Історія землеустрою та кадастру

      Земельні ділянки,  на яких розташовані багатоквартирні  жилі будинки, а також належні  до них будівлі, споруди та  прибудинкові території державної  або комунальної власності, надаються  в постійне користування підприємствам,  установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.  
     Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.  
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню  власників.

   Прибудинкова  територія  -  це  встановлена за проектом поділу  території мікрорайону (кварталу)  та  проектом  забудови земельна  ділянка багатоквартирної  несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування  житлового  будинку (будинків)  і пов'язаних з ним господарських та технічних будівель і  споруд.  Прибудинкова  територія  встановлюється  для   будинку (будинків)  і не  може  виділятися  для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо).

     Склад та  поділ   території  мікрорайону (кварталу) на  окремі земельні ділянки прибудинкових територій визначаються необхідністю забезпечення ефективного   утримання   та  експлуатації  житлового будинку  та  прибудинкових  територій   на   підставі   дотримання встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм.

     Прибудинкова територія включає:

     - територію під житловим  будинком (житловими будинками);

     - проїзди та тротуари;

     - озеленені території;

     - ігрові  майданчики  для  дітей  дошкільного  та   молодшого

шкільного віку;

     - майданчики для відпочинку  дорослого населення;

     - майданчики для занять  фізичною культурою;

     - майданчики для тимчасового  зберігання автомобілів;

     - майданчики для господарських  цілей;

     - майданчики для вигулювання  собак;

     - інші  території,  пов'язані  з  утриманням  та експлуатацією

будинків та інших пов'язаних з  ними об'єктів.

    Розміри   земельних   ділянок   прибудинкових  територій  визначаються  пропорційно  в   залежності   від   загальної   площі житлових,  допоміжних і нежилих приміщень,  поверховості будинків, їх розташування в межах населеного пункту відповідно до  державних норм і правил і затвердженої проектно-технічної документації.

   Межі   земельних   ділянок    прибудинкових    територій встановлюються  за  проектами відведення цих ділянок відповідно до затверджених у встановленому  порядку  норм  і  проектно-технічної

документації.   Затверджений   відповідними   органами   місцевого самоврядування за місцем розташування цих  ділянок  проект  поділу території  мікрорайону (кварталу),  групи будинків є підставою для розробки  проектів  відведення  земельних  ділянок   прибудинкових територій будинку (будинків) цього мікрорайону (кварталу).

     В проекті поділу території мікрорайону  виходячи  з  існуючої ситуації   встановлюються   також  території  (об'єкти)  спільного користування,  які знаходяться  у  спільній  частковій  власності. Утримання та   використання   вказаних   територій   або об'єктів здійснюється   відповідно   до   угод,   укладених   зацікавленими об'єднаннями власників,  що створюються власниками для управління, утримання і використання майна житлових будинків,  яке перебуває у загальному користуванні (далі - Об'єднання власників будинків). Ці території не підлягають поділу на місцевості.

     У складі  прибудинкової  території також визначаються  об'єкти, що  використовуються  сторонніми  користувачами  з   встановленими  правилами експлуатації та користування (спільні проїзди, наскрізні проходи у будовах тощо),  їх межі.  В проекті також встановлюються сторонні користувачі.

     До цих   об'єктів   відносяться   окремі   ділянки    (ігрові майданчики,   майданчики   для   занять  фізичною  культурою,  для тимчасового зберігання автомобілів, для господарських цілей та для вигулювання  собак),  об'єкти  загального  призначення  для  групи будинків кварталу,  мікрорайону.  Земельні ділянки,  необхідні для здійснення   реконструкції,   ремонту   та  експлуатації  існуючих магістральних наземних та підземних інженерних  мереж  передаються Об'єднанням  власників будинків у користування,  інші види мереж - надаються у власність з встановленими правилами експлуатації.  Усі ці  ділянки  використовуються  власниками землі з обмеженнями,  що передбачаються правилами затверджуваними у встановленому  порядку.

     Межі  цих об'єктів  та особливості їх використання  встановлюються у проекті поділу території  (мікрорайону, кварталу) та  подаються  в складі   проекту   відведення   земельних   ділянок  прибудинкових територій.

     У разі  неможливості  поділу території мікрорайону,  кварталу, групи будинків окремі,  складові якої створювалися  для  спільного обслуговування    групи    будинків,   без   ущемлення   інтересів співвласників  цих   будинків   та   порушення   діючих   норм   і проектно-технічної     документації     прибудинкова     територія об'єднується в одну земельну ділянку,  яка  переходить  у  спільне користування   або  у  спільну  часткову  власність  співвласників будинків.

     План червоних ліній є складовою частиною генерального плану населеного пункту (детального плану території) або може бути окремою містобудівною документацією.  
Червоні лінії - визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення. Планом червоних ліній відповідно до генерального плану населеного пункту, детального плану, даних Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру населеного пункту визначається розташування червоних  ліній. 
Відповідно до планів червоних ліній сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень:

      - встановлюють межі  земель загального користування  населених пунктів; 

      - вирішують питання  вибору, вилучення (викупу), надання  у власність або користування (оренду) земельних ділянок, встановлюють на відповідній території єдині умови та обмеження використання земель, визначених для містобудівних потреб;

      - визначають технічні  умови для розміщення та утримання  інженерно-транспортної інфраструктури.

 

3. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення

Землі природно-заповідного  фонду та іншого    природоохоронного  призначення    
          Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, і  виділені   з   метою   збереження   природної   різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного  світу,  підтримання загального   екологічного   балансу   та   забезпечення   фонового моніторингу навколишнього природного середовища.   
         До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

     Природно-заповідний  фонд   охороняється   як   національне   надбання,   щодо    якого встановлюється   особливий   режим    охорони,    відтворення    і використання. Україна  розглядає   цей  фонд  як  складову  частину світової системи природних територій та об'єктів,  що  перебувають під особливою охороною.

     Для  забезпечення  необхідного  режиму   охорони    природних комплексів  та  об'єктів   природних   заповідників,    запобігання негативному впливу господарської діяльності на  прилеглих  до  них територіях установлюються охоронні зони.В разі необхідності охоронні зони можуть  установлюватися  на територіях, прилеглих до окремих  ділянок  національних  природних парків,  регіональних  ландшафтних  парків,  а    також    навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних  парків,  зоологічних  парків  та   парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

     Розміри охоронних  зон визначаються відповідно  до їх цільового призначення  на  основі  спеціальних  обстежень   ландшафтів    та господарської діяльності на прилеглих територіях.

     В охоронних зонах  не допускається будівництво  промислових  та інших  об'єктів,  розвиток  господарської  діяльності,  яка   може призвести  до  негативного  впливу  на  території    та    об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу  здійснюється  на основі  екологічної  експертизи,  що  проводиться    в    порядку, встановленому законодавством України.

     Положення,  що  визначають  режим  кожної  з  охоронних   зон територій та об'єктів природно-заповідного  фонду,  затверджуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення.

     Охоронні  зони  територій   та  об'єктів  природно-заповідного  фонду  враховуються  під  час  розробки  проектно-планувальної  та проектної  документації

      Природні  заповідники  -  природоохоронні,   науково-дослідні установи  загальнодержавного  значення,  що  створюються з метою збереження в природному стані типових або  унікальних  для даної ландшафтної зони  природних комплексів  з усією сукупністю  їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки  наукових  засад охорони навколишнього природного середовища,  ефективного використання  природних   ресурсів    та екологічної безпеки.

     Ділянки  землі   та  водного  простору  з   усіма    природними ресурсами  повністю вилучаються  з   господарського  використання  і  надаються заповідникам у порядку,  встановленому  Законом  та  іншими актами законодавства України.

     На території природних   заповідників  забороняється   будь-яка господарська  та  інша  діяльність,  що    суперечить    цільовому призначенню заповідника,  порушує природний  розвиток  процесів  та явищ або  створює   загрозу  шкідливого  впливу  на  його  природні комплекси та об'єкти, а саме:

    - будівництво  споруд,  шляхів,  лінійних  та  інших   об'єктів транспорту  і  зв'язку,  не  пов'язаних  з  діяльністю   природних заповідників,  розведення  вогнищ,  влаштування  місць  відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і  прохід  сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів  загального  користування,  лісосплав, проліт літаків  та  вертольотів  нижче 2000  метрів  над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією  заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;

    - геологорозвідувальні   роботи,  розробка  корисних   копалин, порущення  грунтового  покриву  та гідрологічного і гідрохімічного режимів,  руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів,  усі  види  лісокористування,  а також заготівля кормових трав,  лікарських  та  інших  рослин,  квітів,  насіння,  очерету, випасання  худоби,  вилов  і знищення диких тварин, порушення умов їх  оселення,  гніздування,  інші  види  користування  рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;

• мисливство, рибальство,  інтродукція  нових  видів  тварин  і рослин, проведення заходів з

метою збільшення чисельності  окремих  видів  тварин понад допустиму  науково обгрунтовану  ємкість  угідь, збирання колекційних та інших  матеріалів, за винятком  матеріалів, необхідних  для  виконання  наукових  досліджень.

Біосферні      заповідники        є        природоохоронними, науково-дослідними   установами 

міжнародного    значення,    що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових  природних комплексів біосфери,  здійснення  фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного  середовища,  його змін під дією антропогенних факторів.

     Біосферні  заповідники   створюються   на    базі    природних заповідників, національних  природних парків  з  включенням  до  їх складу територій  та  об'єктів  природно-заповідного  фонду  інших категорій та інших земель і  належать  до  всесвітньої  глобальної мережі біосферних заповідників.

   Для біосферних заповідників  установлюється  диференційований  режим охорони, відтворення та  використання  природних  комплексів згідно з функціональним зонуванням:

     заповідна зона - включає  території, призначені для збереження  і відновлення найбільш цінних  природних та мінімально    порушених антропогенними  факторами    природних    комплексів,    генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;