у вигляді міжбюджетних трансфертів.