Проблеми криміналізації суспільно-небезпечних діянь

   - типовість та  достатня розповсюдженість антисуспільної поведінки, але з урахуванням ступеня її суспільної небезпечності;

   - динаміка суспільно  небезпечних діянь з урахуванням  причин та умов, що їх породжують;

   - необхідність впливу  кримінально-правовими заходами, при  цьому потрібно враховувати, що  кримінальна репресія — це  крайня форма протидії найбільш  небезпечним формам девіантної  поведінки. Криміналізація діяння  доречна тільки тоді, коли не  має та не може бути норми, яка б досить ефективно регулювала  відповідні відносини методами  інших галузей права;

   - врахування можливостей  системи кримінальної юстиції  в протидії тим чи іншим  формам антисуспільної поведінки та як їх складова наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони;

   - співрозмірність позитивних та негативних наслідків криміналізації. Група соціально-психологічних підстав криміналізації, куди відносять рівень суспільної правосвідомості та психології та історичні традиції, які займають особливе місце в механізмі кримінальної законотворчості у зв'язку з тим, що вони безпосередньо вказують законодавцю на обмеження, пов'язані з використанням криміналізації при здійсненні кримінально-правової політики. Визнання діяння кримінально караним повинно бути схвалено суспільством. В кожному конкретному випадку перед введенням чи відміною кримінально-правової заборони необхідним є ретельне вивчення правових уявлень в суспільстві відносно діяння, яке підлягає криміналізації. Однак оцінка суспільних поглядів не повинна обмежуватися тільки правовими ідеями. Необхідним є вивчення історичних, моральних та інших уявлень, які є значними для кожного конкретного випадку.»5

У сучасній теорії криміналізації існує два основних підходи до визначення сутності криміналізації.

Відповідно з першим під криміналізацією розуміється не тільки власне закріплення в законі ознак нових складів злочинів, а й підвищення верхніх меж санкцій в рамках наявних складів, деякі обмеження в застосуванні інститутів звільнення від покарання, конструювання норм, які викликають небажані правові наслідки. Відповідно до другого підходу криміналізація являє собою лише віднесення законодавцем діяння до числа злочинів. Видається, що автори, що відстоюють першу точку зору, безпідставно розширюють поняття криміналізації, включаючи в неї елементи пеналізації діянь, у зв'язку з чим у цій роботі представляється необхідним дотримуватися другого підходу.

«Засновником вчення про криміналізацію прийнято вважати Ч. Беккаріа, який висунув і сформулював у своїй знаменитій книзі «Про злочини і покарання» ряд принципових положень щодо обгрунтування кримінально-правової заборони, таких, як принципи суспільної небезпеки кріміналізуєме діяння та економії репресії.

Проте вперше більш-менш повно умови для позитивного вирішення питання про встановлення караності того чи іншого «шкідливого діяння» були сформульовані К. Кенні в його відомій роботі «Основи кримінального права». До їх числа відносяться наступні:

• Шкода від кріміналізуєме діяння повинен бути значніше прямого і непрямого шкоди, який неминуче тягне за собою кримінальне покарання.
• Кріміналізуєме діяння має піддаватися визначенню з точністю, необхідної для права.
• Це діяння має бути з достовірністю доказовим.
• Доведення подібних діянь має досягатися «без шкоди для недоторканності приватного життя і відносин довіри між близькими людьми».
• Діяння має значною мірою обурювати звичні почуття товариства, громадську думку.
• Достатня захист суспільства від даного виду діянь не може бути забезпечена більш м'якими - адміністративними або цивільно-правовими заходами.»6

 

Поняття «підстави криміналізації» позначає відбуваються в житті суспільства процеси, розвиток яких породжує об'єктивну необхідність кримінально-правової охорони певних цінностей. «Підстави криміналізації, - пише Г.А. Злобін, - це те, що створює дійсну суспільну потребу в кримінально-правовій новелі, внутрішня необхідність виникнення кримінально-правової норми ». Однак нерідко висновок про доцільність зміни кримінального закону грунтується на сприйнятті окремих подій, що носять випадковий характер. У зв'язку з цим розрізняються поняття «підстави криміналізації», виражають суспільну необхідність використання регулятивних і попереджувальних заходів кримінального права до певної групи відносин, і «кріміналізаціонний привід», що позначає одинична подія, що приводить в рух процес криміналізації.

Найважливіше завдання полягає в розробці теорії та методу сходження від кріміналізаціонних приводів до підстав криміналізації, що виражає суспільну необхідність кримінального закону.

Розглядаючи питання про визначення кола факторів, що впливають на криміналізацію діянь, необхідно торкнутися проблеми класифікації таких, оскільки цілий ряд вчених пропонує не тільки набір принципів криміналізації, а й поділ їх на групи.

«Наприклад, В.І. Курляндский ділить фактори криміналізації на пов'язані з суспільною небезпекою діяння і не пов'язані з нею. Не розкриваючи детально зміст першої з названих груп, автор проводить подальший поділ факторів другої групи ще на три класи: соціальні (відносна поширеність діянь, рівень правосвідомості громадян, можливість виявлення дії за допомогою передбачених чинним КПК засобів і способів), економічні (обсяг завданої діянням шкоди , його шкідливий вплив на стан трудової дисципліни, негативний вплив на здійснення завдань ведення господарства тощо) та інші фактори (загальнополітичні мотиви, міжнародні зобов'язання). Така концепція досить приваблива, оскільки враховує історичний досвід кримінальної законотворчості і основні позиції сучасної науки, проте загальними вадами представленої конструкції є як недостатня визначеність змісту багатьох факторів, так і відкритий характер їх переліку, що, за справедливим зауваженням Г.А. Злобіна, вказує на непридатність запропонованих чинників в якості системи принципів криміналізації.

Іншу класифікацію запропонував П.С. Дагель. На його думку, слід розрізняти об'єктивні (потреби суспільства в кримінально-правовому впливі на негативні діяння, що визначаються суспільною небезпекою таких діянь, ступенем їх поширеності і неможливістю боротьби з ними менш жорсткими репресивними заходами) і суб'єктивні умови криміналізації. При цьому автор приходить до висновку про те, що можливості кримінально-правового методу обмежені, встановлюючи тим самим рамки можливої ​​криміналізації:

а) кримінальне право може регулювати лише поведінка людей, а не їх думки, почуття, темперамент;

б) можливо впливати кримінально-правовими заходами на поведінку людей лише у разі, якщо воно доступне зовнішньому контролю і тим самим піддається доказуванню;

в) кримінально-правові засоби повинні застосовуватися лише у випадку, коли протиправна поведінка може бути попереджено за допомогою таких.

Найбільш розгорнута класифікація принципів криміналізації запропонована Г.А. Злобіним. Він ділить такі на:

а) виражають об'єктивну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності (соціальні та соціально-психологічні принципи криміналізації),

б) визначаються вимогою внутрішньої логічної несуперечності норм права (системно-правові принципи).

Останні поділяються, у свою чергу, на:

1) загальноправові, пов'язані з вимогою несуперечності системи норм кримінального та інших галузей права,

2) кримінально-правові, що  визначаються внутрішніми закономірностями  системи чинного кримінального  законодавства.»7

Цінність наведеної класифікації полягає в тому, що Г.А. Злобін чітко розділяє в ній соціальний та системний аспекти криміналізації, що дозволяє відокремити принципи, що забезпечують підтримку системності в праві, від принципів криміналізації як частини системи соціального контролю.

Якщо розглядати останню групу факторів, які впливають на законодавця при ухваленні рішення про криміналізацію того чи іншого діяння, і, відповідно, реально впливають на поточну кримінально-правову політику, то тут великий інтерес представляє класифікація, запропонована А.І. Коробеева. Він виділяє три групи факторів (автор іменує їх підставами), що впливають на криміналізацію: юридико-кримінологічні, соціально-економічні та соціально-психологічні.

Таким чином можна зробити висновок ,що криміналізація суспільно небезпечних діянь ,її засади ,було досліджено багатьма вченими ,висвітлено різні погляди ,розроблено різноманітні теорії щодо цього явища. Тобто криміналізація суспільно небезпечних діянь є вагомим явищем для суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1.Історія виникнення  і осмислення поняття «суспільно небезперечне діяння»

Суспільно небезпечні діяння людини виявляються у вчиненні нею активних вольових дій (злочинна дія) або в пасивному вольовому поводженні, в утриманні від вчинення дій (злочинна бездіяльність), які зобов'язана була вчинити. У кримінальному праві обидва поняття - дія та бездіяльність - охоплюються загальним терміном "діяння".

Поняття «суспільно небезпечне діяння» має велику історію. Що стосується Української держави це поняття було закріплено ще в Кримінальному Кодексі України ВС УССР от 28.12.1960 р.

«Стаття 7. Поняття злочину

1.Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

2.Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.»8

На сучасному етапі розвитку суспільства й Української вже незалежної держави це поняття закріплено в чинному Кримінальному Кодексі України у ст.11.Поняття злочину, де передбачено ,що злочином  є  передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

«Суспільно небезпечне діяння є обов'язковою, стержньовою ознакою щодо інших ознак об'єктивної сторони. Без суспільно небезпечного діяння нема злочину. Поняття «діяння» містить у собі дві форми поведінки особи, що вчиняє злочин,- дію та бездіяльність.»9

Переважна більшість злочинів вчинюється дією. Це, наприклад, такі злочини, як: державна зрада (ст. 111 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), контрабанда (ст. 201 КК), обман покупців та замовників (ст. 225 КК), бандитизм (ст. 257 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) і багато інших злочинів.

Шляхом бездіяльності вчинюються, зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК) тощо.

Ряд злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це, зокрема: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), службова недбалість (ст. 367 КК).

«Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпечність органічно притаманна діянню, що й обумовлює необхідність його криміналізації, тобто визнання його злочинним і караним. Дія чи бездіяльність, яка не спричиняє шкоди об'єкту кримінально-правової охорони або не створює загрози заподіяння такої шкоди, не може розглядатися як злочин, тому що вони позбавлені такої властивості, як суспільна небезпечність.»10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Загальне поняття криміналізації  суспільно небезпечних діянь

Криміналізація - це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.

Підставами криміналізації суспільно-небезпечного діяння завжди виступають процеси, що відбуваються в матеріальному та духовному житті суспільства, розвиток яких спричиняє об’єктивну необхідність кримінально-правової охорони тих чи інших цінностей.

«Однією з аксіом кримінально-правової доктрини є те, що криміналізація того чи іншого діяння має бути обумовлена певними факторами. Інколи ці фактори називають підставами визнання діяння кримінально протиправним. У теорії права існують різні погляди щодо факторів (підстав) криміналізації.»11

Слід виділяти не лише підстави, а й приводи та умови криміналізації, які мають застосовуватися у сукупності, системно.

Так, приводами до криміналізації є:

1) необхідність виконання  зобов'язань за міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою  України. Наприклад, приводом до  криміналізації такого малопоширеного  діяння, як неповідомлення капітаном  назви свого судна при зіткненні  суден (ст. 285 КК), стала необхідність  виконання зобов'язань, взятих на  себе Україною у зв'язку з  ратифікацією Конвенції ООН із  морського права від 10 грудня 1982 p.;

2) необхідність створення  правових механізмів утвердження  і забезпечення прав і свобод  людини як головного обов'язку  держави (ст. З Конституції України), яка стала приводом до криміналізації  незаконного проведення дослідів  над людиною (ст. 28 Конституції України, ст. 142 КК), примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 44 Конституції України, ст. 174 КК), порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 49 Конституції України, ст. 184 КК) тощо;