Поняття, ознаки та мета покарання у кримінальному праві

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Поняття, ознаки та мета покарання у кримінальному праві:

1. Поняття покарання;
2. Характеристика основних ознак покарання;
3. Мета покарання.

РОЗДІЛ 2. Система покарань та її кримінально-правове значення

1. . Поняття системи покарань;
2.     Характерні риси системи покарань;
3. . Класифікація покарань;

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Історія розвитку людства, держави та права дає чимало типів систем покарань та видів конкретних покарань, що призначають особам, які вчинили злочини або проступки, що караються відповідно до кримінального закону. Історичний досвід і практика свідчать про те, що кримінальні покарання та їх система, як правило, перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємодії з конкретними умовами та епохою, загальним устроєм життя суспільства, станом економіки та фінансів держави, її суспільно-політичним ладом, морально-етичними й правовими поглядами, звичаями й звичками, а також ідеологічними стереотипами, що склалися в суспільстві. Як найбільш вагомі соціальні фактори, що безпосередньо та істотно впливають на зміну системи покарань у кримінальному праві (з часом і в просторі), можна назвати тип суспільно-економічної формації, спосіб виробництва й розподілу вироблених продуктів праці, рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин та їх взаємну відповідність. В практиці існує чимало прикладів еволюції системи покарань, що відбувалася залежно від змін суспільного, соціально-політичного та економічного устрою і відповідних змін, наприклад, в ідеології, політиці, етиці, моралі, виборі основних шляхів, засобів і методів боротьби зі злочинністю. В рабовласницькому суспільстві, наприклад, за тяжкий злочин вільній людині загрожувало невільництво. До рабів же застосовувались найтяжчі й кваліфіковані види покарань. За феодально-кріпосницького ладу та способу виробництва в Росії до осіб, винних у вчиненні злочину, застосовувались такі специфічні види кримінальних покарань, як "отдание или выдача головою до искупа", "отдание головою на продажу" та інші. Конфлікт між застарілими феодально-кріпосницькими виробничими відносинами й зростаючими буржуазними виробничими відносинами призвів до зростання тяжкості системи кримінальних покарань, посилення кримінальної відповідальності, застосування кваліфікованих різновидів смертної кари, довічного ув'язнення, тілесних покарань. Зі вступом Росії в епоху станово-представницької монархії з'явилось альтернативне покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, залежно від їх приналежності до конкретного класу, стану чи соціальної групи тощо.

Уперше про  проблему соціальної зумовленості системи  кримінальних покарань було виголошено у книгах І.С. Ноя "Вопросы теории наказания в советском уголовном праве" (1962 р.) і Е.Г. Фролова " Понятие наказания, его цели и система " (1991 р.)¹. Згодом були опубліковані видатні у цій галузі праці Л.В. Багрій-Шахматова "Система уголовных наказаний й исправительно-трудовое право" (1969 р.) та "Система уголовных наказаний й их классификация" (1972 р.), 1.1. Карпеця "Наказание. Социальные, правовые и   криминологические проблемы" (1973 р.), А.Л. Цветинович "Дополнительные наказания: функции, система, виды " (1973 р.) та інші.²

Проте, незважаючи на чималу кількість праць, присвячених  цій проблемі, вона поки що залишається не повністю розкритою і до кінця не розробленою. Однією з основних причин цього є з одного боку, безмежні й практично невичерпні можливості в пізнанні оточуючого нас світу. З іншого боку, те, що кожна історична епоха, кожне покоління висуває свої вимоги, демонструє свій власний погляд на досліджувані питання та найбільш ймовірні шляхи, способи й методи їх вирішення, використовуючи і воднораз заперечуючи досвід, накопичений попередньою епохою, поколінням. У цьому, напевно, і є діалектика розвитку. Нині в проблемі соціальної зумовленості системи покарань у просторі та часі, як власне, і в низці інших проблем, що стосуються системи покарань, накопичено значний інформаційний матеріал. Проте цей матеріал часто не систематизований і представляє собою роз'єднані знання, зібрані в різний час, у різних умовах, на різних засадах, з різним ступенем вірогідності й точності, різними авторами, що значно ускладнює або робить неможливим їх взаємне порівняння та узагальнюючий аналіз. Отже, потрібен принципово новий підхід до проблеми, що грунтувався б на сучасних досягненнях науки й техніки і використовував не лише соціально-правові, а й логіко-математичні методи, які дозволяють зібрати й комплексно опрацювати на якісно новій основі багатий і різноманітний інформаційний матеріал з досліджуваної проблеми. Зрозуміло, що для розкриття механізму соціальної зумовленості системи кримінальних покарань потрібен більш точний і досконалий науково-дослідний інструментар, ніж просто візуальне порівняння та аналіз видимих розбіжностей багатофакторних явищ і процесів, які, як правило, дуже важко чи майже неможливо з достатньою глибиною уявити собі, тим більше проаналізувати. Для цього необхідний не тільки якісний первинний інформаційний матеріал, але й сучасні статистично-математичні методи й розроблені на їх основі спеціальні сучасні електронно-обчислювальні та комп'ютерні технології.Таким чином, питання про гарантії прав обвинуваченого має велике практичне і теоретичне значення. Цим і пояснюється вибір теми курсової роботи.

Мета  роботи – розглянути cистему та види покарань у кримінальному  праві України.

Поставлена  мета припускає виконання наступних  завдань:

• охарактеризувати суть системи та видів покарань у кримінальному праві України.;
• вивчити способи виразу cистеми та види покарань у кримінальному  праві України.

Об’єкт  дослідження – суть і зміст cистеми та видів покарань у кримінальному  праві України..

Предмет дослідження – Система та види покарань у кримінальному праві України.

При проведенні дослідження застосовувалися такі методи наукового пізнання, як збір і аналіз даних, аналіз методологічної бази шляхом вивчення учбової, наукової, монографічної і періодичної літератури.

 

РОЗДІЛ 1

Поняття, ознаки та мета покарання у кримінальному праві.

 

1. Поняття покарання у кримінальному праві

У Кримінальному  кодексі 1960 року були відсутні поняття покарання і системи покарань. Окремо їх ознаки вказувалися у низці норм, проте загальні визначення сформульовувалися лише в теорії кримінального права. Найбільш вдале визначення поняття покарання зараз закріплено в новому Кримінальному кодексі України, що вступив удію 1 вересня 2001 року. Так, згідно з частиною першою статті 50 Кримінального кодексу, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

 

2. Характеристика основних ознак покарання у кримінальному праві

Розглянемо  основні ознаки покарання, названі  в цьому визначенні, більш докладно. Отже, основні ознаки покарання, згідно з кримінальним законом.

1.Покарання є мірою примусу. На думку Н.Ф. Кузнецової, в цьому і виявляється специфічна карна сутність будь-якого кримінального покарання³. На відміну від Н.Ф. Кузнецової М.Д. Шаргородський припускає, що не всякий примус - це кара. Кара, на його думку, стає примусом лише при наявності означених додаткових обставин⁴. Ці обставини конкретизує І.С. Ной, уточнюючи, що кара - це примус з метою викликати страждання. Дещо інакше цю думку висловлює М.П. Карпушин. На його погляд, кара - це примус до такого страждання, яке співрозмірне вчиненій злочинній справі, злочину. Продовжуючи думку авторів далі, слід було б дійти висновку, що покарання - це не просто примус, а примус з метою викликати страждання або примус до такого страждання, яке було б співрозмірним вчиненому винним злочинному вчинку. Але відповідно до чинного законодавства, покарання не має на меті спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності (ч.2 ст.22 Кримінального кодексу України). Крім того, оскільки, говорячи словами 1.1. Карпеця, покарання - це примус з усіма наслідками, що звідси випливають⁵, то особливо наполягати на необхідності обов'язкового зв'язку примусу зі стражданням як на базовій ознаці покарання немає сенсу.

2.Покарання застосовується від імені держави, тобто є мірою державного примусу. Практично це означає, що покарання встановлюється кримінальним законом, а кримінальний закон ухвалюється найвищими державними органами влади. Ніякі інші засоби примусового впливу, крім передбачених кримінальним законом, не можуть застосовуватися як кримінальне покарання.

        3.Покарання застосовується тільки за вироком суду. Ця ознака покарання, по суті, відтворює принцип, закріплений у Конституції України (ст. 148 і 158) і є положенням, згідно з яким правосуддя здійснюється тільки судом і ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду відповідно до закону. Призначення покарання - виключна компетенція суду, причому кримінальне покарання виноситься саме у вироках, а не в якихось інших процесуальних документах. Наприклад, винесення цивільно-правових санкцій на відміну від кримінального покарання здійснюється у рішеннях суду тощо.

4.Покарання може бути застосоване тільки до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину. В цій ознаці кримінального покарання реалізовано такі принципи кримінального законодавства:

• законність;

• справедливість;

• невідворотність  відповідальності;

• рівність громадян перед законом;

• особиста та винна відповідальність.

Однак не у всіх випадках особа, визнана винною у вчиненні злочину, невідворотно буде піддана покаранню. Виняток становлять передбачені кримінальним законом випадки звільнення від кримінального покарання, наприклад, внаслідок хвороби або закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. .

Покарання полягає  в передбачених законом втратах та обмеженнях прав і свобод засудженого. Саме в цьому на практиці, як це вже підкреслювалося раніше, полягає карна сутність покарання. Серед прав і свобод, які обмежуються або повністю втрачаються засудженим, можна, наприклад, назвати такі: право на вільне пересування та свободу дій; політичні, трудові та майнові права; у виняткових випадках - право на життя. Приміром, втрата та обмеження права на вільне пересування та свободу дії може виразитися у повному чи частковому позбавленні волі з утриманням у спеціальних закладах закритого чи напівзакритого типу з певними режимними вимогами та правилами внутрішнього розпорядку дня, втрата та обмеження політичних прав - у втраті та обмеженні виборчого права та права брати участь у роботі громадських організацій і політичних партій тощо; втрата та обмеження трудових прав - вибору робочих місць, а також у відсутності вибору місця роботи за професією, неможливості працювати відповідно до раніше здобутої спеціальності, у позбавленні права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, необхідності навчатись новій спеціальності, обмеженні пересування по службі тощо. Втрата та обмеження майнових прав може виявлятися в штрафах, повній або частковій конфіскації майна, втраті чи обмеженні прав користування особистим майном, наприклад, в обмеженні вибору одягу і взуття, необхідності носити одяг і взуття встановленого зразка, обмеженні асортименту й кількості продуктів харчування та речей першої необхідності, що їх можна придбати і продаж яких засудженим дозволено, у спеціальному обладнанні кімнат для побачень, гуртожитків тощо.

5.Покарання тягне за собою судимість. Ця ознака кримінального покарання законодавцем окремо не підкреслена. Проте наявність цієї ознаки є характерною та відмітною особливістю кримінального покарання. Судимість - це специфічний стан особи, який з'являється у неї після засудження за винно вчинений злочин і набуття вироку чинності. Сутність інституту судимості полягає у тому, що особа, яка має судимість, може бути піддана низці правообмежень, наприклад у виборі місця роботи, а також у тому, що в разі вчинення нею нового злочину можливе настання визначених законом обтяжуючих відповідальність кримінально-правових наслідків. Викладені ознаки є базовими і характерними ознаками кримінального покарання і можуть бути покладені в основу відмінності кримінального покарання від інших заходів державного примусу та заходів громадського впливу.

Розглянуті  нами основні ознаки покарання можна  зобразити такою схемою:

 

Основні ознаки покарання:

1. Може бути застосоване тільки до особи, яка визнана винною у вчиненні злочинів
2. Полягає в передбачених законом втратах та обмеженнях прав І свобод засудженого
3. Є мірою примусу
4. Є мірою державного примусу
5. Застосовується тільки за вироком суду
6. Тягне за собою судимість

 

Поняття системи  кримінальних покарань, як зазначалось, є вторинним і похідним від  поняття покарання. Під системою покарань у теорії кримінального  права нині розуміють встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду і вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку залежно від ступеня їх тяжкості⁶. З цього визначення поняття системи покарань витікають такі її основні й характерні їй ознаки.

Перша ознака - система покарань встановлюється тільки кримінальним законом. Ні система в цілому, ні жоден із видів кримінальних покарань, що її становлять, не можуть бути визначеними іншим шляхом, крім кримінального закону. Характер, зміст, розмір, порядок та підстави застосування покарання можуть бути встановлені та регламентовані лише кримінальним законом. 

Друга ознака - перелік покарань, що утворюють систему, є обов'язковим для суду, тобто суд, прерогативою якого, згідно з Конституцією, є застосування покарання, за жодних обставин конкретної кримінальної справи не має права як-небудь відступати від цього переліку й зобов'язаний суворо дотримуватися його і керуватися ним при здійсненні правосуддя.