Тримання під вартою як запобіжний захід у кримінальному процесі України

 

Міністерство освіти і  науки

Національний транспортний університет

Факультет економіки, менеджменту  і права

 

 

Курсова робота

З дисципліни:

« Кримінальний процес »

На тему

«Тримання під вартою як запобіжний захід у кримінальному процесі України»

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент групи ТП ІІІ-1

Абрамчук В.В

Перевірив:

Романюк Б.В

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

План:

 

Вступ

1.Поняття тримання під  вартою та його місце в системі  запобіжних заходів.

2.Мета, підстави та умови  взяття та тримання під вартою.

3.Строки тримання під  вартою. Процесуальний порядок їх  продовження.

4. Процесуальний порядок  обрання, зміни та скасування  запобіжного заходу у вигляді  тримання під вартою.

5.Особливості застосування  тримання під вартою, до окремих  категорій осіб.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Завдання кримінального  судочинства визначені в ст. 2 Кримінального

процесуального кодексу  України, де вказано, що ними є “захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура”. Тобто інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності задовольняються за допомогою кримінального процесу. Для забезпечення вказаних завдань законодавець покладає на суб’єктів кримінального провадження певні обов’язки та визначає їх права. При цьому

держава розраховує на те, що суб’єкти кримінального провадження будуть активно брати участь у кримінальному судочинстві, сприяти досягненню його завдань, та добросовісно виконувати процесуальні обов’язки.

Враховуючи те, що заходи забезпечення кримінального провадження

обмежують права та свободи  громадян (в тому числі і конституційні  −

недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів, свободу пересування тощо), закон піддає процедуру їх застосування детальній регламентації. Зважаючи на вимоги кримінально-процесуальної форми, необхідність дотримання принципу законності, вивчення питань, що стосуються обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження є запорукою успішної та ефективної роботи органів досудового розслідування, дотримання прав громадян та недопущення їх порушень.

Об’єктом моєї курсової є тримання під вартою як один із запобіжних заходів у кримінальному процесі України.

Мета курсової – детальне дослідження тримання під вартою як одного із запобіжних заходів у кримінальному процесі.

Завданням цієї курсової є:

1) Дізнатися що ж таке  тримання під вартою та його місце в системі запобіжних заходів.

2) Встановити мету, підстави  та умови взяття та тримання  під вартою, а також строки  тримання під вартою

3) Розглянути процесуальний  порядок обрання, зміни та скасування  запобіжного заходу у вигляді  тримання під вартою.

4) Визначити особливості  застосування тримання під вартою, до окремих категорій осіб.

Переважним методом дослідження був теоретичний, а саме аналізу чинного законодавства України, його класифікація та конкретизація.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття тримання під вартою та його місце в системі запобіжних заходів

 

Запобіжні  заходи  —  це  частина  заходів   процесуального   примусу,спрямованих    на    забезпечення    належної    поведінки    підозрюваного,обвинуваченого,  підсудного,  засудженого  шляхом  певного  обмеження  їхніх особистих  прав.

      Окрім ознак,  притаманних для всіх  заходів   кримінально-процесуального

примусу, запобіжні заходи мають ще й такі:

      1) їх може  бути застосовано тільки до  певних  суб'єктів  кримінального

процесу: обвинуваченого, підсудного,  засудженого  (в  окремих  випадках  до підозрюваного);

      2) мають  особистий характер, бо обмежують  особисті права цих суб'єктів

процесу;

      3) характеризуються  специфічними підставами і метою  застосування;

      4)  мають   більший  порівняно  з   іншими  заходами   ступінь   примусу

(обмеження прав).

Процесуальне значення запобіжних заходів полягає в тому, що вони:

      1) забезпечують  оптимальні умови для доказування  і досягнення істини у

кримінальній справі;

      2) завдяки  їм створюються умови для реалізації  завдань  кримінального

процесу;

      3) сприяють  вирішенню профілактичних завдань  процесу;

      4) є  засобами  забезпечення  спеціального  режиму,  в  якому  повинен

перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

За чинним законодавством (ст.  176  КПК)  систему запобіжних  заходів становлять:

1) особисте зобов'язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

Запобіжні заходи у кримінально-процесуальному  законі  являють  собою систему заходів процесуального примусу,  що  застосовуються  до  особи,  яка підозрюється чи  обвинувачується  у вчиненні  злочину,  при провадженні  у кримінальних справах на стадії досудового слідства та при судовому  розгляді справи.  Найбільш  суворим  запобіжним  заходом із  передбачених  ст.   176 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України) є взяття  під варту.

Запобіжні заходи — це способи примусового впливу на обвинуваченого,  а у виняткових випадках і на підозрюваного, з тим, щоб запобігти  такій  їхній поведінці, що може перешкодити досягненню завдань кримінального  судочинства (встановленню дійсних  обставин  справи,  правильному застосуванню  закону, покаранню винних, запобіганню притягнення до  кримінальної  відповідальності невинних і засудження винних).

      Застосування  запобіжних  заходів  пов'язано  з найбільш  інтенсивним

обмеженням особистої свободи  громадян,  зокрема  права на  недоторканність особи, безперешкодне переміщення і вибір місця проживання. Запобіжні  заходи повинно бути застосовано лише відповідно  до  їх  призначення  за  наявності встановлених  законом підстав  і   з   додержанням   відповідної   правової процедури[1].

Запобіжні  заходи  застосовуються  до  підозрюваного,  обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам  ухилитися  від  дізнання, слідства, суду, перешкодити встановленню істини у  кримінальній  справі  або продовжити  злочинну  діяльність,  а  також   для   забезпечення   виконання процесуальних рішень.

Тримання під вартою є  винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється  або обвинувачується у вчиненні  злочину, за який законом передбачено  основне покарання у виді штрафу  в розмірі понад три тисячі  неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян, - виключно у разі, якщо  прокурором, крім наявності підстав,  передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Слідчий суддя, суд при постановленні  ухвали про застосування запобіжного  заходу у вигляді тримання під  вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим  обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно  якої у цьому провадженні вже  обирався запобіжний захід у  вигляді застави, проте був  порушений нею.

 

 

 

 

 

2. Мета, підстави та умови взяття та тримання під вартою

 

Метою застосування запобіжного  заходу тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від  органів досудового розслідування  та/або суду;

2) знищити, сховати або  спотворити будь-яку із речей  чи документів, які мають істотне  значення для встановлення обставин  кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати  на потерпілого, свідка, іншого  підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному  провадженні;

4) перешкоджати кримінальному  провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне  правопорушення чи продовжити  кримінальне правопорушення, у якому  підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного  заходу є наявність обґрунтованої  підозри у вчиненні особою кримінального  правопорушення, а також наявність  ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити  дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають  права ініціювати застосування запобіжного  заходу без наявності для цього  підстав, передбачених цим Кодексом.

Так, наприклад, про намір  переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду можуть свідчити такі дані, як придбання проїзних документів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове  звільнення з роботи, розпродаж майна  тощо.