Поняття, ознаки та мета покарання у кримінальному праві

11. Часткова центрованість. Систему покарань можна визначити частково центрованою завдяки наявності в кримінальному законодавстві правил складання різних видів покарань та заліку попереднього ув'язнення. Нагадаймо, що система називається центрованою, якщо серед усіх її елементів є такий, що відносини між будь-якими іншими елементами системи встановлюються лише за допомогою відношення до цього центрального елемента. Очевидно, що таким елементом для системи покарань у кримінальному законодавстві є позбавлення волі. Так, зокрема, згідно з частиною 3 статті 43 Кримінального кодексу України, що передбачає правила складання покарань, встановлюється відповідність одного дня позбавлення волі одному дню перебування у дисциплінарному батальйоні та трьом дням виправних робіт. Оскільки позбавлення волі входить до системи покарань, то система покарань є частково центрованою з внутрішнім центром. Частково, а не повністю центрованою система покарань може бути визнана тому, що є окремі види покарань, такі як штраф, конфіскація майна, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, для яких законодавець не передбачає спеціальних коефіцієнтів переводу в інші види покарань і які виконуються самостійно.

12. Одношаровість. Систему покарань за першим системоутворюючим відношенням можна віднести до одношарових систем, оскільки цілі покарання для всіх елементів системи є однаковими. Щодо інших системоутворюючих відносин, то оскільки критерії диференціації всіх видів покарань за об'єктивними та суб'єктивними ознаками складу покарання також спільні, то система покарань у цьому випадку може бути визнана також одношаровою.

13. Відкритість і незавершеність. Система покарань є відкритою й незавершеною, оскільки приєднання до неї нових підсистем, чи елементів, не призводить до того, що вона перетворюється на якусь іншу, якісно відмінну систему. Внаслідок цього, наприклад, у нових Основах кримінального законодавства СРСР та республік, ухвалених 2 липня 1991 року, що не набрали чинності у зв'язку з розпадом СРСР, були введені такі нові види покарань, як обмеження волі, арешт, обмеження по службі, а також покарання для неповнолітніх - накладення обов'язку відшкодувати заподіяний збиток, притягнення до суспільне корисних робіт, обмеження свободи дозвілля. Проте їх включення до системи покарань не призводило до перетворення її в якусь іншу систему, що свідчить про відкритість і субстратну незавершеність системи покарань і підтверджується історичним розвитком і вдосконаленням кримінального законодавства і, зокрема, системи покарань. Це, зокрема, підтверджується тим, що одні й ті самі види покарань у різні історичні епохи нерідко переслідували різні цілі покарання тощо.

15. Іманентність. Система покарань є в цілому іманентною, оскільки її системоутворюючі відносини, а саме: цілі покарання та диференціація різних видів покарань за обов'язковими структурними елементами складу покарання, властиві повною мірою лише цій системі - системі кримінальних покарань.

16. Немінімальність. Система покарань - це немінімальна система, оскільки мінімальна система - це система, що знищується при знищенні будь-якої з її підсистем чи будь-якого з й елементів. Сказане підтверджується історичним розвитком радянського кримінального законодавства, коли з системи покарань витягалися окремі види покарань або їх групи, що утворюють підсистеми, як малоефективні чи як такі, що не відповідають вимогам кримінальної та виправно-трудової політики. Приміром, відійшли в минуле такі види покарань, як вигнання за межі держави на строк і назавжди, вилучення з об'єднання на час чи назавжди, оголошення поза законом, заслання й вислання та багато інших. Властивості мінімальність та немінімальність слід відрізняти від властивостей цілковитої надійності та нецілковитої надійності. Так, зокрема, коли ми перевіряємо наявність властивості мінімальності, то розглядаємо питання про збереження системи при видаленні з неї будь-якої з її підсистем чи будь-якого з й елементів. При перевірці ж наявності властивості цілковитої надійності ми оцінюємо збереження системи при видаленні з неї будь-якої кількості підсистем, чи елементів, аж до одного. Нагадаємо, що система покарань була визнана нами нецілковите надійною й одночасно немінімальною. Ці дві властивості, винайдені в системі покарань, не суперечать одна одній, незважаючи на те, що властивості мінімальності та цілковитої надійності взаємно виключають одна одну, оскільки зворотнє є вірним не в усіх випадках, бо, як це можна побачити з визначення умов їх існування, галузі існування нецілковитої надійності та немінімальності можуть "перекриватися", припускаючи одночасну наявність цих двох властивостей.

17. Унікальність. Система покарань певною мірою е унікальною, тобто такою, системоутворюючі відносини якої можуть бути повністю реалізовані тільки в цій системі. Жодна інша система, наприклад, система заходів адміністративної відповідальності або система заходів дисциплінарної відповідальності у загальному випадку (крім винятків, зв'язаних з передбаченими кримінальним законом випадків звільнення від кримінальної відповідальності та покарання) не може мати і здійснювати цілі покарання щодо осіб, які винні у вчиненні злочину. З іншого боку, можлива лише часткова та неповна диференціація елементів інших систем за критеріями, характерними для системи кримінальних покарань. Наприклад, можна диференціювати адміністративні стягнення на ті, що завдають винній особі майнові та моральні позбавлення, але не можна на ті, що позбавляють винного волі чи обмежують її тощо.

18. Нестабільність. Систему покарань можна визнати нестабільною, оскільки вона не припускає довільних змін у своїй структурі (що, однак, не виключає змін взагалі). Наприклад, неприпустимими є довільні зміни в диференціації покарань за ступенем їх тяжкості та, зокрема, довільні переставляння місцями різних видів покарань у загальному порядку їх розташування за ступенем тяжкойті у так званій "шкалі" мір покарань. Так, не можна в "шкалі" мір покарань довільно міняти місцями штраф з позбавленням волі, штраф з виправними роботами тощо, бо такі "довільні" зміни невідворотно викличуть зміни якихось системних ознак, чи властивостей, системи і в результаті призведуть до руйнування системи або до перетворення й на якісно нову.

Неприпустимими  є також довільні зміни у кількості  видів покарань, що входять до певної підсистеми системи покарань (що, однак, не виключає таких змін взагалі).

Очевидно, що довільні зміни в кількості видів покарань, що входять до якоїсь з підсистем системи покарань, наприклад, до підсистеми майнових покарань, призведуть не лише до змін у структурі, але й до розбалансованості всіх підсистем у системі покарань, що також зумовить неминуче руйнування системи або перетворить й на якісно нову.

Зауважимо, що стабільні  системи на відміну від нестабільних припускають до вільних тих чи інших змін у структурі системи, при цьому системоутворюючі відносини  системи (у нашому випадку - це цілі покарання й критерії диференціації різних видів покарань) залишаються незмінними, і система зберігається і не руйнується.

19. Стаціонарність. Система покарань є стаціонарною системою, бо й системні характеристики зберігаються у разі зміни субстрата (чи "будівельного матеріалу") системи. Інакше кажучи, незважаючи на зміни складових елементів системи, тобто видів покарань, за умови сталих системоутворюючих відносин, система зберігається. Саме це ми спостерігали протягом й історичного розвитку й вдосконалення. Наприклад, Законом України від 6 березня 1992 року було виключено з системи покарань такі покарання, як заслання та вислання, що призвело до зміни субстрата системи. Проте при цьому й системоутворюючі відносини залишилися незмінними й основні системні характеристики збереглися й наочно продемонстрували цю властивість - стаціонарність системи покарань.

Зазначимо також, що визначення стабільності й стаціонарності сформульовані нами стосовно системи  покарань за О.І. Уємовим, згідно з загальною  теорією систем. Як видно з цих  визначень, стаціонарність відрізняється від стабільності тим, що стаціонарність належить до стійкості системи при зміні й субстрату, а стабільність - до стійкості системи у разі зміни й структури. Будемо вважати, що ці властивості на практиці тісно взаємозв'язані, теоретично можна припустити визнання цих властивостей системи покарань відносними (а, втім, як і всіх інших властивостей системи). Інакше кажучи, апріорно на якихось окремих історичних проміжках часу та при визначених соціально-політичних, господарсько-економічних, морально-психологічних, ідеологічних, правових та інших умовах, приміром, можна припустити можливість існування системи покарань вже як стабільної або нестаціонарної. А про те, що такі винятки є можливими, свідчать окремі приклади з історії. Так, згідно зі статтею 32 першого Кримінального кодексу РРФСР 1922 року, у переліку видів покарань, розташованих від найбільш тяжких до найменш тяжких, за штрафом наступним було обмеження прав і тільки потім - звільнення з посади. Таким чином, штраф вважався більш тяжким (на той час) видом покарання, ніж звільнення з посади. Але вже через два роки (це був період революційних перетворень у суспільстві) у статті 13 Основних засад кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1924 року, де наводився перелік заходів соціального захисту судово-виправного характеру, розміщених також від більш тяжких до менш тяжких, спочатку вказувалося звільнення з посади і лише потім, через три інших види покарання (заборони займатися тією чи іншою діяльністю або промислом, громадської догани та конфіскації майна), називався штраф як менш тяжке покарання, ніж звільнення з посади. Показово, що саме в цей період систему покарань, по суті, було зруйновано й замінено системою заходів соціального захисту, що в цілому підтверджує наше уявлення про систему покарань як про переважно нестабільну систему. Проте цікавим виявився той факт, що визнання штрафу менш тяжким покаранням збереглося при наступному поверненні від системи соціального захисту до системи покарань та її подальшого вдосконалення впродовж історичного розвитку кримінального законодавства.

Цілком очевидно, що ретельне дослідження генези та історичного розвитку системи покарань та її властивостей дасть багатий  матеріал для пізнання теоретичних  засад системи покарань та формування науково обгрунтованих прогнозів її подальшого розвитку.

20. Відносно сильна система. Систему покарань можна визнати відносно сильною, оскільки включення тих чи інших видів покарань до системи з уже заданими системоутворюючими відносинами певним чином впливає на подальший розвиток і вдосконалення цих покарань.

Перебуваючи в  системі покарань, кожний вид покарання  нібито оптимізується у взаємодії  з іншими видами покарань і відповідно до основних системних властивостей та ознак. Так, введення в перспективі такого нового виду покарання, як арешт, дозволить реформувати короткострокове позбавлення волі тощо.

Підсумовуючи  вивчення основних (атрибутивних) властивостей системи покарань, підкреслимо, що оскільки системне дослідження цієї проблеми здійснювалось вперше, то, природно, не виключені окремі помилки чи неточності, які будуть усунені у разі подальшого відпрацювання цієї проблеми. Важливо з'ясувати (й усвідомити) засади якісно нового підходу до досліджуваної проблеми, його переваги та перспективи.

2.3.  Класифікація покарань

Згідно з  теорією кримінального права, базовими структурними елементами системи покарань вважаються види покарань, що її утворюють. Погоджуючись з М.О. Стручковим і  доповнюючи його, під видом покарань будемо розуміти визначене і встановлене кримінальним законом покарання, що входить до системи покарань як основний структурний елемент, має свою назву, специфічний зміст, ознаки та властивості, що відрізняють його від інших видів покарань.¹⁷

Види покарань - це не єдині структурні елементи системи покарань. Виходячи з того, що слово "вид" гносеологічно означає підрозділ в систематиці, що входить до складу більш високого розділу - роду, логічним буде припустити існування об'єднань різних видів покарань на підставі якихось критеріїв в окремі групи чи роди. Так, згідно з О.Л. Цветиновичем, у системі покарань можна виділити за характером основного правообмеження чотири роди:

1.   Вид  покарань, що обмежують особисту  волю; '

2.   Вид  покарань, що обмежують трудову  правоздатність;

3.   Вид  покарань, що обмежують право особистої власності;

4.   Вид  покарань, що здійснюють моральний  вплив.

З іншого боку, не менш логічним є припущення, що будь-який вид покарань, в свою чергу, можна  диференціювати на більш дрібні різновиди, які в цьому випадку матимуть назву підвидів. Наприклад, як зауважує О.Л. Цветинович, такий вид покарань, як позбавлення волі, можна розділити на підвиди:

1.   Позбавлення  волі і відбування покарання  у виправно-трудовій колонії;

2.   Позбавлення  волі, яке відбувають у в'язниці;

3.   Позбавлення волі, яке відбувають у виховно-трудовій колонії.

Картина ускладнюється  тим, що названі за іншими критеріями роди й підвиди, що існують у системі  покарань та утворюють її, в свою чергу, можуть бути диференційовані (розділені, інтегровані, чи об'єднані) в інші, відповідно менші чи більші групи. Показовим є те, що такі процеси диференціації та інтеграції можна продовжувати як завгодно довго, якщо не сказати нескінченно, оскільки для здійснення цих процесів критерії, чи підстави, в кожному конкретному випадку можна відбирати різними способами, крім того, можна використовувати різноманітні комбінації цих критеріїв. Наприклад, візьмемо по одному з наведених нами вище, за О.Л. Цветиновичем, родів та підвидів і спробуємо проілюструвати висловлене шляхом розподілу, чи диференціації, їх на більш дрібні різновиди.

Наприклад, рід  покарань, що обмежують особисту волю, можна розділити ще на два різновиди: покарання, що обмежують особисту волю будь-якого суб'єкта покарання, та покарання, що обмежують особисту волю лише спеціального суб'єкта злочину. Підвид - позбавлення волі, яке відбувається у виправно-трудовій колонії, можна розділити на чотири різновиди: позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму; позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму; позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму; позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. При цьому виникає правомірне запитання: як називати нові структурні елементи системи покарань? Відповідно підроди чи роди в квадраті або роди другого рівня, чи ступеня, а також підвиди підвидів чи підвиди в квадраті, або підвиди другого рівня та ступеня?

Ми ще більше заплутаємося, якщо врахуємо, що терміни "рід", "вид", "підвид" тощо використовуються в юридичній літературі різними авторами, на жаль, не однозначно. Більш того, в історії кримінального законодавства мали місце випадки й прямо протилежного використання цих термінів. Так, у Кримінальному кодексі РРФСР 1922 року термін "рід покарання" використовувався для позначення того, що нині називають видом покарання, а під терміном "вид покарання" фактично розуміли певний різновид роду (наприклад, позбавлення волі з суворою ізоляцією й без неї; примусові роботи за спеціальністю та у вигляді некваліфікованої фізичної праці; конфіскація майна повна та часткова тощо).

Вихід з цієї ситуації бачимо у пошуках принципово нового підходу до диференціації  та позначення назв структурних елементів  системи покарань.