Історія землеустрою та кадастру

утворюється  органом,  до сфери управління якого  воно входить,  до реєстрації його як  суб'єкта  господарювання.  Мінімальний  розмір статутного     фонду    комунального    унітарного    підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

      Найменування комунального унітарного  підприємства  повинно містити   слова  "комунальне  підприємство"  та  вказівку  на орган місцевого  самоврядування,  до сфери управління  якого входить  дане підприємство.

    Господарськими  товариствами  визнаються  підприємства або інші суб'єкти господарювання,  створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою  одержання  прибутку.    Господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

   Суб'єкти   господарювання  -  юридичні  особи,  які  стали засновниками або  учасниками господарського товариства,  зберігають статус юридичної  особи.

            До   господарських    товариств    належать:    акціонерні товариства,  товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою   відповідальністю,   повні   товариства,    командитні товариства.

    Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд,  поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості,  і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки  майном  товариства,  а акціонери несуть  ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства,  в межах вартості належних їм акцій.

     Товариством з обмеженою  відповідальністю  є господарське товариство,  що  має статутний фонд,  поділений на частки,  розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства,

які  повністю  сплатили  свої  вклади,   несуть   ризик   збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

          Товариством  з  додатковою  відповідальністю є господарське товариство,  статутний фонд якого поділений на  частки  визначених установчими  документами  розмірів  і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном,  а в разі його недостатності

учасники    цього    товариства    несуть    додаткову   солідарну відповідальність у визначеному  установчими  документами  однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

          Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно  до  укладеного  між ними  договору  здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть  додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

        Командитним товариством є господарське товариство, в якому один  або декілька  учасників здійснюють  від імені товариства підприємницьку   діяльність  і  несуть  за   його   зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке  за законом  може  бути  звернено стягнення (повні учасники),  а  інші учасники   присутні   в   діяльності   товариства  лише    своїми вкладами (вкладники).  Учасниками    повного   товариства,   повними   учасниками командитного товариства можуть бути лише особи,  зареєстровані як

суб'єкти підприємництва.

         Підприємства та товариства можуть  мати землю на праві власності, користування а також вони  можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб. Державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям земельні ділянки надаються  у постійне користування..  
У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються  
      Іноземні громадяни та особи без громадянства а також     іноземні юридичні особи можуть набувати права власності за цивільно-правовими угодами на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності  та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

     Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, іноземними юридичними особами, протягом року підлягають відчуженню.

3. ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

    Земля з наукової точки зору при здійсненні землеустрою розгялдається як - фізичне тіло і просторовий базис.

    Земля як фізичне тіло це грунти, які поділяються за своїми хімічними та фізичними властивостями. Не від’ємною частиною грунтів є рослинність та клімат. За вище зазначеними властивостями проведено районування території України, враховуючи географічне місце знаходження. Такий поділ дає змогу оцінити (бонітування, економічна оцінка грунтів) грунт, як засіб виробницьтва у сільському господарстві, визначити ступень  родючисті грунтів. Родючисть грунту – це здатність землі задовольняти потреби рослин у необхідних для них поживних речовинах і волозі. Родючисть грунту поділяється на природну і штучну. Природна родючисть як результат тривалого грунто-утворювального процесу, що проходить у певних кліматичних умовах, визначається фізичними, хімичними і біологічними властивостями грунту. Створена родючисть грунту шляхом обробітку грунту, внесенням добрив, травосіянням, підбором сортів, які здатні краще використовувати природну родючість,  називається штучною. Природна і штучна родючисть становлять економічну. Отже, при використанні землі необхідно враховувати не тільки її природні властивості, але й затрати коштів і праці.

 Районування території

       Природно-сільськогосподарське  районування території – наукова  система поділу території, яка  враховує закономірний розподіл  природних умов і ресурсів, а також особливості їх сільськогосподарського використання.

  Розрізняються дві форми  районування: загальнодержавне (агроекологічне), яке грунтується на принципах відображення об’єктивно існуючих природних комплексів (поясів, зон, провінцій, округів) і внутрірегіональне (внутріобласне) земельнокадастрове (земельнооціночне), яке грунтується на відмінностях природно-кліматичних і природно-економічних умов території..

  Природно-господарський пояс -найвища одиниця прироно-сільськогосподарського районування, яка характерезується комплексом природних умов, що визначають поясний тип сільськогосподарського виробництва. Головною ознакою при виділенні поясів є теплозабезпеченість вище +10°С і відповідні з нею поясні типи грунтів і рослинності.

   Природно-господарська зона – основна одиниця районування території, що характерезується відповідним балансом тепла і вологи разом з головними особливостями грунтоутворення і мінерального живлення рослин. Зона має пануючі типи і підтипи грунтів та відповідні системи агротехнічних і меліоративних заходів. Кожній зоні властивий свій тип сільськогосподарського виробництва, своє співвідношення земельних угідь.

Природно-економічна провінція – це частина зони. Вона має спецефічні особливості грунтового покриву, які відрізняються між собою показниками гідротермічного і поживного режиму грунтів, основними з яких є: континентальність клімату, суворість і сніжність зими, тепло- і вологозабезпечення періоду вегетації, кліматичні індекси біологічної продуктивності. За особливостями природних провінцій визначаються провінціальни види сільськогосподарського виробництва.

    Прироно- економічні  провінції поділяються на округи, а вони, у свою чергу – на  природно-сільськогосподарськи райони.

     Прироно-сільськогосподарський округ  характерезується такими особливостями, як загальна побудова рельєфу, склад грунтотвірних порід, співвідношення грунтів різного гранулометричного складу, засоленість грунтів, заболоченість території тощо. Залежно від природних особливостей прироно-сільськогосподарських округів виділяється певний склад земельних угідь, сільськогосподарських культур і система ведення сільського господарства.

  Окремо виділені природно- сільськогосподарські гірські області – це відокремлені крупні орографічні системи, що належать до відповідних широтних теплових поясів і характерезуються певними типами структур висотної зональності, а також типами сільсько- і лісогосподарського використання земельного фонду. Гірські провінції та гірські округи виділяються у тепловому поясі з урахуванням експозиції схилів.

   Земельно-оціночний район – це частина території області, для якої притаманна певна однородність агрокліматичних, геоморфологічних, грунтово-меліоративних і природно-технологічних умов, які впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності сільського господарства.

   Земельно-оціночні  райони характерезуються однорідним комплексом природних і економічних умов, поєднанням виробничих галузей, складом вирощуваних культур, структурою земельних угідь, землезабезпеченістю, енергоозброєністю, забезпеченістю основними виробничими фондами і трудовими ресурсами, затратами праці та загальними затратами на гектар земельної площі, кількістю добрив, що вносяться в грунт, урожайністю культур і вартістю валової продукції. У зонах зрошувального землеробства враховуються гідрологічні умови території, динамика та характер мінералізації грунтових вод, розподіл господарств за джерелами зрошення, водозабезпеченність земель, яка виражається у відсотках щодо зрошувальних норм. У зонах розвинутого плодівництва і виноградарства враховуються спецефічні особливості вирощування багаторічних насаджень.

  При земельно-оціночному районуванні  землеволодіння і землекористування  сільськогосподарських підприємств,  організацій і установ, незалежно  від адміністративного підпорядкування, об’єднуються у земельно-оціночні райони, межі яких, якщо можливо, суміщаються з межами адміністративних районів, а при їх неоднорідності – з межами сільськогосподарських підприємств, організацій і установ. Господарств у земельно-оціночному районі повинно бути не меньше 30, що визначається вимогами статистичної обробки інформації. Дрібні земельно-оціночні райони суміжних областей, якщо природно-економічні умови однорідні, можуть  об’єднуватися в один земельно-оціночний район.

  Для земельнооціночного районування території залучаються різні вихідні дані та матеріали, які характерезують кожне землеволодіння чи землекористування, а саме: агрокліматичний довідник адміністративних областей, обласні карти масштабу 1:200000 з нанесиними межами провінцій, округів зі схеми природно-сільськогосподарського районування України, грунтові карти масштабу 1:25000 або 1:50000 ( при наявності доцільно використовувати грунтові карти областей масштабу 1:200000), картограми агровиробничого групування грунтів районів і окремих господарств, відомості економічного характеру адміністративних районів і господарств про: середню багаторічну врожайність сільськогосподарських культур; фактичну і перспективну структуру посівних площ; спеціалізацію господарств; вартість валової продукції рослинництва з підрозділенням за галузями і прямі затрати на її виробництво у розрахунку  на 1 га ріллі; кількість внесених органічних і мінеральних добрив в умовних  туках у розрахунку на 1 га ріллі; забезпеченність технікою ( вартість тракторів, сільськогосподарських машин і транспортних засобів), енергозабезпеченість рослинницьких галузей; наявність працездатних осіб, які беруть участь у сільськогосподарському виробництві ( осіб на 100 га ріллі).

Отже, основна мета природно-економічного районування – виділення невеликих територій з максимально подібним природним станом, на яких існують рівні економічні умови сільськогосподарського виробництва і достатньо чітко проявляються відмінності у рівнях родючості окремих грунтів.  Ці території можуть бути названі природно-економічними мікрорайонами області, природної зони.

                  Схема земельно-оціночного (кадастрового) районування України