Проблеми криміналізації суспільно-небезпечних діянь

3) необхідність забезпечення  реалізації певних положень Конституції  та інших законів України. Так, приводом до криміналізації умисного  перешкоджання законній професійній  діяльності журналістів (ст. 171 КК) стали  відповідні положення Закону  України «Про державну підтримку  засобів масової інформації та  соціальний захист журналістів»;

4) результати кримінологічних  досліджень щодо динаміки та  поширеності певного діяння, які  обґрунтовують необхідність його  кримінально-правової заборони. При  цьому, як правило, не криміналізується діяння, яке не є поширеним або, навпаки,- поширеним настільки, що боротьба з ним кримінально-правовими засобами буде вкрай неефективною (наприклад, виготовлення самогону для власних потреб).

5) громадська думка. Так, ніщо інше, як громадська думка  стала приводом до криміналізації  у 1988 р. незаконного поміщення в  психіатричний заклад. Відповідна  стаття з'явилася у вітчизняному  КК у часи «перебудови» після  оприлюднення в засобах масової  інформації відомостей про вчинення  зазначених дій як засобу розправи  тоталітарної влади з інакомислячими.

За наявності зазначених приводів єдиною підставою криміналізації діянь є відповідний ступінь і характер їхньої суспільної небезпеки, який характеризується їхньою здатністю заподіювати об'єктам кримінально-правової охорони (а не будь-яким іншим об'єктам) істотну (а не будь-яку іншу) шкоду.

«Суспільна небезпека діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям, її переоцінка здійснюється постійно під впливом певних негативних чи позитивних факторів (істотних обставин), які об'єктивно обумовлюють необхідність криміналізації того чи іншого діяння.»12

Вирішення питання про законодавче визнання діяння злочином обов'язково потребує дотримання певних умов криміналізації. Їх можна поділити на умови: 1) соціально-психологічного характеру; 2) кримінологічного характеру; 3) загальноправового характеру; 4) кримінально-правового характеру; 5) кримінально-процесуального характеру.

Так, відповідно до умов соціально-психологічного характеру діяння може бути криміналізоване, якщо це обумовлено його явною або відносною аморальністю чи правосвідомістю населення, представників законодавчого і правозастосовних органів. Саме явна аморальність такого діяння як сутенерство стала соціально-психологічною умовою його криміналізації (ч. 4 ст. 303 КК).

Право може й випереджати мораль. Наприклад, чинним КК криміналізоване таке діяння, як нацьковування хребетних тварин одна на одну з корисливих мотивів (ст. 299 КК). Це діяння в Україні не є поширеним і тому ще не встигло отримати з боку усього суспільства оцінку як аморальне, але його криміналізація була обумовлена правосвідомістю представників законодавчого органу.

Згідно з умовами кримінологічного характеру діяння може бути криміналізоване лише у разі, якщо боротьба з ним кримінально-правовими засобами може бути ефективною і прогнозовані побічні соціальні наслідки криміналізації не є негативними.

До умов загально-правового характеру слід віднести відповідність нової кримінально-правової заборони:

а) Конституції України. Наприклад, не може вважатися злочином незаконне перетинання державного кордону України, вчинене громадянином України при поверненні в Україну, або відмова свідка від давання показань щодо себе, оскільки це суперечило б статтям 33 і 63 Конституції України;

б) міжнародним договорам, ратифікованим Верховною Радою України. Наприклад, зміст ст. 209 КК має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 p., ратифікованої Україною 17 грудня 1997 p.;

в) іншим законам України. Так, недоцільною з точки зору її колізійності стала, на наш погляд, криміналізація незаконного здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК). Адже таке саме діяння визнане ст. 164 КУпАП адміністративним правопорушенням;

г) техніко-юридичним вимогам. У ст. 315 проекту нового КК пропонувалося криміналізувати «здійснення особою статевого акту з іншою особою за платню». Лише перед остаточним прийняттям КК у диспозицію цієї статті (у новому КК це ст. 303) були внесені зміни, якими вдалося запобігти двозначності змісту закону: нібито статевий акт можна здійснити за платню із самим собою. На жаль, у чинному КК не вдалося запобігти інших порушень техніко-юридичних вимог. Так, важко зрозуміти, що мається на увазі під «іншим засобом» у ст. 188 КК, якщо перед цим мова йде про спосіб, а не засіб.

«Відповідно до умов кримінально-правового характеру не підлягає криміналізації діяння:

а) яке не відповідає визначеним у кримінальному законі ознакам злочину, зокрема, не є власне діянням, не може бути винним і вчинюватися суб'єктом злочину;

б) яке вже визнане злочином;

в) криміналізація якого спричинить небажану конкуренцію норм КК або іншим чином може суттєво ускладнити процес кваліфікації злочинів та сприяти помилкам у кваліфікації.

До умов кримінально-процесуального характеру належить можливість доказування факту вчинення даного діяння кримінально-процесуальними засобами.

Способами криміналізації діяння є:

а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями;

б) зміна норм Особливої частини КК;

в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини КК;

г) офіційне тлумачення Конституційним Судом України кримінально-правової норми, яке змінює (збільшує) обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни «букви» закону).»13

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Необхідність криміналізації як вимога суспільного розвитку

Побудова в Україні правової держави викликає необхідність вирішення цілої низки завдань, у тому числі, проблему розробки фундаментальних теоретичних понять і підходів. Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які знаходяться у цьому ряді, одне із провідних місць займає розробка теоретичних основ протидії злочинності.

Важливе місце в цій сфері належить кримінально-правовій політиці та такому методу її здійснення як криміналізація.

Як нам відомо , криміналізація - це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.

Потрібно відмітити ,що розвинута держава – це правова держава.

«Правова держава — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини.»14

Тобто розвиток суспільства можна виразити у верховенстві закону в цьому суспільстві , що відображається у наявності певного законодавства , в якому закріплюються необхідні норми.

Ще з давніх часів суспільство визнавало потребу у визнанні певних діянь злочинами та встановленні за них певної відповідальності .З цим і виникла необхідність криміналізації суспільно небезпечних діянь . В різні часи це мало  різне відображення. Так наприклад у часи Ярослава Мудрого існував збірник законів «Руська правда» , в роки сучасності це «Кримінальний Кодекс України».

«Наведемо деякі приклади кримінальної відповідальності, передбачені законами Ярослава в покарання за вбивство громадянина, крадіжку приватної власності громадян (закони ці часто були не зовсім справедливими по відношенню до імущим громадянам і жорстокими - до холопів і рабам). При цьому слід нагадати, що до холопів обельного або повним ставилися наступні категорії громадян того часу: людина, куплений при свідках; той, хто не може удовольствовать своїх позикодавців; той, хто одружується на рабі без всякого умови; той, хто без умови піде в слуги або в ключники і найманець (закуп), на час закабалений людина, яка, не вислуживши терміну, піде.

Особиста безпека в кримінальних законах Ярослава оцінювалася дуже високо. Тому в одній з перших статей закону так і сказано: «Хто вб'є людину, тому родичі вбитого мстяться за смерть смертю». У тому випадку, якщо у вбитого не опиниться месників, то з убивці стягуються в казну гроші в таких розмірах: за голову боярина князівського або громадянина іменитого, або наближеного до князівського двору - 80 гривень, тобто подвійну виру; за княжого отрока, кухаря, конюха, купця та ін, тобто за кожної вільної людини (варязького племені) або слов'янина - 40 гривень, тобто одну виру; а за вбивство дружини - 20 гривень, тобто полвіри; за вбивство сільського старости, ремісника і за годувальницю - 12 гривень; за простого холопа боярського і людського - 5 гривень і, нарешті, за раба - 6 гривень, і верх того в казну 12 гривень данини або пені. При цьому слід зауважити, що 1 гривня в той час цінувалася дуже високо, так, за 1 гривню можна було купити 20 баранів або одного робочого вола.

У кримінальних законах Ярослава враховувалися й умови, за яких було скоєно вбивство або замах на нього, з нанесенням погроз або травм. Так, наприклад, за вбивство людини у спорі або в п'яному вигляді, якщо при цьому вбивці вдалося сховатися, то округа (гілка), де відбулося вбивство, платить за нього штраф - дику виру, але в різні строки і в кілька років. У тому випадку, якщо вбивця не сховається, то стягується з округи або волості половина вири - 20 гривень, а інша половина з самого вбивці. Якщо ж вбивство сталося без будь-якої сварки, то волость не платить за вбивцю, але видає його «на потік» - або в руки государя - «з дружиною, з дітьми і з маєтком».

Це останнє положення кримінального закону для нашого часу виглядає дуже жорстоко і несправедливо, однак тоді вважалося, що дружина і діти були відповідальні за провину чоловіка і батька, так як були його власністю. За всякі дії, пов'язані з насильством, закони Ярослава передбачали різну пеню у гривнях. Наприклад, за будь-який удар необнаженним мечем або його рукояткою, тростиною, чашею або долонею - штраф у 12 гривень; палицею або жердин - 3 гривні; за всяку легку рану або поштовх - 3 гривні в скарбницю і пораненому 1 гривня на лікування. Більш строгі штрафи передбачалися за пошкодження носа, руки, очі, ноги, коли винуватець сплачував 20 гривень до скарбниці, а самому покаліченому - 10 гривень. Навіть за погрозу мечем - пеня в 1 гривню.

Особливо захищали закони Ярослава людей заможних, імущих. Так, наприклад, той, хто самовільно покарає іменитого громадянина (вогнищанина) або землероба (смерда), повинен сплатити пеню в казну в 12 гривень за першого і 3 гривні за другого, а кожному битому по 1 гривні. У тому випадку, якщо холоп або раб ударить вільну людину і сховається, а хазяїн не видасть його, то справлялося 12 гривень з господаря. Раб, обидевший свого господаря, може бути навіть позбавлений життя за цю образу, так свідчив закон.

Дуже жорстокими, а часом антилюдськими (за сьогоднішніми законами) були за часів Ярослава Мудрого міри покарання за крадіжку. Так, наприклад, за тими законами всякий мав право вбити на місці наздогнаного нічного злодія (татя). А той, хто протримається його пов'язаним до ранку, зобов'язаний йти з ним на княжий двір для здійснення правосуддя. У тому випадку, якщо зв'язаний злодій з якихось причин буде убитий - це є злочином, і винний платить в казну 12 гривень. Особливо цінувався в ті часи в господарстві й на війні кінь, тому за його викрадення була передбачена особлива міра покарання. У законі про неї говорилося так: «Тать коньовий видається головою князю і втрачає всі права цивільні, вільність і власність». Суворо каралося і злодійство особистого домашнього господарства, худоби або зерна.

Вельми суворо каралися в законі дії, що приносять шкоду або загибель живій природі, в тому числі корисним тваринам або рослинам, тобто за сьогоднішніми поняттями, браконьєрство. Так, наприклад, «за бобра, украденого з нори, визначається 12 гривень пені». Тут йде мова про так званих племінних бобрів, з втратою яких господар позбавлявся всього можливого приплоду. За умисно зарізаного чужого коня або іншу худобу зловмисник сплачує 12 гривень до скарбниці, а господареві - 1 гривню. За зрізані дерева з племінними вуликами бджіл винний зобов'язаний внести до скарбниці 3 гривни, за дерево - півгривні, за вигнання бджіл - 3 гривні, а господареві «за мед нелаженного вулика - 10 кун, а за споруджений - 5 кун».

У законі передбачена особлива кара за підпал будинку або току. Такий запалювач «видається головою князю з усім маєтком, з якого нехай перш винагородити збиток, понесений господарем току або будинку».

Однією з важливих історичних особливостей законів Ярослава було й положення про те, як господар відповідав перед законом за невчасну видачу слузі зароблених ним грошей. У цьому випадку пан зобов'язаний був сплатити позивачу 60 кун пені, а якщо він насильно відбирав у слуги гроші, то повернувши їх, сплачував ще до скарбниці 3 гривни пені. Строго каралися за законом боржники, вчасно не повертають або не бажають зовсім повертати грошові борги. Так, за законом було потрібно, щоб позивач з повернення грошей представив свідків і, якщо вони поклянуться у справедливості його вимог, позикодавець бере свої гроші і ще 3 гривні в задоволення.

Особлива довіреність в законі до людей торговим ілюструється тим, що якщо купець повірив гроші іншому купцю для торгівлі, і боржник почне замикатися, то свідки в цьому випадку не потрібні, а відповідач сам повинен присягати. Виявив особливу турботу закон про захист прав купців-іноземців, що мало історичне значення для успішної зовнішньоторговельної діяльності в Русі-Україні. У цьому випадку закон зобов'язує загальновідомого боржника, якому іноземець повірив свій товар, продати з усім його майном і першими вирученими грошима задовольнити іноземця або скарбницю. Якщо купець втратить ввірений йому товар у пияцтві, або промотає, або зіпсує через недбалість, то взаімодавци за законом мають право вчинити з ним, як їм завгодно: відстрочити чи платіжні борги або продати самого боржника в неволю.»15

З часом все змінювалося та вдосконалювалося ,тому зараз ми маємо більш ефективну та розвинуту систему . На даному етапі розвитку суспільства в науці кримінального права в цілому склалося однозначне розуміння поняття "криміналізації" як процесу і результагу віднесення того чи іншого суспільне небезпечного діяння до категорії злочинів. Разом з тим, в рамках даного підходу намітилося і два трактування обсягу змісту цього поняття: більш широке і більш вузьке.